Постанова 4813 № 523/2986/19

Номер провадження: 22-ц/813/5566/21 Номер справи місцевого суду: 523/2986/19 Головуючий у першій інстанції Бабаков В. П. Доповідач Ващенко Л. Г. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25.02.2021 року м. Одеса Колегія суддів Одеського апеляційного суду у складі: головуючої судді Ващенко Л.Г. суддів Колеснікова Г.Я., Сєвєрової Є.С., за участі секретаря Чепрас А.І., розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 15 липня 2019 року про забезпечення позову (одноособово суддя Бабаков В.П.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 (правонаступник ОСОБА_3 ) до Департаменту міського господарства Одеського міської ради, ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів дарування, ІІ. ОПИСОВА ЧАСТИНА 20.02.2019 року ОСОБА_3 звернулась із позовом до Департаменту міського господарства Одеської міської ради (далі-Департамент), ОСОБА_4 і ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів дарування, а саме: визнання недійсним договору дарування від 13.08.1979 року між ОСОБА_4 і житловим управлінням виконавчого комітету Одеської міської ради; визнання недійсним договору дарування від 01.03.2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 1\2 частини домоволодіння АДРЕСА_1 ; визнання недійсним договору дарування від 01.03.2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 1\2 частини домоволодіння АДРЕСА_2 . 25.06.2019 року ОСОБА_3 подала заяву про забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_1 вселятися та проводити вселення будь-яких осіб до житлового будинку, заборони органам реєстрації проводити реєстрацію постійного проживання будь-яких осіб і накладення арешту на житловий будинок АДРЕСА_3 . Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 15.07.2019 року вжиті заходи забезпечення позову шляхом: накладення арешту на житловий будинок АДРЕСА_3 ; заборони ОСОБА_1 вселятися у будинок АДРЕСА_3 та проводити вселення будь-яких осіб; заборони органам реєстрації місця проживання проводити реєстрацію постійного місця проживання у спірний будинок. Відповідач ОСОБА_1 не погодився із ухвалою суду від 15.07.2019 року і в особі представника подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати, постановити нову ухвалу про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального права. Апеляційна скарга представника ОСОБА_1 зазначає: Позивач ОСОБА_3 звернулася із заявою про застосування заходів забезпечення позову, яку ухвалою від 15.07.2019 року задоволено. Ухвалою суду від 09.09.2019 року виправлено прізвище заявника з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_5 », а ім`я по батькові з « ОСОБА_6 » на « ОСОБА_7 ». При цьому, у позовній заяві позивачем зазначено прізвище та ім`я по батькові саме: ОСОБА_3 , заява про зміну анкетних даних у позові відсутня, тому суд вийшов за межі своїх повноважень, коли постановив ухвалу про виправлення описки від 09.09.2019 року. Під час постановления ухвали про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, належне відповідачу та встановлення заборони вчиняти певні дії суд не з`ясував питання щодо наявності зареєстрованого місця мешкання позивачки, а також щодо наявності у неї у власності нерухомого майна. У відповідності до ч. ч. 1-3 ст. 154 ЦІІК України, суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Зустрічне забезпечення застосовується тільки у випадку забезпечення позову. Суд зобов`язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо: 1) позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або 2) суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові. З наданих до суду документів, вбачається, що позивачка зареєстрована на території України, але в матеріалах справа відсутні документи на підтвердження того, що майновий стан позивача є забезпеченим. Верховний Суд у постанові від 10.04.2019 року по справі № 753/2380/18-ц не погодився із посиланнями апеляційного суду на те, що невжиття заходів зустрічного забезпечення не порушить майнові права відповідачів, оскільки з урахуванням вимог частини третьої статті 154 ЦПК України вжиття заходів зустрічного забезпечення є не диспозитивним правом суду, а його обов`язком, незалежно від майнового стану відповідачів. В ухвалі судом не наведено жодного доводу стосовно виправлення описки у тексті ухвали про забезпечення позову від 15.07.2019 року за заявою ОСОБА_3 , тобто вказані обставини взагалі залишилися поза увагою суду. Позивачка, представник Департаменту, ОСОБА_4 не скористались право надати відзив, пояснення або заперечення на скаргу. ІНФОРМАЦІЯ_1 позивачка ОСОБА_3 померла (а.с.67). Ухвалою Одеського апеляційного суду від 15.10.2020 року до участі у справі залучена донька ОСОБА_3 ОСОБА_2 , яка 20.05.2020 року отримала свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.113,114,120,121). Протягом травня 2020 року лютого 2021 року особи, які беруть участь у справі, у судові засідання не з`являлись, судові повістки про виклик до суду (на 21.05.2020 року, а.с.85-90, на 15.10.2020 року, а.с.103-110, на 25.02.2021 року, а.с.124-136) не отримують. Правонаступник ОСОБА_3 ОСОБА_2 відомо про наявність справи в суді апеляційної інстанції, оскільки саме ОСОБА_2 у травні 2020 року повідомила апеляційний суд про смерть матері ОСОБА_3 і надала суду докази правонаступництва (а.с.92-97,111-114). Учасники справи зобов`язані, у тому числі, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи (ст. 43 ч.2 п.2 ЦПК України) Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства (ст. 44 ч.ч.1,2 ЦПК України). З урахуванням конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню судочинства, зокрема: подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, які спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи (п.66 постанови Верховного Суду від 04.08.2020 року по справі № 183/6913/16 (2-а/183/43/17). Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п.6 ч.1 ст. 3 ЦПК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11.11.2019 року по справі № 337/474/14-ц). Європейський суд з прав людини (далі-ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Шульга проти України", п. 28, № 16652/04, від 02.12.2010 року) і запобігання неналежній та такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі є завданням саме державних органів (рішення ЄСПЛ у справі "Мусієнко проти України", п.24, № 26976/06, від 20.01.2011 року). Неможливість суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 року у справі № 36655/02 «Смірнова проти України», рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 року у справі № 30979/96 «Фрідлендер проти Франції» (Frydlender v. France)). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 року у справі «Красношапка проти України»). Зважаючи на те, що позивачка ОСОБА_2 і апелянт ОСОБА_1 в особі представника, яким відомо про наявність справи в суді апеляційної інстанції, а також інші особи, які беруть участь у справі виявили бездіяльність, оскільки через неотримання повідомлень про виклик до суду не сприяли своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, вказана бездіяльність містить ознаки недобросовісності під час розгляду справи в суді, створила перепони для руху справи і є зловживанням процесуальними правами на участь у суді апеляційної інстанції, колегія суддів не бачить перешкод для розгляду справи по суті 25.02.2021 року. ІІІ.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Суд першої інстанції, задовольняючи заяву про забезпечення позову в ухвалі зазначив, що виходить із суті позовних вимог, а також з того, що будинок є предметом спору (а.с.8,9). Колегія суддів не погоджується з висновками суду в цій частині з таких підстав. Суд, за заявою учасника справи, має право вжити передбачених ст. 150 ЦПК України, заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Позов забезпечується, зокрема, забороною вчиняти певні дії. Заходи забезпечення позову, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ст. ст. 149, 150 ч.1 п. 2, ч.3 ЦПК України). Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. З матеріалів справи вбачається наступне. 20.02.2019 року ОСОБА_3 (правонаступник ОСОБА_2 ) звернулась із позовом до Департаменту, ОСОБА_4 і ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів дарування, а саме: визнання недійсним договору дарування від 13.08.1979 року між ОСОБА_4 і житловим управлінням виконавчого комітету Одеської міської ради; визнання недійсним договору дарування від 01.03.2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 1\2 частини домоволодіння АДРЕСА_1 ; визнання недійсним договору дарування від 01.03.2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 1\2 частини домоволодіння АДРЕСА_2 . 25.06.2019 року ОСОБА_3 подала заяву про забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_1 вселятися та проводити вселення будь-яких осіб, заборони органам реєстрації проводити реєстрацію постійного проживання будь-яких осіб і накладення арешту на житловий будинок АДРЕСА_3 . Заява ОСОБА_3 від 25.06.2019 року про забезпечення позову обґрунтована тим, що вона проживає у спірному будинку, відповідачка ОСОБА_4 скористалась її літнім віком і отримала правовстановлюючі документи на спірний будинок, після чого уклала договори дарування. Через такі дії відповідачки у неї є реальні підстави вважати, що дізнавшись про розгляд справи у суді, відповідачі намагатимуться провести перереєстрацію та відчуження спірного будинку, що у подальшому ускладнить або унеможливить виконання судового рішення по справі (а.с.5-7). Твердження ОСОБА_3 у заяві від 25.06.2019 року, що існує реальна загроза виконання рішення суду, що відповідачі намагатимуться провести перереєстрацію та відчуження спірного будинку (а.с.6), є лише припущеннями позивачки і належними доказами не підтверджені. Виділені матеріали цивільної справи з розгляду заяви про забезпечення позову не містять жодного належного та допустимого доказу на підтвердження припущення про існування реальної загрози невиконання можливого рішення суду у справі. Всупереч ст. 150 ч.3 ЦПК України, суд першої інстанції належним чином не оцінив обґрунтованість доводів позивачки щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони вчиняти певні дії та накладення арешту на нерухоме майно. Суд не з`ясував і належним чином не обґрунтував співмірність видів забезпечення позову, який просила застосувати позивачка, зокрема щодо заборони ОСОБА_1 вселятися та проводити вселення будь-яких осіб, позовним вимогам, а також належним чином не обґрунтував необхідність вжиття таких заходів, пославшись лише на загальні підстави: суть позовних вимог і предмет спору. За таких обставин, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню. Колегія суддів відмовляє у задоволенні заяви про забезпечення позову зважаючи на наступне. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Вирішуючи заяву про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів усіх осіб. Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті. В суді заявлені вимоги немайнового характеру, а саме, про визнання недійсними договорів дарування нерухомого майна. Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами немайнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову (висновок об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 16.08.2018 року по справі №910/1040/18). Співмірність передбачає врахування судом співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів щодо забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Виділені матеріали цивільної справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження необхідності вжиття заходів забезпечення позову у спосіб, про який просила позивачка, а посилання позивачки у заяві про забезпечення позову, що відповідачі намагатимуться провести перереєстрацію та відчуження спірного будинку, тобто йдеться про припущення позивачки, не є достатньою підставою для задоволення такої заяви. Зважаючи на те, що обраний позивачки спосіб не є співмірним із заявленими позовними вимогами, відсутні належні обґрунтування необхідності забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно та забороною вчиняти певні дії, колегія суддів відмовляє у задоволенні заяви про забезпечення позову. Доводи представника відповідача ОСОБА_1 про відсутність підстав для забезпечення позову, - прийняті до уваги судом апеляційної інстанції і є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції з прийняттям нового судового рішення. Разом з тим, доводи в частині того, що ухвалою суду від 09.09.2019 року виправлено прізвище « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_5 », а ім`я та по-батькові « ОСОБА_6 » на « ОСОБА_7 », а у позовній заяві вказані недоліки не усунуто, - на увагу не заслуговують, оскільки ухвала суду від 09.09.2019 року не є предметом оскарження і розгляду судом апеляційної інстанції. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (ст. 376 ч.1 п.п.1-4, ч.2 ЦПК України). Приймаючи до уваги, що висновки суду не відповідають обставинам справи, суд порушив норми процесуального права - ст. 149, 150 ч.ч.1,3 ЦПК України, що призвело до неправильного вирішення заяви про забезпечення позову, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення. СУДОВІ ВИТРАТИ Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ст. 141 ч.1, ч.2 п.п.1-3 ЦПК України). З огляду на те, що предметом розгляду в суді апеляційної інстанції є ухвала суду першої інстанції про забезпечення позову, судові витрати підлягають вирішенню судом за результатами розгляду справи по суті. ІV. РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА Керуючись ст. ст. 367, 374 ч.1 п.2, 376 ч.ч.1,2, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 15 липня 2019 року про забезпечення позову скасувати. Відмовити ОСОБА_2 (правонаступник ОСОБА_3 ) у задоволенні заяви від 24.06.2019 року про забезпечення позову шляхом заборони вчиняти певні дії і накладення арешту на житловий будинок. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови суду складено 15.03.2021 року. Судді Одеського апеляційного суду Л.Г. Ващенко Г.Я. Колесніков Є.С. Сєвєрова