Постанова 4803 № 185/2035/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2090/21 Справа № 185/2035/20 Суддя у 1-й інстанції - Бондаренко В. М. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 березня 2021 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справах Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого - Лаченкової О.В. суддів - Городничої В.С., Петешенкової М.Ю. при секретарі - Кравченко Р.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,- ВСТАНОВИЛА: У березні 2020 року до Павлоградського міськрайоного суду Дніпропетровської області надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики. Рішенням Павлоградського міськрайоного суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , у зв`язку із невиконанням грошового зобов`язання за договором позики від 19 липня 2018 року за період з 01.04.2019 року по 30.06.2020 року інфляційні втрати на суму позики у розмірі 20 931 (двадцять тисяч дев`ятсот тридцять одна) грн. 43 коп., три відсотки річних у сумі 22 112 (двадцять дві тисячі сто дванадцять) грн. 68 коп., а всього 43 044 (сорок три тисячі сорок чотири) грн. 11 коп. Стягнуто з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , понесені судові витрати по справі, а саме суму сплаченого судового збору у розмірі 430 (чотириста тридцять) грн. 44 коп. В іншій частині позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить частково скасувати рішення Павлоградського міськрайоного суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2020 року по цивільній справі №185/2035/20 за позовною заявою ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики,в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача пені, яка нарахована на прострочену суму позики, за період з 21.03.2019 року по 30.06.2020 року у розмірі 207 221,85грн, та увалити в відповідній частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_3 просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 по справі №185/2035/20 в повному обсязі. Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскарженій частині в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 19 липня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики від 19.07.2018 року, за умовами якого відповідач отримав від позивача у власність 628 850 грн., що, згідно умов договору, еквівалентом 23 907 доларів США. Згідно п.п.1.2, 1.2.1, 2, 2.1 Договору позики, позичкодавець має право на отримання від позичальника відсотків від суми позики в розмірі 16 % річних або 1,333 % щомісячно. Відсотки сплачуються щомісячно, не пізніше 28 числа до дня повернення позики. Позика, а також відсотки позичальник зобов`язується передати позичкодавцю готівкою або перерахуванням на банківський рахунок, карту банку в строк до 25 липня 2020 року. Позичкодавець має право на дострокове погашення кредиту. Також п. 7.1. договору передбачає, що у випадку прострочки виплати процентів більше ніж на 90 календарних днів позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики або залишку та сплати відсотків. Відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження укладання зазначеного договору ОСОБА_5 склав розписку про отримання ним від позивача грошових коштів у сумі 628 850,00 грн. У зв`язку з тим, що відповідач у строки встановлені договором позики грошові кошти не повернув, тому утворилася станом на 28 березня 2019 року заборгованість у розмірі 713 762, 17 грн., з яких: 647 443, 80 грн. - заборгованості за позикою, 60 868, 98 грн. - заборгованості по процентам за користування позикою за період з 19 липня 2018 року по 28 березня 2019 року, 5 449, 39 грн. - пеня за прострочення сплати процентів за користування позикою за період з 29 серпня 2018 року по 28 березня 2019 року. Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 вересня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково та ухвалено стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у сумі 634 722, 17 грн., з яких: 575 747, 71 грн. заборгованість по позиці, 54 128, 52 грн. заборгованість по процентам за час користування позикою, 4 845, 94 грн. пеня. Вирішено питання розподілу судових витрат. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 вересня 2019 року без змін. Постановою Верховного Суду від 27 серпня 2020 року рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 вересня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року змінено в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 процентів за користування позикою та пені, зменшивши розмір стягуваної суми процентів із 54 128, 52 грн. до 51 891, 59 грн. та зменшено розмір стягуваної суми пені із 4 845, 94 грн. до 4 479, 39 грн. Загальний розмір стягнутої із ОСОБА_3 на підставі рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 вересня 2019 року заборгованості за договором позики від 19 липня 2018 року зменшено із 634 722, 17 грн. до 632 118, 69 грн. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 вересня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року змінено в частині розподілу судових витрат, зменшено розмір судових витрат, які підлягають стягненню із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , із 8 125, 75 грн. до 1 770 грн. В іншій частині рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 вересня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року залишено без змін. Сплачений ОСОБА_1 судовий збір у сумі 6 316, 79 грн. компенсовано за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Отже, судовим рішенням стягнуто усю суму заборгованості за договором позики достроково, чим змінено порядок, умови і строк дії договору та вважається, що строк виконання договору в повному обсязі настав. Таким чином кредитор згідно вимог частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання договору та після цього має право лише на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів, пені, передбачених договором. Оскільки кредитор використав право вимагати дострокового повернення усієї суми позики, то з цього часу настав строк виконання договору в повному обсязі і право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за договором, а також неустойки (пені), обумовленої цим договором, припинилося. У даному випадку положення абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України, за яким проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики, не підлягають застосуванню, оскільки між сторонами немає домовленості про порядок повернення позики поза межами строку дії договору. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені за період з 21.03.2019 року по 30.06.2020 року, суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку, що позивач на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування позикою та неустойки, а тому строк кредитування відповідача є таким, що закінчився 20.03.2019 року, як і його право законно користуватися позиченими коштами. Посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволення позовних вимог в частині стягнення пені, колегія суддів не приймає до уваги оскільки, такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Таким чином, порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення не встановлено, а тому апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду без змін. Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий суддя О.В.Лаченкова Судді В.С.Городнича М.Ю.Петешенкова