Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/9467/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 березня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/9467/20 Головуючий в 1 інстанції: Тарасишина О.М. Дата і місце ухвалення 10.11.2020р., м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді : Бойка А.В., суддів: Федусика А.Г., Шевчук О.А., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Одеської митниці Держмитслужби ДМСУ про визнання неправомірним звільнення та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В: 24 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Одеської митниці Держмитслужби ДМСУ, в якому просив визнати неправомірним його звільнення з органів ДМСУ 17.06.2010 року за ст. 38 КЗпП України згідно наказу ДМСУ № 427-к від 17.06.2010 року; виключити з його трудової книжки запис № 10 від 17.06.2010 року "звільнений із займаної посади начальника відділу митного оформлення транспортних засобів Південної митниці за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП України"; відновити його на службі в органах ДМСУ. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 29.09.2020 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано десятиденний строк на усунення недоліків. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 10.11.2020 року позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачеві у зв`язку з не усуненням недоліків поданої позовної заяви. Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, обґрунтовану порушенням судом норм процесуального права. Апелянт зазначив, що при поданні до суду першої інстанції позовної заяви ним було подано також заяву про поновлення строку звернення до суду, в обґрунтування якої він посилався на те, що про порушення своїх прав він дізнався 02.01.2020 року з висновку судової психологічної експертизи. Апелянт вважає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки обставин, на які він посилався у заяві про поновлення строку звернення до суду та невірно розцінив подання уточненої заяви про поновлення строку як подання такої заяви повторно з тих самих підстав, що і в заяві, первинно поданій до суду разом із позовною заявою. Апелянт вважає, що ним було пропущено строк звернення до суду з поважних причин, однак судом не надано належної правової оцінки його доводам. З огляду на викладене ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 10.11.2020 року, поновити йому строк звернення до суду за захистом порушеного трудового права та повернути справу до Одеського окружного адміністративного суду для розгляду по суті. Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі ч.2 ст. 312 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що подана скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Залишаючи без руху позовну заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції в ухвалі від 29.09.2020 року посилався на недотримання позивачем п. 2 ч. 5 ст. 160 КАС України, а саме, не зазначення у позовній заяві реєстраційного номеру відповідача - Одеської митниці Держмитслужби ДМСУ в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України; ч. 4 ст. 161 КАС України - не додання до позовної заяви доказів, підтверджуючих обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а саме - наказу ДМСУ № 427-к від 17.06.2010 року, викладення позовних вимог у позовній заяві не у відповідності до вимог КАС України (ст. 5 КАС України). Крім того, в ухвалі від 29.09.2020 року суд першої інстанції, за наслідком розгляду поданої ОСОБА_1 заяви про поновлення строку звернення до суду, дійшов висновку, що зазначені позивачем підстави для поновлення строку звернення до суду не є поважними, у зв`язку з чим, керуючись, ст. 123 КАС України, надав позивачу термін для усунення недоліків шляхом подання до суду заяви про поновлення строків звернення до адміністративного суду, у якій позивачу необхідно було зазначити інші підстави для поновлення пропущеного строку. Так судом встановлено, що у заяві про поновлення процесуального строку на звернення до адміністративного суду, поданій при зверненні до суду з позовною заявою, позивач посилався на те, що про те, що його право на працю у вигляді звільнення з органів ДМСУ 17.06.2010 року було результатом психологічного насильства з боку керівництва ДМСУ і його заява на звільнення за власним бажанням була вимушеною і не відповідала його внутрішній волі він дізнався за результатами психологічної експертизи 02.01.2020 року. При цьому, з огляду на те, що 30.01.2020 року, тобто у місячний строк, він звернувся до суду в порядку цивільного судочинства, однак 28.08.2020 року отримав від Верховного Суду роз`яснення про те, що за захистом порушеного права йому необхідно звертатись до адміністративного суду, позивач вважав зазначені ним причини пропуску процесуального строку на звернення до суду поважними та просив його поновити. Надаючи оцінку поважності пропуску строку звернення до суду з позовною заявою, суд першої інстанції посилався на те, що позивач просив признати неправомірним його звільнення з органів ДМСУ 17.06.2010 року, згідно наказу ДМСУ № 427-к від 17.06.2010 року, тоді як позовна заява надійшла до суду 24.09.2020р. (вх. 9338/20), тобто через десять років після прийняття даного наказу, тобто після спливу визначеного ст.122 КАС України строку для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів. Суд зазначив, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли особа дізналась про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення її прав, свобод чи інтересів. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому повинна слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Також суд зазначив, що, зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав. При цьому, поважні причини - це обставини, що діють на волю суб`єкта, з яким законодавець пов`язує звільнення цього суб`єкта від виконання покладених на нього обов`язків або від визначених законодавством негативних наслідків його поведінки. Поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для особи на вчинення цих дій. За таких обставин, суд не погодився з доводами позивача відносно поважності причин пропуску ним строку для звернення до адміністративного суду, викладеними в заяві про поновлення строку та запропонував подати нову заяву, в якій зазначити інші підстави для поновлення пропущеного строку. На виконання вимог ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 29.09.2020 року позивач 09.11.2020 року подав до суду першої інстанції новий екземпляр позовної заяви, копію наказу про звільнення, а також заяву про встановлення процесуального строку на звернення до адміністративного суду в порядку п. 3 ст. 121 КАС України та докази звернення із заявою про проведення судово-психологічної експертизи до ОНДІСЕ. У поданій згідно п. 3 ст. 121 КАС України заяві позивач посилався на те, що у 2010 році його неправомірно було звинувачено у тяжкому злочині, у зв`язку з чим керівництвом Одеської митниці він був незаконно відсторонений від посади без зберігання заробітної плати та в подальшому змушений звільнитись за власним бажанням. Позивач зазначив, що про те, що порушення його права на працю у вигляді звільнення з органів ДМСУ 17.06.2010 року було результатом психологічного насильства з боку керівництва ДМСУ і його заява на звільнення за власним бажанням була вимушеною і не відповідала його внутрішній волі він дізнався за результатами психологічної експертизи 02.01.2020 року, що стало приводом і підставою для звернення до суду з позовом про визнання його звільнення у 2010 році неправомірним. У заяві позивач зазначив, що Кодексом адміністративного судочинства України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. ОСОБА_1 вказував на те, що він не міг оскаржити наказ про його звільнення за власним бажанням з тієї причини, що він, не будучи фахівцем в області психології, не знав і не міг оцінити дії керівництва спонукати його написати заяву як прояв психологічного насильства відносно нього. Лише з висновку експерта за результатами проведеної психологічної експертизи йому стало відомо, що до методів психологічного впливу у даному випадку відносяться саме: використання загрози звільнення за статтею; організація нестерпних умов будь-якої праці - отримання фінансового забезпечення життя. Висновки експерта, на думку позивача, дали йому можливість усвідомити викладені обставини як насильство відносно нього. У процесу переосмислення того, що сталось, як зазначає позивач, у нього і виник сумнів в правомірності його звільнення. На думку позивача, тільки висновки психологічної експертизи могли відповісти на питання про правомірність чи неправомірність дій керівництва ДМСУ та наявність або відсутність дефекту волі з його сторони під час його звільнення. До Одеського НДІ судових експертиз позивач звернувся 16.10.2018 року, однак з огляду на тривалість виготовлення експертизи, позивач 09.05.2019 року звернувся до альтернативної організації - Бюро психологічних досліджень, яким і було 02.01.2020 року виготовлено висновок, на який він посилається у позовній заяві. Позивач зазначив, що 30.01.2020 року, тобто у місячний строк він звернувся до суду в порядку цивільного судочинства, однак після роз`яснення Верховного Суду про необхідність за захистом порушеного права звертатись до адміністративного суду, вже звернувся до Одеського окружного адміністративного суду. Позивач у поданій заяві посилався на те, що ним не пропущено строк звернення до суду з даним адміністративним позовом. Дослідивши подану позивачем на виконання вимог ухвали від 29.09.2020 року заяву про поновлення процесуального строку звернення до суду, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що зазначені в ній підстави для поновлення строку звернення до суду є аналогічними підставам, вказаним позивачем у заяві про поновлення строку звернення до суду, поданій ним при зверненні до суду першої інстанції, та такі підстави визнані судом не поважними ухвалою від 29.09.2020 року. Слід зазначити, що строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби становить згідно ч. 5 ст. 122 КАС України місячний строк. Вказаною нормою ч. 5 статті 122 КАС України встановлено скорочені строки звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, які не ставлять під сумнів саму суть права доступу до суду, а переслідують легітимну мету як найскорішого поновлення порушених прав добросовісного позивача. При цьому не порушується пропорційність між застосованими законодавцем засобами (строком звернення до суду за захистом порушеного права протягом одного місяця з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів) та метою звернення до суду. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatismutandis рішення у справі «Перетяка та Шереметьев проти України» (Peretyaka And Sheremetyev v. Ukraine) від 21 грудня 2010 року, заяви № 17160/06 та № 35548/06, § 33). Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Процесуальний кодекс установлює обмеження щодо відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу. Одним із механізмів забезпечення реалізації гарантованого Конвенцією права особи на доступ до правосуддя, з урахуванням принципу правової визначеності, є поновлення судом пропущеного з поважних причин строку на звернення до суду в розумних межах, з дотриманням засад оптимальності і пропорційності. Виходячи з наведеного, можна дійти висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для звернення до адміністративного суду здійснюється у розумних межах та лише у виняткових, особливих випадках, виключно за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод або законних інтересів. Як установлено судом першої інстанції та не заперечується позивачем, наказ відповідача, який є предметом оскарження у цій справі, був прийнятий 17.06.2010 року. Позивач був достеменно обізнаний про прийняття Південною митницею Державної митної служби України наказу про його звільнення, підстави його звільнення із займаної посади (подання особистої письмової заяви) та обставини його прийняття ще у червні 2010 році. Обґрунтовуючи власні позовні вимоги позивач посилався на те, що у зв`язку із надходженням до Південної митниці постанови слідчого прокуратури, якою йому було пред`явлено обвинувачення у злочині у сфері службової діяльності, передбаченому ст. 368 ч. 2 КК України, він був змушений написати заяву про звільнення за власним бажанням всупереч його внутрішній волі, в стані сильної образи, обурення, повної беззахисності, оскільки в іншому випадку міг бути звільнений за "статтею", що позбавило б його можливості влаштуватись на роботу. У поданій заяві про поновлення строку звернення до суду позивач посилався на ознайомлення 02.01.2020 року з результатами висновку судово-психологічної експертизи, з якого він дізнався, що його звільнення відбулось неправомірно, під психологічним насильством з боку керівництва митниці, всупереч його волі. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що зазначені позивачем причини пропуску строку звернення його до суду більше ніж через 10 років після його звільнення не є поважними, з огляду на таке: В контексті приписів КАС України має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес порушене та потребує захисту. При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку, а обов`язковою ознакою нормативно-правового акта чи правового акта індивідуальної дії є створення юридичних наслідків у формі прав, обов`язків, їх зміни чи припинення. За висновком Конституційного Суду України поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Законний інтерес, якщо його порушує суб`єкт владних повноважень, може бути предметом судового захисту в порядку адміністративного судочинства. Під час розгляду справи суд з`ясовує, які саме фактичні обставини зумовлюють існування інтересу, відносини, що існують з приводу об`єкту інтересу, а також інші індивідуальні особливості, що відображають законність інтересу та необхідність судового захисту прагнень позивача. Поняття "повинна була дізнатись", використане у ст. 122 КАС України слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про прийняття оскаржуваного рішення та знала про обставини його прийняття. Позивач був обізнаний про обставини його звільнення та міг усвідомити порушення своїх прав щодо проходження публічної служби ще в 2010 році, на момент звільнення з органів митної служби. Однак, незважаючи на зазначене, з позовом про захист порушених прав до Одеського окружного адміністративного суду звернувся лише у вересні 2020 року. Позивачем не доведено наявності об`єктивно непереборних обставин, що перешкоджали вчасному зверненню з адміністративним позовом. Наведені в позовній заяві причини пропуску строку звернення до суду більше ніж через 10 років є необґрунтованими та не дають підстав вважати, що в даному випадку існували дійсні об`єктивні перешкоди для звернення позивача за захистом своїх прав до суду. Позивач в даному випадку мав дійсну можливість своєчасно реалізувати своє право на звернення до суду, однак допустив необґрунтоване зволікання, яке унеможливлює і не виправдовує втручання у принцип юридичної визначеності стосовно виниклих правовідносин. Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначені у ст. 123 КАС України. Так, згідно ч. 1 ст. 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Частиною 2 цієї статті визначено, що у разі, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Частиною 4 статті 169 КАС України передбачено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо: 1) позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк; 9) у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу. Таким чином, з огляду на те, що вказані позивачем у поданій разом із позовом заяві причини пропуску строку звернення до суду вірно визнані судом першої інстанції неповажними, а на виконання ухвали суду про залишення позову без руху від 29.09.2020 року позивачем не зазначено інших поважних причин пропуску строку звернення до суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для повернення поданої ОСОБА_1 позовної заяви згідно ч. 2 ст. 123 КАС України. Згідно ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи все вищевикладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали повно та всебічно дослідив обставини справи, та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви. Доводи апеляційної скарги не спростовують вказані висновки суду першої інстанції. Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм процесуального права, відповідно до ст. 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін. Керуючись ст.ст. 308, 310, 312, 316, 321, 325, 327, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2020 року без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення апеляційного суду, або з дня вручення учаснику справи повного судового рішення. Головуючий суддя: А.В. Бойко Суддя: А.Г. Федусик Суддя: О.А. Шевчук