Постанова 4850 № 200/937/25

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 серпня 2025 року справа №200/937/25 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Компанієць І.Д., суддів: Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу 22 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року у справі № 200/937/25 (головуючий суддя у І інстанції Олішевська В.В.) за позовом ОСОБА_1 до 22 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною, стягнення коштів, - ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період 2019, 2020, 2022 роки; - стягнути грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2019, 2020, 2022 роки у сумі 64 233,96 грн за 42 календарних дні; - стягнути кошти за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 4734,95 грн. В обґрунтування позову зазначив, що відповідачем не виплачена позивачу компенсація за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019, 2020, 2022 роки. Оскільки позивач звільнений з військової служби1 14.06.2024, проте повний розрахунок з позивачем всіх сум при звільненні не здійснено, тому позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у відповідності до вимог ст. 117 КЗпП України. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність 22 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2019, 2020, 2022 роки. Зобов`язано 22 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за 42 дні невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2019, 2020, 2022 роки. Стягнуто з 22 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 48 263,20 грн. В задоволенні решти позовний вимог відмовлено. Не погодившись з рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову у повному обсязі. Обґрунтування апеляційної скарги. Позивач працював в системі ДСНС за вільним наймом (положення спеціального законодавства, що регулює порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу служби цивільного захисту на нього не розповсюджуються), з 13.07.2012 був прийнятий на посаду начальника варти 84 ППЧ 22 державного пожежно-рятувального загону ГТУ МНС України у Донецькій області, 31.03.2018 був переведений на посаду пожежного-рятувальника 84 державної пожежно-рятувальної частини 22 державного пожежно-рятувального загону Головного управління ДСНС України у Донецькій області. 14.06.2024 позивача було звільнено. У відповідності до роз`яснень Міністерства соціальної політики України від 08.02.2016 № 107/13/84-16 додаткова відпустка учасника бойових дій не відноситься до виду щорічних відпусток. Позивач не звертався до 22 ДПРЗ з відповідними заявами про надання йому відпустки як учаснику бойових дій протягом 2019, 2020 та 2022 років. Позовні вимоги позивача щодо виплати йому компенсації за невикористані дні відпусток у 2019, 2020, 2022 роках є передчасними, оскільки жодних заяв до 22 ДПРЗ не надходило. Також при формуванні бюджетного запиту на відповідний рік кошти на значені компенсаційні виплати не виділялися, оскільки це не передбачено кошторисом. Таким чином, нарахування та виплата Позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, та зобов`язання 22 ДПРЗ нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій безпідставні. Щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то суд першої інстанції безпідставно вийшов за межі позовних вимог та стягнув 48 263,20 грн, тоді як позивач просив стягнути 4734,19 грн також суд першої інстанції не застосував принципи справедливості та співмірності та не зменшив розмір відшкодування середнього заробітку на користь позивача. Позивачем рішення суду першої інстанції не оскаржується. Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. З огляду на зазначене, суд надає оцінку законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції тільки в межах доводів апеляційної скарги відповідача. Враховуючи режим роботи суддів та працівників апарату Першого апеляційного адміністративного суду з часу введення на території України правового режиму воєнного стану, з метою збереження життя та здоров`я, а також забезпечення безпеки суддів та працівників апарату суду, дана постанова прийнята колегією суддів за умови наявної можливості доступу колегії суддів до матеріалів адміністративної справи. Апеляційним судом витребувано у Донецького окружного адміністративного суду справу, однак суд першої інстанції листом повідомив, що всі документи у цій справі сформовано в електронному вигляді та експортовано в КП Діловодство спеціалізованого суду. Верховний Суд листом від 19.08.2022 № 2097/0/2-22 на лист вх. № 1730/0/1-22 щодо надання Науково-консультативною радою при Верховному Суді висновку з питань, пов`язаних з електронним адміністративним судочинством повідомив, що підстав для звернення до НКР щодо надання вченими-членами НКР наукових висновків немає. Суд проводить розгляд справи за матеріалами судової справи у паперовій або електронній формі в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (ч. 9 ст. 18 КАС України). Відповідно до листів Державної судової адміністрації України від 01.08.2018 № 15-14040/18, від 13.09.2018 № 15-17388/18 судами забезпечено сканування та експортування в підсистему Електронний суд матеріалів всіх судових справ, як перебували в провадженні суддів станом на 01.08.2018. Тобто вказана підсистема містить усі матеріали судової справи Отже, враховуючи зазначені листи, апеляційний суд вважає за можливе здійснити апеляційний перегляд за документами, наявними в підсистемі Електронний суд. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження. Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне. Фактичні обставини справи. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України № НОМЕР_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 . Наказом начальник 22 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління ДСНС України у Донецькій області від 14.06.2024 № 56 позивача звільнено із займаної посади за угодою сторін 14.06.2024. Визначено виплатити компенсацію за 17 днів невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 07.11.2023 по 14.06.2024. Позивач має статус учасника бойових дій відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 від 24.12.2015. Проте, відповідачем при звільненні позивача не нарахована та не виплачена компенсація за невикористані 42 дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019, 2020 та 2022 роки. Відповідно до довідки середньоденна заробітна плата позивача за період травень 2023 - травень 2024 складає 1117,80 грн. Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, виходив з того, що під час звільнення зі служби, з позивачем повинен бути повністю проведений розрахунок, в тому числі, нараховано грошову компенсацію за не використані дні додаткової відпустки. Відповідно до приписів статті 117 КЗпП України, що позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку за шість місяців. Оцінка суду. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Згідно зі статтею 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом. На підставі статті 5 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII) учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час. Пунктом 19 частини першої статті 6 Закону № 3551-XII визначено, що учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці (резервісти, військовозобов`язані) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів. Відповідно до статті 12 Закону № 3551-XII учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. Згідно зі статтею 16-2 Закону України Про відпустки (далі - Закон № 504/96-ВР) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, особам, реабілітованим відповідно до Закону України Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. Аналіз вищезазначених положень законодавства свідчить, що у випадку звільнення учасників бойових дій, їм виплачується компенсація за всі не використані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за не використані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та статтею 12 Закону № 3551-ХІІ. При цьому норми Закону № 3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі не використані дні додаткової відпустки. Відповідно до статті 4 Закону № 504/96-ВР до щорічних відпусток належать додаткові відпустки, передбачені законодавством, зокрема додаткова відпустка учасникам бойових дій із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. В разі невикористання такої відпустки особою, яка має право на таку відпустку, їй повинна виплачуватися грошова компенсація. Спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсації за не використані дні додаткової відпустки у зв`язку із звільненням позивача виникли в особливий період. За приписами статті 1 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, припиняється. Водночас, норми Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі не використані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження служби в особливий період. При цьому, жодним нормативно-правовим актом не встановлено обов`язку особистого звернення учасника бойових дій із заявою про виплату йому грошової компенсації, оскільки грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки виплачується разом з компенсацією за не використані дні щорічної основної відпустки та вирішальним при виплаті вказаної компенсації є не використання днів відпусток на час звільнення особи. Підсумовуючи вищевикладене суд зазначає, що відповідач повинен був провести повний розрахунок з позивачем при звільненні, в тому числі, нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки. Тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за невикористані 42 дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019, 2020 та 2022 роки. Щодо нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідно до статті 117 КЗпП України. Згідно з частиною першою статті 101 Кодексу цивільного захисту України (далі КЦЗ України) служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період. На підставі частини другої статті 101 КЦЗ України порядок проходження громадянами України служби цивільного захисту визначається цим Кодексом та положенням про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Відповідно до частини першої статті 115 КЦЗ України держава забезпечує соціальний та правовий захист осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, працівників органів та підрозділів цивільного захисту і членів їхніх сімей відповідно до Конституції України, цього Кодексу та інших законодавчих актів. Згідно з пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації (далі - державні органи). Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затверджено Наказом Міністерства внутрішніх справ України 20 липня 2018 року № 623, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16 серпня 2018 року за № 936/32388 (далі Інструкція № 623). Відповідно до пункту 3 розділу І Інструкції № 623 грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Згідно з пунктом 1 розділу XХVІІ Інструкції № 623 особам рядового і начальницького складу, звільненим з органу управління (підрозділу), виплата грошового забезпечення проводиться: тим, хто обіймав на день звільнення посади,- до дня здавання справ включно, при цьому на здавання справ надається не більше 10 днів із дня отримання органом управління (підрозділом) наказу про звільнення. Аналіз правових норм свідчить, що звільненій зі служби цивільного захисту особі має бути повністю виплачене грошове забезпечення на день звільнення. Як свідчать матеріали справи позивач звільнений 14.06.2024 року, проте повний розрахунок з позивачем при звільненні не здійснено до теперішнього часу (не виплачена компенсація за невикористані дні додаткової відпустки). Таким чином, станом на день звільнення позивача відповідач не провів з ним розрахунок у повному обсязі. Кодексом цивільного захисту України, Інструкцією № 623 не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні особи зі служби цивільного захисту. Такі питання врегульовано нормами загального трудового законодавства - КЗпП України. Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. За правилами статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. 