Постанова Чернівецький апеляційний суд № 724/1955/19

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 березня 2021 року м. Чернівці Справа № 724/1955/19 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Лисака І.Н., суддів: Литвинюк І.М., Перепелюк І.Б., секретар: Герман Я.І., позивач: ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 03 листопада 2020 року, ухваленого під головуванням судді Гураль Л.Л., дата складання повного тексту рішення 06.11.2020 року, - В С Т А Н О В И В: У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування, вчиненого під впливом насильства. В обґрунтування позову зазначала, що 15.07.2004 року між нею, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір дарування квартири в рівних частках кожному, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Вказує, що зазначений договір було укладено з підстав постійного психічного тиску на позивача з боку ОСОБА_3 , який виражався в шантажуванні розлученням із її сином та ускладненням життя сина після розірвання шлюбу, забороною бачитися з дитиною. З посиланням на норму ст.231 ЦК України просила позов задовольнити. Рішенням Хотинського районного суду Чернівецької області від 03 листопада 2020 року в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування, вчиненого під впливом насильства - відмовлено. Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати як таке, що постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права і ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги. Вказує, що виходячи з письмових доказів, зокрема, копій медичних документів, нею доведено факт погіршення стану її здоров`я заздалегідь до Провадження №22-ц/822/90/21 укладення оскаржуваного договору. Також зазначає, що судом не враховано її похилий вік, покази відповідача ОСОБА_2 , який визнав той факт, що на прохання та погрози ОСОБА_3 він тиснув на неї, здійснюючи психологічний тиск з метою вчинення правочину. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_4 від імені ОСОБА_3 просить рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення. Вказує, що стороною позивача не доведено належними та допустимими доказами обставини щодо застосування до останньої психологічного тиску, примусу на вчинення дій, наявність причинного зв`язку між психологічним тиском і укладенням договору дарування. Просить стягнути судові витрати. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, осіб, які приймають участь у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи в межах її обґрунтувань та заявлених в суді першої інстанції вимог, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції керуючись ст.367 ЦПК України переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам закону відповідає. Відмовляючи в задоволенні вимоги про визнання недійсним договору дарування, вчиненого під впливом насильства суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що оскаржуваний нею договір дарування вчинявся проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї психічного тиску з боку відповідача ОСОБА_5 , що вплинуло на її волевиявлення. Вказав, що не знайшли свого підтвердження доводи позивача, що відповідачем ОСОБА_5 здійснювався психологічний тиск, який виражався в шантажуванні розлученням із сином позивача, оскільки судом встановлено, що саме за заявою сина позивача ОСОБА_2 судом було розірвано шлюб. Крім того, з пояснень учасників справи вбачається, що станом на 2004 рік (момент укладення спірного договору) ніхто з подружжя ОСОБА_6 не ставив питання про розлучення, навпаки сім`я проживала у взаєморозумінні. Будь-яких інших дій щодо вчинення психологічного тиску на позивача з боку відповідача ОСОБА_5 не наведено, а судом під час розгляду справи не встановлено. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 15.07.2004 між ОСОБА_1 (дарувальник) та ОСОБА_2 і ОСОБА_7 (обдаровувані) було укладено договір дарування квартири, що знаходиться в АДРЕСА_1 . Останній посвідчений в Хотинській державній нотаріальній конторі та зареєстрований в реєстрі за №1341 (а.с.12). Згідно п.1 Договору дарування обдаровувані прийняли дарунок в рівних частинах. До підписання цього договору Дарувальник передала, а обдаровувані прийняли майно і його символи (п.3 Договору). 05.03.2019 року ОСОБА_1 зверталася до правоохоронних органів з заявою про кримінальне правопорушення, а саме вчинення з боку ОСОБА_7 психічного тиску, який виражався в шантажуванні розлученням із сином позивача та ускладненням життя сина після розірвання шлюбу, що стало підставою для укладення договору дарування. Також зазначила про вчинення ОСОБА_7 шахрайських дій по відношенню до неї (а.с.15-17). Листом від 18.03.2019 року Хотинське ВП Кельменецького ВП ГУНП в Чернівецькій області повідомило ОСОБА_1 про припинення розгляду заяви, оскільки договір вона уклала добровільно, без будь-якого тиску зі сторони ОСОБА_7 , умислу на заволодіння шахрайським шляхом Ѕ частки квартири у ОСОБА_7 не було (а.с.18). Рішенням Хотинського районного суду Чернівецької області від 20.02.2015 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 09.04.2015 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_7 про визнання недійсним договору дарування квартири від 15.07.2004 року з підстав ст.229 ЦК України відмовлено (а.с.19-25). В спірній квартирі по АДРЕСА_1 зареєстровані відповідачі та їх спільні діти, що підтверджується копією домової книги (а.с.44-45). Рішенням Хотинського районного суду від 17.11.2014 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 було розірваний. Позивачем у справі виступав ОСОБА_2 (а.с.46). Також ОСОБА_1 зверталася до суду з заявою про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами, де вказувала, що не зазначила про інші істотні обставини, які існували на момент розгляду справи, а саме вчинення тиску з боку відповідача ОСОБА_7 , що стало підставою для укладення договору дарування (а.с.47-49). Судом також досліджено копії документів з історії хвороби позивача та виписок з медичної картки (а.с.77-81). Згідно з ч.3 ст.203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. В силу ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування. Згідно із ст.231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним. Винна сторона (інша особа), яка застосувала фізичний або психічний тиск до другої сторони, зобов`язана відшкодувати їй збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину. Для визнання правочину недійсним позивач має довести наступні обставини: 1) факт застосування до нього (до потерпілої сторони правочину) фізичного чи психологічного тиску з боку іншої сторони чи з боку третьої особи; 2) вчинення правочину проти своєї справжньої волі; 3) наявність причинного зв`язку між фізичним або психологічним тиском і вчиненням правочину, який оспорюється. При вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (ст.231 ЦК), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов`язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім`ї, родичів тощо або їх майна. Факт насильства не обов`язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі (п.21 постанови Пленуму ВС України №9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»). Вирішуючи спір суд попередньої інстанцій на підставі зібраних у справі доказів, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору дарування на підставі ст.231 ЦК України, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що оспорюваний договір дарування був укладений проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї психічного тиску з боку колишньої дружини її сина. Крім того, за позицією представника позивача та ОСОБА_2 у справі стверджується про тиск ОСОБА_5 на ОСОБА_2 , який в свою чергу, здійснював тиск на ОСОБА_1 , що суперечить доводам як позовної заяви, так і апеляційної скарги. Таким чином, доводи апеляційної скарги законність висновків суду першої інстанції по суті вимог не спростовують, а рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права. В силу п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Що стосується питання про стягнення витрат на правову допомогу на стадії апеляційного розгляду справи, колегія суддів виходить з наступного. ОСОБА_4 від імені ОСОБА_3 подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому, крім іншого, просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 витрати на правничу допомогу у розмірі 2 300 грн, 1000 грн очікуваних витрат на стадії апеляційного розгляду та судового збору за видачу в електронному вигляді копії технічного запису судових засідань від 19.01.2021 року та від 22.01.2021 року у розмірі 186,20 грн. Згідно зі ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Частиною 8 ст.141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Згідно з ч.3 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу ОСОБА_5 суду надано: угоду про надання правової допомоги від 19.01.2021 року; акт приймання-передачі наданих послуг від 23.01.2020 року до угоди про надання правової допомоги від 19.01.2021 року, з якого вбачаються надані послуги: опрацювання матеріалів справи вартістю послуг - 300 грн; формування правової позиції по справі вартістю - 300 грн; підготовка процесуальних документів відзиву вартістю послуги - 1700 грн, що разом складає 2 300 грн та квитанцію №ТS203067 від 23.01.2021 року про їх оплату, квитанції 0.0.1982923651.1 від 19.01.2021 року та 0.0.1988991255.1 від 22.01.2021 року на загальну суму 186,20 грн, копію ордеру серія СЕ №1017299 від 23.01.2021 року; копію свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю №423 від 24.09.2010 року. Заперечень з боку позивача та її представника щодо розміру понесених судових витрат не надходило. Розподіляючи витрати, які ОСОБА_5 понесла на судовий збір та професійну правничу допомогу, колегія суддів дійшла висновку, що наявні в матеріалах справи докази надання такої допомоги з урахуванням складності справи, обсягу виконаної адвокатом роботи, критерію необхідності подання відзиву на апеляційну скаргу та значимості таких дій у справі виходячи з її конкретних обставин не заперечуються позивачем та підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 . Що стосується 1000 грн, які сторона відповідача ОСОБА_3 очікувала понести під час апеляційного розгляду справи, жодними належними та допустимими доказами не підтверджено, а тому в задоволенні зазначеної суми слід відмовити. На підставі наведеного та керуючись ст.ст.141, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 03 листопада 2020 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати у розмірі 3 486 (три тисячі чотириста вісімдесят шість) грн 20 коп. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Головуючий підпис /І.Н. Лисак/ Судді підписи /І.М. Литвинюк, І.Б. Перепелюк/