Постанова Київський апеляційний суд № 756/19794/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________ Справа № 756/19794/21 Апеляційне провадження № 22-ц/824/7691/2023 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 6 вересня 2023 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Рейнарт І.М. суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І. при секретарі Степанюк І.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 - адвоката Казака Кирила Ігоровича на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 17 січня 2023 року та додаткове рішення Оболонського районного суду міста Києва від 13 березня 2023 року та за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 , яка є законним представником малолітнього ОСОБА_3 , - адвоката Богдан Олени Олександрівни на додаткове рішення Оболонського районного суду міста Києва від 13 березня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до малолітнього ОСОБА_3 , інтереси якого представляє законний представник ОСОБА_2 , третя особа: служба у справах дітей та сім`ї Оболонської районної у місті Києві державної адміністрації про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, встановив: у грудні 2021 року позивачка звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати малолітнього ОСОБА_3 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 . Мотивуючі позовні вимоги, позивачка зазначала, що є власником вказаної квартири на підставі свідоцтва про право власності на квартиру від 6 січня 1998 року. Крім неї у квартирі зареєстрований ОСОБА_3 , який є сином її померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 сина ОСОБА_5 . Позивачка посилалася на те, що ОСОБА_3 не проживає у квартирі з 2 березня 2011 року, тобто понад один рік без поважних причин, і ніколи не проживав у квартирі, не користувався нею, вони не вели спільного господарства, він з його матір`ю не сплачували комунальних платежів, в утриманні житла участі не брали, особистих речей у квартирі не мають та взагалі нею не цікавляться. Позивачка зазначала, що зареєструвала ОСОБА_3 після його народження на прохання його батьків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які тоді перебували у зареєстрованому шлюбі. Однак з моменту народження відповідач у її квартирі не проживав, а проживав разом із своїми батьками, а після їх розлучення, проживає разом із своєю матір`ю ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_2 . Позивачка посилалася на те, що після смерті свого сина ОСОБА_5 просила ОСОБА_2 виписати ОСОБА_3 з її квартири, однак остання категорично відмовилася це зробити, не пояснюючи причини відмови. Позивачка стверджувала, що у квартирі проживає одна, є пенсіонеркою, інших доходів, крім пенсії, не має, а її пенсії на оплату комунальних послуг ледь вистачає. Позивачка вважала, що реєстрація відповідача порушує її права, як власника, на вільне розпорядження своїм майном, так як вона фактично позбавлена можливості оформити субсидію або продати квартиру. Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 17 січня 2023 року у задоволенні позову відмовлено. Додатковим рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 13 березня 2023 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000 грн. У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Казак К.І. просить рішення суду від 17 січня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі, а також стягнути на її користь витрати на професійну правову допомогу в розмірі 29 000грн. Представник позивачки зазначає, що суд проігнорував ту обставину, що позивачка є власником квартири, в якій зареєстрований відповідач, хоча з народження в ній не проживає, а відтак він не був членом сім`ї позивачки і не вів з нею спільного господарства, а його законний представник - ОСОБА_2 не несла нарівні з позивачкою витрати по утриманню житла, комунальні послуги не сплачувала. Представник позивачки посилається на те, що реєстрація у квартирі малолітньої дитини створює та чинить перешкоди у здійсненні позивачкою права власності, зокрема, права володіння, користування та розпорядження належною їй квартирою, позивачка позбавлена можливості оформити субсидію або розпорядитися своєю власністю на власний розсуд, зокрема, відчужити свою квартиру. Представник позивачки вважає, що право користування відповідачем спірним житлом є похідним від прав його батьків на це житло. Оскільки батько дитини помер, матір ніколи не мала права користування цим житлом, а дитина ніколи не вселялась до спірного житла, тому право користування цим житлом дитиною ніколи не набувалось та його зв`язки з цим житлом не виникли, у зв`язку з чим суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову. У поданій апеляційній скарзі на додаткове рішення суду від 13 березня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Казак К.І. просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви представника відповідача про ухвалення додаткового рішення відмовити, посилаючись на те, що стороною відповідача не було повідомлено поважних причин не надання доказів, що підтверджують розмір витрат на правничу допомогу, до судових дебатів. Крім цього представник позивачки зазначає, що Акт № 1 про прийняття - передачу наданих послуг з правничої допомоги між АБ «Олени Богдан» та ОСОБА_2 датований 21 січня 2023 року, у той час як засвідчення копії цього акту, яка була додана до матеріалів справи, відбулось 20 січня 2023 року, тобто документ було засвідчено на день раніше, ніж складений сам документ. У поданій апеляційній скарзі на додаткове рішення суду представник ОСОБА_2 , яка є законним представником ОСОБА_3 , - адвокат Богдан О.О. просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким її заяву задовольнити повністю, стягнувши з позивачки 12 500грн на користь ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права, так як суд не навів жодного аргументу зменшення витрат на правничу допомогу з 12 500грн до 2 000грн, а позивачкою не було оспорено розмір понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу та не заявлялось клопотання про їх зменшення, а відтак суд самочинно зменшив розмір відшкодування витрат. Адвокат Богдан О.О. вважає, що враховуючи предмет позову та виконану нею роботу, сума витрат на правничу допомогу в розмірі 2 000грн є неспівмірною. У відзиві на апеляційну скаргу адвоката Богдан О.О. представник ОСОБА_1 - адвокат Казак К.І. просить залишити її без задоволення, оскільки проаналізувавши детальний опис робіт (послуг), можна зробити висновок, що наведений обсяг та характер, виконаних адвокатом Богдан О.О. робіт (наданих послуг) не відповідає критерію розумності та не є співмірним з обсягом наданих послуг та витраченим адвокатом часом. Також представник позивачки зазначає, що заперечення позивачки проти заявлених відповідачкою витрат надавалися суду 10 березня 2023 року. Крім цього, представник позивачки вважає необхідним звернути увагу на те, що позивачка є пенсіонеркою, не має іншого доходу, окрім пенсії, та має ряд хронічних захворювань, а відтак покладення на позивачку витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 12 500грн є непомірним тягарем для неї. У відзиві на апеляційну скаргу представника позивачки на рішення суду представник ОСОБА_2 , яка є законним представником ОСОБА_3 , адвокат Богдан О.О. просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що під час судового розгляду було встановлено, що родина відповідача проживала у квартирі позивачки до його народження і один рік після народження, у зв`язку з чим саме там і було зареєстровано місце його проживання. Однак, померлий батько дитини ОСОБА_5 систематично вживав наркотичні речовини та лікувався від наркотичної залежності, притягався до кримінальної відповідальності за зберігання наркотичних речовин, що і було причиною, чому його малолітній син разом із матір`ю переїхав проживати за іншою адресою, оскільки ОСОБА_5 в стані наркотичного сп`яніння поводив себе агресивно та становив небезпеку для дитини. Представник відповідача стверджує, що ОСОБА_2 не просто із власної волі забрала сина та виїхала із квартири позивачки, а була вимушена це зробити через протиправну поведінку ОСОБА_5 . Третя особа, будучи належним чином повідомленою про день та час розгляду апеляційних скарг (с.с.41 т.2), у судове засідання свого представника не направила, клопотання про його перенесення не подала, тому відповідно до положень ст. 372 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у відсутність третьої особи. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 та її представника - адвоката Казака К.І., які підтримали свої апеляційні скарги та заперечували проти апеляційної скарги відповідачки, пояснення представника відповідачки - адвоката Богдан О.О., яка заперечувала проти апеляційних скарг представника позивачки та підтримала свою апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг та відзиви на них, вважає, що апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Казака К.І. задоволенню не підлягають, а апеляційна скарга представника ОСОБА_7 - адвоката Богдан О.О. підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на квартиру від 6 січня 1998 року. Згідно витягу з реєстру територіальної громади міста Києва від 24 листопада 2021 року, у квартирі, крім позивачки, з 25 березня 2011 року зареєстрований ОСОБА_3 . Відповідно до свідоцтва про народження батьками ОСОБА_3 є ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , шлюб яких розірвано рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 11 липня 2014 року. ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим Київським міським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 3 липня 2020 року. Згідно свідоцтва про народження від 18 липня 2020 року, малолітній ОСОБА_3 змінив прізвище на ОСОБА_3 . Під час судового розгляду ОСОБА_2 не заперечувала, що її син ОСОБА_3 не проживає у квартирі, яка належить на праві власності ОСОБА_1 . Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 є малолітнім, у спірній квартирі був зареєстрований за місцем проживання свого батька, проти чого позивачка, як власник, не заперечувала, однак проживати разом з батьком не міг з поважних причин, тому відсутні підстави для визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням. Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про наступне. Статтею 47 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. У статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зазначено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Європейський суд з прав людини вказував, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла («Кривіцька та Кривіцький проти України», № 30856/03, § 41, від 02 грудня 2010 року). Отже право на житло є конституційним правом людини, яке гарантується Основним Законом України, Конвенцією, а тому позбавлення цього права, в тому числі шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житлом, можливо лише на підставі закону, мати легітимну мету та відповідати принципу пропорційності втручання. За положеннями частини першої статті 71, статті 72 ЖК Української РСР, на які посилається позивачка у позовній заяві, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку. Вичерпного переліку поважності причин не проживання у житловому приміщенні житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим зазначене питання суд вирішує у кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи. Відповідно до частини четвертої, шостої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Фізична особа може мати кілька місць проживання. Стаття 29 ЦК України не пов`язує місце проживання особи з місцем її реєстрації. Право користування житлом у дитини виникає на підставі факту її народження. Підстава, на якій місце проживання малолітнього ОСОБА_3 реєструвалося в спірній квартирі, у судовому порядку не оспорювалася, тому вважається, що він за фактом народження набув права користування цим житлом на законних підставах. Оскільки малолітня дитина не може самостійно обирати місце свого проживання, тому факт її не проживання у спірній квартирі не є безумовною підставою для позбавлення дитини права користування цим житлом. Не можна вважати не поважною причину не проживання дитини у спірному житлі її проживання в іншому місці, з одним із батьків, оскільки малолітня дитина в силу свого віку не має достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно визначати місце свого проживання. Маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання, за місцем проживання будь-кого з батьків, дитина може реалізувати його лише за досягнення певного віку. Не впливає на поважність причин не проживання дитини і наявність у того з батьків з ким вона фактично проживає права власності на житло, оскільки наявність майнових прав у батьків дитини не може бути підставою для втрати її особистих житлових прав. Визначальним в цьому є забезпечення найкращих інтересів дитини. Відповідно до статті 6 СК України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Жодна дитина не може бути об`єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання (стаття 16 Конвенції). З урахуванням наведеного, факт не проживання ОСОБА_3 у спірній квартирі зумовлений поважними причинами, оскільки він в силу свого віку та обставин, які склалися у родині не може сам проживати у цій квартирі, а тому відсутні передбачені статтями 71, 72 ЖК УРСР передумови для позбавлення його права на житло шляхом визнання його таким, що втратив право користування цим житлом, в якому він був зареєстрований його батьком ОСОБА_5 , який був членом сім`ї власника квартири, за згодою власника. Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 04 липня 2018 року у справі № 711/4431/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 466/7546/16-ц, від 27 червня 2019 року у справі № 337/1760/17, що ухвалені у подібних правовідносинах за аналогічних фактичних обставин. Також позивачка у позовній заяві посилалася на положення статей 405, 406 ЦК України. Права члена сім`ї власника житла на користування цим житлом визначено у статті 405 ЦК України, у якій зазначено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. У статті 406 ЦК України унормовано питання припинення сервітуту. Сервітут припиняється у разі, зокрема, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту. Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом. Положення статті 406 ЦК України у спорі між власником та колишнім членом його сім`ї з приводу захисту права власності на житлове приміщення, можуть бути застосовані за умови наявності таких підстав - якщо сервітут був встановлений, але потім припинився. Під час судового розгляду позивачкою не було доведено, а судом не було встановлено, що між ОСОБА_1 на її малолітнім онуком ОСОБА_3 або його законними представниками був встановлений сервітут на користування спірною квартирою. Доводи апеляційної скарги, що реєстрація у квартирі малолітнього ОСОБА_3 порушує права позивачки на володіння, користування та розпорядження своєю власністю, колегія суддів вважає безпідставними. Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Власник має права вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом усунення перешкод у користуванні власністю, виселення та у разі необхідності, зняття особи з реєстраційного обліку, проте це право залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивачкою не було надано суду належних та достатніх доказів, що реєстрація малолітнього ОСОБА_3 є перешкодою їй у користуванні своєю власністю. Посилання позивачки на неможливість отримати субсидію у зв`язку із реєстрацією малолітнього ОСОБА_3 у квартирі також належними доказами не підтверджено, оскільки повідомлення про відмову у призначенні субсидії від 4 серпня 2022 року такого посилання не містить. Крім того, позивачка не позбавлена можливості вирішити питання сумісного утримання квартири із законним представником малолітнього - ОСОБА_2 або у судовому порядку. Згідно зі статтею 156 ЖК УРСР члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу. У статті 162 ЖК УРСР вказано, що плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги. Також позивачкою не було надано суду доказів реального бажання відчужити спірну квартиру. За таких обставин, підстав для висновку, що реєстрації малолітнього ОСОБА_3 у спірній квартирі порушує права позивачки ОСОБА_1 на вільне користування та розпорядження своєю власністю, судом не встановлено. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Перевіряючи доводи апеляційних скарг на додаткове рішення суду від 13 березня 2023 року, колегія суддів зазначає про наступне. Приймаючи додаткове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що представником відповідачки суду були надані належні документи у підтвердження понесених витрат на правничу допомогу. Визначаючи розмір витрат, які підлягають відшкодуванню за рахунок позивачки, суд першої інстанції врахував складність справи, тривалість затраченого представником відповідачки часу, пропорційність витрат до предмету спору та обсягу фактично наданих послуг і результатів розгляду справи. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Відповідно до статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: - надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; - складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; - представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга статті 137 ЦПК України). Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 137 ЦПК України). У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України). Обов`язок спростування співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України). Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Отже, ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Така правова позиція викладена в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 у справі №755/9215/15-ц. Також Велика Палата Верховного Суду у вказаній справі зазначила, що відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини 3 статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів. Аналіз вищезазначених процесуальних норм дає підстави для висновку, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Суд відмовив у задоволенні позовних вимог і дане судове рішення залишається без змін колегією суддів, тому витрати відповідачки на правничу допомогу підлягають відшкодуванню позивачкою. У підтвердження понесених витрат суду першої інстанції була надана копія договору про надання правничої допомоги № 6, укладений 20 червня 2022 року між адвокатським бюро «Олени Богдан» та ОСОБА_2 , та копія додаткової угоди № 1 до договору від 20 червня 2022 року, згідно якої сторони визначили вартість послуг бюро; копія акту № 1 від 21 січня 2023 року прийняття-передачі наданих послуг з правничої допомоги, який підписаний ОСОБА_2 , згідно якого вона отримала послуг на 12 500грн: консультація усна - 1000грн; складення відзиву на позовну заяву - 3 000грн; участь у підготовчому засіданні - 3 000грн; участь у судовому засіданні, у тому числі складання вступного слова до суду письмово - 4 500грн; прибуття у судове засідання, яке було відкладено - 1 000грн. 13 березня 2023 року до суду першої інстанції надійшли заперечення представника позивачки - адвоката Казака К.І. на заяву ОСОБА_2 про стягнення судових витрат, посилаючись на їх не співмірність з обсягом наданих послуг та не відповідність критерію розумності. Оцінюючи надані адвокатом Богдан О.