Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/1027/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/1027/21 Суддя (судді) першої інстанції: Вовк П.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 березня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Федотова І.В., суддів: Чаку Є.В. та Єгорової Н.М., за участю секретаря Бринюк Г.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 лютого 2021 року та на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютого 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - відповідач), в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Гаспаряна Рафаеля Гагіковича про стягнення виконавчого збору, винесену у межах виконавчого провадження №51257572 від 23 вересня 2016 року. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 лютого 2021 року у задоволенні адміністративного позову було відмовлено. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютого 2021 року у задоволенні заяви представника позивача про ухвалення додаткового рішення в адміністративній справі №640/1027/21 відмовлено. Не погоджуючись з судовим рішенням та ухвалою, позивач звернувся з апеляційними скаргами, в яких просив суд апеляційної інстанції їх скасувати, прийняти нову постанову про задоволення його позову в повному обсязі та задовольнити заяву про ухвалення додаткового рішення і стягнути на його користь понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 30000,00 грн. Крім того, до суду апеляційної інстанції представником позивача подано клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, які з`явились в судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У відповідності до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційних скарг. Як вірно встановлено судом першої інстанції, 11 листопада 2015 року Святошинським районним судом міста Києва по справі № 759/10456/15-ц прийнято заочне рішення про стягнення з позивача на користь ПАТ «БГ Банк» боргу у розмірі 6 157 585, 91 грн., 3 654, 00 грн. судового збору. 01 червня 2016 року відділом примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві відкрито виконавче провадження № 51257572 з примусового виконання заочного рішення. 23 вересня 2016 року у межах виконавчого провадження № 51257572 було прийнято постанову про стягнення виконавчого збору. 26 березня 2019 року ухвалою Святошинського районного суду міста Києва у справі № 759/10456/15-ц було замінено сторону виконавчого провадження з ПАТ «БГ Банк» його правонаступником - ТОВ «Фінансова установа «Європейська факторингова компанія розвитку». 25 жовтня 2019 року виконавче провадження № 51257572 з примусового виконання заочного рішення було завершене на підставі заяви ТОВ «Фінансова установа «Європейська факторингова компанія розвитку» про повернення виконавчого документу відповідно до п. 1 ч. 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження». 30 жовтня 2019 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Ігнатенком К.Е. відкрито виконавче провадження № 60453856 щодо примусового виконання заочного рішення. 04 березня 2020 року ухвалою Святошинського районного суду міста Києва по справі № 759/10456/15-ц було скасоване заочне рішення. У свою чергу, у зв`язку з скасуванням заочного рішення, 06 березня 2020 року постановою приватного виконавця Ігнатенка К.Е. було закінчено виконавче провадження №60453856. Позивач, вважаючи винесену 23 вересня 2016 року постанову протиправною, звернувся із вказаним позовом до суду. Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до вимог ч. 1 статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (далі - Закон № 606-XIV), в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваної постанови, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. 05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII), а Закон №606-ХІV, у свою чергу, втратив чинність (крім статті четвертої, яка втрачає чинність через три місяці з дня набрання чинності Законом 1404-VIII). Відповідно до пункту 7 Розділу ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1404-VІІІ виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону. Аналіз наведеної норми свідчить про те, що виконавче провадження у даній справі було розпочато на підставі Закону №606-ХІV, який був чинний на момент винесення постанови про відкриття виконавчого провадження та на момент винесення спірної постанови про стягнення виконавчого збору. При цьому, відповідно до ч. 2 статті 25 Закону № 606-XIV, державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п`ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. При цьому, ч.ч. 1, 2 статті 28 Закону № 606-XIV визначала, що у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом. Таким чином, добровільне виконання боржником судового рішення у строк, встановлений статтею 25 Закону № 606-XIV, визнавалось підставою для звільнення його від сплати виконавчого збору та інших витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій. Дана норма була спрямована на стимулювання добровільного виконання рішень суду та підвищення ефективності виконавчого провадження. Разом з тим, невиконання боржником у встановлений строк виконавчого документу в добровільному порядку було підставою для примусового виконання такого документу, що, в свою чергу, тягло за собою застосування специфічних санкцій майнового характеру, а саме - стягнення виконавчого збору та інших витрат виконавчого провадження, як це передбачено вимогами Закону. Правова позиція відповідного змісту викладена в постанові Верховного Суду від 18 січня 2019 року в справі №826/19730/16. Крім того, Закон № 606-XIV у наведеній редакції встановлював обов`язок державного виконавця прийняти постанову про стягнення виконавчого збору одразу після завершення часу на добровільне виконання, тобто до вчинення виконавцем дій по його примусовому виконанню. Колегія суддів наголошує, що в редакції статті 28 Закону № 606-XIV чинній на час винесення постанови про стягнення виконавчого збору, міститься імперативна норма, яка вказує, що виконавчий збір стягується в розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню (а не від фактично стягненої суми, як помилково вважає позивач та як було передбачено нормами статті 27 в редакції Закону №1404-VIII від 02.06.2016 року). З аналізу норм Закону № 606-XIV (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) вбачається, що законодавець не ставить можливість застосування санкцій у вигляді стягнення виконавчого збору в залежність від фактичного вчинення державним виконавцем дій, спрямованих на примусове виконання рішення суду або іншого виконавчого документу. Наведене спростовує доводи апелянта про наявність підстав для задоволення позову, з огляду на те, що оскаржувана постанова прийнята без реального виконання виконавчого документа. Посилання апелянта на той факт, що на момент винесення постанови про відкриття виконавчого провадження №60427889 від 28.10.2019 року на підставі постанови про стягнення виконавчого збору від 23.09.2016 у виконавчому провадженні №51257572 була чинна норма Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII (в редакції від 21.10.2019) не спростовує того, що у даному випадку, враховуючи спірну постанову про стягнення виконавчого збору від 23.09.2016 яка є предметом позову застосуванню підлягають саме норми Закону № 606-XIV, які були чинні на момент прийняття спірної постанови. З огляду на те, що позивачем оскаржується лише постанова про стягнення виконавчого збору від 23.09.2016 колегія суддів не вбачає підстав для надання оцінки діям відповідача та нормативному застосуванню при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження №60427889 від 28.10.2019 року. Посилання апелянта на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 11.03.2020 року у справі № 2540/3203/18, є недоречними, з огляду на те, що правовідносини в межах вищевказаної адміністративної справи виникли за іншого правового регулювання (враховуючи дати винесення спірних постанов). Посилання апелянта на те, що ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 04 березня 2020 року по справі № 759/10456/15-ц було скасоване заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва по справі № 759/10456/15-ц про стягнення з позивача на користь ПАТ «БГ Банк» боргу у розмірі 6 157 585, 91 грн., 3 654, 00 грн. судового збору не впливає на правомірність винесеної спірної постанови про стягнення виконавчого збору, оскільки ні Закон № 606-XIV, ні Закон № 1404-VIII не передбачають підставою для скасування постанови про стягнення виконавчого збору скасування рішення, що підлягало виконанню. Відповідно до вимог ч. 5 статті 28 Закону № 606-XIV та ч. 7 статті 27 чинного Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII, у разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню. Враховуючи, що виконавче провадження № 51257572 було завершене на підставі заяви ТОВ «Фінансова установа «Європейська факторингова компанія розвитку» про повернення виконавчого документа відповідно до п. 1 ч. 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа), а заочне рішення було скасоване після завершення виконавчого провадження №51257572, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказані норми не підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Щодо решти аргументів сторін, суд звертає увагу, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року). Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. У зв`язку з цим суд вважає необхідним апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 лютого 2021 року - без змін. Згідно ст. 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. Про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу. Так, судом першої інстанції за результатами розгляду справи ухвалою від 11 лютого 2021 року відмовлено в ухваленні додаткового рішення. Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність визначених законом підстав для ухвалення додаткового судового рішення у даній справі, оскільки рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 лютого 2021 року у задоволенні адміністративного позову було відмовлено. Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. За правилами ч. ч. 1,2 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. У відповідності до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Враховуючи те, що за результатами розгляду справи у задоволенні позову було відмовлено, правові підстави для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютого 2021 року відсутні. Відповідно до приписів ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін; 2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення; 3) скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково; 4) визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у визначених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині; 5) скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю; 6) у визначених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених у пунктах 1-5 частини першої цієї статті. З урахуванням того, що за результатами апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції останнє залишено без змін, клопотання представника позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу задоволенню не підлягає. Керуючись ст.ст.241, 242, 287, 308, 313, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 лютого 2021 року та ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютого 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України. Головуючий суддя: Судді: