Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/2026/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/2026/20 Суддя (судді) першої інстанції: Літвінова А.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 березня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача Глущенко Я.Б., суддів Пилипенко О.Є., Черпіцької Л.Т., секретаря Ткаченка В.В., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 травня 2020 року, - В С Т А Н О В И В: У січні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась у суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі - відповідач, ГУ ПФУ в м. Києві) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідачем безпідставно відмовлено у переведенні на пенсію по втраті годувальника, оскільки Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не містить будь-яких обмежень з цього приводу. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 травня 2020 року позов задоволено. Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що пенсія по втраті годувальника передбачена лише Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачено такого виду пенсії, як пенсія по втраті годувальника непрацездатним членам сім`ї померлого судді. У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що довічне грошове утримання судді у відставці є альтернативою пенсії, а тому відповідач зобов`язаний здійснити переведення на пенсію по втраті годувальника, яка має бути розрахована з такого утримання. Розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження на підставі пункта 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню, з таких підстав. Судом установлено, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в м. Києві та отримує пенсію по інвалідності III групи з числа ліквідаторів ЧАЕС згідно Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». 14 листопада 2019 року позивач звернулась до ГУ ПФУ в м. Києві із заявою про переведення на пенсію по втраті годувальника згідно Закону України «Про судоустрій та статус суддів» або Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Листом від 28 грудня 2019 року відповідач повідомив, що Законом України «Про судоустрій та статус суддів» не передбачено можливості призначення пенсії в разі втрати годувальника в зв`язку зі смертю особи, яка отримувала довічне грошове утримання відповідно до цього Закону. Також, в листі зазначено, що в результаті розрахунку пенсії по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» розмір пенсії позивача зменшиться, а тому перехід на цей вид пенсії є недоцільним. Уважаючи таку відмову протиправною, позивач звернулась з даним позовом до суду. Постановляючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що за приписами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» члени сім`ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв`язку в втратою годувальника. Пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається із заробітку чи пенсії годувальника, тобто в залежності від того доходу, який мав годувальник на час настання смерті. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів уважає за необхідне зазначити наступне. Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування прийнято Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон України №1058-ІV), який визначає, зокрема, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом. Умови призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника встановлені статтею 36 цього Закону, за змістом якої пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині 2 статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу. Непрацездатними членами сім`ї вважаються: чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону. Члени сім`ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв`язку з втратою годувальника. Питання, пов`язані з обчисленням розміра пенсії у зв`язку з втратою годувальника, унормовані статтею 37 Закону України №1058-ІV, якою передбачено, що пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім`ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім`ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками. Тобто, базовою величиною для визначення розміру пенсії у зв`язку з втратою годувальника на підставі правових норм Закону України №1058-ІV є саме розмір пенсії за віком померлого годувальника, яку чоловік позивача не отримував. У той же час, питання, пов`язані з обчисленням розміру пенсії за віком унормовані статтями 25, 27, 28, 40 Закону України №1058-ІV. Згідно зі статтею 1 Закону України №1058-ІV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом. Згідно з положеннями частини 1 статті 4 Закону України №1058-ІV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні. Статтею 5 Закону України №1058-ІV визначено сферу його дії, зокрема, зазначено, що ним врегульовані відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, окрім іншого, види пенсійних виплат. Своєю чергою, вичерпний перелік видів пенсійних виплат, які можуть бути призначені відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі визначає стаття 9 Закону України №1058-ІV, а саме: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Отже, розмір такої пенсії обчислюється, виходячи з розміра пенсії за віком померлого годувальника. Іншого цим Законом не передбачено. При цьому, питання пенсійного забезпечення членів сім`ї суддів, у тому числі, у випадку втрати годувальника, не врегульовано законами України «Про судоустрій і статус суддів». Окрім цього, статтею 46 Основного Закону за громадянами закріплено право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Довічне грошове утримання судді не є видом пенсії у розумінні норм діючого національного законодавства. З цього приводу колегія суддів зазначає, що призначення такої виплати передбачено нормами спеціального законодавства, яким, в контексті спірних правовідносин, є Закон України «Про судоустрій і статус суддів». При цьому, вказаним актом чітко визначено коло суб`єктів, які мають право на таке утримання, а саме - судді. Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною 1 статті 55 Основного Закону України. Положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід`ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов`язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади. Гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені. Конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя (рішення від 08 червня 2016 у справі № 4-рп/2016, рішення від 20 березня 2002 року у справі № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 у справі №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року у справі № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року у справі № 3-рп/2013). У рішенні від 08 червня 2016 року у справі № 4-рп/2016 Конституційний Суд України наголошував, що конституційний статус суддів, які здійснюють правосуддя, та суддів у відставці передбачає їх належне матеріальне забезпечення, яке повинне гарантувати здійснення справедливого, незалежного, неупередженого правосуддя. У цьому ж рішенні Конституційний Суд України вказував, що щомісячне довічне грошове утримання є особливою формою матеріального забезпечення судді, полягає у гарантованій державою щомісячній грошовій виплаті, що слугує забезпеченню належного матеріального утримання судді після звільнення від виконання обов`язків (відставки), а також життєвого рівня, гідного його статуса. Відтак, виплата довічного грошового утримання нерозривно пов`язана з конституційно визначеним статусом професійного судді, не є видом пенсії у розумінні законодавства, а відтак її розмір не може бути базовою величиною при розрахунку розміру пенсії у зв`язку з втратою годувальника, у випадку призначення такої пенсійної виплати непрацездатним членам сім`ї судді. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 9 листопада 2018 року у справі № 236/3193/16-а, від 11 липня 2019 року у справі № 667/1568/16, від 15 січня 2020 року у справі № 592/7939/16-а, від 28 квітня 2020 року у справі №635/4299/17 та від 09 жовтня 2020 року у справі №592/4761/17. З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач за результатами розгляду заяви позивача обґрунтовано послався на відсутність підстав для обрахунку пенсії по втраті годувальника виходячи з розміра довічного грошового утримання, яке отримував померлий чоловік позивача, а також недоцільність переведення позивача на пенсію по втраті годувальника, оскільки розмір такої буде меншим за розмір пенсії, яку отримує позивач. Згідно з частиною 3 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до пункта 2 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. За змістом частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції судове рішення ухвалено при неповному з`ясуванні обставин справи та з помилковим застосуванням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову. Керуючись статтями 33, 34, 243, 311, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві задовольнити. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 травня 2020 року скасувати. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Я.Б. Глущенко Судді О.Є. Пилипенко Л.Т. Черпіцька