Постанова 4818 № 642/1286/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Постанова Іменем України 03 березня 2021 року м. Харків справа № 642/1286/19 провадження № 22-ц/818/1785/21 Харківський апеляційний суд у складі: Головуючого Пилипчук Н.П., суддів Маміної О.В., Тичкової О.Ю. за участю секретаря Плахотнікової І.О. учасники справи: позивач : ОСОБА_1 заінтересована особа: ОСОБА_2 розглянувши у закритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 23 листопада 2020 року, постановлене у складі судді Проценко Л.Г., в залі суду в місті Харкові, В С Т А Н О В И В : У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису, в якій просила видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 на строк шість місяців, яким визначити останьому наступні тимчасові обмеження відносно ОСОБА_1 , а саме: 1) заборонити наближення на 100 метрів: до місця фактичного проживання: АДРЕСА_1 , до місця реєстрації - АДРЕСА_2 , до місця роботи - м.Харків, пр-т Науки, буд.5; 2) заборонити вести листування, телефонні розмови з ОСОБА_1 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб. Обґрунтовуючи свою заяву посилалась на те, що є фахівцем в галузі права, адвокатом і працює на посаді юриста у ТОВ «Інком ЮРЕК». З ОСОБА_2 вона знайома з грудня 2015 року, оскільки раніше той був клієнтом компанії, в якій вона працює. Протягом усього часу з ОСОБА_2 у неї були робочі, ділові стосунки. ОСОБА_2 періодично користувався послугами у сфері права, які йому надавала компанія ТОВ «Інком ЮРЕК», а за більшістю замовлень заявник була безпосереднім виконавцем. Через деякий час співробітництва, ОСОБА_2 почав дозволяти собі застосування в адресу заявника сексистських висловлювань, на кшталт, «маленька звірушка», «цілую», «хочеться маленьку звірушку..» тощо. ОСОБА_2 неодноразово повідомляв, що хоче «викрасти» та забрати до себе заявницю. З часом ОСОБА_2 почав телефонувати заявниці не лише в робочий час, але й пізно ввечері, коли вона була уже вдома з родиною, що безперечно дратувало чоловіка, з яким вона перебувала у фактичних шлюбних відносинах. Одного разу ОСОБА_2 чекав на неї біля роботи близько 00 години ночі, що викликало у неї занепокоєння. В подальшому, ОСОБА_2 супроводив її додому і деякий час розмовляв з нею на вулиці, запропонував навіть отримувати гроші від нього за кожен день спілкування, що здивувало та образило її як жінку. ОСОБА_2 запропонував заявнику звільнитися з ТОВ «Інком ЮРЕК», де вона працювала і перейти працювати до нього. При цьому висловлювання ОСОБА_2 мали прихований підтекст «він буде про неї піклуватися, як ніхто не піклувався», і що «з ним їй буде добре, він буде її берегти,оскільки розуміє як вона йому дісталась», також зазначав, що вона все одно не буде працювати у компанії. Апогеєм історії стало 17 лютого 2019 р., коли ОСОБА_2 у вихідний день прийшов до офісу компанії та напав на її керівника, почав йому погрожувати, штовхати в обличчя та тулуб, лаятися на його адресу та адресу компанії, і усіма способами намагався розпочати бійку. Враховуючи події, що відбулися 17 лютого 2019 року вона очікує на хвилю агресії та рішучих дій з боку ОСОБА_2 , оскільки той обіцяв, що не зупиниться на цьому. Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 28 лютого 2019р., яке постановою судової палати з розгляду цивільних справ Харківського апеляційного суду від 15 травня 2019р. залишено без змін, у задоволенні заяви ОСОБА_1 , зацікавлена особа ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису відмовлено в повному обсязі. Постановою Верховного Суду від 07 жовтня 2020р. касаційна скарга ОСОБА_1 задоволена частково. Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 28 лютого 2019р. та постанову Харківського апеляційного суду від 15 травня 2019р. скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 23 листопада 2020 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису - відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її заяву про видачу обмежувального припису. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу апелянт вказує на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що як в роздруківці листування, яка була надана нею так і в роздруківці, яка була надана ОСОБА_2 , містяться висловлювання сексистського характеру, про застосування яких нею повідомлялося у заяві про видачу обмежувального припису. Проте суд першої інстанції не надав належної оцінки зазначеним доказам та дійшов висновків, які не відповідають обставинам справи. Зазначає, що заявлені нею вимоги про видачу обмежувального припису не були пов`язані із наявністю сексуальних домагань з боку ОСОБА_2 , а були спричинені та обґрунтовані проявами насильства за ознакою статі, тобто були подані абсолютно з іншої підстави. Вважає, що суд першої інстанції помилково не застосував норму права, яка визначає перелік діянь, які слід кваліфікувати як «насильство за ознакою статі» та дійшов висновку про необхідність перебування заявника та заінтересованої особи у відносинах трудового, службового, матеріального чи іншого підпорядкування з метою встановлення факту наявності насильства та можливості видачі обмежувального припису. Вказує, що прояв безпідставної агресивної поведінки з боку ОСОБА_2 , який став підставою для відкриття кримінального провадження з ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, підтверджує наявність ризиків вчинення ОСОБА_2 протиправних дій стосовно неї. ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 надала до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що чинне законодавство України не містить чіткого поняття і визначення «сексистський характер», а тому твердження, що це очевидно повідомлення сексистського характеру, є суб`єктивною думкою заявника. Вказує, що у своїй скарзі апелянт не наводить доказів необ`єктивності чи неналежності оцінки судом наявних доказів, а саме повідомлень, які за її власним переконанням є повідомленням сексистського характеру. Однак ті докази, які надає апелянт не відповідають стандарту доведення «поза розумним сумнівом». Стандарт доведення «поза розумним сумнівом» означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду. Наголошує, що Верховний Суд у постановах від 27.02.2019 у справі № 922/1163/18, від 29.08.2018 у справі № 909/105/15, від 29.08.2018 у справі № 910/23428/17, від 31.01.2018 у справі № 910/8763/17 неодноразово відзначав, що при оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Суд наголошував, що стандарти доказування є важливим елементом змагальності процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність. Вказує, що посилання на кримінальне провадження, в якому ОСОБА_2 є підозрюваним, є необгрунтованим та недоцільним, з огляду на те, що обвинувального вироку суду у даному кримінальному провадженні немає. Звертає увагу суду на те, що відповідно до ст.62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Вказує, що заявник ОСОБА_1 не є стороною цього кримінального провадження, а отже це провадження не має жодного відношення до неї і факт його наявності не має бути враховано як підставу для видачі обмежувального припису відносно ОСОБА_2 . Зазначає, що в описаних апелянтом діях ОСОБА_2 не вбачається дій, які б були вчинені проти ОСОБА_1 через її стать чи поширені в суспільстві звичаї чи традиції, а також в апеляційній скарзі не зазначено, якої саме шкоди чи страждань їй було завдано та чи завдано взагалі. Звертає увагу суду на те, що ОСОБА_2 не підтримує жодних контактів та зв`язків з ОСОБА_1 з березня 2019, а отже ствердження про наявність ризиків вчинення насильства за ознакою статі зі сторони ОСОБА_2 є необ`єктивним та не відповідає об`єктивній дійсності. Наголошує, що жодних об`єктивних підстав, які при оцінці ризиків свідчили б про вірогідності продовження чи повторного вчинення насильства за ознакою статі, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи, не існує, а отже встановлення обмежувального припису суперечитиме вимогам законодавства. У відповідності до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судова колегія, заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частиною першою статті 15 ЦК Українивизначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Ставлячи перед судом питання про видачу обмежувального припису ОСОБА_1 як на правові підстави для такої вимоги послалась на ст. 1 Закону "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків" № 2866-ІУ, вказувала, що ОСОБА_2 почав дозволяти собі застосування на адресу заявника сексистських висловлювань, на кшталт, «маленька звірушка», «цілую», «хочеться маленьку звірушку..» тощо. Відповідно до ст. 350-2 ЦПК України, заява про видачу обмежувального припису може бути подана: 1) особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником у випадках, визначених Законом України"Про запобігання та протидію домашньому насильству"; 2) особою, яка постраждала від насильства за ознакою статі, або її представником у випадках, визначених Законом