Постанова 4811 № 463/5966/16-ц

Справа № 463/5966/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Шеремета Г.І. Провадження № 22-ц/811/3043/20 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О. Категорія:12 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 березня 2021 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Шеремети Н.О. суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П. секретаря: Симець В.І. з участю: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , їх представника ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , її представника ОСОБА_6 , представника Личаківської РА ЛМР Винницького В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на заочне рішення Личаківського районного суду м. Львова від 17 квітня 2019 року,- ВСТАНОВИВ: у грудні 2016 року ОСОБА_5 звернулася з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи Львівська міська рада, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області, Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради про знесення самочинного будівництва. В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 19 квітня 2012 року ОСОБА_1 зобов`язано демонтувати самовільно влаштований фундамент на АДРЕСА_1 розміром 6.6х5 м та 4.3х4м, однак вона ухиляється від виконання даного рішення суду, що встановлено актами державного виконавця від 29 квітня 2016 року та від 11 травня 2016 року, у зв`язку з чим на неї постановами державного виконавця від 04 травня 2016 року та від 17 травня 2016 року накладено штраф. Стверджує, що сачинна прибудова порушує її права та інтереси, порушує її право, як мешканця даного будинку, на користування будинком та земельною ділянкою по АДРЕСА_1 . Зазначає, що ОСОБА_1 не тільки не демонтувала самочинний фундамент, а додатково залила фундамент розміром 4.35х2.80 м. та без дозволу інших співвласників, без належних дозвільних документів та проектної документації самочинно та незаконно здійснила будівництво півтораповерхової будівлі, чим порушила її права, як співвласника квартири АДРЕСА_2 , яка знаходиться на другому поверсі, над квартирою відповідача. Зазначає те, що відповідачі самочинно та незаконно без дозволу інших співвласників збудували літню кухню розміром 4х7,5м, яка прибудована до стіни будинку, де зберігається непотріб внаслідок чого на подвір`ї розвелися щурі. Крім того, із-за самочинно збудованої літньої кухні неможливо утеплити стіну будинку, що порушує права співвласників будинку. Звертає увагу, що на неодноразові прохання прибрати у літній кухні та демонтувати її відповідачі реагують негативно та агресивно. З наведених підстав просить зобов`язати ОСОБА_1 знести самочинне будівництво розміром 6.6.х5.4 м., 4.3х4.4 м., 4.35х2.80 м. та літню кухню розміром 4х7.5 м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 судові витрати у розмірі 1551.20 грн. Заочним рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 17 квітня 2019 року позов ОСОБА_5 задоволено. Зобов`язано відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 за власний кошт знести самочинне будівництво розміром 6,6м*5,4м, 4,3м*4,4м, 4,35м*2,80м та літню кухню розміром 4м*7,5м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнуто в рівних частках з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , на користь ОСОБА_5 судовий збір на загальну суму 551,20 грн. Стягнуто в рівних частках з ОСОБА_1 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , на користь ОСОБА_5 витрати на правову допомогу на загальну суму 1000,00 грн. Заочне рішення суду оскаржили ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в апеляційній скарзі покликаються на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянти стверджують, що їх належним чином не було повідомлено про день, час та місце розгляду справи, чим порушено їхні права та позбавлено можливості надати суду докази на спростування позовних вимог ОСОБА_5 . Вважають, що у зв`язку з неповідомленням про судове засідання, їх позбавили можливості викликати і допитати свідків їхніх сусідів, які б підтвердили вищезазначені обставини. Стверджують, що згідно технічного паспорта за житловим будинком АДРЕСА_3 під літерою В-Б знаходяться літні кухні площею 2,55 кв.м. кожна, збудовані ще у 1957 році, однак ОСОБА_5 не повідомила суду, що на місці її будинку також була літня кухня, яку перепланували під будинок. Наголошують, що демонтаж є крайнім заходом, який застосовується за рішенням суду у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування. Вказують, що права позивача жодним чином не порушені, оскільки земельна ділянка, на якій знаходиться житловий будинок АДРЕСА_3 та літні кухні і гаражі, перебуває у власності територіальної громади міста Львова, однак Львівська міська рада та Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради претензій не них не мають та жодних розпоряджень про демонтаж не приймали. З наведених підстав просить заочне рішення суду скасувати та ухвалити постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , їх представника ОСОБА_4 на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення ОСОБА_5 , її представника ОСОБА_6 щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України). Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачами самочинно збудовано прибудови до житлового будинку АДРЕСА_1 , такі у встановленому законом порядку не узаконені, самочинним будівництвом порушуються права позивачки щодо користування земельною ділянкою та квартирою, а відтак самочинне будівництво підлягає знесенню. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з огляду на таке. Матеріалами справи підтверджується, що житловий будинок АДРЕСА_1 знаходиться на балансі Львівської міської ради. Копією свідоцтва про право власності на квартиру № НОМЕР_1 від 11.06.2009 року та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №23058280 від 18.06.2009 року, підтверджується, що позивач ОСОБА_5 є співвласником квартири АДРЕСА_4 . Судом першої інстанції встановлено, що відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 зареєстровані та проживають в квартирі АДРЕСА_5 . Рішенням Личаківського районного суду м Львова від 19.04.2012 року в справі №2/1312/267/12, що набрало законної і на виконання якого було видано виконавчий лист, ОСОБА_1 зобов`язано демонтувати самовільно влаштований фундамент на АДРЕСА_1 розміром 6,6м*5м, 4,3м*4м. Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.