Постанова 4824 № 371/1656/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua Єдиний унікальний номер справи № 371/1656/18 Головуючий у першій інстанції - Капшук Л.О. Апеляційне провадження № 22-ц/824/160/2020 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 лютого 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді: Яворського М.А., суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О., за участю секретаря - Владімірової О.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миронівського районного суду Київської області від 11 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , законний представник малолітнього відповідача ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , орган опіки та піклування Миронівської міської ради, про визнання таким, що втратив право користування житловим приміщенням, - ВСТАНОВИВ: У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , законний представник малолітнього відповідача ОСОБА_3 та просив ухвалити рішення, яким визнати ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 таким, що втратив право на користування жилим приміщенням- квартирою АДРЕСА_1 . Стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 судові витрати. Позов обґрунтовує тим, що він є співвласником вище вказаної квартири. Співвласниками вказаної квартири є також його дружина ОСОБА_4 та сини: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Позивач вказує, що у вказаній квартирі зареєстрованими значаться він, його дружина та відповідач ОСОБА_2 , який є його онуком та сином ОСОБА_6 . Після розірвання шлюбу між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , ОСОБА_2 проживає зі своєю матір`ю в квартирі АДРЕСА_2 . Позивач посилається на те, що відповідач та його мати ОСОБА_3 не проживають у квартирі АДРЕСА_1 , не несуть ніяких обов`язків по сплаті комунальних послуг, витрат по утриманню квартири. Зазначає, що мати у добровільному порядку не бажає зареєструвати сина за своїм місцем реєстрації, тому позивач просив задовольнити його позовні вимоги. Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 11 листопада 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 понесені судові витрати у розмірі 1 126,96 грн. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, відповідно до якої просив скасувати рішення Миронівського районного суду Київської області від 11 листопада 2019 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що вважає оскаржуване рішення таким, що ухвалене із порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню виходячи із наступного. Апелянт зазначає, що відповідач ОСОБА_2 є сином ОСОБА_6 та ОСОБА_9 , які не зареєстровані та не проживають у спірній квартирі, шлюб між ними розірвано, та остання має іншого чоловіка з яким проживає однією сім`єю. Проте, мати ОСОБА_2 не бажає в добровільному порядку зареєструвати сина за місце своєї реєстрації. Апелянт, з посиланням на ч. 3 ст. 29 ЦПК України, вказує, що місцем проживання фізичної особи у віці від 10 до 14 років є місце проживання її батьків або одного з них, з ким проживає дитина, якщо інше не встановлено за згодою між дитиною та батьками. Жодних договорів позивач, як власник квартири, щодо вселення та користування житловим приміщенням по місцю реєстрації не укладав. ОСОБА_1 вказує, що він та співвласники квартири мають намір продати її, але потенційні покупці відмовляються від угоди, коли дізнаються, що в ній зареєстрована малолітня дитина. Окрім того, позивач зазначає, що в судовому засіданні пропонував матері ОСОБА_2 зареєструвати сина за місце реєстрації батька - АДРЕСА_3 , проте позитивної відповіді не отримав, хоча реєстрація малолітньої дитини за адресою проживання його батька відповідає нормам статті 29 ЦПК України, ніяким чином не порушує його права та не перешкоджає власникам спірної квартири здійснити своє право розпорядження власністю. Дана обставина не була врахована судом першої інстанції при ухваленні оспорюваного рішення. На адресу суду надійшов відзив від представника ОСОБА_2 ОСОБА_10 , відповідно до якого вважає, що рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Відповідач вказує, що малолітній ОСОБА_2 є сином ОСОБА_6 та після народження був зареєстрований своїм батьком в квартирі АДРЕСА_1 , як член сім'ї співвласника квартири, в наслідок чого отримав право користування жилим приміщенням. Відповідач вказує, що особа може мати кілька місць проживання, та при цьому вільно обирати місце проживання наділена фізична особа, яка досягла 14 років. ОСОБА_2 же є малолітнім, та набув права користування житлом на законних підставах і в силу свого малолітства він не може самостійно обирати місце свого проживання, тому факт його не проживання в спірній квартирі обумовлений