Постанова 4854 № 420/131/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 березня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/131/20 Головуючий в 1 інстанції: Цховребова М.Г. Дата і місце ухвалення 10.12.2020р., м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого - судді : Бойка А.В., суддів: Федусика А.Г., Шевчук О.А., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на окрему ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 10.12.2020 року по справі №420/131/20 за позовом ОСОБА_1 до Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В: 30.11.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із заявою поданою, в порядку ст. 383 КАС України, в якій просив: - визнати протиправним рішення 33 сесії VII скликання Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області від 05.11.2020 року № 6772 «Про відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства», в частині відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000 га, яка розташована на території Куяльницької сільської ради, Подільського району, Одеської області, у зв`язку з невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, наступним: громадянам: п.

4. ОСОБА_1 ;

5. ОСОБА_2 ;

6. ОСОБА_3 ;

7. ОСОБА_4 ;

8. ОСОБА_5 ; - визнати протиправними дії відповідача щодо невиконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27.03.2020 року у справі №420/131/20 за позовом ОСОБА_1 до Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області; - зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву від 08.11.2019 року №Ко-3352 про надання ОСОБА_1 ; ОСОБА_2 ; ОСОБА_3 ; ОСОБА_4 ; ОСОБА_5 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною (орієнтовною) площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, які розташовані за межами населеного пункту на території Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області; - зобов`язати відповідача подати до Одеського окружного адміністративного суду у двомісячний строк з дня набрання законної сили даною постановою суду звіт про вжиті заходи щодо усунення встановлених порушень; - стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати - сплату судового збору, та за подання правничої допомоги. Окремою ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 10.12.2020 року, заяву ОСОБА_1 задоволено частково, суд визнав протиправним рішення Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області від 5 листопада 2020 року №6772-VІІ «Про відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства» в частині, що стосується ОСОБА_1 та зобов`язав відповідача вжити заходи щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону, - протягом 30 календарних днів з дня отримання копії цієї окремої ухвали. В задоволенні іншої частини заяви, відмовив. Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, обґрунтовану посиланням на не повне з`ясування обставин, що мають значення, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до прийняття незаконного і необґрунтованого судового рішення. Апелянт зазначив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для зобов`язання відповідача подати звіт про вжиті заходи щодо усунення встановлених порушень, оскільки в Куяльницькій сільській раді запроваджено сталу практику невиконання судових рішень Одеського окружного адміністративного суду. Також, апелянт вважає, що суд безпідставно відмовив йому у стягненні судових витрат, пов`язаних з розглядом відповідної заяви, оскільки на його думку, процесуальний закон не обмежує можливість вирішення питання розподілу процесуальних витрат, виключно при ухвалення судового рішення по справі, а й надає таку можливість при здійснення судового контролю за виконання такого рішення. З огляду на зазначене, просить скасувати окрему ухвалу суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити подану ним заяву у повному обсязі. З гідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України. Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного. Судом апеляційної інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що у січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області при розгляді заяви від 08.11.2019 року за вхідним № Ко-3352, яка стосується питань регулювання земельних відносин, про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною (орієнтовною) площею 2,00 га кожному за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту Куяльник на території відповідача; - зобов`язати відповідача повторно розглянути колективну заяву від 08.11.2019 року за вхідним №Ко-3352 про надання кожному дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною (орієнтовною) площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населеного пункту Куяльник на території відповідача та прийняття рішення по даній заяві з урахуванням правової оціни, наданої судом. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27.03.2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Суд визнав протиправною бездіяльність Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області щодо неприйняття рішення за результатами розгляду колективної заяви, вхід. № Ко-3352 від 08.11.2019 року, та зобов`язав відповідача повторно розглянути таку заяву, а також прийняти рішення, передбачене частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України, з урахуванням правової оцінки питання, щодо якого звернувся позивач, наданої судом у рішенні. В іншій частині позовних вимог - відмовив. Постановою Подільського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 30.09.2020 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа Одеського окружного адміністративного суду №420/131/20 від 07.08.2020 року, яким боржнику встановлено 10 робочих днів для виконання судового рішення. На виконання вказаного вище судового рішення, 05.11.2020 року Куяльницькою сільською радою Подільського району Одеської області на 33 сесії VII скликання прийнято рішення №6772, яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. На думку позивача, прийняте Куяльницькою сільською радою рішення та вчинені дії на виконання судового рішення є протиправними, що стало підставою його звернення до суду з відповідною заявою. Задовольняючи частково заяву, суд першої інстанції виходив з того, що рішення Куяльницької сільської ради, прийняте на виконання судового рішення є невмотивованим, що свідчить про його протиправність та наявність підстав для зобов`язання відповідача вжити заходи щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. Разом з цим, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення строку на подання звіту про виконання судового рішення, а також стягнення судових витрат, пов`язаних з розглядом відповідної заяви. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для встановлення строку на подання звіту про виконання судового рішення, однак не погоджується висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для відшкодуванню заявнику судових витрат, пов`язаних із розглядом відповідної заяви, виходячи з наступного. Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно ч.ч. 1-2 ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання постанови суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штраф у розмірі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. За приписами статей 129 та 129-1 Конституції України обов`язковість рішень суду визначена як одна з основних засад судочинства. Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Частинами 2-3 статті 14 КАС України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Також, статтею 370 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що рішення суду, яке набрало законної сили є обов`язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України "Про виконавче провадження". Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року №5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012). Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі Шмалько проти України , заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року №2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику Європейського суду з прав людини підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі Валерій Фуклєв проти України від 7 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі Шмалько проти України від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі Юрій Миколайович Іванов проти України від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі Apostol v. Georgia від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04). Також, Конституційний Суд України у Рішенні від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009 зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини). Колегія суддів зазначає, що з метою забезпечення виконання судового рішення, статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено дві форми судового контролю за виконанням судового рішення: 1) зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання рішення суду; 2) накладення на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штрафу в сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Аналіз зазначених положень дає підстави для висновку про те, що встановлення судового контролю за виконанням судових рішень є заходом превентивного впливу на відповідача у справі з метою своєчасного виконання своїх зобов`язань у межах відповідної справи. Тобто, зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов`язком. Аналогічна правова позиція підтверджується практикою Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, що викладена у додатковій постанові від 31 липня 2018 року у справі №235/7638/16-а та в ухвалах від 10 грудня 2018 року у справі №807/2358/15, від 17 жовтня 2019 року у справі №826/12592/14. За наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для зобов`язання Куяльницьку сільську раду Подільського району Одеської області подати звіт про виконання судового рішення. З приводу витрат на правову допомогу, понесених заявником при розгляді відповідної заяви, колегія судів, виходить з наступного. Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи. Аналіз наведеної вище статті процесуального закону дає підстави для висновку, що склад судових витрат не є вичерпним і оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється судом з урахуванням обставин конкретної справи. Оскільки, виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження, колегія суддів вважає, що усі документально підтверджені судові витрати, в тому числі, пов`язані з розглядом заяви про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду, підлягають розподілу відповідно до вимог процесуального закону. Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що спеціальними нормами, які регулюють порядок розгляду та вирішення заяви про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду, зокрема, ст.ст. 383, 249 КАС України - не передбачено стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судових витрат, пов`язаних з розглядом відповідної заяви є помилковим. Згідно із ч.ч.1-4 ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Відповідно до ч.7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. З матеріалів адміністративної справи вбачається, що 25.09.2020 року між ОСОБА_1 та адвокатом Опалько О.М. укладено Договір про надання правової допомоги. Предметом якого, зокрема, є надання правової допомоги в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором. Згідно додатку №1 до договору від 25.09.2020 року, вартість адвокатських послуг за надання правничої допомоги, складає 4800 грн. З акту виконаних робіт від 27.11.2020 р. вбачається, що адвокатом Опалько О.М. надані наступні послуги: - виїзд до м. Подільськ власним транспортом за власний рахунок, зустріч з замовником, надання консультації, узгодження правової позиції - (1 год.) - 1000грн., - підготовка заяви до Подільського РВДВС про відкриття виконавчого провадження - (20хв.) - 400 грн. - виїзд до м. Подільськ власним транспортом за власний рахунок, зустріч з замовником, надання консультації, стосовно ходу виконавчого провадження - (1 год.) - 1000грн., - підготовка запиту до Подільського РВДВС про надання інформації про хід виконавчого провадження (20 хв.) - 400грн., - отримання відповіді з Подільського РВДВС та рішення Куяльницької ОТГ, підготовка заяви до Одеського окружного адміністративного суду про визнання протиправними рішення та зобов`язання вчинити певні дії (в порядку ст. 383 КАС України) - (1 год.) - 1000грн., - підготовка повторної заяви до Одеського окружного адміністративного суду про визнання протиправними рішення та зобов`язання вчинити певні дії (в порядку ст. 383 КАС України) - (30 хв.) - 500грн., - підготовка заяви до Одеського окружного адміністративного суду про відшкодування судових витрат (30 хв.) - 500грн. У підтвердження оплати наданих послуг, заявником надано квитанцію б/н від 27.11.2020 року, оформлену у довільній формі, згідно якої ОСОБА_1 оплатив адвокату кошти в розмірі 4800 грн. Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України). При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження). Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 22 грудня 2018 року справа №826/856/18. Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 року № 5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Без сумніву, суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Водночас, для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що підготовлена адвокатом заява буде задоволена, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Закону № 5076-VI. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями). У відповідних рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема у справах «Баришевський проти України» від 26.02.2015, заява № 71660/11 (п.95), «Гімайдуліна та інші проти України від 10.12.2009 року ( п.п.34-36), «Двойних проти України» від 12.10.2006 року, заява 72277/01 (п.80), «Меріт проти України» від 30.03.2004 року (п.88), Суд зазначив, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим . Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Таким чином, за результатами аналізу наведених положень Кодексу адміністративного судочинства України та Закону 5076-VI, колегія суддів дійшла висновку, що розмір витрат на оплату послуг адвоката обмежений їх співмірністю із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Як вбачається з матеріалів справи, робота адвоката з представництва інтересів ОСОБА_1 здійснювалась у вигляді надання консультацій, підготовкою заяви про відкриття виконавчого провадження, підготовкою запиту про надання інформації про хід виконавчого провадження, підготовкою заяви про визнання протиправними рішення та зобов`язання вчинити певні дії (в порядку ст. 383 КАС України), підготовкою заяви про відшкодування судових витрат. При цьому, подана позивачем заява вирішувалась судом першої інстанції без участі сторін, в порядку письмового провадження. Судова колегія зазначає, що з акту виконаних робіт не можливо розкрити суть наданих послуг, обсяг опрацьованих матеріалів, використаних документів, законодавчих та нормативно-правових актів, тощо. З огляду на зміст документів, що подані позивачем у підтвердження витрат на правову допомогу, складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), суд апеляційної інстанції вважає, що гонорар адвоката у цій справі, який пов`язаний із контролем за виконанням судового рішення у сумі 48 000 грн. не є співмірним та розумним, а розмір такого гонорару є необґрунтованим відносно наданих адвокатом послуг та виконаних робіт. У постанові від 24.01.2019 у справі №910/15944/17 Верховний Суд зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Разом з тим, справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п.30, ECHR 1999-V). За таких обставин, аналізуючи документи, надані позивачем на підтвердження витрат на правничу (правову) допомогу, враховуючи незначну складність справи, помірний обсяг виконаних адвокатом робіт відповідно до їх переліку, розгляд заяви в письмовому провадженні, а також інші критерії оцінки співмірності витрат на оплату послуг адвоката, встановлені ч. 5 ст. 134 КАС України, колегія суддів вважає, що достатньою та співмірною сумою для компенсації позивачу витрат на правничу допомоги є 2 000 грн. З матеріалів справи вбачається, що заявник при зверненні до суду першої інстанції із заявою, в порядку ст. 383 КАС України, сплатив судовий збір у розмірі 840,80 грн., що підтверджується дублікатом квитанції №0.0.1910101058.1 від 18.11.2020 року. При зверненні зі скаргою до суду апеляційної інстанції, сплатив судовий збір у сумі 2102 грн., що підтверджується квитанцією №0.0.1942014143.1 від 15.12.2020 року. Враховуючи фактичне задоволення поданої позивачем заяви, колегія суддів приходить до висновку, що сплачений ОСОБА_1 судовий збір за подання відповідної заяви та скарги на окрему ухвалу суду першої інстанції підлягають стягненню з Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області за рахунок її бюджетних асигнувань. Відповідно до п.4 ч.1 ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Частина 4 цієї статті Кодексу встановлює, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що відповідно до ч. 4 ст. 317 КАС України окрема ухвала Одеського окружного адміністративного суду від 10.12.2020 року підлягає зміні в мотивувальній та резолютивній частинах, з приводу висновків, що стосується відшкодування судових витрат. В іншій частині окрему ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 10.12.2020 року колегія суддів залишає без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Окрему ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2020 року, змінити: Виключити з її мотивувальної частини посилання суду першої інстанції на те, що спеціальними нормами, які регулюють порядок розгляду та вирішення заяви про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду, зокрема, ст.ст. 383, 249 КАС України - не передбачено стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судових витрат, пов`язаних з розглядом відповідної заяви. Доповнити резолютивну частину окремої ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2020 року абзацом наступного змісту: «Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області (вул. Куяльницька, 26 А, с. Куяльник, Подільський район, Одеська область, 66350, код ЄДРПОУ 04379835) судовий збір у сумі 2942,8 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2000 грн. на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )". В іншій частині окрему ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Суддя-доповідач: А.В. Бойко Судді: А.Г. Федусик О.А. Шевчук