( ч. 1 ст. 89 ЦПК України). Стаття 82 ЦПК України передбачає підстави звільнення від доказування. Відповідно до ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Судом першої інстанції встановлено, що у зв`язку з умисним невиконанням відповідачем ОСОБА_1 рішення щодо демонтажу самовільно влаштованого фундаменту, про що свідчать акти державного виконавця від 29.04.2016 року, 11.05.2016 року, складені за фактом виходу на територію за адресою, вказаною у виконавчому документі, а також постановами державного виконавця від 04.05.2016 року, 17.05.2016 року про накладення штрафу на боржника за невиконання рішення, державним виконавцем було подано до Личаківського ВП подання про внесення відомостей до ЄРДР. З оглянутих судом першої інстанції матеріалів кримінального провадження №12016140040001920, вбачається, що 05.06.2016 року внесено відомості до ЄРДР по факту невиконання відповідачем ОСОБА_1 рішення Личаківського районного суду м. Львова від 19.04.2012 року в справі №2/1312/267/12. Судом першої інстанції з матеріалів справи та з пояснень учасників процесу, встановлено, що відповідачі дії по самочинному будівництву продовжили, про що свідчить залиття додаткового фундаменту розміром 4,35м*2,80м та зведення літної кухні розміром 4м*7,5м. без належних дозвільних документів та проектної документації, що підтвердив своїми поясненнями, даними в суді першої інстанції, представник третьої особи Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові. Факт будівництва стверджується долученими до матеріалів справи фотографіями, оглянутими судом першої інстанції. Факт самочинного будівництва підтверджується долученими до матеріалів справи протоколом №1 про адміністративне правопорушення від 16.12.2016 року, складеним Інспекцією держархбудконтролю у м. Львові, протоколом №2 про адміністративне правопорушення від 16.12.2016 року, складеним Інспекцією держархбудконтролю у м. Львові, приписом про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 16.12.2016 року. Частина 1 ст. 82 ЦПК України передбачає, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обгрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються у заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. В суді апеляційної інстанції відповідачі в своїх поясненнях не заперечували самочинного будівництва ними будівель, прибудови до квартири кімнат, про знесення яких ухвалене оскаржуване рішення суду. Колегія суддів немає жодних сумнівів щодо достовірності самочинного будівництва відповідачами добудови до квартири, щодо добровільності їх визнання, а відтак та обставина, що відповідачами самочинно збудовано будівлі розміром 6,6м*5,4м, 4,3м*4,4м, 4,35м*2,80м та літню кухню розміром 4м*7,5м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , не потребує доказування іншими доказами. Частиною 1 статті 376 ЦК України закріплено загальні підстави для визнання будівництва самочинним. Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Відповідно до положень ч. 4 ст. 376 ЦК України, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. В суді апеляційної інстанції представник Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради Винницький В.В. пояснив, що Личаківська районна адміністрації Львівської міської ради зверталася до відповідачів з приводу знесення самочинного будівництва, в тому числі шляхом звернення до суду з позовом, саме за позовом Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради Личаківським районним судом ухвалено рішення 19.04.2012 року, яким зобов`язано ОСОБА_1 демонтувати самовільно влаштований фундамент на АДРЕСА_1 розміром 6.6 м х 5 м та 4.3 м х4м. Відповідачі всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України не надали ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів на підтвердження узаконення самочинного будівництва будівель щодо яких ухвалено оскаржуване рішення суду про їх знесення, пояснивши їх відсутністю. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що самочинно збудовані відповідачами будівлі розмірами 6,6м*5,4м, 4,3м*4,4м, 4,35м*2,80м та літня кухня розміром 4м*7,5м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , підлягають знесенню, оскільки їх будівництвом порушуються права інших мешканців житлового будинку, яким належить право користування прибудинковою земельною ділянкою, яка зайнята самовільно збудованими будівлями. Крім цього, матеріали справи не містять висновків відповідних служб щодо можливості експлуатації самочинного будівництва, дотримання при їх будівництві державних архітектурних, будівельних, протипожежних, санітарних норм, інформації щодо звернення відповідачів за отриманням таких висновків. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції. Не спростовують висновків суду першої інстанції доводи апелянта про те, що знесення самочинного будівництва є крайнім заходом, оскільки, як вбачається з матеріалів справи відповідачі здійснюють самочинне будівництво протягом тривалого часу, з приводу самочинного будівництва відповідачами існували та існують судові спори, відповідачі не надали суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ними вживалися заходи щодо узаконення самочинного будівництва, щодо можливості експлуатації самочинних добудов, безпечності їх експлуатації. З матеріалів справи вбачається, що справа перебувала в провадженні суду з 16.12.2016 року, відповідачам неодноразово на їхню адресу направлялися судові повістки про виклик до суду, більшість яких поверталася з закінченням терміну зберігання. Разом з тим, в матеріалах справи наявні рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення, які своєчасно вручені відповідачам, а саме, повідомлення про судові засідання, призначені на 21.02.2018 року, 21.06.2018 року, в які відповідачі не з`явилися, не повідомили про причини неявки. Такі дії відповідачів колегія суддів оцінює, як зловживання процесуальними правами. З огляду на те, що відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення суду є законним та обгрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а відтак відсутні передбачені законом підстави для його скасування. Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23). Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишити без задоволення. Заочне рішення Личаківського районного суду м. Львова від 17 квітня 2019 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 11.03.2021 року. Головуючий: Шеремета Н. О. Судді: Ванівський О.М. Цяцяк Р.П.