поважними причинами і не є підставою для позбавлення дитини права користування житлом, співвласником якого є його батько. Окрім того, відповідач вказує, що позивачем не надано доказів, які б свідчили про вчинення дій позивачем та третіми особами щодо наміру продажу квартири, а також не доведено обставин, що свідчили б про наявність покупців на вказану квартиру та обставин відмови у її придбанні лише через реєстрацію в такій квартирі малолітньої особи. У відзиві також вказано, що доводи позивача про те, що фізична особа, що не досягла 10 років може бути зареєстрована лише з тим із батьків, з яким вона проживає, є безпідставними, адже місце проживання особи не пов`язується з її реєстрацією. Враховуючи викладене, відповідач просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Миронівського районного суду Київської області від 11 листопада 2019 року - без змін. При апеляційному розгляді справи, позивач у справі ОСОБА_1 підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі та просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову у повному обсягу. Інші учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату? час та місце розгляду справи до суду апеляційної інстанції не з`явилися та заяв про відкладення розгляду справи з поважних причин не подали, тому колегія суддів з врахуванням положень ч.2 ст.372 ЦПК України вважає за можливе розглянути вказану справу у відсутність відповідачки та третіх осіб. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача у справі ОСОБА_1 , вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Суд першої інстанції при розгляді вказаної справи встановив, що ОСОБА_1 є одним із співвласників квартири АДРЕСА_1 . Співвласниками квартири є також дружина позивача ОСОБА_4 та сини ОСОБА_11 , ОСОБА_12 . У квартирі зареєстровані позивач, його дружина та онук ОСОБА_2 , відповідач у справі. Вказана обставина підтверджуються даними свідоцтва про право власності на житло, виданого Білоцерківським БТІ 15 січня 1999 року, довідкою № 02-50/4423 від 26 листопада 2018 року, виданої виконавчим комітетом Миронівської міської ради (а.с., а.с. 15, 16). Малолітній ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сином співвласника вказаної квартири ОСОБА_6 від шлюбу з ОСОБА_9 , укладеного 11 серпня 2007 року. Вказаний шлюб розірвано. 1 липня 2016 року ОСОБА_9 повторно уклала шлюб та змінила своє прізвище на прізвище чоловіка - ОСОБА_3 . Такі обставини підтверджуються даними свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 11 серпня 2007 року та свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 24 листопада 2010 року, виданих відділом реєстрації актів цивільного стану Миронівського районного управління юстиції Київської області, свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 від 1 липня 2016 року, виданого Миронівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області (а.с., а.с. 60-62). ОСОБА_6 з 07 лютого 2018 року зареєстрований та проживає в будинку під номером АДРЕСА_3 , ОСОБА_3 з 25 липня 1992 року зареєстрована у квартирі під номером АДРЕСА_2 , однак там не проживає. Фактично вона з малолітнім ОСОБА_2 та іншими члени сім`ї проживають без реєстрації у квартирі АДРЕСА_4 , яка перебуває у спільній частковій власності ОСОБА_13 Вказані обставини підтверджуються даними довідки № 996 від 30 листопада 2018 року, виданої Росавською сільською радою Миронівського району Київської області, довідки № 02-50/3413 від 06 листопада 2017 року, довідки № 02-50/1966 від 08 травня 2019 року, акту обстеження № 02-50/1990 від 10 травня 2019 року, виданих Миронівською міською радою Київської області, витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 34315032 від 28 лютого 2015 року (а.с., а.с. 17, 18, 63-65). Факт, відповідно до якого відповідач, малолітній ОСОБА_2 , не проживає за своїм зареєстрованим місцем проживання - у квартирі під номером АДРЕСА_1 , також підтверджують акти обстеження житлово-побутових умов від 28 листопада 2017 року, 20 грудня 2017 року, 17 січня 2018 року, 14 лютого 2018 року, 22 березня 2018 року, 24 квітня 2018 року, 23 травня 2018 року, 29 червня 2018 року, 20 липня 2018 року, 21 серпня 2018 року, 26 вересня 2018 року, 30 жовтня 2018 року (а.с., а.с. 19-30). Інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 166239384 та № 166239401 від 12 травня 2019 року вказують на відсутність у відповідача та його законного представника власного нерухомого майна (а.с., а.