Постанова 4856 № 240/12177/19

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/12177/19 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Попова О.Г. Суддя-доповідач - Сапальова Т.В. 11 березня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Сапальової Т.В. суддів: Капустинського М.М. Смілянця Е. С. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2020 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про скасування податкової вимоги, В С Т А Н О В И В : в грудні 2019 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Житомирській області про скасування податкової вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2019 року №Ф-5736-23 на суму 35 184,88 грн. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2020 року позов задоволено. Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає про те, що у період з 27.03.2008 по 30.10.2019 позивачка мала статус фізичної особи-підприємця на загальній системі оподаткування. У зв`язку з набранням чинності Закону №2148-VIII з 01.01.2018 всі фізичні особи-підприємці зобов`язані сплачувати за себе єдиний внесок. За обліковими даними з інформаційної системи за позивачкою рахується недоїмка зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 35184,88 грн, тому оскаржувана вимога винесена правомірно. Позивачка у відзиві на апеляційну скаргу заперечила проти її доводів і зазначила, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Сторони повноважних представників в судове засідання не направили, хоча повідомлялися про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що з 27.03.2008 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи підприємця та перебувала на обліку в Житомирській ОДПІ, види економічної діяльності по КВЕД: 52.62.0 "Роздрібна торгівля з лотків та на ринках" (а.с.7,8). Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 припинила підприємницьку діяльність 29.10.2019 року, номер запису 23050000000018784 (а.с.46). За обліковими даними з інформаційної системи (а.с.41-43) за позивачкою рахується недоїмка зі сплати єдиного соціального внеску що була передана з Пенсійного фонду України з 2013 року у розмірі 8645,62 грн., також недоїмка за 2017 рік, 2018 рік та І -III квр. 2019 року в сумі 35184,88 грн. із них: - за 2017 рік на суму 8448 грн (704 грн. х 12 місяця - 8448 грн.), - за 2018 рік на суму 9828,72 грн. (819.06 грн. х 12 місяців =9828,72 грн.), - за І-ІІІ квартал 2019 року на суму 8262,54 грн. (918.06 грн. х 9 =8262,54 грн). На підставі зазначених відомостей податковим органом сформовано та направлено на адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2019 року №Ф-5736-23 на суму 35 184,88 грн. Не погодившись з вказаною вимогою, позивачка звернулася до суду з адміністративним позовом у даній справі. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у період з 26.01.2016 року по 1-3 кв. 2019 року позивачка перебувала у трудових відносинах як найманий працівник, а єдиний внесок за неї сплачувався роботодавцем, тому оскаржувана вимога є протиправною та підлягає скасуванню. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті заявлених позовних вимог, виходячи з наступного. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 8 липня 2010 року № 2464-VI (далі Закон № 2464-VI). Згідно з п.2 ч. ст.1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до ч.4 ст.4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Таким чином, обов`язковою умовою для визначення фізичної особи платником єдиного внеску згідно з ч.4 ст.4 Закону № 2464-VI є наявність статусу фізичної особи - підприємця. З матеріалів справи встановлено, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у період з 27.03.2008 по 30.10.2019 ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа-підприємець (а.с.46). Отже, станом на момент нарахування недоїмки зі сплати єдиного внеску у загальній сумі 35184,88 грн, позивачка мала статус фізичної особи-підприємця. Оцінюючи доводи апеляційної скарги про наявність у ОСОБА_1 обов`язку зі сплати єдиного внеску за період з 01.01.2017 по 29.10.2019, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Відповідно до абз.1 п.3 та п.2 ч.1 ст.7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: 1) для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; 2) для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток). У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску; В той же час порядок адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464-VI не врегульовано. При цьому необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Таким чином, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Отже, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Таким чином, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Так, в постанові від 04 грудня 2019 року в справі №440/2149/19 Верховний Суд сформулював правовий висновок про те, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Відповідно до наказу ТОВ "Кромберг енд Шуберт Україна" №792/К від 21.01.2016 ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду комплектувальника проводів на період з 26.01.2016 по 25.02.2016 включно (а.с.12). Згідно з копією трудової книжки НОМЕР_1 (а.с.9-10) ОСОБА_1 працює на різних посадах у ТОВ "Кромберг енд Шуберт Україна" з 26.01.2016 по теперішній час. Отже, платником єдиного внеску за ОСОБА_1 в розумінні Закону № 2464-VI є її роботодавець - ТОВ "Кромберг енд Шуберт Україна". В той же час відомості про дохід позивачки як фізичної особи-підприємця за 2017-2019 роки в матеріалах справи відсутні. При цьому згідно з доводами відзиву на позовну заяву та апеляційної скарги сума недоїмки зі сплати єдиного внеску за 2017-2019 роки розрахована відповідачем, виходячи з розміру мінімального страхового внеску З урахуванням обставин справи відповідачем не доведено, що в 2017-2019 рр. позивачка отримувала дохід в якості фізичної особи-підприємця, водночас, матеріалами підтверджується той факт, що платником єдиного внеску на користь ОСОБА_1 є її роботодавець. У зв`язку з цим до спірних правовідносин підлягає застосуванню правовий висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 04 грудня 2019 року в справі №440/2149/19. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач протиправно сформував та направив позивачці вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2019 року №Ф-5736-23 на суму 35 184,88 грн. З урахуванням наведеного доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами. Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі вищевикладеного колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2020 року слід залишити без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2020 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття відповідно до ч.1 ст.325 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку виключно з підстав, передбачених ч.4 ст.328 КАС України. Згідно з ч.1 ст. 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Постанова суду складена в повному обсязі 11 березня 2021 року. Головуючий Сапальова Т.В. Судді Капустинський М.М. Смілянець Е. С.