України"Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків"; 3) батьками та іншими законними представниками дитини, родичами дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачухою або вітчимом дитини, а також органом опіки та піклування в інтересах дитини, яка постраждала від домашнього насильства, - у випадках, визначених Законом України"Про запобігання та протидію домашньому насильству", або постраждала від насильства за ознакою статі, у випадках, визначених Законом України"Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків"; 4) опікуном, органом опіки та піклування в інтересах недієздатної особи, яка постраждала від домашнього насильства, у випадках, визначених Законом України"Про запобігання та протидію домашньому насильству", або постраждала від насильства за ознакою статі, - у випадках, визначених Законом України"Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків". За ст. 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні. У разі задоволення заяви суд видає обмежувальний припис у вигляді одного чи декількох заходів тимчасового обмеження прав особи, яка вчинила домашнє насильство чи насильство за ознакою статі, передбачених Законом України"Про запобігання та протидію домашньому насильству" або Законом України"Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків", на строк від одного до шести місяців. Обмежувальний припис, виданий судом стосовно особи, яка на момент винесення рішення суду не досягла вісімнадцятирічного віку, не може обмежувати право проживання (перебування) цієї особи у місці свого постійного проживання (перебування). Рішення суду про видачу обмежувального припису підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє його виконання. Заявниця звернулася до суду із заявою відповідно до п.2 ч.1 ст. 350-2 ЦПК України, як особа, яка постраждала від насильства за ознакою статі - у випадках, визначених Законом України"Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків". Відповідно до положень статті 1 Закону Українит "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків"(надалі Закон № 2866-IV), сексуальні домагання - дії сексуального характеру, виражені словесно (погрози, залякування, непристойні зауваження) або фізично (доторкання, поплескування), що принижують чи ображають осіб, які перебувають у відносинах трудового, службового, матеріального чи іншого підпорядкування; насильство за ознакою статі - діяння, спрямовані проти осіб через їхню стать, або поширені в суспільстві звичаї чи традиції (стереотипні уявлення про соціальні функції (становище, обов`язки тощо) жінок і чоловіків), або діяння, що стосуються переважно осіб певної статі чи зачіпають їх непропорційно, які завдають фізичної, сексуальної, психологічної або економічної шкоди чи страждань, включаючи погрози таких дій, у публічному або приватному житті; оцінка ризиків - оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення насильства за ознакою статі, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи; обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи накладення обов`язків на кривдника, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи; За ст.21-4 Закону України "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків", постраждалі особи мають право на: дієвий, ефективний та невідкладний захист у разі вчинення насильства, недопущення повторних випадків насильства; звернення особисто або через свого представника до суб`єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії насильству за ознакою статі; повагу до честі та гідності, уважне та гуманне ставлення з боку суб`єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії насильству за ознакою статі; конфіденційність інформації особистого характеру, що стала відома під час роботи з такими особами; звернення до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно кривдника в порядку, передбаченому законом; інші права, передбачені законодавством у сфері запобігання та протидії насильству за ознакою статі. За положеннями ст.21-5 Закону України "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків", рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Частинами першою - третьою статті 89 ЦПК Українивстановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Заявницею до її заяви надано роздруківку листування з месенджеру «Viber» з ОСОБА_2 , роздруківку листування з месенджеру «Viber» з ОСОБА_4 . Матеріалами справи підтверджено, що 17.02.2019 року в офісі, де працює ОСОБА_1 дійсно стався конфлікт між ОСОБА_4 і ОСОБА_2 , які на підвищених тонах з`ясовували стосунки щодо надання послуг юридичною компанією, якою ОСОБА_2 був не задоволений, а ОСОБА_4 дорікав йому, щоб той не переманював співробітника. Під час цієї сварки, серед іншого, ОСОБА_4 вказав, що отримає у суді заборону ОСОБА_2 наближатися до їх офісу та до ОСОБА_1 ОСОБА_1 наголошує, що підставою для застосування обмежень щодо ОСОБА_2 вона вказує не сексуальні домагання з боку ОСОБА_2 , а прояви ним психологічного насильства за ознакою статі. Між тим, висновки суду про відсутність підстав для застосування обмежень через сексуальні домагання не призвели до неправильного вирішення справи. ОСОБА_1 вказує, що деякі висловлювання ОСОБА_2 були неприпустимими, носили сексистський характер. Висловлювання ОСОБА_2 , які наводить ОСОБА_1 колегія суддів вважає такими, що знаходяться поза межами норм ділового спілкування, прийнятих у суспільстві. Водночас ОСОБА_1 визнає, що хоча і вважала непристойними та такими, що носять сексистський характер наведені нею вислови ОСОБА_2 , однак зауважень йому з цього приводу не висловлювала, незадоволення його поведінкою тривалий час не проявляла. ОСОБА_1 вказувала, що боялася втратити роботу в ТОВ «Інком ЮРЕК», тому терпіла поведінку ОСОБА_2 . Між тим, той факт, що ОСОБА_2 , за відсутності заперечень ОСОБА_1 , подекуди виявляв до неї певну увагу як до жінки, не свідчить про прояв до ОСОБА_1 насильства за ознакою статі. Колегія суддів вважає, що висловлювання та поведінка ОСОБА_2 не може бути розцінена, як психологічне насильство за ознакою статі. Пропозиції ОСОБА_2 щодо працевлаштування ОСОБА_1 на підприємство, яке він очолює, його вмовляння та обіцянки з цього приводу, конфлікт щодо цього, який виник між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на думку колегії суддів не є проявом насильства з боку ОСОБА_2 за ознакою статі щодо ОСОБА_1 ОСОБА_1 вказує, що ОСОБА_2 погрожував їй позбавленням адвокатського свідоцтва у разі, якщо вона не погодиться працювати у нього на підприємстві. Між тим, такі доводи не підтверджені належними та допустимими доказами. Крім того, ОСОБА_2 не має відношення до органів, які повноважні впливати на адвокатську діяльність ОСОБА_1 . Суд першої інстанції усунув процесуальні порушення, які стали підставою для скасування первісних судових рішень у цій справі. Розгляд справи проведено у закритому судовому засіданні, допит свідка ОСОБА_4 відбувся із дотриманням вимог закону. Між тим, із пояснень ОСОБА_4 не вбачається обставин, з якими закон пов`язує можливість вжиття обмежувальних заходів. Жодних об`єктивних підстав, які при оцінці ризиків, свідчили б про вірогідність вчинення ОСОБА_2 насильства щодо ОСОБА_1 за ознакою статі, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення судом не встановлено. ОСОБА_1 вказує, що прояв безпідставної агресивної поведінки з боку ОСОБА_2 щодо ОСОБА_4 підтверджує наявність ризиків вчинення ОСОБА_2 протиправних дії щодо неї. Між тим, вказаний конфлікт мав місце між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , агресивної поведінки щодо ОСОБА_1 ОСОБА_2 не виявляв. Належними та допустимими доказами не спростовано того, що ОСОБА_2 на час нового розгляду справи тривалий час не спілкується з ОСОБА_1 , не вчиняє будь-яких дій щодо контакту з нею у тому числі шляхом спілкування, переписки чи побачень. За таких обставин вірним є висновок суду про відсутність підстав для задоволення заяви. Відмова суду у видачі обмежувального припису не є абсолютною. За наявності для того у відповідної особи підстав вона не позбавлена права звернутися до суду у належний процесуальний спосіб із заявою про видачу нового обмежувального припису. Така особа може діяти на захист своїх прав, якщо такі порушуються, і в інший спосіб, що забезпечуватиме ефективний захист прав. Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційна скарга не містить доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції. За таких обставин суд апеляційної інстанції доходить висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263 ЦПК Україниі доводами скарги не спростовується, судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального праві, тому відповідно до ст. 375 ЦПК Українизалишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381- 384, 389 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 23 листопада 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий Н.П. Пилипчук Судді О.В. Маміна О.Ю. Тичкова