Постанова 4824 № 939/322/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД _______________________________________ Справа № 939/322/20 Апеляційне провадження № 22-ц/824/2985/2021 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 лютого 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Рейнарт І.М. суддів Немировської О.В., Семенюк Т.А. при секретарі Коліснику В.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - законного представника малолітнього ОСОБА_2 - адвоката Корнєва Станіслава Костянтиновича на рішення Бородянського районного суду Київської області від 20 жовтня 2020 року (суддя Унятицький Д.Є.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , в особі законного представника ОСОБА_1 , треті особи: служба у справах дітей та сім`ї Бородянської районної державної адміністрації, ОСОБА_4 про визнання особи такою, яка втратила право користування житловим приміщенням, встановив: у лютому 2020р. позивач звернувся до суду з позовом про визнання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням - домоволодінням АДРЕСА_1 . Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що є власником домоволодіння АДРЕСА_1 , в якому був зареєстрований ОСОБА_2 з метою отримання ним матеріальної допомоги. Однак, з грудня 2017 року відповідач за місцем реєстрації не проживає, що підтверджується актом обстеження житлово-побутових умов від 28 січня 2020 року, складеного депутатом Бабинецької селищної ради, місце проживання/перебування відповідача йому невідоме, тому вирішити даний спір добровільно неможливо. Позивач посилався на те, що реєстрація відповідача порушує його права власника, оскільки він позбавлений права на отримання державної допомоги. Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 20 жовтня 2020 року позов задоволено. Визнано ОСОБА_2 таким, який втратив право користування житловим приміщенням домоволодіння АДРЕСА_1 . У поданій апеляційній скарзі представник законного представника малолітнього ОСОБА_2 - ОСОБА_1 - адвокат Корнєв С.К. просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Представник ОСОБА_1 посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та неврахування того, що малолітній ОСОБА_2 з 3 грудня 2017 року не проживає у спірному будинку з поважних причин, так як 3 грудня 2017 року ОСОБА_1 вбила батька малолітнього - ОСОБА_5 , після чого родичі вбитого змусили ОСОБА_1 разом з малолітнім сином змінити місце проживання та не допускають їх у будинок. Також представник ОСОБА_1 зазначає, що судом безпідставно не враховані висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 3 квітня 2019 року у справі № 210/1857/15-ц, від 4 липня 2018 року № 711/4431/17. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Законний представник малолітнього ОСОБА_2 - ОСОБА_1 про день та час розгляду апеляційної скарги повідомлялася через свого представника - адвоката Корнєва С.К. на електронну адресу, зазначену ним у апеляційній скарзі (с.с.113-114, 127-128), однак ні законний представник малолітнього, ні адвокат Корнєв С.К. двічі у судове засідання не з`явилися, клопотання про перенесення судового розгляду не подавали, направлені від імені адвоката Корнєва С.К. на електронну пошту Київського апеляційного суду повідомлення про розгляд справи у його відсутність колегія суддів не враховує, оскільки вони не містять підпису адвоката та не підписані його електронним цифровим підписом. Служба у справах дітей та сім`ї Бородянської районної державної адміністрації Київської області про день та час розгляду апеляційної скарги повідомлялася належним чином (с.с.119, 129-130), двічі свого представника у судове засідання не направила, згідно відмітки листоноші на конверті останнє судове повідомлення не вручено у зв`язку із переведенням служби в інше місце (с.с.132), однак третя особа не повідомила суд про зміну місця свого знаходження, тому згідно положень ст. 131 ЦПК України вважається, що третя особа отримала судове повідомлення. Під час апеляційного розгляду представником позивача було повідомлено, що 18 грудня 2020 року ОСОБА_3 відчужив житловий будинок АДРЕСА_1 ОСОБА_4 , у підтвердження чого надана копія договору купівлі-продажу житлового будинку, посвідченого приватним нотаріусом Бородянського районного нотаріального округу Київської області Королем Р.А. (с.с.124). Враховуючи, що рішення суду може вплинути на права та обов`язки ОСОБА_4 , який не брав участі у справі, ухвалою колегії суддів від 2 лютого 2021 року ОСОБА_4 був залучений до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 365 ЦПК України. Копія апеляційної скарги та судове повідомлення було направлено на адресу ОСОБА_4 , зазначену у договорі купівлі-продажу від 18 грудня 2020 року, однак повернулося без вручення з відміткою листоноші про відсутність адресата за вказаною адресою, що відповідно до положень ст. 131 ЦПК України визнається належним повідомленням учасника справи. Виходячи з вищевикладеного та положень ст. 372 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у відсутність відповідача та третіх осіб. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача - адвоката Горбаченко М.О., яка просила залишити рішення суду без змін, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що будинок АДРЕСА_1 належить ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право приватної власності на житловий будинок від 7 червня 1978 року. Малолітній ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був зареєстрований у зазначеному будинку 13 жовтня 2016 року за місцем проживання батька, який був зареєстрований у будинку з 21 січня 1998 року по 3 грудня 2017 року. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що малолітній ОСОБА_2 у будинку з грудня 2017 року не проживає, проживає разом з матір`ю у с. Здвижівка Бородянського району Київської області, а тому відповідно до положень ст. 71 ЖК УРСР втратив право на користування житловим будинком. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з таких підстав. Відповідно до ч.4 ст.9 Житлового кодексу Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного житлового приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Звертаючись до суду з позовом про визнання малолітнього ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, ОСОБА_3 позовні вимоги обґрунтовував тим, що малолітній не є його родичем, з грудня 2017 року у будинку не проживає, однак його реєстрація порушує його право власника на отримання державної допомоги. Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (ст. ст. 71, 72, 116, 156 ЖК України; ст. 405 ЦК України). За положеннями ч.1 ст. 71, ст.72 ЖК УРСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається житлове приміщення протягом 6 місяців. Визнання особи такою, що втратила право користування приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад установлені строки, провадиться в судовому порядку. Вичерпного переліку поважності причин не проживання в житловому приміщенні законодавство не встановлює, у зв`язку з чим зазначене питання суд вирішує в кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи. Згідно з чч.1 та 4 ст.29 ЦК місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. За змістом ч.2 ст.18 Закону України «Про охорону дитинства», діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. З матеріалів справи вбачається, що батьками малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_5 та ОСОБА_1 (с.с.40). Згідно будинкової книги АДРЕСА_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , був зареєстрований будинку разом із своєю матір`ю 21 січня 1998 року(с.с.10-11). Малолітній ОСОБА_2 був зареєстрований у будинку з батьком 13 жовтня 2016 року. Відповідно до довідки Бабинецької селищної ради Бородянського району Київської області від 7 вересня 2020 року ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (с.с.50). Отже, вищезазначений будинок був постійним місцем проживання малолітнього ОСОБА_2 з дня народження і до дня смерті його батька, а посилання у апеляційній скарзі на те, що малолітній не є родичем позивачу та був зареєстрований у будинку тільки з метою отримання державної допомоги, не відповідають обставинам справи та наявним у матеріалах справи документам. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції не врахував, що малолітня дитина не може самостійно визначати своє місце проживання, а тому сам по собі факт його не проживання в спірному будинку, не може бути безумовною підставою для визнання його такими, що втратив право користування зазначеним житлом. Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що малолітній ОСОБА_2 набув право власності або право постійного користування іншим житлом, зокрема, у с. Здвижівка Бородянського району Київської області, матеріали справи не містять. Також позивачем не надано суду доказів, що реєстрація малолітнього у спірному будинку позбавляла позивача права на отримання державної допомоги. Крім того, суд першої інстанції не звернув увагу на ту обставину, що малолітня дитина перестала проживати у спірному будинку після смерті його батька, у вбивстві якого обвинувачення пред`явлено його матері ОСОБА_1 , а відтак суд прийшов до помилкового висновку про не проживання дитини у будинку без поважних причин. Подібні висновки були зроблені Верховним Судом у справах № 210/1857/15, 755/16152/16, 759/19394/15. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Однак, суд першої інстанції правові позиції Верховного Суду у даній категорії справ не врахував. Крім того, суд першої інстанції не звернув увагу на ту обставину, що служба у справах дітей та сім`ї Бородянської районної державної адміністрації у порушення вимог ст. 19 СК України не надала суду письмовий висновок щодо розв`язання даного спору, а представник органу опіки та піклування у порушення ч. 4 ст. 19 СК України не приймав участь у розгляді даної справи. Апеляційний суд був позбавлений можливості виправити вказаний недолік суду першої інстанції, так як третя особа змінила місце знаходження, не повідомивши про це у встановленому законом порядку. Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Частиною 2 статті 376 ЦПК України визначено, що порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовані обставини справи, неправильно застосовані норми матеріального права, висновки суду не відповідають наданим сторонами доказам, при розгляді справи допущені порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд постановив: апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - законного представника малолітнього ОСОБА_2 - адвоката Корнєва Станіслава Костянтиновича задовольнити. Рішення Бородянського районного суду Київської області від 20 жовтня 2020 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у позові ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , в особі законного представника ОСОБА_1 , треті особи: служба у справах дітей та сім`ї Бородянської районної державної адміністрації, ОСОБА_4 про визнання особи такою, яка втратила право користування житловим приміщенням відмовити. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 10 березня 2021 року. Суддя-доповідач І.М. Рейнарт Судді О.В. Немировська Т.А. Семенюк