Постанова Полтавський апеляційний суд № 530/1122/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 530/1122/20 Номер провадження 22-ц/814/738/21Головуючий у 1-й інстанції Ситник О. В. Доповідач ап. інст. Лобов О. А. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 березня 2021 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Лобов О.А., судді: Дорош А.І., Триголов В.М. за участю секретаря судового засідання Коротун І.В. розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Зінківського районного суду Полтавської області від 11 грудня 2020 року (час ухвалення судового рішення з 09:28:27 год. по 10:11:54 год., дата виготовлення повного тексту рішення 16 грудня 2020 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного управління Національної поліції в Полтавській області, Державної казначейської служби України, про відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю органу, що здійснює досудове розслідування. Апеляційний суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, В С Т А Н О В И В: У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, після уточнення позовних вимог, просив стягнути з Держави в особі Державної казначейської служби України моральну шкоду в сумі 920 000 грн. В обґрунтування заявлених вимог позивач стверджував, що на досудовому розслідуванні Зінківського відділення поліції Гадяцького ВП ГУНП перебуває кримінальне провадження №12015170170000376 від 03 липня 2015 року за фактом крадіжки майна (металевого вагончику і металевого гаражу) з приватного господарства позивача. До цього часу, не дивлячись на численні звернення і скарги, працівниками поліції не організовано належного розслідування злочину, що завдає позивачу моральних страждань. Рішенням Зінківського районного суду Полтавської області від 11 грудня 2020 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 за недоведеністю. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального і матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове про задоволення його позову у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач послався на фактичні обставини, які встановлені судом та не заперечувалися відповідачами, і стверджує, що суд дав їм неправильну оцінку, а тому зробив хибний висновок про недоведеність протиправної бездіяльності та завдання такою бездіяльністю моральної шкоди позивачу. Такі висновки суду суперечать як нормам ст.1173, ст.1174 ЦК України, так і судовій практиці Європейського суду з прав людини, Верховного Суду. Правом подачі відзиву на апеляційну скаргу відповідачі не скористалися. Перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове по суті заявлених вимог. Відповідно до ч.1, ч.2 та ч.3 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України). Як вбачається з матеріалів справи, що 03 липня 2015 року працівниками ДІМ Зінківського РВ УМВС України в Полтавській області складений протокол про прийняття заяви ОСОБА_1 щодо крадіжки майна, заяву внесено до ЄРДР, правова кваліфікація за ч.1 ст.185 КК України, № кримінального провадження 12015170170000376 (а.с.9-11). У цей же день ОСОБА_1 допитаний як потерпілий (а.с.12), працівниками поліції складений протокол огляду місця події (а.с.16). За наслідками розгляду скарги ОСОБА_1 10 червня 2016 року прокурором повідомлено заявнику про те, що слідчому надані указівки стосовно проведення необхідних слідчих дій, заявнику роз`яснено право звернутися із скаргою до слідчого судді (а.с.22). 22 липня 2016 року прокуратура Полтавської області направила скаргу ОСОБА_1 щодо порушення розумних строків розслідування керівнику Миргородської місцевої прокуратури (а.с.31). 28 липня 2016 року прокурором ОСОБА_1 направлений лист-відповідь аналогічного змісту (а.с.23). 03 липня 2017 року прокуратура Полтавської області направила скаргу ОСОБА_1 щодо порушення розумних строків розслідування керівнику Миргородської місцевої прокуратури (а.с.26). 10 липня 2017 року і 11 липня 2017 року заступник керівника Миргородської місцевої прокуратури повідомив ОСОБА_1 про те, що слідство триває, слідчому надані указівки на проведення слідчих дій, у черговий раз роз`яснено право подати скарги слідчому судді (а.с.28,29). 14 липня 2017 року заява ОСОБА_1 щодо неналежного розслідування, які подані ним до УСБУ в Полтавській області, направлені прокурору для реагування (а.с.21). 12 вересня 2017 року прокуратура Полтавської області направила скаргу ОСОБА_1 щодо стану розслідування керівнику Миргородської місцевої прокуратури (а.с.33). 18 вересня 2017 року Миргородська місцева прокуратура повідомила ОСОБА_1 про те, що слідчим не здобуто доказів причетності певної особи до скоєння злочину, в черговий раз роз`яснено право звернутися зі скаргою до слідчого судді (а.с.38). 09 листопада 2017 року керівник Миргородської місцевої прокуратури окрім регулярної інформації, що зазначалася раніше, повідомив ОСОБА_1 , що у зв`язку з неналежним розслідуванням та невиконанням указівок прокурора керівництву ГУНП в Полтавській області направлений лист з вимогою організації належного відомчого контролю розслідування і притягнення винних осіб до дисциплінарної відповідальності (а.с.40). 12 листопада 2017 року прокуратура Полтавської області направила скаргу ОСОБА_1 щодо порушення розумних строків розслідування керівнику Миргородської місцевої прокуратури (а.