Постанова 4824 № 759/22975/19

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 10 березня 2021року м. Київ Справа № 759/22975/19 Провадження № 22-ц/824/4106/2021 Резолютивна частина постанови оголошена 10 березня 2021 року Повний текст постанови складено 11 березня 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Стрижеуса А.М., суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І. секретаря: Гулієва М.Д.о учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Ніцу Ігоря Георгійовича на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2020 року у складі судді Войтенко Ю. В. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення порядку користування квартирою, В С Т А Н О В И В: Історія справи Короткий зміст позовних вимог Угрудні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення порядку користування квартирою. Позов мотивовано тим, що рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 02 жовтня 2014 року був задоволений позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про встановлення порядку користування квартирою. Відповідно до даного рішення, суд встановив порядок користування жилим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1 , виділивши у користування ОСОБА_1 ізольовану кімнату площею 10,5 кв.м, ОСОБА_2 ізольовану кімнату площею 13,3 кв.м, ОСОБА_3 ізольовану кімнату 17,3 кв.м, залишивши в загальному користуванні кухню, балкон, ванну кімнату, вбиральню, коридор, вбудовану шафу. ОСОБА_1 вказувала, що спірна квартира є спільною частковою власністю позивача та відповідачів яким належить по 1/3 частині кожному та складається з житлової кімнати площею - 13,3 кв.м, житлової кімнати площею - 17,3 кв.м, житлової кімнати площею - 10,5 кв.м. В квартирі зареєстровані позивач разом з чоловіком та трьома неповнолітніми доньками: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Крім того, зареєстровані відповідачі ОСОБА_2 - мати позивачки, та ОСОБА_3 , разом з повнолітнім сином, яка є рідною сестрою позивача. Сину відповідачки ОСОБА_3 належить на праві власності окреме житло. Позивачка зазначала, що на даний час склалася ситуація при якій розмір житлової кімнати якою користується позивач не тільки не може задовольняти її потреби та потреби її родини, а в тому числі неповнолітніх дітей в той час як відповідачі користуються кімнатами значно більшою прощею, фактично проживаючи в них одні. За викладених обставин, ОСОБА_1 просила встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 наступним чином: виділити у користування ОСОБА_1 ізольовану кімнату розміром 17,3 кв.м, ОСОБА_2 - ізольовану кімнату площею 13,3 кв.м, ОСОБА_3 - ізольовану кімнату площею 10,5 кв.м, залишивши в загальному користуванні: кухню розміром - 8,0 кв.м, балкон - 2,2 кв.м, ванну кімнату - 2,7 кв.м, вбиральню - 1,4 кв.м, коридор - 15,6 кв.м, вбудовану шафу - 1,3 кв.м. Ухвалою Святошинського районного суд уміст Києва від 17 грудня 2019 року відкрито провадження у цій справі та призначено розгляд цієї справи за правилами загального позовного провадження. Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 30 червня 2020 року підготовче провадження у справі закрито. Призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення порядку користування квартирою відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що виділення у відособлене користування кожному з них частини квартири, яка б відповідала їх ідеальним часткам не вбачається можливим, запропонований позивачем варіант не відповідає вимогам законодавства та порядку фактичного користування квартирою та призведе до порушення прав інших співвласників щодо володіння та користування квартирою, відповідачі не погоджуються на зменшення їхньої частки у праві користування квартирою, а тому встановити новий порядок користування спірним житловим приміщенням у судовому порядку неможливо. Короткий зміст вимог та доводів апеляційної скарги 04листопада 2020 року представник ОСОБА_1 - Ніцу І. Г. подав до Київського апеляційного суду через Святошинський районний суд міста Києваапеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просить скасувати рішення Святошинського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2020 року та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити. Апеляційна скарга мотивована тим, щосуд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги рішення Святошинського районного суду міста Києва від 02 жовтня 2014 року (справа № 759/11849/14-ц) яким спростовуються висновки суду про те, що позивачка не вселялася до спірного приміщення. Крім того, позивачка також не погоджується з твердженням суду про те, що вона в квартирі разом із своїми дітьми не проживає, витрати за спожиті комунальні послуги не несе, має інше житло. Заявник вказує, що відповідачами не надано жодного доказу того, що ними проводилися ремонтні роботи у спірній квартирі та були понесені витрати у зв?язку з цим. Заявник також вказує на те, що наявність у позивачки у власності іншого майна, не є підставою для відмови у задоволенні позову. Рух апеляційної скарги та матеріалів справи 21січня2021 року матеріали цивільної справи № 759/22975/19 надійшли до Київського апеляційного суду. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21січня2021 року справу передано судді-доповідачу. Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 січня 2021 року відкрито апеляційне провадження у цій справі. Копію ухвали про відкриття провадження разом з копіями апеляційної скарги та доданими до неї матеріалами надіслано учасникам справи і встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу тривалістю десять днів з моменту отримання копії цієї ухвали. Ухвалою Київського апеляційного суду від 17лютого 2021 року справу призначено до розгляду з викликом учасників справи. Доводи інших учасників справи Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Позиція Київського апеляційного суду За правилами частини першої статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Належним чином повідомлені про дачу, час та місце розгляду справи позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Ніцу І.Г., відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з?явились. Від представника позивача Ніцу І.Г. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи в зв`язку з тим, що Ніцу І.Г. буде приймати участь у розгляді іншої справи в іншому суді. Колегія суддів ввідхиляє клопотання Ніцу І.Г. , та вважає його необґрунтованим, оскільки до клопотання не додано будь-яких письмових доказів, які б свідчили про надання проавових послуг адвокатом Ніцу І.Г. іншій особі і про призначення справи з його участю в іншому суді. Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. За викладених обставин, Київський апеляційний суд вважає за можливе здійснювати розгляд справи № 759/22975/19 за відсутності позивача ОСОБА_1 , її представника Ніцу І.Г. та відповідача ОСОБА_2 . Відповідач ОСОБА_3 проти доводів апеляційної скарги заперечувала, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзивах на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке. Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Фактичні обставини справи Встановлено, що згідно з розпорядженням орану приватизації № 919 від

02. Грудня 2011 року прохання наймача ОСОБА_2 про передачу квартири, в якій вона мешкає і яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 задоволено і передано вказану квартиру в приватну спільну власність (а. с. 6). Відповідно до технічного паспорту, квартира АДРЕСА_1 , розташована на 4 поверсі 10 поверхового будинку та складається з: 3 кімнат жилою площею 41,1 кв.м, у тому числі: 1-а кімната - 13,3 кв.м, 2-а кімната - 10,5 кв.м, 3-тя кімната - 17,3 кв.м, кухні площею - 8,0 кв.м, ванної кімнати - 2,7 кв.м, вбиральні (поєднаної) - 1,4 кв.м, коридору -15,6 кв.м та вбудованої шафи - 1,3 кв.м. Квартира обладнана балконом площею 7,35 кв.м., лоджією площею 2,2 кв.м (а. с. 9 зворот). За даними реєстру територіальної громади м. Києва, в квартирі АДРЕСА_1 , зареєстровані: ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 (а. с. 68). Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 02 жовтня 2014 року у справі № 759/11849/14-ц позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Встановлено порядок користування жилим приміщення в квартирі АДРЕСА_1 та виділено у користування ОСОБА_1 ізольовану кімнату площею 10,5 кв.м, ОСОБА_2 ізольовану кімнату площею 13,3 кв.м, ОСОБА_3 ізольовану кімнату площею 17,3 кв.м, залишивши в загальному користуванні: кухню, балкон, ванну кімнату, вбиральню, коридор, вбудовану шафу. В іншій частині позовних вимог відмовлено (а. с. 7-8). Вказаним рішенням встановлено, що ОСОБА_1 є співвласником квартири АДРЕСА_1 якій належить на праві приватної власності 1/3 її частина, відповідачам ОСОБА_2 і ОСОБА_3 також на праві приватної власності належить по 1/3 її частині кожній. Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 просила виділити їй у користування кімнату площею 17,3 кв.м, якою наразі користується ОСОБА_3 , у користуванні ОСОБА_2 просила залишити в кімнату площею 13,3 кв.м, якою вона зараз користується, а ОСОБА_3 просила виділити у користування ізольовану кімнату площею 10,5 кв.м, яка наразі є вільною, користування якою визначено за позивачем на підставі судового рішення. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зробив висновок про те, що виділення у відособлене користування кожному із сторін частини квартири, яка б відповідала їх ідеальним часткам не вбачається можливим, запропонований позивачем варіант не відповідає вимогам законодавства та порядку фактичного користування квартирою та призведе до порушення прав інших співвласників щодо володіння та користування квартирою, відповідачі не погоджуються на зменшення їхньої частки у праві користування квартирою, а тому встановити новий порядок користування спірним житловим приміщенням у судовому порядку неможливо. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції. У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає. Мотиви з яких виходить суд та застосовані норми матеріального права Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Надаючи оцінку аргументам, наведеним в апеляційній скарзі, апеляційний суд виходить з такого. Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Частиною першою статті 355 ЦК України передбачено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Згідно із частиною першою статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Частиною першою статті 369 ЦК України передбачено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Відповідно до частини першої статті 370 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності. Згідно із частиною першої статті 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації (стаття 358 ЦК України). Відповідно до пункту 14 постанови Пленуму Верховного Суду від 25 грудня 1995 (зі змінами, внесеними постановою від 25 травня 1998) № 15 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» квартира, яка є спільною сумісною чи спільною часткою власності, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення із самостійними виходами, які можуть використовуватись як окремі квартири або ті, які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщенням квартири, якщо про це заявлено позов. Встановлено, що спірна квартира перебуває у спільній частковій власності сторін по справі, кожному з яких належить по 1/3 частині квартири. Житлова площа квартири складає 41,1 кв.м. Отже, ідеальна частка кожного співвласника в житловій площі складає 13,7 кв.м. Разом з цим з матеріалів справи відомо, що рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 02жовтня 2014 року у справі № 759/11849/14-цпозовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Встановлено порядок користування жилим приміщення в квартирі АДРЕСА_1 та виділено у користування ОСОБА_1 ізольовану кімнату площею 10,5 кв.м, ОСОБА_2 ізольовану кімнату площею 13,3 кв.м, ОСОБА_3 ізольовану кімнату площею 17,3 кв.м, залишивши в загальному користуванні: кухню, балкон, ванну кімнату, вбиральню, коридор, вбудовану шафу. Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Ця норма свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд. При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток. У даному випадку спірні правовідносини стосуються не поділу квартири, а встановлення порядку спільного користування нею. Тому критерій необхідності виділення у користування кожному зі співвласників ізольованого приміщення, особливо, якщо при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток реальним, не є обов`язковим. До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 363/928/16-ц, провадження № 61-24395св18. Установивши, що рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 02 жовтня 2014 року у справі № 759/11849/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - КП «Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва», про встановлення порядку користування квартирою та зобов`язання укладення окремого особового рахунку, встанволено порядок користування спірною квартирою. Вказане рішення є чинним та не скасоване. При цьому виділення у відособлене користування кожному із сторін частини квартири, яка б відповідала їх ідеальним часткам не вбачається можливим, запропонований позивачем варіант не відповідає вимогам законодавства та порядку фактичного користування квартирою та призведе до порушення прав інших співвласників щодо володіння та користування квартирою, відповідачі не погоджуються на зменшення їхньої частки у праві користування квартирою, суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позову, оскільки встановити новий порядок користування спірним житловим приміщенням у судовому порядку неможливо. Аргументи заявника про те, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги рішення Святошинського районного суду міста Києва від 02 жовтня 2014 року (справа № 759/11849/14-ц) є безпідставними, оскільки спростовуються встановленим фактичними обставинами справи, які зазначені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення. Колегія суддів критично оцінює аргументи заявника проте, що суд першої інстанції зробив неправильний висновок про відмову у позові з тих підстав, що позивачка не вселялася до спірного приміщення, вона в квартирі разом із своїми дітьми не проживає, витрати за спожиті комунальні послуги не несе, має інше житло, оскільки такі аргументи не мають визначального значення під час вирішення питання про встановлення порядку користування квартирою, яка належить сторонам на праві спільної часткової власності. При цьому, під час вирішення спору, судом першої інстанції в основу судового рішення вказані аргументи не було покладено, а їх оцінка була здійснена у взаємному зв?язку із іншими доказами, наявними в матеріалах справи. Висновки за результатом розгляду апеляційної скарги Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має правозалишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до частин першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Святошинського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2020 року - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні. Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ніцу Ігоря Георгійовича - залишити без задоволення. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2020 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус Судді: Л.Д. Поливач О.І. Шкоріна