Постанова 4854 № 420/8404/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД __________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 02 березня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/8404/20 Головуючий в 1 інстанції: Катаєва Е.В. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Домусчі С.Д. суддів: Семенюка Г.В., Шляхтицького О.І., розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Одеської митниці Держмитслужби на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2020 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕДАНТА-АГРО» до Одеської митниці Держмитслужби про визнання протиправними і скасування рішення про коригування митної вартості товарів та картки відмови в митному оформленні товарів, - В С Т А Н О В И В: 25.08.2020 року, позивач - ТОВ «ВЕДАНТА-АГРО» звернулося до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Одеської митниці Держмитслужби, в якому просило суд визнати протиправними та скасувати вісімнадцять рішень про коригування митної вартості та вісімнадцять карток відмови у митному оформлені товарів. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 31.08.2020 року було відкрито провадження у справі та роз`єднані позовні вимоги, зокрема позовна вимога про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товарів UА500500/2020/000006/1 від 07.07.2020 р. та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UА500500/2020/01293 - виділене в окреме провадження, якому присвоєний №420/8404/20. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 01.04.2020 р. між позивачем та компанією «LC MOTORS» (Республіка Корея) був укладений контракт №251430, відповідно до якого компанія «LC MOTORS» зобов`язалась поставити позивачу на умовах CFR Україна, Чорноморськ, Одеса, Южне («Інкотермс-2010»), а позивач відповідно зобов`язувався оплатити - товари (транспортні засоби) та прийняти їх у власність. Асортимент, кількість, ціна за одиницю, загальна сума, термі оплати та інші умови поставки товарів визначаються у специфікаціях, що є невід`ємною частиною даного контракту. 03.07.2020 року позивач звернувся до Одеської митниці для митного оформлення (випуску) товару з МД №UA500500/2020/248309 від 03.07.2020 р. «Автомобіль з поршневим двигуном внутрішнього згоряння із запалюванням від стиснення (дизелем), що був у використанні 1 шт. - модель К7; марка КІА; номер кузова (VIN) НОМЕР_1 ; робочий об`єм циліндрів 2199 cm3; рік виготовлення 2016 р.; модельний рік виготовлення 2016 р.; колісна формула 4x2; номер двигуна нема даних; номер шасі нема даних; вид ТЗ легковий автомобіль; призначений для перевезення людей; загальна кількість місць для сидіння, включаючи місце водія 5; тип двигуна дизельний; тип кузова седан; колір чорний; торговельна марка КІА; технічний стан - автомобіль має пошкодження: дефекти та подряпини ЛФП переднього бампера, заднього бампера, кришки багажника, накладки порога правого, крила переднього правого, сліди відновлювального ремонту капота, дверей передніх правих та задніх правих, передніх лівих та задніх лівих; країна виробництва: Південна Корея, KR; вивантажено з контейнера «SEGU5330010». На підтвердження вказаних у декларації відомостей до митного органу був поданий відповідний пакет документів згідно з вимогами Митного кодексу України з визначенням митної вартості товару за основним методом - за ціною контракту. Позивач посилався на те, що незважаючи на повну інформацію у поданих документах щодо митної вартості товару, ним для здійснення митного оформлення були подані додаткові документи, проте відповідач ухвалив оскаржувані в цій справі рішення. При цьому позивач зазначав, що подані ним документи містили достовірні числові дані, які підтверджували митну вартість товарів за ціною договору згідно з вимогами ч.4,5 ст. 58 МК України, але відповідач не обґрунтував в чому полягали об`єктивні сумніви у митній вартості заявленої декларантом. За таких обставин позивач посилався на те що вказані у оскаржуваних рішеннях підстави їх прийняття є цілком не обґрунтованими. Крім того, на думку позивача, відповідач неправомірно посилався на вимоги наказу Мінфіну від 24.05.2012 №599 «Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення», адже зазначений наказ підлягає застосуванню лише у випадках подання декларації митної вартості та необхідності підтвердження відомостей, що в ній містяться. У спірних же правовідносинах декларація митної вартості не подавалася на підставі частин 5, 6 ст. 52 МКУ, відтак дія наказу не може поширюватися на ці відносини і, відповідно, такий наказ не може бути застосовано. Позивач стверджував, що відповідач протиправно посилався та прагнув застосувати до спірних правовідносин положення статті 368 МКУ про те, що при визначенні фактурної вартості товарів, які переміщуються у несупроводжуваному багажі та вантажному відправленні, крім вартості самих товарів враховується вартість їх страхування та перевезення (фрахту) до моменту перетинання ними митного кордону України. Позивач вказував, що відповідач не врахував, що зазначена стаття міститься у розділі XII МК України, який регулює умови та порядок пропуску та оподаткування товарів, що переміщуються (пересилаються) через митний кордон України громадянами, а не юридичними особами, проте як позивач є юридичною особою, яка здійснює підприємницьку діяльність. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06.11.2020 року в повному обсязі задоволений адміністративний позов ТОВ «ВЕДАНТА-АГРО». Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Одеська митниця Держмитслужби подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нову постанову, якою. відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначив, що надані декларантом до МД №UA500500/2020/248309 від 03.07.2020 р. документи (рахунок-фактура, коносамент, висновок експертної організації, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу), не містять всіх відомостей, що підтверджують вислові значення складових митної вартості товару чи ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за цей товарі. Апелянт зазначив, що позивача було повідомлено про необхідність надання додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості товару, але надані додатково документи (копія митної декларації країни відправлення без перекладу на державну мову; коносамент від 17.05.2020 року, в якому відсутня інформація щодо умов сплати фрахту Collect чи Prepaid, що в свою чергу може вплинути на рівень митної вартості товару; інвойс № UA-130270 від 12.05.2020 у прикінцевій частині якого зазначено «Проплата, якщо вона застосовується повинна прямо та безперечно означати доставку транспортного засобу в порт Одеса (Україна) на умовах DAT - ІНКОТЕРМС 2020, що суперечить даним у інвойсі, зазначеним у графі умови поставки - CFR Odessa Ukraine.) не усунули розбіжності, а документів згідно із переліком визначеним митним органом подано не було. На думку апелянта суд першої інстанції безпідставно не прийняв до уваги посилання митного органу на те, що надані позивачем МД №UA500500/2020/248309 від 03.07.2020 п. документи містять розбіжності та в них відсутні всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару та відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за цей товарі. Також суд першої інстанції залишив по за увагою той факт, що позивач не надав всі витребувані митницею додаткові документи, які підтверджують митну вартість товару. Так, апелянт зазначив, що з метою забезпечення повноти оподаткування було проведено аналіз баз даних ЄАІС та наявної у митного органу довідкової інформації, та встановлено, що рівень митної вартості товарів, митне оформлення яких вже здійснено є більшим - 9700 доларів США (МД №UA500500/2020/229420 від 23.04.2020 р.), а тому вартість товару за МД №UA500500/2020/248309 від 03.07.2020 р. було скориговано до 9700 доларів США та прийнято відповідне рішення про коригування митної вартості UА500500/2020/000006/1 від 07.07.2020 р., в якому наведено достатнє обґрунтування прийняття такого рішення. Враховуючи викладене, митним органом була видана картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UА500500/2020/01293 від 07.07.2020 р., а товар який надійшов на адресу позивача був випущений у вільний обіг за митною декларацією (МД) № UA500500/2020/249453 від 07.07.2020 р. Позивач у відзиві на апеляційну скаргу посилався на доводи, що узгоджуються з висновками, викладеними в рішенні суду першої інстанції, у зв`язку з чим, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Суд встановив, що ТОВ «ВЕДАНТА-АГРО» зареєстроване 30.06.2016 року, основний вид діяльності код 45.11 торгівля автомобілями та легковими автотранспортними засобами. В ході здійснення зовнішньоекономічної діяльності 01.04.2020 року позивачем (покупець) укладений з компанією «LC MOTORS» (Республіка Корея) (продавець) зовнішньоекономічний контракт №251430, відповідно до якого продавець зобов`язується передати у власність покупцю, а покупець прийняти від продавця транспортні засоби (надалі Товар). Згідно з п.1.2 Контракту щодо предмету контракту асортимент, кількість ціна за одиницю, загальна сума, термін оплати та інші умови поставки Товару визначаються у специфікаціях, які є невід`ємною частиною даного Контракту. Пунктом 4.1 Контракту визначено, що продавець постачає покупцю товар на умовах CFR Україна, Чорноморськ, Одеса, Южне («Інкотермс-2010») (а.с. 68-71). 12.05.2020 року сторонами договору підписана Специфікація №120520 на поставку партії Товару, у тому числі на Автомобіль, що був у використанні 1 шт. Марка - Марка КІА; - Номер кузова (VIN) НОМЕР_1 , вартість - 5551 дол. США. (а.с. 72-74). Відповідно до зазначеного договору та Специфікації в Україну прибула партія товару. 