с.39). 06 грудня 2017 року Миргородська місцева прокуратура повідомила ОСОБА_1 про те, що слідчим не здобуто доказів причетності певної особи до скоєння злочину, в черговий раз роз`яснено право звернутися зі скаргою до слідчого судді (а.с.44). 19 грудня 2017 року прокуратура Полтавської області повідомила ОСОБА_1 , що слідчими поліції всупереч вимогам кримінального процесуального законодавства не забезпечено належне розслідування справи, у зв`язку з чим ГУНП в Полтавській області направлений лист з вимогою організації належного відомчого контролю розслідування і притягнення винних осіб до дисциплінарної відповідальності (а.с.45). 09 січня 2018 року Миргородська місцева прокуратура повідомила ОСОБА_1 про те, що у зв`язку з неналежним проведнням слідчим СВ Зінківського ВП ГУНП в Полтавській області досудового розслідування, невиконанням вказівок прокурора ГУНП в Полтавській області направлений лист з вимогою організації належного розслідування і притягнення винних осіб до дисциплінарної відповідальності (а.с.47). 19 лютого 2018 року Миргородська місцева прокуратура повідомила ОСОБА_1 про те, що вжитими заходами доказів причетності певних осіб до скоєння злочину не встановлено (а.с.48). 27 квітня 2018 року Миргородська місцева прокуратура повідомила ОСОБА_1 про те, що його звернення про надання інформації щодо стану розслідування не оформлено відповідно до вимог ЗУ «Про звернення громадян» (а.с.49). 03 травня 2018 року Миргородська місцева прокуратура повідомила ОСОБА_1 про те, що вжитими заходами доказів причетності певних осіб до скоєння злочину не встановлено, у разі встановлення винних осіб досудове розслідування буде закінчено у строки, передбачені ст.219 КПК України (а.с.50). 02 серпня 2018 року Миргородська місцева прокуратура повідомила ОСОБА_1 про раніше вжиті прокурором заходи реагування, а також про сувое попередження старшого слідчого Зінківського ВП ГУНП в Полтавській області (а.с.52). 06 лютого 2019 року Миргородська місцева прокуратура надіслала ОСОБА_1 лист-відповідь аналогічного змісту (а.с.56). 17 квітня 2019 року прокуратура Полтавської області надіслала ОСОБА_1 лист-відповідь загального змісту без зазначення конкретної інформації (а.с.57). 23 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до керівника Миргородської місцевої прокуратури з клопотанням про закриття кримінальної справи, посилаючись на некомпетентність правоохоронних органів та порушення розмуних строків розслідування (а.с.58). Постановою прокурора Зінківського відділу Миргородської місцевої прокуратури від 03 вересня 2019 року у задоволенні клопотання потерпілого ОСОБА_1 відмовлено (а.с.59,60). 11 жовтня 2019 року за клопотанням ОСОБА_1 прокурором Зінківського відділу Миргородської місцевої прокуратури надані письмові вказівки слідчому (а.с.61,62). З досліджених судом першої інстанції матеріалів кримінального провадження № 12015170170000376 вбачається, що з липня 2015 року по квітень 2020 року проведені такі слідчі дії: огляд місця події із складаням протоколу з фототаблицями, допит потерпілого, допит двадцяти одного свідка (деяких повторно), доручення слідчого на проведення розшукових дій. На даний час досудове розслідування кримінального провадження триває. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач посилається лише на той факт, що злочин до сих пір не розкритий, протиправність дій або бездіяльності слідчих судовим рішенням не встановлена, на його скарги уповноважені особи реагували вчасно і належним чином. Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з таких міркувань. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені частиною першою статті 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції. За змістом зазначеної статті поряд із негативним обов`язком, на порушення Україною якого позивач не скаржився, держава має позитивні обов`язки гарантувати ефективне використання визначених Конвенцією прав кожному, хто перебуває під її юрисдикцією. Порушення кожного з цих обов`язків є самостійною підставою відповідальності держави. Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов`язаних зі справою (див. mutatis mutandis $ 67 рішення Європейського суду з прав людини від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v France); $ 35 рішення Європейського суду з прав людини від 27 червня 1997 року у справі «Філіс проти Греції» (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92). Стаття 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови, наприклад, про встановлення позадоговірної відповідальності з боку держави. Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір. Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості. Аналіз положень статей 23, 1174 ЦК України свідчить про те, що моральна шкода, завдана фізичній особі незаконною бездіяльністю посадової особи при здійсненні нею своїх повноважень відшкодовується державою і при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності, виваженості і справедливості. Частиною четвертою статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У пунктах 32, 60, 61, 66, 69, 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208 гс 18) зроблений висновок, що застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. У постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року (справа № 638/14009/17), від 27 травня 2020 року (справа № 585/724/19), від 16 вересня 2020 року (справа №638/6363/19), від 23 вересня 2020 року (справа №638/14007/17) викладені такі висновки: «Верховний Суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у зв`язку з такою тривалістю кримінального провадження ОСОБА_1 змушений відвідувати органи досудового розслідування та суду, звертатися із відповідними клопотаннями, що не входить до його звичайної діяльності та призводить до моральних страждань.» «Надмірна тривалість кримінального провадження та, як наслідок, уникнення винною особою покарання за спричинену смерть сина позивача, призвела до її моральних страждань, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю заявляти неодноразові вимоги до органів досудового розслідування виконати їх посадові обов`язки; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; перебуванні у напруженому психологічному стані та усвідомленням того, що винна особа уникла відповідальності.» «Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, встановивши, що посадовими особами слідчих органів допущено затягування та порушення кримінально-процесуального законодавства при розслідуванні кримінальної справи щодо вбивства сина позивача, дійшов обґрунтованого висновку про те, що внаслідок бездіяльності посадових осіб органів досудового розслідування, позивачу завдано моральної шкоди, тягар відповідальності за відшкодування якої покладається на державу Україна.» «При цьому суди дійшли правильного висновку про те, що безпідставними є доводи та посилання прокурора на відповідну практику Верховного Суду про те, що скасування судом процесуальних рішень слідчого (прокурора) про закриття кримінального провадження не є безумовною підставою для висновку про порушенням прав позивача, оскільки у цій справі правовою підставою для відшкодування шкоди є не факт скасування процесуальних рішень, а саме систематичне прийняття відповідних рішень без проведення згідно з вимогами КПК України перевірки заяви ОСОБА_1 про злочин, що свідчить про протиправну бездіяльність посадових осіб відповідача, надмірну тривалість досудового розслідування, що спростовує доводи касаційної скарги.» З наведеного слідує, що підставою для покладення на Державу обов`язку відшкодувати особі моральну шкоду є, зокрема, встановлення факту невиправданого затягування правоохоронними органами розслідування кримінальної справи внаслідок невиконання та\або порушення вимог кримінального процесуального закону, при цьому такий факт не обов`язково має бути підтверджений судовими рішеннями, у тому числі постановами слідчих суддів. Невиправдана тривалість безрезультатного кримінального провадження об`єктивно приводить до моральних страждань потерпілої особи. У справі, що розглядається позивач обґрунтовує заявлені вимоги неефективністю і невиправданою тривалістю кримінального провадження. Оцінюючи наявні у справі докази у відповідності до вимог ст.89 ЦПК України, апеляційний суд приходить до висновку до обгрунтованості доводів апеляційної скарги. Матеріалами справи підтверджено, що кримінальне провадження триває понад п`ять років, при цьому кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.185 КК України, не є складним тяжким злочином. У зв`язку з відсутністю будь-яких результатів у досудовому розслідуванні позивач як потерпілий тривалий час звертався до правоохоронних органів із скаргами, листами, відповіді на які підтверджують порушення слідчими вимог кримінального процесуального закону, невиконання ними вказівок прокурора, формальність реагування на звернення позивача. Очевидним є те, що ефективне розслідування у розумні строки цього кримінального провадження має особливе значення для позивача, оскільки йдеться про встановлення осіб (особи), які позбавили його майна та мають понести за це покарання, відшкодувати потерпілому його майнові втрати. Тривале (понад п`ять років) розслідування кримінального провадження, невиконання слідчими вимог кримінального процесуального закону поза розумним сумнівом негативно впливають на моральний стан позивача, завдаючи йому моральної шкоди. З огляду на встановлене не можна визнати законним і обгрунтованим рішення суду першої інстанції. Керуючись приписами ст.23, ст.1174 ЦК України, враховуючи тривалість і характер порушень прав позивача, відсутність об`єктивних даних про вартість викраденого майна, апеляційний суд визнає, що критеріям розумності і справедливості буде відповідати сума у розмірі 1 000 грн. Відповідно до ст.141 ЦПК України судові витрати компенсувати за рахунок держави. Керуючись ст.367, ст.374 ч.1 п.2, ст.376 ч.1 п.4, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу адвоката Короткевича Миколи Михайловича задовольнити частково. Рішення Зінківського районного суду Полтавської області від 11 грудня 2020 року скасувати, ухваливши нове рішення. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів державного бюджету України на користь ОСОБА_1 1 000 (одну тисячу) грн. моральної шкоди, шляхом списання цієї суми з єдиного казначейського рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови виготовлено 15 березня 2021 року. Головуючий суддя О.А. Лобов Судді: А.І. Дорош В.М.Триголов