19 липня 2022 набрав чинності Закон України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким, зокрема викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України. На підставі статті 117 Кодексу законів про працю України (в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Суд зазначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Враховуючи, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці осіб, звільнених зі служби цивільного захисту, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України. Спірні правовідносини виникли з приводу наявності підстав для виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.06.2024 (наступний день після звільнення) по 15.12.2024. За висновком Верховного Суду у справі № 440/6856/22 належить враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові. Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Таким чином, суд враховує висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22 та зазначає, що в цій справі належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові. З огляду на вищевикладене суд не приймає доводи апелянта, що при встановленні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в цьому спорі необхідно застосувати принципи справедливості та співмірності та зменшити розмір відшкодування середнього заробітку на користь позивача. Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України Про оплату праці № 108\95-ВР від 24.03.1995, порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, далі - Порядок № 100, який застосовується у випадку виплати середньої заробітної плати, у тому числі за час затримки розрахунку при звільненні. Відповідно до вимог абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Абзацом 3 пункту 3 Порядку № 100 встановлено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі. Згідно з пунктом 5 Порядку № 100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Пунктом 5 Порядку № 100 встановлено, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацем 1 пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодина) заробітна плата працівника. Відповідно до вимог абзацу 1 пункту 8 Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. На підставі абзацу 2 пункту 4 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці та для нарахування матеріальної (грошової) допомоги, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю. Згідно з абзацом 5 пункту 2 Порядку № 100, якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Позивача звільнено 14.06.2024, проте у період з 23.12.2023 по 30.05.2024 він постійно перебував у тимчасовій непрацездатності. Відповідно до пункту 4 Порядку № 100: Якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу. При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці та для нарахування матеріальної (грошової) допомоги, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю. Якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу. Якщо розмір посадового окладу є меншим від передбаченого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, середня заробітна плата розраховується з установленого розміру мінімальної заробітної плати на час розрахунку. У разі укладення трудового договору на умовах неповного робочого часу, розрахунок проводиться з розміру мінімальної заробітної плати, обчисленого пропорційно до умов укладеного трудового договору. Відповідно до наданого відповідачем розрахунку грошового забезпечення позивача, розмір посадового окладу позивача становив 3674,00 грн (період червень 2023-грудень 2023). У 2024 році позивач не працював. Згідно зі статтею 8 Закону України Про державний бюджет України на 2024 рік, розмір мінімальної зарплати з 01 квітня 2024 рок становив 8000 грн. Таким чином, середній заробіток позивача розраховується, виходячи з розміру мінімальної зарплати з 01 квітня 2024 рок в сумі 8000 грн. Таким чином, розмір заробітку позивача за два місяці, що передували звільненню, становив 16 000 грн (8000 грн + 8000 грн). Середньоденний розмір грошового забезпечення позивача за квітень-травень 2024 року становить 262,30 грн/день (16 000 грн / 61 календарний день). Кількість днів затримки розрахунку при звільненні позивача складає - з 15.06.2024 по 15.12.2024 (шість місяців) - 183 календарних дні. Розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні складає: 262,30 грн Х 183 дні = 48 000,9 грн, а не 48 263,20 грн, як помилково визначив суд першої інстанції. Є неприйнятними доводи відповідача, що суд першої інстанції безпідставно вийшов за межі позовних вимог та стягнув 48 263,20 грн, тоді як позивач просив стягнути 4734,19 грн, оскільки саме суд перевіряє правильність наданих розрахунків. Отже, суд першої інстанції вірно встановив, що позивачем розраховано середньоденну заробітну плату з урахуванням робочих днів, а відповідачем за 12-місячний період, що передував звільненню позивача, а не за двомісячний, як передбачено чинним законодавством та з урахуванням виплат по тимчасовій втраті працездатності. Відповідно до положень частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального або порушення норм процесуального права. Здійснюючі апеляційний розгляд справи в межах доводів апеляційної скарги, суд вважає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно визначив період затримки розрахунку (кількість днів затримки розрахунку при звільненні), що обумовлює часткове задоволення апеляційної скарги відповідача, зміну рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні. В іншій частині рішення судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції повністю з відмовою в задоволенні позовних вимог, - відсутні. Відповідно до статті 139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу 22 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року у справі № 200/937/25 задовольнити частково. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року у справі № 200/937/25 змінити. В абзаці четвертому резолютивної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року у справі № 200/937/25 слова та цифри «у розмірі 48 263 (сорок вісім тисяч двісті шістдесят три) грн 20 коп.» замінити словами та цифрами «у розмірі 48 000 (сорок вісім тисяч) гривень 90 коп.». В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року у справі № 200/937/25 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення 11 серпня 2025 року. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення в порядку, визначеному ст. 328 КАС України. Повне судове рішення складено 11 серпня 2025 року. Головуючий суддя І.Д. Компанієць Судді А.В. Гайдар Е.Г. Казначеєв