с. 66, 67). Вирішуючи вказаний спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції мотивував свій висновок тим, що відповідач, малолітній ОСОБА_2 , будучи сином співвласника квартири ОСОБА_6 , набув права користування квартирою під номером АДРЕСА_1 на законних підставахта не проживає у спірному житлі з поважних причин, якими є розірвання шлюбу між його батьками і визначення його місця проживання разом з матір`ю, а також враховуючи його неповнолітній вік, ОСОБА_2 не може самостійно обирати місце проживання, тому факт його непроживання у спірній квартирі обумовлений поважними причинами і не є підставою для позбавлення його права користування належним його батькові житлом. Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції виходячи з наступного. Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову відповідає з огляду на наступне. Так, статтею 47 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. У статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зазначено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Європейський суд з прав людини вказував, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, від 02 грудня 2010 року). Відповідно до частини третьої статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Отже, право на житло є конституційним правом людини, яке гарантується Основним Законом України, Конвенцією, а тому позбавлення цього права, в тому числі шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житлом, можливо лише на підставі закону, мати легітимну мету та відповідати принципу пропорційності втручання. Згідно із частиною другою статті 64 ЖК України до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Відповідно до частинами четвертої та шостої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Фізична особа може мати кілька місць проживання. Відповідно до частини другої статті 405 ЦК України член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. Вичерпного переліку поважності причин не проживання у житловому приміщенні житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим зазначене питання суд вирішує у кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи. Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, необхідна наявність одночасно двох умов, зокрема, відсутність члена сім`ї без поважних причин понад один рік, а також відсутність поважних причин непроживання за адресою такого житлового приміщення. Оскільки, малолітня дитина не може самостійно обирати місце свого проживання, тому факт її не проживання у спірній квартирі не є безумовною підставою для позбавлення дитини права користування цим житлом. Не можна вважати не поважною причину непроживання дитини у спірному житлі та проживання її в іншому місці, з одним із батьків, оскільки малолітня дитина в силу свого віку не має достатнього обсягу цивільної дієздатності щоб самостійно визначати місце свого проживання. Маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання, за місцем проживання будь-кого з батьків, дитина може реалізувати його лише за умови досягнення певного віку. Не впливає на поважність причин не проживання дитини і наявність у того з батьків, з ким вона фактично проживає, права власності на житло, оскільки наявність майнових прав у батьків дитини не може бути підставою для втрати її особистих житлових прав. Визначальним в цьому є забезпечення найкращих інтересів дитини. Відповідно до статті 6 СК України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Жодна дитина не може бути об`єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання (стаття 16 Конвенції). З урахуванням наведеного, факт не проживання ОСОБА_2 у спірній квартирі зумовлений поважними причинами, оскільки він в силу свого віку та обставин, які склалися у родині не може сам проживати у цій квартирі, а тому відсутні передбачені статтею 405 ЦК України передумови для позбавлення його права на житло шляхом визнання таким, що втратив право користування цим житлом, в якому він зареєстрований батьком ОСОБА_6 та який є співвласником зазначеного житлового приміщення. Наведені правові висновки узгоджуються з висновками суду касаційної інстанції, викладеними у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 711/4431/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 466/7546/16-ц, від 27 червня 2019 року у справі № 337/1760/17, 27 листопада 2019 року справа № 368/750/16-цщо ухвалені у подібних правовідносинах за аналогічних фактичних обставин. Ураховуючи наведене, апеляційний суд доходить висновку про безпідставність доводів апеляційної скарги та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, тому апеляційна скарга повинна бути залишена без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Миронівського районного суду Київської області від 11 листопада 2019 рокузалишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови виготовлено 12 лютого 2020 року. Головуючий суддя : М.А.Яворський Судді: Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв