Постанова 4803 № 188/1844/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1282/21 Справа № 188/1844/19 Суддя у 1-й інстанції - Бурда П. О. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 березня 2021 року Дніпровський Апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю. суддів - Деркач Н.М., Пищиди М.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних сум, трьох процентів річних та процентів за користування грошима за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 10 серпня 2020 року та додаткове рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 25 вересня 2020 року, - В С Т А Н О В И В: 24.04.2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних сум, трьох процентів річних та процентів за користування грошима. Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2014 року на користь позивача з відповідача стягнуто заборгованість за договором позики в розмірі 1500 доларів США, що на день розгляду справи складало 19426,83 грн. та витрати на сплату судового збору за подання позову в розмірі 243,60 грн. Протягом тривалого часу судове рішення не виконувалося і за цей час кошти, стягнуті за рішенням суду, знецінились, і в зв`язку з цим позивач, посилаючись на норми ст. 536, 625, 1048 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України просить суд стягнути на його користь з відповідача нараховані ним інфляційні втрати в розмірі 204 грн 13 коп., 3% річних в розмірі 135,12 доларів США та щомісячні проценти від суми позики (на рівні облікової ставки Національного банку України) в розмірі 4,88 доларів США, судові витрати в розмірі 1768,40 грн, з них відшкодування сплаченого судового збору в розмірі 768,40 грн та компенсацію за відрив від звичайних занять в розмірі 1000 грн. (а.с.2-3). Рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 10 серпня 2020 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних сум, трьох процентів річних та процентів за користування грошима задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у вигляді трьох процентів річних від простроченої суми грошового зобов`язання за судовим рішенням за період з 01.04.2016 до 31.03.2019 в розмірі 59 доларів 97 центів США. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді компенсації за відрив від звичайних занять в розмірі 20 грн. 18 коп. та судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 309 грн. 74 коп., всього 329 гривень 92 копійки (а.с.105-110). Додатковим рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 25 вересня 2020 року заяву ОСОБА_1 про стягнення судових витрат у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних сум, трьох процентів річних та процентів за користування грошима задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді компенсації за відрив від звичайних занять в розмірі 121 грн. 08 коп. В іншій частині заяви про стягнення судових витрат відмовлено (а.с.131-132). Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, просив рішення суду та додаткове рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовну заяву задовольнити. Вирішити питання судових витрат (а.с.138-139). Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та додаткового рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Матеріалами справи встановлено, що заочним рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2014 року у справі №188/1122/ 14-ц на користь позивача з відповідача стягнуто заборгованість за договором позики в розмірі 1500 доларів США, що відповідно до курсу НБУ станом на день розгляду справи складало 19426,83 грн. та витрати на сплату судового збору за подання позову в розмірі 243,60 грн. З тексту рішення вбачається, що договір позики між сторонами укладався без зазначення строку повернення позичених грошових коштів у вигляді 1500 доларів США, а на першу вимогу позичальника (а.с.7-8). З метою виконання цього судового рішення, яке 10.11.2014 набрало законної сили, 03.02.2015 Петропавлівським районним судом Дніпропетровської області був виданий виконавчий лист № 188/1122/14-ц про стягнення з відповідача заборгованості за договором позики в розмірі 1500 доларів США, що станом на день розгляду справи складає 19426,83 грн. та витрат на сплату судового збору в розмірі 243,60 грн. За цим рішенням 03.03.2015 третьою особою було відкрите виконавче провадження (далі ВП) № 46741707, за яким в період з 10.07.2015 до 08.05.2018 з відповідача було стягнуто і перераховано позивачу 20389,30 грн., що дорівнювало в еквіваленті гривні до долара США 789,28 доларам США. 30.05.2018 постановою державного виконавця третьої особи ВП № 46741707 було закрите у зв`язку із виконанням. 19.10.2018 ця постанова була скасована з мотиву неповного виконання судового рішення з посиланням на те, що стягнення мало проводитися в іноземній валюті, і продовжено виконання. Враховуючи відсутність у відповідача валюти США, виконання проводилося шляхом стягнення утриманих з пенсії відповідача коштів у гривні. За період з 19.10.2018 по 04.09.2019 було утримано 8396,32 грн, з них у період з 19.10.2018 до 31.2019 утримано 1190,86 грн, що на день здійснення платежу 05.03.2019 за офіційним курсом НБУ 26,827083 грн за 1 долар США становило 44,39 долара США. Таким чином, за період з відкриття виконавчого провадження 03.03.2015 до 31.03.2019 з відповідача утримано 20389,30 грн + 1190,86 грн = 21580,16 грн, що за офіційним курсом НБУ станом на день здійснення платежів відповідає 789,28 долара США + 44,39 долара США = 833,67 долара США. Залишок боргу станом на 31.03.2019 складав 1500 доларів США 833,44 долара США = 666,33 долара США. 05.09.2019 це ВП було об`єднане у зведене ВП № 60063851 з іншим ВП № 5996450 про стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у розмірі 16552,86 грн за іншим виконавчим листом №188/1536/18 від 22.08.2019. За період з 05.09.2019 по 15.06.2020 з відповідача утримано 11358,70 грн. Кошти, утримані з відповідача по ВП № 46741707 за період з 19.10.2018 по 15.06.2020 позивачу не перераховані, знаходяться на рахунку третьої особи, яка стверджує про відсутність технічної можливості конвертації цих коштів у валюту США та перерахування їх в іноземній валюті позивачу. Представники третьої особи стверджують про неможливість відкриття ними валютного рахунку, надаючи на підтвердження копії письмових звернень до різних банківських установ. Станом на 15.06.2020 на депозитному рахунку третьої особи по зведеному ВП № 60063851перебувають грошові кошти в розмірі 13771,28 грн, утримані з відповідача. За розрахунком третьої особи станом на 15.06.2020 з урахуванням вказаної суми та пропорційного розподілу її між двома виконавчими документами умовний залишок боргу по ВП № 46741707 становить 391,90 доларів США. Ці обставини підтверджуються оглянутим в судовому засіданні ВП № 46741707, письмовими поясненнями третьої особи, поясненнями в судовому засіданні представника третьої особи, довідками та розрахунками, наданими третьою особою відповідачу та суду (а.с.40-43, а.с.58-62). Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач має нести відповідальність за несвоєчасне виконання обов`язку, покладеного на нього рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2014 року тільки в межах залишку боргу, не стягнутого з нього третьою особою станом на 31.03.2019, тобто боргу в розмірі 666,33 доларів США, з якого 3% річних складає за 1095 днів 59,97 доларів США. В іншій частині позовних вимог відмовлено за безпідставністю. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 3 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, установлених законом. Таким чином, якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам ч.3 ст.533 ЦК. З огляду на зазначене виконання за виконавчим листом мало здійснюватися в іноземній валюті. Особливості звернення стягнення на кошти боржника та виконання рішень при обчисленні боргу в іноземній валюті визначені у ст.53 Закону України Про виконавче провадження № 606-XIV, чинного до 05.10.2016. Так, відповідно до ч.3 цієї статті у разі обчислення суми боргу в іноземній валюті державний виконавець у результаті виявлення у боржника коштів у відповідній валюті стягує ці кошти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби для їх подальшого переказування стягувачу. У разі виявлення коштів у гривнях чи іншій валюті державний виконавець дає доручення про купівлю відповідної валюти та перерахування її на валютний рахунок органу державної виконавчої служби. У статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII, чинного з 05.10.2016, визначено, що у разі якщо кошти боржника в іноземній валюті розміщені на рахунках, внесках або на зберіганні у банку чи іншій фінансовій установі, які мають право на продаж іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку, виконавець зобов`язує їх продати протягом семи робочих днів іноземну валюту в сумі, необхідній для погашення боргу. У разі якщо такі кошти розміщені в банку або іншій фінансовій установі, які не мають права на продаж іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку, виконавець зобов`язує їх перерахувати протягом семи робочих днів такі кошти до банку або іншої фінансової установи за вибором виконавця, що має таке право, для їх реалізації відповідно до частини першої цієї статті. У разі обчислення суми боргу в іноземній валюті виконавець у результаті виявлення у боржника коштів у відповідній валюті стягує такі кошти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця для їх подальшого перерахування стягувачу. У разі виявлення коштів у гривнях чи іншій валюті виконавець за правилами, встановленими частинами першою і другою цієї статті, дає доручення про купівлю відповідної валюти та перерахування її на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця. Враховуючи викладене, державний виконавець був зобов`язаний під час примусового виконання виконавчого листа, виданого на підставі рішення суду, керуватися положеннями вказаних норм, оскільки між стягувачем та боржником існувало валютне грошове зобов`язання і заборгованість за кредитним договором була стягнута судом також в іноземній валюті. Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що судове рішення не може змінювати змісту договірного зобов`язання, яке існувало між сторонами, тобто воно залишається грошовим зобов`язанням в іноземній валюті, а тому судове рішення підлягає примусовому виконанню з урахуванням особливостей, визначених ст.53 закону № 606-XIV та ст. 49 закону № 1404-VIII. При цьому погашення суми, що підлягає стягненню за судовим рішенням, обчислюється в іноземній валюті, яка повинна бути конвертована в національну валюту на день здійснення платежу. Це означає, що боржник, виконуючи зобов`язання за виконавчим документом у національній валюті, повинен брати до уваги офіційний валютний курс НБУ, встановлений для відповідної валюти на день платежу. Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01.11.2017 у справі № 6-1063цс17. Відповідно до п.30.1 ст.30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» моментом виконання грошового зобов`язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою. Враховуючи, що має місце примусове виконання судового рішення, моментом виконання грошового зобов`язання є дата зарахування коштів на рахунок відділу виконавчої служби, тобто третьої особи у цій справі. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення ч. 1 ст. 1046 ЦК України, а також ч. 1 ст. 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України. Згідно зі ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України (ч.1). У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (ч.2). За умовами договору позики від 05.06.2013 сторони не передбачили сплату відсотків від суми позики, яку надано без зазначення строку. Відповідач зобов`язався повернути суму боргу на першу вимогу позивача (а.с.6). Відповідно до ст.1049 ЦК України якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. У цьому випадку відповідач мав повернути позику протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це. Із заочного рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2014 року у справі №188/1122/ 14-ц неможливо встановити, коли позивач пред`явив відповідачу вимогу про повернення боргу, не вказано про це і у позові, але в будь-якому випадку це сталося не пізніше тридцяти днів від дня, коли відповідач отримав копію заочного рішення суду, яке після цього набрало законної сили 10.11.2014, тобто відповідно до норм діючої на той час редакції Цивільного процесуального кодексу (далі ЦПК) України відповідач отримав копію заочного рішення суду 30.10.2014. Ураховуючи викладене, суд першої інстанції правильно вважав, що право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти за позикою припиняється після спливу визначеного договором строку позики, тобто у цьому випадку 30.10.2014. В охоронюваних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Оскільки зі спливом строку, на який була надана позика, припинилося право позивача нараховувати проценти за договором позики, то через тридцять днів після пред`явлення відповідачу вимоги про повернення боргу позивач не міг нараховувати такі проценти. Такий висновок узгоджується з висновком викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18). Отже, в частині позовних вимог про стягнення процентів, нарахованих позивачем з посиланням на приписи статті 1048 ЦК України за період з 01.04.2016 до 31.03.2019 в розмірі 4,88 долара США суд першої інстанції правомірно відмовив, а посилання апелянта щодо права на отримання процентів за позикою, спростовується вищевказаною постановою. Посилання апелянта на неналежність доказу, розрахунку третьої особи щодо перерахованих коштів, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки оцінка доказів є прерогативою суду, а посилання позивача на неналежність даного доказу є лише його особистим баченням, що не спростовано належним чином. Посилання на порушення порядку подання доказів, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки при перегляді справи, судом апеляційної інстанції не було встановлено вказаних порушень. Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник який прострочив виконання грошового зобов`язання на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. При обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України. 3 % річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році). У Законі України від 03.07.1991 № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» зазначено, що індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального ріння цін на товари та послуги, які купує населення, невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті - гривні. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти. У рішенні Верховного Суду України від 28 березня 2012 р. у справі № 6-36736вов10 висловлена правова позиція, що індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає. Тому норми ст. 625 ЦК щодо сплати борту з урахування встановленого індексу інфляції поширюються на випадки прострочення грошового зобов`язання, яке визначене у гривні, а зобов`язання між сторонами у цій справі визначено в іноземній валюті, тому в цій частині слід відмовити позивачу в задоволенні позову. Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного дійшов висновку, що лише позовні вимоги про стягнення трьох процентів річних від простроченої суми є законними та правильно визначив, що відповідач має нести відповідальність за несвоєчасне виконання обов`язку, покладеного на нього рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2014 року тільки в межах залишку боргу, не стягнутого з нього третьою особою станом на 31.03.2019, тобто боргу в розмірі 666,33 доларів США. 3% річних за період з 01.04.2016 до 31.03.2019, тобто за 1095 днів, від боргу в розмірі 666,33 доларів США складають 59,97 доларів США. Щодо компенсації витрат пов`язаних з розглядом справи, колегія суддів вважає правильним розрахунок визначений судом першої інстанції та додаткового перегляду не потребує. Доводи скарги фактично зводяться до незгоди заявника із мотивами судового рішення, які наведені в його обґрунтування, а також переоцінки доказів, проте відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Таким чином, з огляду на викладене, колегія суддів вважає, що вирішуючи спір між сторонами, суд першої інстанції в достатньому повному об`ємі з`ясував права та обов`язки учасників спору, обставини справи, перевірив доводи сторін та давши їм належну правову оцінку, постановив рішення, яке відповідає вимогам закону та зібраним доказам по справі. За таких обставин, підстав для скасування судового рішення, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволені позову, як про це просить відповідач, не встановлено. Згідно з ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, керуючись ст. 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 10 серпня 2020 року та додаткове рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 25 вересня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку. Судді: