LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4814546/730/18

від 04.03.2021 ·

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 546/730/18 Номер провадження 22-ц/814/628/21Головуючий у 1-й інстанції Зіненко Ю. В. Доповідач ап. інст. Чумак О. В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 березня 2021 року м. Полтава Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Полтавського апеляційного суду в складі: головуючого судді: Чумак О.В. суддів: Дряниці Ю.В., Кривчун Т.О. за участю секретаря Ткаченко Т.І. розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на додаткове рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 15 січня 2021 року, ухвалене суддею Зіненко Ю.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , про визнання договорів купівлі-продажу недійсними. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, - ВСТАНОВИЛА: У липні 2018 року до Решетилівського районного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про визнання договорів купівлі-продажу недійсними. 09 вересня 2019 року позивачка ОСОБА_1 подала до суду заяву про наміри стягнути витрати понесені на правничу допомогу в порядку ст. 141 ЦПК України (а.с.45). Заочним рішенням Решетилівського районного суду від 07 грудня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, визнано недійсним та скасовано реєстрацію договору купівлі-продажу № 5346/2017/763677 автомобіля OPEL VIVARO, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , кузов № НОМЕР_2 , укладеного 26.12.2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та договору купівлі-продажу № 5346/2018/794091 автомобіля ЗАЗ LANOS, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , кузов № НОМЕР_4 , укладеного 20.01.2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1409,60 грн. 17 грудня 2020 року до суду надійшла заява представника позивачки адвоката Кумечка І.В. про стягнення на користь позивачки ОСОБА_1 із відповідача ОСОБА_2 судових витрат в розмірі 16800,00 грн. за професійну правничу допомогу (а.с.146). Додатковим рішенням Решетилівського районного суду Полтавської області від 15 січня 2021 року в задоволенні заяви ОСОБА_5 , поданої в інтересах ОСОБА_1 , про стягнення із ОСОБА_2 судових витрат на професійну правничу допомогу відмовлено за недоведеністю. З додатковим рішенням не погодилась позивачка ОСОБА_1 , оскарживши його в апеляційному порядку. У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 прохає скасувати додаткове рішення, ухвалити нове, яким задовольнити заяву та стягнути понесені нею витрати на правову допомогу. Зазначає, що в разі встановлення у договорі про надання фіксованої суми гонорару надавати детальний опис робіт не потрібно, що відповідає висновкам Верховного Суду у справі № 640/18402/19 від 28.12.2020 р. Вважає, що суд помилково тлумачить положення ст. 78 ЦПК України щодо надання доказів витрат на правову допомогу, оскільки позивачкою надано саме докази - підтвердження понесених витрат, а тому за правовою природою є беззаперечним та доведеним. Крім цього, вказує, що відповідач мав процесуальну можливість ознайомитися з матеріалами справи, надати заперечення, відкласти розгляд справи, надати контраргументи щодо понесених витрат, так як був присутній в судовому засіданні 15.01.2021 р. Відзив на апеляційну скаргу від учасників справи не надходив. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно положень ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача ОСОБА_2 , приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. При постановленні додаткового рішення місцевий суд виходив із того, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Оскільки відповідач заперечував проти стягнення витрат на правову допомогу, мотивуючи це тим, що не отримував від сторони позивача заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу із додатками, що позбавило його можливості підготувати клопотання та заперечення, а позивачкою не доведено протилежне, суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність підстав для стягнення цих витрат на користь позивачки. При цьому, місцевий суд послався на висновки, зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.06.2018 року у справі № 826/1216/16. Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на таке. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року N 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон N 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI). Відповідно до статті 19 Закону N 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: - надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; - складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; - представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону N 5076-VI). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: - розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; - розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів. При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України). Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Це підтверджується і такими нормами ЦПК України. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності. Витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг (виконаних робіт) та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/ третьою особою, чи тільки має бути сплачено. Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду у постанові від 22.01.2021 р. при розгляді справи № 925/1137/19. Як убачається з матеріалів справи, інтереси позивачки ОСОБА_1 в суді першої інстанції представляв адвокат Кумечко І.В. на підставі ордеру серії ПТ №093485 від 27.09.2018 р., а також договору про надання правової допомоги № 7 від 20.03.2018 р., відповідно до умов якого адвокат бере на себе зобов`язання щодо надання клієнту юридичної допомоги для захисту прав, свобод і законних інтересів в будь - яких справах, участь у яких приймає клієнт (а.с. 22-24). 09.09.2019 року ОСОБА_6 подала до суду заяву про наміри стягнути витрати, понесені на правничу допомогу, в порядку ст. 141 ЦПК України (а.с.45). Як вказувалося вище, 17.12.2020 року до районного суду надійшла заява адвоката Кумечка І.В., що подана поштою 10.12.2020 р., про стягнення на користь позивачки ОСОБА_1 із відповідача ОСОБА_2 судових витрат в розмірі 16800,00 грн. за професійну правничу допомогу (а.с.146-150). До заяви про стягнення судових витрат представником позивачки ОСОБА_5 додано акт виконаних робіт (наданих послуг) до договору №7 від 20.03.2018 р. про надання правової допомоги від 09.12.2020 р., згідно якого адвокатом Кумечком І.В. надано позивачці ОСОБА_1 такі послуги: витрачено дві години на юридичну консультацію, опрацювання законодавства, що регулюють спірні майнові правовідносини подружжя, формування правової позиції - на суму 800,00 грн.; п`ять годин - на складання позовної заяви про розірвання договору купівлі - продажу автомобілів у справі №546/730/18, сума - 1500,00 грн.; три години - на складання клопотання про витребування договорів купівлі-продажу від Сервісного центу МВС, сума - 500,00 грн.; участь в 7 судових засіданнях, сума - 14000,00 грн. Також надано копію квитанції про сплату ОСОБА_6 адвокату Кумечку І.В. 16800,00 грн. (а.с.148-149). Зазначені документи підтверджують факт надання позивачці правової допомоги, її обсяг та понесені витрати. Ці документи подані у строки, передбачені ч. 8 ст. 141 ЦПК України. Посилання відповідача на те, що він не отримував від сторони позивача зазначені документи, що позбавило його можливості підготувати відповідні заперечення, не можуть слугувати підставою для відмови у стягненні витрат на правову допомогу, так як факт надання позивачці правової допомоги, її обсяг та понесені витрати підтверджені належними доказами, що подані у строки, визначені ч. 8 ст. 141 ЦПК України та входять до судових витрат, які мають бути розподілені відповідно до приписів цієї норми. Статтею 134 ЦПК України встановлено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Водночас, аналіз частини другої цієї статті свідчить про те, що суд наділений правом, а не обов`язком відмовити стороні у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору, в разі неподання попереднього розрахунку суми судових витрат. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі № 826/1216/16, на яку послався місцевий суд, відмовляючи у стягненні на користь позивачки витрат на правову допомогу, зроблено висновок про те, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зокрема зазначено, що на підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Між тим, ця постанова не містить висновків про те, що учасники справи зобов`язані направляти одне одному документи на підтвердження понесення витрат на правову допомогу. Відсутні такі положення і в ст.ст. 137, 141 ЦПК України, яка регулює питання розподілу судових витрат між сторонами, в тому числі на правову допомогу. Крім цього, відповідно до ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Як передбачено ст. 43 ЦПК України, учасники справи мають право: ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень; подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб; ознайомлюватися з протоколом судового засідання, записом фіксування судового засідання технічними засобами, робити з них копії, подавати письмові зауваження з приводу їх неправильності чи неповноти; оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках; користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами. Згідно зі ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Як зазначалося вище, докази на підтвердження понесених витрат на правову допомогу надійшли до суду 17.12.2020 р. Додаткове рішення ухвалено судом 15.01.2021 р., майже через місяць після цього. За цей час відповідач не був позбавлений права ознайомитися з матеріалами справи або заявити клопотання в судовому засіданні, яке відбулося 15.01.2021 р. за його участю, про відкладення розгляду справи для ознайомлення з наданими документами та підготовки відповідних пояснень чи заперечень. Між тим, відповідач таким правом не скористався. За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки витрат на правову допомогу, які понесла остання при розгляді справи в суді першої інстанції, та враховуючи ту обставину, що її позовні вимоги задоволено у повному обсязі. Водночас, колегія суддів, при визначенні розміру відшкодування витрат на правову допомогу приймає до уваги те, що адвокат Кумечко І.В. фактично приймав участь у двох судових засіданнях, які відбулися 10.09.2019 р. (тривалістю 20 хвилин) та 30.10.2019 р. (тривалістю 3 хвилини) (а.с. 48, 69). Між тим, судові засідання 14.01.2020 р., 04.09.2020 р., 22.10.2020 р. відкладені у зв`язку з неявкою сторін, а 07.12.2020 р. проведено заочний розгляд справи без участі сторін (а.с. 86,112, 125, 135). Тоді як згідно акту виконаних робіт (а.с.148) зазначено, що адвокат приймав участь у семи судових засіданнях та вартість послуг адвоката за участь у судових засіданнях визначена у розмірі 14000 грн. За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що витрати на правову допомогу у сумі 16800 грн. є неспівмірними з обсягом наданої допомоги. З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної, скасування додаткового рішення та ухвалення нового про часткове задоволення заяви позивачки та стягнення з відповідача на її користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн. Зазначений розмір відшкодування є співмірним зі складністю справи та обсягом наданої позивачці адвокатом Кумечком І.В. правової допомоги. Керуючись ст.ст. 367, 374 ч. 1 п. 2, ст. 376 ч. 1 п. п. 3, 4, ст.ст. 382-384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Додаткове рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 15 січня 2021 року скасувати. Ухвалити нове додаткове рішення. Заяву ОСОБА_5 , поданої в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити частково. Стягнути ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5000,00 (п`ять тисяч) грн. витрат на професійну правничу допомогу. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 15.03.2021 р. Головуючий суддя О.В.Чумак Судді: Ю.В. Дряниця Т.О.Кривчун

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»