Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/7042/19

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 березня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/7042/19 Головуючий в 1 інстанції: Вовченко О.А. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Кравця О.О. судді Домусчі С. Д. судді Турецької І.А. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року по справі № 400/7042/19 прийнятого за правилами спрощеного позовного провадження у складі судді Вовченко O.A., за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій, скасування рішення та про зобов`язання вчинити дії,- ВСТАНОВИВ: 25 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, та просив суд: визнати дії посадових осіб Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови у призначені, нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 , як судді у відставці, щомісячного довічного грошового утримання, - протиправними та скасувати рішення № 825955 від 31 жовтня 2019 року відділу з питань перерахунків пенсій №9 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області Про відмову в переході з одного виду пенсії на інший; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити, нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 з 05 жовтня 2019 року щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці відповідно до статі 137, статті 142 Закону України Про судоустрій та статус суддів 2016 року №1402-VIII у розмірі 50 відсотків суддівської винагороди, вказаній в довідці №326 від 04 жовтня 2019 року в сумі 170584.80 грн., та 2 відсотків грошового утримання за кожен повний рік понад 20 років роботи на посаді судді (всього 22 роки), без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27 січня 2020 року адміністративний позов був задоволений. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2020 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 січня 2020 року було залишено без змін. 09.06.2020 року позивач звернувся до суду із заявою в порядку ст.382,383 КАС України в якому просив визнати противоправними дії вчинені суб`єктом владних повноважень - відповідачем Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду по адміністративній справі 420/7042-19 від 27.01.2020 року в частині не нарахування та не виплати судді у відставці ОСОБА_1 до обрахованого та виплачуваємого 50 відсоткового щомісячного грошового утримання судді у відставці додатково 2-х відсотків від грошового утримання за кожен повний рік понад 20 років роботи на посаді судді (всього 22 роки), а всього - 44 відсотки; - звернути до негайного виконання відповідачем Головним управлінням пенсійного фонду України в Одеській області постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27.01.2020 року 420/7042/19 в частині невиконаних ним судових зобов`язань - нарахування та не виплату судді у відставці ОСОБА_1 до обчисленої та виплачуваємої суми грошового забезпечення додатково 2-х відсотків обчисленого грошового утримання за кожен повний рік понад 20 років роботи на пораді судді (всього 22 роки), а всього - 44 відсотки; - встановити судовий контроль за виконанням відповідачем Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області рішення Одеського окружного адміністративного суду по адміністративній справі 420/7042/19 від 27.01.2020 року в частині зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити, нарахувати та виплачувати - ОСОБА_1 з 05 жовтня 2019 року щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці відповідно до статі 137, статті 142 Закону Украйни «Про судоустрій та статус суддів» 2016 року №1402-VIІІ у розмірі 50 відсотків суддівської винагороди та 2 відсотків грошового утримання за кожен повний рік понад 20 років роботи на посаді судді (всього 22 роки), без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відсталі, вказаній в довідці №326 від 04 жовтня 2019 року в сумі 170584.80 грн.; - зобов`язати суб`єкта владних повноважень відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подати в місячний строк з дня прийняття вказаного судового рішення, звіт про виконання вказаного судового рішення. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 15 червня 2020 року заява задоволена частково: визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо невиконання рішення Одеського окружного адміністративного суду по адміністративній справі 420/7042-19 від 27.01.2020 року в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити, нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 з 05 жовтня 2019 року щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці відповідно до статті 142 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» №1402-VIII від 02 червня 2016 року, що проявляється у не врахуванні та невиплаті судді у відставці ОСОБА_1 до щомісячного грошового утримання судді у відставці збільшення його розміру на 2 відсотки від грошового утримання за кожен повний рік понад 20 років роботи на посаді судді (22 роки), всього - 44 відсотки. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області у 30-денний термін з моменту отримання копії ухвали подати до Одеського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення від 27 січня 2020 року по справі №420/7042/19 з урахуванням висновків даної ухвали. В решті вимог заяви відмовлено. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2020 року ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 15 червня 2020 року було залишено без змін. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року встановлено Головному управлінню Пенсійного фонду України в Одеській області новий строк подання звіту про виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 січня 2020 року по справі №420/7042/19 та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подати до Одеського окружного адміністративного суду у 30-денний строк з дня набрання даної ухвали законної сили звіт про його виконання з доказами на його підтвердження. Накладено на начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області ОСОБА_2 штраф в розмірі двадцяти прожиткових мінімумів для працездатних осіб в сумі 42040,00 грн. Стягнуто на користь ОСОБА_1 половину штрафу у розмірі 21020,00 грн. Стягнуто на користь Державного бюджету України половину штрафу у розмірі 21020,00 грн. Попереджено начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про те, що відповідно до ч. 7 ст.382 КАС України сплата штрафу не звільняє від обов`язку виконати рішення суду і подати звіт про його виконання. Повторне невиконання цього обов`язку тягне за собою застосування наслідків, установлених частинами першою і другою цієї статті, але розмір нового штрафу при цьому збільшується на суму штрафу, який було або мало бути сплачено за попередньою ухвалою. Не погоджуючись з ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року, заявник подав апеляційну скаргу, та просив її скасувати та прийняти нове рішення, яким направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Вимоги апеляційної скарги позивач обґрунтовує тим, що судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі помилково зазначено, що вищезазначений лист не підписаний уповноваженою на його підписання особою. Проте, відповідно до п. 7 наказу Головного управління Про організацію роботи та надання права підпису» від 26.03.2020 № 165 (копія додається) зокрема начальникам відділів (завідувачам секторів) у складі управлінь (крім відділів управління контрольно-перевірочної роботи) надано право підпису документів в межах повноважень (крім листів до Міністерств, центральних органів виконавчої влади та їх головних управлінь, Одеської обласної державної адміністрації, Одеської обласної ради, документів зобов`язального характеру, відповідей на депутатські звернення та запити) на бланках відповідних структурних підрозділів, форми яких затвердженні окремим наказом Головного управління. Таким чином, зазначає апелянт, начальник відділу з питань перерахунків пенсій №9 управління пенсійного забезпечення Бабкіна Т. Д. мала право підпису інформації про виконання рішення суду від 02.11.2020 року №1500-0311-7/84733. Крім того, апелянт вказує на те, що незасвідчення додатків до інформації про виконання рішення суду від 02.11.2020 №1500-0311-7/84733, а саме: копій розрахунку суми, що підлягає виплаті відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 №649 «Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду» та розрахунку боргу з дати набрання рішенням суду законної сили (11.03.2020) по пенсійній справі № 951060825955, то це сталося через велике навантаження на спеціалістів Головного управління у зв`язку з наявністю великої кількості вакантних посад та запровадженням карантину через спалах коронавірусу COVID-19. Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2020 року справу відкрито апеляційне провадження у справі Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04 січня 2021 року справу відкрито апеляційне провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження. Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Згідно вимог ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Згідно зі статтею 129 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012). На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання. Відповідно до ч. 2 ст. 14 КАС України передбачає, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Згідно з вимогами ч.2 ст.17 КАС України ,особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення позову. Згідно вимог ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною другою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція) , була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства. Згідно ч.1 ст.6 Конвенції , кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Згідно ст.13 Конвенції , кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.6 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року ,суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Право на виконання рішень, винесених судом, є невід`ємною частиною права на суд (Hornsby v. Greece (Горнсбі проти Греції), § 40; Scordino v. Italy (Скордіно проти Італії) (no. 1) [ВП], § 196). У іншому випадку, положення статті 6 § 1 будуть позбавлені ефекту корисної дії (Burdov v. Russia (Бурдов проти Росії), §§ 34 і 37). Ефективний захист сторони у справі, а отже і відновлення справедливості, передбачає зобов`язання адміністративних органів виконувати рішення (Hornsby v. Greece (Горнсбі проти Греції), § 41; Kyrtatos v. Greece (Кіртатос проти Греції), §§ 31-32). Хоча, за деяких обставин виконання рішення може бути відкладено, відкладання рішення не повинно порушувати право сторони на виконання рішення (Burdov v. Russia (Бурдов проти Росії), §§ 35-37). У цьому розумінні виконання рішення повинно бути повним та вичерпним, а не частковим (Matheus v. France (Матецс проти Франції), § 58; Sabin Popescu v. Romania (Sabin Popescu проти Франції), §§ 68-76), і рішення не може не виконуватись, бути позбавлено юридичної сили, або незаконно відкладено (Immobiliare Saffi v. Italy (Іммобільяре Саффі проти Італії) [ВП], § 74). Стаття 13 Конвенції ( 995_004 ) прямо виражає обов`язок держави, передбачений статтею 1 Конвенції, захищати права людини передусім у межах своєї власної правової системи. Таким чином, ця стаття вимагає від держав національного засобу юридичного захисту, який би забезпечував вирішення по суті поданої за Конвенцією "небезпідставної скарги", та надання відповідного відшкодування (див. справу "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland) [GC], N 30210/96, п. 152, ECHR 2000-XI). Зміст зобов`язань Договірних держав за статтею 13 Конвенції ( 995_004 ) залежить від характеру поданої заявником скарги; "ефективність" "засобу юридичного захисту" у значенні цієї статті не залежить від визначеності сприятливого для заявника результату. Водночас засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (див. згадане вище рішення у справі Кудли, пп. 157-158; та рішення у справі "Вассерман проти Росії" (N 2) (Wasserman v. Russia) (no. 2), N 21071/05, п. 45, від 10 квітня 2008 року). У справах про невиконання судових рішень будь-який засіб юридичного захисту, який дозволяє запобігти порушенню шляхом забезпечення вчасного виконання рішення, є в принципі найціннішим. Однак, якщо судове рішення винесене проти держави і на користь фізичної особи, від такої особи в принципі не слід вимагати використання таких засобів: тягар виконання такого рішення покладається головним чином на органи влади, яким слід використати всі засоби, передбачені в національній правовій системі, щоб прискорити процес виконання рішення і не допустити таким чином порушення Конвенції ( 995_004 ) ( див.п.63-65 рішення у справі Юрій Миколайович Іванов проти України (заява № 40450/04), яке набуло статусу остаточного від 15 січня 2010 року). Процедура виконання судового рішення , у тому числі встановлення судового контролю по справі за адміністративним позовом визначаються нормами КАС України. Відповідно до статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність встановлену законом. Відповідно до ч.ч.2,4 ст. 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом. З огляду на це, посилення судового контролю за виконанням судових рішень та наділення суду з цією метою правом накладати штрафні санкції є заходом для забезпечення конституційного права на судовий захист. Невиконання рішення суду на протязі тривалого часу є порушенням права на справедливий судовий розгляд, що є порушенням Конвенції по правам людини. Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статтями 14, 370 КАС України. Порядок правового регулювання накладення штрафу за невиконання судового рішення визначений законодавчими положеннями статті 382 КАС України. Так, згідно з ч.1 ст.382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ч.2 ст.382 КАС України). З аналізу вказаних законодавчих положень вбачається, що судом можуть бути вжиті заходи реагування судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах у формі встановлення нового строку для подачі звіту та накладення штрафу на особу, відповідальну за виконання рішення суду. Штраф за невиконання постанови суду накладається на керівника суб`єкта владних повноважень незалежного від того, чи залучався такий керівник як відповідач при прийнятті відповідної постанови . Аналогічна правова позиція вказана у постанові Верховного Суду від 18 липня 2019 року у справі № 813/213/17. Приписами Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» установлено у 2020 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2020 року 2102,00 грн. Але, суд при вирішенні спору має дослідити характер правовідносин, що виникли між сторонами та звернути увагу, що підставою звернення до суду з заявою є невиконання судового рішення, а порушенням норм процесуального права є незастосування спеціальних правових норм, передбачених у статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - коштами, передбаченими за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Відповідно до підпунктів 4, 5 пункту 4 Положення про Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2, Головне управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, забезпечує своєчасне та в повному обсязі фінансування пенсій та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються коштом Фонду та з інших джерел, визначених законодавством, здійснює з цією метою перерозподіл коштів між районами (містами); здійснює призначення (перерахунок) та виплату пенсій військовослужбовцям, особам рядового та начальницького складу та іншим особам (крім військовослужбовців строкової служби та членів їх сімей), які мають право на пенсію на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Таким чином, виплати здійснює Головне управління Пенсійного фонду України винятково коштом Фонду та з інших джерел, визначених законодавством. Відповідно до частини п`ятої статті 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України коштом Державного бюджету України. Згідно зі статтями 23, 116 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом. Взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України є порушенням бюджетного законодавства. Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року № 649 (далі - Порядок № 649). Відповідно до пункту 1 Порядку № 649 цей Порядок визначає механізм погашення заборгованості, що утворилася внаслідок нарахування (перерахунку) пенсійних виплат на виконання судових рішень, коштами, передбаченими в державному бюджеті Пенсійному фонду України на цю мету. Згідно з пунктом 3 Порядку № 649 боржник веде облік рішень у реєстрі рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою (далі - реєстр), відповідно до порядку, встановленого Пенсійним фондом України. Пунктами 4, 5 Порядку № 649 передбачено, що черговість виконання рішень визначається датою їх надходження до боржника. Для підтвердження суми, що підлягає виплаті, боржник подає до Пенсійного фонду України: документ, що підтверджує дату надходження судового рішення до боржника; копію судового рішення (судових рішень) або виконавчого листа; розрахунок суми, що підлягає виплаті, засвідчений керівником боржника або уповноваженою ним особою. Відповідно до пункту 10 Порядку № 649 виділення коштів для виплати здійснюється Пенсійним фондом України в межах наявних бюджетних призначень Пенсійному фонду України на цю мету у спосіб перерахування коштів боржнику. Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що виплата нарахованих (перерахованих) сум пенсій та довічного грошового утримання судді у відставці за рішенням суду здійснюється, зокрема, коштами, передбаченими за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Черговість виконання судових рішень визначається датою їх надходження. переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов`язковості судових рішень, адміністративні суди мають зважено підходити до вибору процесуальних засобів такого забезпечення, а саме: встановлювати дійсні причини виникнення затримки у виконанні судового рішення, аналізувати акти законодавства, враховувати здійснені відповідною посадовою особою дії, спрямовані на виконання судового рішення, та їх відповідність вимогам законодавства, встановлювати наявність та форму вини такої посадової особи, а також зазначати про співмірність розміру штрафу та доходів (фінансової спроможності) такої посадової особи. Це не повинно зумовлювати порушення основоположних засад адміністративного судочинства, зокрема, пропорційності, необхідності дотримання оптимального балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) тощо. Такі засоби не можуть бути надмірними за визначених умов та не мають призводити до порушення прав, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Посилення судового контролю за виконанням судових рішень та наділення суду з цією метою правом накладати штрафні санкції визнається заходом для забезпечення конституційного права громадян на судовий захист. Специфіка застосування штрафної санкції, полягає в тому, що вона накладається на керівника суб`єкта владних повноважень, яким не забезпечено виконання судового рішення та який є відповідальним за діяльність державного органу, який він очолює. Можливість накладення штрафу розглядається не самостійно, а за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або у разі неподання такого звіту. Накладення на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штрафу