Постанова 4850 № 360/911/20

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 березня 2021 року справа № 360/911/20 приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Гайдара А.В., Компанієць І.Д., Ястребової Л.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 01 липня 2020 року (головуючий суддя І інстанції Секірська А.Г.), складене в повному обсязі 01 липня 2020 року в м. Сєвєродонецьк Луганської області, у справі № 360/911/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: 02 березня 2020 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області, у якому (з урахуванням уточнень) позивач просить суд: - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неврахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019 рік, виходячи із заробітної плати станом на день звільнення з ГУНП в Луганській області; - зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачеві грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019 рік, виходячи із заробітної плати станом на день звільнення з ГУНП в Луганській області, які перерахувати на картковий рахунок, відкритий у АТ КБ «Приватбанк» (а.с. 1-5, 40-44). Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 01 липня 2020 року позовні вимоги задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки ОСОБА_1 як учаснику бойових дій за 2019 рік, виходячи із заробітної плати станом на день звільнення з ГУНП в Луганській області 21 листопада 2019 року. Зобов`язано Головне управління Національної поліції України в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019 рік, виходячи із заробітної плати станом на день звільнення 21 листопада 2019 року (а.с. 71-74). Не погодившись із судовим рішенням, Головне управління Національної поліції в Луганській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило суд скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначило, що компенсація за невикористані дні додаткової відпустки відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-ХІІ від 22 жовтня 1993 року законодавством не передбачена. Крім того, апелянтом зазначено, що позивачем не оскаржено наказ про звільнення, а відтак вимога про нарахування та виплату спірної компенсації є передчасною (а.с. 78-84). Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, з наступних підстав. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 (арк. спр. 13-15), має статус учасника бойових дій відповідно до посвідчення від 05 листопада 2015 року серії МВ № 029319 (арк. спр. 12). Відповідно до наказу Головного управління Національної поліції в Луганській області від 21 листопада 2019 року № 1130 о/с ОСОБА_1 , старшого слідчого відділу розслідування злочинів загальнокримінальної спрямованості слідчого управління Головного управління Національної поліції в Луганській області звільнено за п. 1 ст. 36 КЗпП України, з 27 листопада 2019 року з виплатою компенсації за 48 днів невикористаної відпустки за фактично відпрацьований час з 01 березня 2018 року по 27 листопада 2019 року (арк. спр. 30). Відповідно до довідки ГУНП в Луганській області від 04 грудня 2019 року № 1003/111/22-2019 з ОСОБА_1 27 листопада 2019 року проведено повний розрахунок: з виплати заробітної плати за 19 робочих днів листопада 2019 року у сумі 11 515,61 грн. (нараховано 14 305,11 грн.); з виплати компенсації за 48 днів відпустки у сумі 22 830,06 грн. (нараховано 28 360,32 грн.) (арк. спр. 8, 9,31). 13 грудня 2019 року позивач звернувся до ГУНП в Луганській області із заявою, в якій просив виплатити грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, яка у 2019 році ним використана не була (арк. спр. 10). Листом від 10 січня 2020 року № 23/11/22-2020, у відповідь на заяву позивача відповідач повідомив, що здійснення компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій чинним законодавством України не передбачено (арк. спр. 11). Правомірність заявлених вимог щодо обов`язку відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019 рік є спірним питанням даної справи. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на час прийняття наказу про звільнення позивача, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, відтак порушене право позивача підлягає відновленню. Суд апеляційної інстанції погоджується з рішенням суду першої інстанції з наступних підстав. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов`язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права. Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу. Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством. Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. Згідно частини 10 статті 93 Закону України «Про Національну поліцію» за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Отже, нормами вищевказаного Закону не визначено, за який конкретно вид відпустки виплачується грошова компенсація. Наказом Міністерства внутрішніх справ України №260 від 06.04.2016, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 за № 669/28799, затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (далі - Порядок № 260). За приписами абзаців сьомого та восьмого пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 260, за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення. Отже, у випадку звільнення поліцейських учасників бойових дій - їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та статтею 12 Закону № 3551-ХІІ. З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції зазначає, що при звільненні поліцейського учасника бойових дій позивача, він мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2019 році додаткову відпустку. Крім того, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264). Посилання апелянта на те, що позивачем не оскаржено наказ про звільнення в частині визначення днів невиплаченої відпустки є незмістовним, оскільки такий підхід порушує право позивача на отримання встановлених діючим законодавством сум грошового забезпечення, крім того, відповідач наділений правом на самостійне внесення змін до наказу про звільнення з огляду на покладені на нього делеговані повноваження. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. В іншій частині постанова суду першої інстанції не оскаржувалась. Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Луганській області - залишити без задоволення. Рішення Луганського окружного адміністративного суду 01 липня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених ч.4,5 ст.328 КАС України. Повне судове рішення складено 15 березня 2021 року. Судді А.В. Гайдар І.Д. Компанієць Л.В. Ястребова