О. послуги та їх пов`язаність з розглядом даної справи, колегія суддів вважає, що надані адвокатом послуги, визначені у акті прийняття-передачі наданих послуг, пов`язані з розглядом даної справи і представником позивачки належним чином не спростовані. Разом з цим, керуючись критеріями, визначеними у пунктах 1 та 2 частини 3 статті 141 ЦПК України, суд може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору, та з урахуванням ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги представника ОСОБА_2 - адвоката Богдан О.О., що визначений судом першої інстанції розмір витрат на правничу допомогу, який підлягає відшкодуванню відповідачці за рахунок позивачки, не є справедливим. Однак, враховуючи, що судова практика у даній категорії справ є сталою, що тривалість підготовчого засідання складала 20 хвилин, а судового засідання - 30 хвилин, що матеріали справи не містять інформації про судове засідання, у яке прибула адвокат Богдан О.О., однак воно було відкладено, що вступне слово адвоката складається із відзиву на позовну заяву, тому колегія суддів вважає, що розумним відшкодуванням буде 6 000грн. Доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_2 - адвоката Богдан О.О., що у відзиві на позовну заяву був зазначений орієнтовний розмір витрат відповідачки на правову допомогу у сумі 30 000грн, а відтак позивачка була попереджена про ймовірні витрати, які зрештою заявлені у значно меншому розмірі, колегія суддів вважає безпідставними та звертає увагу на положення частини 5 статті 141 ЦПК України, згідно яких, якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно меншою, ніж сума, заявлена в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми. Заява адвоката Богдан О.О. не містить обґрунтування причин значного зменшення заявленої попередньо суми на правничу допомогу, а відтак відшкодування частини заявленої суми у розмірі 6 000грн, на думку колегії суддів, є правильним. Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому колегія суддів вважає, що правових підстав для його скасування не встановлено. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що додаткове рішення суду ухвалено з порушенням норм процесуального права, а відтак підлягає зміні. У апеляційній скарзі адвокат Богдан О.О. зазначила орієнтовний розмір витрат, які пов`язані із складанням апеляційної скарги та участь у судовому засіданні апеляційної інстанції - 8000грн. У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Богдан О.О. зазначила, що орієнтовний розмір витрат на правову допомогу за складання відзиву на апеляційну скаргу та участь у судовому засіданні становить 7 000грн. У підтвердження понесених витрат на правову допомогу адвокатом Богдан О.О. апеляційному суду надана копія договору про надання правничої допомоги № 6 від 20 червня 2022 року; копія додаткової угоди № 2 від 11 травня 2023 року; акт № 2 про прийняття-передачу наданих послуг, згідно якого складення апеляційної скарги - 3000грн; складення відзиву на апеляційну скаргу - 3500грн; участь у судовому засіданні - 3 500грн; квитанції у підтвердження оплати наданих послуг. У поданих заперечення адвокат Казак К.І. посилається на необґрунтованість та не співмірність заявлених до відшкодування витрат, враховуючи предмет спору, сталу судову практику у даній категорії справи, а також зазначає про матеріальний стан позивачки, яка є пенсіонеркою. Визначаючи розмір витрат, які підлягають відшкодуванню відповідачці за рахунок позивачки, колегія суддів враховує складність даної справи, що апеляційна скарга на додаткове рішення суду не вимагала значних затрат часу, що апеляційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Богдан О.О. підлягає частковому задоволенню, що заперечення на апеляційну скаргу представника позивачки у значній мірі повторює положення відзиву на позовну заяву, а також те, що позивачка є особою похилого віку та пенсіонеркою, тому визначає до відшкодування 3 000грн. Керуючись статтями 367, 374, 375, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд постановив: апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Казака Кирила Ігоровича залишити без задоволення. Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 , яка є законним представником малолітнього ОСОБА_3 - адвоката Богдан Олени Олександрівни задовольнити частково. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 17 січня 2023 року залишити без змін. Додаткове рішення Оболонського районного суду міста Києва від 13 березня 2023 року змінити, збільшивши розмір судових витрат, які стягнуті з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , з 2 000грн до 6 000грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь законного представника малолітнього ОСОБА_3 - ОСОБА_2 судові витрати у сумі 3 000грн. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Суддя-доповідач І.М. Рейнарт Судді Г.М. Кирилюк Т.І. Ящук