є мірою покарання, а тому можливість суду накласти такий штраф може бути реалізована лише за умови встановлення судом обставин, які свідчать про умисне невиконання рішення суду, недобросовісність у діях суб`єкта владних повноважень, які свідчать про ухилення останнього від виконання рішення суду. Зважаючи на приписи наведених положень процесуального закону, з урахуванням характеру спірних правовідносин та фактичних обставин справи Верховний Суд не вбачає наявності таких підстав. Стаття 113 Конституції України встановлює, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади та у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України. Відповідно до статті 3 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах верховенства права та законності. Приписи статті 117 Конституції України визначають, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови та розпорядження, які є обов`язковими до виконання. Відповідно до частини першої статті 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції та законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови та розпорядження. Отже, Порядок № 649, розроблений та затверджений Кабінетом Міністрів України на виконання своїх конституційних повноважень для виконання судових рішень, якими на органи Пенсійного фонду України покладені зобов`язання з нарахування (перерахунку) пенсійних та інших пов`язаних з ними виплат, є обов`язковим для виконання всіма органами та посадовими особами, включаючи органи Пенсійного фонду України. Аналогічна правова позиція вказана у постанові Верховного Суду від 3 квітня 2019 року у справі №820/4261/18 . 19 листопада 2020 року на виконання ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2020 року до суду 1-ої інстанції засобами поштового зв`язку від Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за вх. №49313/20 надійшов лист «Щодо надання інформації», за підписом начальника відділу з питань перерахунків пенсій №9 управління пенсійного забезпечення Бабкіна Т. Д., та з незасвідченими копіями розрахунку суми, що підлягає виплаті відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 №649 «Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду» та розрахунку боргу з дати набрання рішенням суду законної сили (11.03.2020) по пенсійній справі №951060825955. Апеляційний суд вважає помилковим висновок суду першої інстанції що лист підписаний неуповноваженою особою. Так, відповідно до п. 7 наказу Головного управління Про організацію роботи та надання права підпису» від 26.03.2020 № 165 (копія додається) зокрема начальникам відділів (завідувачам секторів) у складі управлінь (крім відділів управління контрольно-перевірочної роботи) надано право підпису документів в межах повноважень (крім листів до Міністерств, центральних органів виконавчої влади та їх головних управлінь, Одеської обласної державної адміністрації, Одеської обласної ради, документів зобов`язального характеру, відповідей на депутатські звернення та запити) на бланках відповідних структурних підрозділів, форми яких затвердженні окремим наказом Головного управління. Таким чином, начальник відділу з питань перерахунків пенсій №9 управління пенсійного забезпечення Бабкіна Т. Д. мала право підпису вказаного листа, а висновки Одеського окружного адміністративного суду з цього приводу є безпідставними. Разом з тим, апеляційний суд не приймає доводи апелянта щодо поважності незасвідчення копій розрахунків, оскільки зазначене трапилось виключно з причини неуважності працівників органу, а не будь-яких непероборних підстав. Згідно п.8 розд.10 Правил засвідчення копій документів, визначені Національним стандартом України «Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів ДСТУ 4163-2003», затвердженим наказом Держспоживстандарту від 7.04.2003 №55, Правила організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджені наказом Міністерства юстиції від 18.06.2015 №1000/5, інструкції з діловодства в окремих органах державної влади (місцевого самоврядування) та інші нормативно-правові акти копія набуває юридичної сили лише в разі її засвідчення в установленому порядку. Напис про засвідчення копії складається зі слів «Згідно з оригіналом», назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів (ініціалу імені) та прізвища, дати засвідчення копії. Напис про засвідчення копії скріплюється відбитком печатки відповідного структурного підрозділу установи або печатки «Для копій». У випадках, визначених законодавством, копії документів засвідчуються відбитком печатки установи. На лицьовому боці у верхньому правому куті першого аркуша документа проставляється відмітка «Копія». Оскільки під засвідченням копії документа слід розуміти саме засвідчення відповідності копії оригіналу відповідного документа, відсутність на копії напису про її засвідчення «Згідно з оригіналом» чи в іншому словесному виразі дає підстави вважати її такою, що не посвідчена в установленому порядку. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08 травня 2019 року по справі №160/7887/18. Судом першої інстанції було встановлено , що відповідачем по справі фактично не надано до суду звіту про виконання рішення суду від 27 січня 2020 року, яке набуло законної сили згідно із постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2020 року з доказами призначення, нарахування та виплати ОСОБА_1 з 05 жовтня 2019 року щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до статей 137, 142 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» №1402-VIII від 02 червня 2016 року з урахуванням суддівської винагороди, вказаної в довідці П`ятого апеляційного адміністративного суду №326 від 04 жовтня 2019 року без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 94% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Більш того, 14.01.2021 року до апеляційного суду надійшли додаткові пояснення до апеляційної скарги ГУПФ України в Одеській області, в яких пенсійний орган зазначає, що при відпрацюванні ухвали від 30.11.2020 виявлено неточності в розрахунку розміру пенсії, у зв`язку з цим Головним управлінням 17 грудня 2020 року здійснено перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судці у відставці в розмірі 94 % винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Розмір пенсії з 05.10.2019 становить 161366,31 грн. Заборгованість в сумі 66032,81 грн. за період з 11.03.2020 по 31.12.2020 виплачено ОСОБА_1 08 січня 2021 року (копія відомості та платіжного доручення в загальну суму якого входить доплата по ОСОБА_1 у розмірі 66032,81 грн додається). Сума доплати згідно з рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27 січня 2020 року та постановою П`ятого апеляційного суду від 11 березня 2020 року по справі №420/7042/19 за позовом ОСОБА_1 за період з 05.10.2019 по 10.03.2020 становить 777460,78грн і виплачена у січні 2021 року, дата виплати 8 число (копія відомості та платіжного доручення в загальну суму якого входить доплата по ОСОБА_1 у розмірі 777460,78 грн додається). З матеріалів справи вбачається, що 30 червня 2020 року до суду від відповідача за вх. №24758/20 надійшла довідка про здійснення нарахування на виконання рішення суду (звіт). Таким чином, апеляційний суд погоджується із висновком суду 1-ої інстанції про наявність підстав для застосування до начальника Головного управління штрафу за несвоєчасне виконання судового рішення, так як рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27.01.2020 по справі №420/7042/19 у справі на момент прийняття ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року фактично не було виконано у повному обсязі , судами 1-ої та апеляційної інстанції встановлені обставини, які свідчать про недобросовісність у діях суб`єкта владних повноважень та ухилення останнього від виконання рішення суду , Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області після неодноразового надання строків на подачу звіту про виконання судового рішення з доказами на його підтвердження не вжило достатні заходи, спрямовані на виконання судового рішення з причин невірного здійснення розрахунку , а ні з причин дотримання Порядку № 649 та браку коштів та виконало судове рішення у повному обсязі лише 08 січня 2021 року, що виключає передчасність застосування штрафу. Визначаючи розмір штрафу, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність його застосування у мінімальному розмірі, тобто, на рівні двадцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, оскільки такий розмір буде достатнім для відповідача, та спонукатиме його виконати рішення суду, та про стягнення на користь ОСОБА_1 - 21020,00 грн., а іншої частини штрафу в розмірі 21020,00 грн. - у дохід Державного бюджету України. Разом з тим, оскільки апеляційний суд вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо підписання звіту неповноважною особою, слід виключити вказаний висновок з мотивувальної частини ухвали. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і апеляційним судом відхиляються за необґрунтованістю. Керуючись ст.8,19,55,125 Конституції України, ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, ст. 3,5,12,14,19,21, 292, 308, 311, 312, 316,317,320, 321, 322, 325,374,382 КАС України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області задовольнити частково. Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року змінити, виключивши з її мотивувальної частини висновок щодо підписання звіту неповноважною особою . В іншій частині ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її підписання та оскарженню у касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складене та підписане 17 березня 2021 року. Головуючий суддя Кравець О.О. Судді Домусчі С.Д. Турецька І.А.