LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4855640/16984/19

від 12.03.2021 ·
Резолютивна:Апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.10.2020 -…

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/16984/19 Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко А.І. Суддя-доповідач: Василенко Я.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 березня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Василенка Я.М., суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.10.2020 у справі за адміністративним позовом управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, - В С Т А Н О В И В: Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві № 0188161309 від 14.06.2019 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.10.2020 у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації звернулось із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що рішенням Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 14.06.2019 № 0188161309 до позивача застосовано штраф у розмірі 9 400 грн. (за період з 21.01.2014 по 24.09.2014), у розмірі 12 676, 91 грн. (за період з 21.02.2015 по 23.01.2018) та пеню у розмірі 693, 52 грн. Рішенням Державної фіскальної служби України від 01.08.2019 № 15240/5/99-99-11-05-02-25 скаргу позивача залишено без задоволення, а рішення від 14.06.2019 № 0188161309 - без змін. Не погоджуючись з рішенням Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 14.06.2019 № 0188161309, управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації звернулось з даним адміністративним позовом до суду для захисту своїх прав і законних інтересів. Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідач при винесенні оскаржуваного рішення діяв у відповідності до положень Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», а тому підстави для скасування оскаржуваного рішення та задоволення позову відсутні. Апелянт у своїй скарзі зазначає, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції з ненаданням належної оцінки нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення, судом порушено правильність застосування норм матеріального та процесуального права та правової оцінки обставин у справі. Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України від 08.07.2010 № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (надалі - Закон № 2464-VI). Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно із пунктом 1 частиною 2 статті 6 Закону № 2464-VI, платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь) (ч. 5 ст. 9 Закону № 2464). Абзацом 1 частиною 8 статті 9 Закону № 2464-VI визначено, що платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. За змістом абзацу 1 частини 10 статті 9 Закону № 2464 днем сплати єдиного внеску вважається: у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів - день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів. В той же час, у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом (частина 11 статті 9 Закону №2464). Аналіз зазначених вище норм дає змогу дійти висновку, що чинним законодавством передбачено обов`язок сплати платником податків єдиного внеску у встановлені законом строки, а також передбачена відповідальність за порушення таких строків сплати. Колегія суддів зауважує, що єдиною підставою для визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві № 0188161309 від 14.06.2019 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації вказало на те, що позивачем платіжним дорученням від 19.12.2013 був сплачений єдиний внесок за першу половину грудня 2013 року, у строк, передбачений абзацом 1 частиною 8 статті 9 Закону № 2464-VI, до Державного бюджету України, хоча і сплата помилково була здійснена на інший рахунок. Колегія суддів звертає увагу, що здійснення помилки під час перерахування узгодженої суми грошового зобов`язання до державного бюджету в строк, встановлений законом, має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова. Відтак дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми грошового зобов`язання, не можуть бути підставою для застосування штрафів, передбачені пункт 2 частини 10 статті 25 Закону № 2464. Підставою застосування даного виду санкцій є протиправне невиконання чи неналежне виконання суб`єктом господарювання своїх зобов`язань, передбачених чинним законодавством. Отже, оскільки позивачем фактично було здійснено необхідні дії для повного та своєчасного виконання свого обов`язку щодо сплати єдиного соціального внеску в сумі 47 000 грн. за першу половину грудня 2013 року, то помилкове зазначення рахунку, на який такий внесок сплачується під час сплати суми відповідного зобов`язання, не є достатньою правовою підставою для висновку про несвоєчасну сплату необхідної суми грошового зобов`язання у визначений строк, а відтак і для застосування штрафних (фінансових) санкцій. Таким чином, оскільки помилкове перерахування позивачем коштів на рахунок податкового органу за попереднім місцем реєстрації не вплинуло на виконання обов`язку платника зі сплати єдиного внеску до бюджету, та ним самостійно нараховано зобов`язання за зазначеним платежем, застосування до позивача штрафу і пені є неправомірним. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року № 805/3665/16-а, від 24 жовтня 2018 року у справі № 760/6097/16-а (2а/760/590/16), від 20 лютого 2018 року у справі № 816/591/16, від 21 лютого 2018 року у справі № 813/1008/16, від 14 лютого 2018 року у справі № 816/1254/17, 12 червня 2018 року у справі №826/1/16 (К/9901/28108/18), від 17 січня 2018 року у справі № 2а-2686/09/2670 (К/9901/2649/18). Водночас, колегія суддів звертає увагу, що оскаржуваним рішенням № 0188161309 від 14.06.2019 позивачу нараховано штрафні санкції та пеню за несвоєчасну сплату єдиного внеску за періоди з 21.01.2014 по 24.09.2014 та з 21.05.2015 по 23.01.2018, а не за грудень 2013 року. При цьому, факт несвоєчасної сплати єдиного внеску за серпень 2014 року, січень, грудень 2015 року, січень-квітень, грудень 2016 року, січень 2017 року позивачем не заперечується. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач при винесенні оскаржуваного рішення діяв у відповідності до положень Закону № 2464-VI, а тому підстави для скасування оскаржуваного рішення відсутні. Доводи апеляційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судом першої інстанції. Апеляційна скарга не містить інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) у позовній заяві та з урахуванням яких суд першої інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи. Обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга відповідача не містить. Крім того, надаючи оцінку всім доводам учасників справи, судова колегія також враховує рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…». Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції. Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.10.2020 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий: Василенко Я.М. Судді: Ганечко О.М. Кузьменко В.В.

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»