03.07.2020 року позивач звернувся до Одеської митниці для митного оформлення (випуску) товару з МД №UA500500/2020/248309 від 03.07.2020 «Автомобіль з поршневим двигуном внутрішнього згоряння із запалюванням від стиснення(дизелем), що був у використанні 1 шт. - Модель К7; - Марка КІА; - Номер кузова (VIN) НОМЕР_1 ; - Робочий об`єм циліндрів 2199 cm3; - Рік виготовлення 2016 р.; Модельний рік виготовлення 2016 р.; - Колісна формула 4x2; - Номер двигуна нема даних; - Номер шасі нема даних; - Вид ТЗ легковий автомобіль; - Призначений для перевезення людей; - Загальна кількість місць для сидіння, включаючи місце водія 5; - Тип двигуна дизельний; - Тип кузова седан; - Колір чорний; - Торговельна марка КІА; - Технічний стан - автомобіль має пошкодження:дефекти та подряпини ЛФП переднього бампера, заднього бампера, кришки багажника, накладки порога правого, крила переднього правого. Сліди відновлювального ремонту капота, дверей передніх правих та задніх правих, передніх лівих та задніх лівих. Країна виробництва:Південна Корея, KR; Вивантажено з контейнера SEGU5330010» Митну вартість товару визначено за першим методом - за ціною договору. З метою підтвердження заявленої митної вартості товару та методу її визначення за МД №UA 500500/2020/248309 від 03.07.2020 на виконання вимог статті 53 МК України декларантом подав копії наступних документів: контракту №251430 від 01.04.2020; специфікація від 12.05.2020; інвойсу та пакувального листа від 12.05.2020 №1 UA-013270; домашнього коносаменту від 17.05.2020 №013270; лінійного коносаменту від 17.05.2020 №М350061790; свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 04.05.2020 №2828- 202005-000134; висновку від 02.07.2020 №1391-Е/20 експертного авто товарознавчого дослідження; довідку про відповідність рівню екологічних вимог від 30.06.2020 №52878- Д; акту про проведення фізичного огляду товарів та інших предметів від 02.07.2020; наряду від 25.06.2020 №177/4. Відповідно до поданих товаросупровідних документів митну вартість заявлено на рівні 5551 дол. США. Проте апелянтом прийняте рішення про корегування митної вартості товарів №UА500500/2020/000006/1 від 07.07.2020 р. (а.с. 57-58) та картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UА500500/2020/01293 (а.с. 56-60). В оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів від 07.07.2020 року зазначено, що подані позивачем документи не містять всіх відомостей підтверджуючих числові значення складових митної вартості товарів та всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до частини другої статті 53 МКУ та Наказу Мінфіну від 24.05.2012 №599 «Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення» подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. До зазначених документів можуть належати: 1. рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; 2. банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури; 3. калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту; - згідно частини 2 статті 53 МКУ, якщо рахунок сплачено, декларантом для підтвердження митної вартості подаються банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; - згідно статті 368 МКУ при визначенні фактурної вартості товарів, які переміщуються у несупроводжуваному багажі та вантажному відправленні, крім вартості самих товарів враховується вартість їх страхування та перевезення (фрахту) до моменту перетинання ними митного кордону України. Таким чином, згідно з частиною 6 статті 54 МКУ, не подані основні документи, які підтверджують відомості про заявлену митну вартість. В рішенні вказано, що позивачу запропоновано надати додаткові документи. Декларант надав додаткові документи. В оскаржуваному рішенні зазначено, що вказані документи не були переведені на українську мову, були недостатніми для визначення митної вартості автомобіля. Одеська митниця, приймаючи рішення про коригування митної вартості товарів, визначила їх митну вартість резервним методом, із застосуванням рівня митної вартості оформлених товарів, митне оформлення яких вже здійснено, проведення аналізу баз даних ЄАІС. За таких обставин була встановлена митна вартість 9700 дол. США (митна декларація №UА500500/2020/229420 від 23.04.2020 року). Позивачу, як декларанту роз`яснено, що у разі незгоди з вказаним рішенням права на його оскарження, а також права на випуск товарів у вільний обіг за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої статті 55 цього Кодексу. Вирішуючи спір та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що при прийнятті оскаржуваного рішення про корегування митної вартості товарів, картки відмови в прийнятті митної декларації, в митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України та витребуванні додаткових документів щодо митної вартості товарів Одеською митницею не дотримано вимог законодавства, оскільки фактично жодної з підстав, які надають митному органу відповідно до ч. 3 ст. 53 МК України, право вимагати від декларанта додаткових документів, митним органом не встановлено. При цьому суд першої інстанції зауважив, що відповідач, суб`єкт владних повноважень, на якого покладений обов`язок доказування правомірності своїх рішень, які оскаржується, не виконав вимоги ухвали від 07.09.2020 року про витребування доказів - копії митної декларації №UА500500/2020/229420 від 23.04.2020 року, на яку наявне посилання в оскаржуваному рішенні, а також відомості з належними доказами того чи відбувалось, чи ні корегування митної вартості товару по вказаній митній декларації. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд дійшов такого висновку. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовідносини щодо організації та здійснення митної справи в Україні, економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України врегульовані положеннями Митного кодексу України (надалі - МК України). Згідно з ч. 1 ст. 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Як встановлено ч. 2 ст. 52 МК України, декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню. За правилами ч.1 ст. 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів, визначається ч. 2 ст. 53 МК України. Відповідно до приписів ч.3 ст. 53 МК України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, перелік яких визначений положеннями даної статті. Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару ( ч. 6 ст. 53 МК України). Як встановлено ч частиною 1 ст. 54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Відповідно до ч.2 та ч. 3 ст. 54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55цього Кодексу. Згідно з ч. 4 ст. 54 МК України орган доходів і зборів під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Частиною 6 ст. 54 МК України визначено, що орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості. Відповідно до ч. 1 ст. 55 МК України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів. Таким чином, апеляційний суд зазначає, що митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості товару. Проте, такою імперативною умовою є наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів. При цьому, в розумінні наведених положень МК України, сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи, зазначені у ч. 2 ст. 53 МК України, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Тобто, наведені приписи зобов`язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності. Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника. В свою чергу, не наведення митницею в рішенні про коригування митної вартості товарів належних та допустимих доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом зокрема, у постановах від 13 лютого 2020 року (справа №812/1325/17), від 11 лютого 2020 року (справа №520/9544/18), від 12 лютого 2019 року (справа №808/1801/18), від 26 червня 2018 року (справа №814/1996/15), від 22 травня 2018 року (справа №808/178/16), від 23 жовтня 2018 року (справа №820/1761/17), постановах Верховного Суду України від 31 березня 2015 року (справа № 21-127а15), від 30 червня 2015 року (справа № 21-591а15), в яких зазначено, що наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст. 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. Як встановив апеляційний суд, обґрунтовуючи свої сумніви у правильності зазначеної позивачем митної вартості товару заявленому у спірному випадку до декларування, апелянт посилається на те, що в поданих декларантом документах, які підтверджують заявлену митну вартість, містяться розбіжності. Щодо посилань апелянта, що позивачем не було надано документів на підтвердження витрат на транспортування, апеляційний суд зазначені доводи оцінює критично з огляду на таке. За правилами ст. 368 МК України, при визначенні фактурної вартості товарів, які переміщуються у несупроводжуваному багажі та вантажному відправленні, крім вартості самих товарів враховується вартість їх страхування та перевезення (фрахту) до моменту перетинання ними митного кордону України. Водночас, апелянт не врахував, що зазначена стаття міститься у розділі ХІІ МК України, який регулює умови та порядок пропуску та оподаткування товарів, що переміщуються (пересилаються) через митний кордон України громадянами. Таким чином, вказана норма не може застосовуватись до спірних правовідносин, оскільки регулює умови та порядок пропуску та оподаткування товарів, що переміщуються (пересилаються) через митний кордон України громадянами - фізичними особами, а не юридичними особами. Відповідно до з п. 4.1 Контракту №251430 від 01.04.2020 року, наданого позивачем як під час митного оформлення, так і до суду першої інстанції, специфікацій та інвойсів, товар поставлявся на умовах СFR Україна, Чорноморськ, Одеса, Южний (Інкотермс 2010). Відповідно до Інкотермс-2010 CFR (Cost and Freight (... named port of destination)) (... назва порту призначення). Термін «вартість і фрахт» означає, що продавець здійснив поставку, коли товар перейшов через поручні судна в порту відвантаження. Продавець зобов`язаний оплатити витрати і фрахт, необхідні для доставки товару в названий порт призначення, проте, ризик втрати чи пошкодження товару, а також будь які додаткові витрати, які виникають після відвантаження товару, переходять з продавця на покупця. Пунктом 4.3 контракту №251430 від 01.04.2020 року передбачено умови передачі (приймання) товару, а саме визначено перелік товаросупровідних документів: інвойс, пакувальні листи, коносамент, документ, який підтверджує зняття автомобіля з обліку. З огляду на визначені умовами поставки зовнішньоекономічним контрактом №251430 від 01.04.2020 року та положеннями CFR Інкотермс-2010, всі витрати із завантаження, пакування та транспортування товару вже є включеними продавцем у фактурну вартість товару, оскільки здійснюються на території продавця (п. 2.2 Контракту). За таких обставин, доводи апелянта щодо необхідності надання декларантом додаткових документів на підтвердження вказаних відомостей є неправомірними, а коригування митної вартості, заявленої позивачем, на цій підставі - необґрунтованим. За таких обставин апеляційний суд вважає помилковим твердження апелянта про неможливість перевірки правильності визначеної декларантом митної вартості товару за відсутності документів, що містять відомості про вартість транспортування, оскільки такі документи у даному випадку не вимагаються. Як правильно встановив суд першої інстанції, декларант направив до митного органу копії експортної митної декларації країни відправлення, копії платіжних доручень в іноземній валюті, які підтверджують здійснення 100% передплати за імпортовані товари, та кореспондуються із відомостями щодо вартості товарів, визначених у специфікаціях до контракту від 01.04.2020 №251430. Апеляційний суд вважає доречними доводи апелянта про те, що копія експортної митної декларації країни відправлення була надана без перекладу на державну мову, водночас зазначена копія декларації містила інформацію, підтверджуючу числові значення складових митної вартості товарів, яку можливо ідентифікувати і без перекладу на українську мову. Суд апеляційної інстанції, як і суд першої інстанції, зазначає, що умови сплати фрахту «Collect» чи «Prepaid» ніяким чином не впливають на митну вартість товару, оскільки поставка товарів здійснювалася за умовами CFR Інкотермс-2010, тобто сплата фрахту покладена на продавця (відправника) та вже включена у фактурну (контракту) вартість, а тому доводи апелянта з цього приводу відхиляються. Окрім того, відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 17 квітня 2018 року (справа №815/329/17), навіть відсутність оплати за товар не впливає на митну вартість такого з огляду на те, що фактична оплата за поставлений товар, як і спосіб здійснення такої оплати (готівковий, безготівковий) так і часові рамки оплати (передоплата, післяплата, відстрочка) ніяким чином не впливає на ціну (розмір оплати) товару, що передбачена контрактом (з урахування додаткових платежів, якщо такі передбачені чи здійснені). Щодо посилань апелянта на те, що в інвойсі у прикінцевій частині зазначено «Проплата, якщо вона застосовується повинна прямо та безперечно означати доставку транспортного засобу в порт Одеса(Україна) на умовах DAT - ІНКОТЕРМС 2020, що суперечить даним у інвойсі, зазначеним у графі «Умови поставки»- CFR Odessa Ukraine, апеляційний суд зазначає таке. Так, як було вже встановлено, відповідно до п. 4.1 Контракту №251430 від 01.04.2020 року, специфікацій та інвойсів наданих позивачем як під час митного оформлення, так і до суду першої інстанції, товар поставлявся на умовах СFR Україна, Чорноморськ, Одеса, Южний (Інкотермс 2010). Таким чином, посилання апелянта на невідповідність умов поставки товару, зазначених у прикінцевій частині інвойсу, не може бути визнане підставою для здійснення коригування митної вартості, адже з решти наданих до митного органу документів можливо встановити, що поставка здійснювалась саме на умовах СFR. При цьому Верховним Судом неодноразово висловлювалась правова позиція, згідно якої помилка, допущена в наданому для митного контролю документі, зокрема інвойсі, яка має технічний характер, не впливає на достовірність викладених у ньому відомостей. Утім, наявність саме технічної помилки в документі та зміст помилково відсутньої інформації митний орган може встановити за допомогою решти інформації, яку містить той самий документ, або інформації з інших документів, пов`язаних із цим документом. Наявність технічної помилки в документі не є підставою вважати недостовірною всю інформацію, що у ньому міститься. Таким чином, відповідно до положень ст. 53 МК України, декларант на вимогу митниці надав всі наявні у нього документи, тому не надання додаткових документів не породжує підстав для коригування заявленої вартості товару. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, відповідач визначив митну вартість товару позивача за шостим (резервним) методом (ст. 64 МК України). Відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 24.05.2012 року № 598 «Про затвердження форми рішення про коригування митної вартості товарів, Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів та Переліку додаткових складових до ціни договору», митницею при визначенні митної вартості товарів у Графі 33 зазначаються причини, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), у тому числі: неподання основних документів, які підтверджують відомості про заявлену митну вартість товарів (згідно з переліком та відповідно до умов, наведених у статті 53 Кодексу); невірно проведений розрахунок митної вартості; невідповідність обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 розділу III Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості. Апеляційний суд звертає увагу на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 04.09.2018 року у справі №818/1186/17 року, відповідно до яких формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості. Крім того, Верховний Суд зауважив, що рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися виключно на інформації ЄАІС, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб`єктами господарських відносин при здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльності МК України не передбачено. Також слід врахувати, що в ЄАІС відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості товарів, а також інформація щодо судових рішень з питань визначення митної вартості товарів та методів її визначення, у зв`язку з чим така інформаційна база не містить всіх об`єктивних даних щодо імпортованих в Україну товарів, які підтверджуються документально та підлягають обчисленню. Водночас, як правильно зазначив суд першої інстанції, копію митної декларації № UА500500/2020/227138 від 17.04.2020 року, на яку наявне посилання в оскаржуваному рішенні, до суду митний орган не надав, як і не надав відомості з належними доказами того чи відбувалось чи ні корегування митної вартості товару по вказаній митній декларації, тобто митний орган не довів правомірність застосування митної вартості товару позивача за ціною у вказаній декларації (не зазначено який саме товар поставлявся, умови поставки тощо). Таким чином, апеляційний суд вважає, що оскільки на підтвердження правомірності коригування митної вартості товарів апелянт у своєму рішенні не зазначає, який саме товар було використано в якості джерела інформації, які числові значення митної вартості таких товарів, відсутні обґрунтування числового значення митної вартості товарів, відсутнє її коригування, не зазначені факти, які вплинули або повинні були вплинути на таке коригування, щодо обсягів, умови поставки, фактурної вартості, країни походження, методи визначення митної вартості тощо, що свідчить про порушення апелянтом частини другої ст. 55 МК України щодо обґрунтованості прийнятого рішення. При цьому апеляційний суд зазначає, що на час ухвалення оскаржуваного судового рішення, не зважаючи на витребування судом першої інстанції у відповідача доказів (а.с. 82-84) матеріали справи не містили, а ні копії митної декларації № UА500500/2020/227138 від 17.04.2020 року, на яку наявне посилання в оскаржуваному рішенні, а ні відомостей з належними доказами того чи відбувалось чи ні корегування митної вартості товару по вказаній митній декларації. Проте, на підтвердження обґрунтування вимог апеляційної скарги Одеська митниця Держмитслужби до апеляційної скарги додала копію митної декларації № UА500500/2020/227138 від 17.04.2020 року (а.с. 165-166). Вирішуючи питання прийняття доказів, які не були надані до суду першої інстанції, апеляційний суд, враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові цього суду від 19.11.2019 року у справі №826/12675/15, в частині можливості дослідження судом апеляційної інстанції нових додаткових доказів, лише після встановлення поважності причин не надання таких доказів до суду першої інстанції. Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до ст. 8 КАС України, усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом. Не може бути привілеїв чи обмежень прав учасників судового процесу за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Згідно із ч. 1 та ч. 4 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Відповідно до ч.1, ч. 2 ст. 12 КАС України, адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Статтею 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Відповідно до ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Статтею 74 КАС України встановлено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Згідно із ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Статтею 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом. Суд не може витребувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів. Порядок подання доказів встановлений статтею 79 КАС України. Так, учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом із поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк. Учасник справи також повинен надати докази, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. У випадку прийняття судом відмови сторони від визнання обставин суд може встановити строк для подання доказів щодо таких обставин. Якщо зі зміною предмета або підстав позову або поданням зустрічного позову змінилися обставини, що підлягають доказуванню, суд залежно від таких обставин встановлює строк подання додаткових доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не визначено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи. Відповідно до ч.8 та ч. 9 ст. 80 КАС України, особи, які не мають можливості подати доказ, який витребує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов`язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п`яти днів з дня вручення ухвали. У разі неподання суб`єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду. Відповідно до статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції. Аналіз зазначених норм процесуального права дає підстави дійти висновку, що суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції було зумовлене поважними причинами, що об`єктивно не залежали від особи, яка надала такі додаткові докази (поважність причин повинен довести той учасник справи, який їх надав, зокрема в цій справі - апелянт). Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами. Ухвалою від 07.09.2020 року, суд першої інстанції, прийнявши справу до провадження, зобов`язав Одеську митницю Держмитслужби належним чином завірену копію митної декларації №UА500500/2020/229420 від 23.04.2020 року, на яку наявне посилання в оскаржуваному рішенні, а також відомості з належними доказами щодо відбувалось чи ні корегування митної вартості товару по вказаній митній декларації (а.с. 82-84) Копія ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 07.09.2020 року направлена відповідачу 15.10.2020 року на електронну адресу митного органу, яка збігається із електронною адресою зазначеною апелянтом в апеляційній скарзі (а.с. 122, 157). Надаючи до апеляційної скарги докази, які не були надані до суду першої інстанції, апелянт не навів жодного доводу на підтвердження існування поважних причин не надання доказів до суду першої інстанції, що об`єктивно не залежали від апелянта. Не містять матеріали справи і повідомлення відповідачем суду першої інстанції про неможливість надання витребуваних доказів. Апеляційний суд зазначає, що учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема процесуальне право на отримання копії позову з доданими до нього додатками виключно у суді, та процесуальний обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, яке оскаржується, та обов`язок щодо виконання судового рішення в частині надання витребуваних доказів та / або повідомлення про неможливість їх надання. Оскільки апеляційна скарга не містить посилання причини, що об`єктивно не залежали від відповідача, за яких відповідач не надав до суду першої інстанції докази, що надані до суду апеляційної інстанції, апеляційний суд не приймає надані апелянтом додаткові докази. При цьому, апеляційний суд звертає увагу на те, що норми КАС України не наділяють апеляційний суд повноваженнями самостійно відшуковувати причини, що об`єктивно не залежали від відповідача - суб`єкта владних повноважень, за яких відповідач не надав до суду першої інстанції докази, що додані до апеляційної скарги. Вчинення апеляційним судом зазначених дій було б порушенням принципів адміністративного судочинства (рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність, неприпустимість зловживання процесуальними правами та ін.). Враховуючи викладене та відсутність правових підстав для прийняття додаткових доказів, що не були надані до суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. Апеляційний суд зазначає, що встановлення в судому порядку необґрунтованості коригування митної вартості товару в силу приписів норм митного законодавства є беззаперечною підставою для скасування рішень, що прийняті на підставі неправомірних висновків митного органу. Враховуючи викладене, оскільки апелянт необґрунтовано не врахував документи, за якими декларантом заявляється митна вартість, цим документам не надав належну правову оцінку, коригування митної вартості та відмова у митному оформленні товару відбулись не у відповідності до норм митного законодавства, а тому апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для скасування оскаржуваних в цій справі рішень. Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. У ній також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведеного аргументу. Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, внаслідок чого апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 19 Конституції України, ст. ст. 2-12, 72-78, 242, 257, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Одеської митниці Держмитслужби - залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2020 року у справі №420/8404/20 - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, за наявності яких постанова апеляційного суду може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складений 12.03.2021 року. Головуючий суддя Домусчі С.Д. Судді Семенюк Г.В. Шляхтицький О.І.