Постанова 4824 № 213/127/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний номер справи: 213/127/20 Головуючий у суді першої інстанції: Гаврилової О.В. Номер провадження: 22-ц/824/9060/2020 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Коцюрба О.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 грудня 2020 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Коцюрби О.П. суддів: Білич І.М., Іванченка М.М. при секретарі Перебитюку А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 09 квітня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Інгулецького відділу державної виконавчої служби міста Кривий Ріг Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, треті особи: ОСОБА_2 , Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «ДніпроГаз» про зняття арешту на квартиру, - ВСТАНОВИВ: До Інгулецького районного суду міста Кривий Ріг Дніпропетровської області звернулась ОСОБА_1 з позовом до Інгулецького відділу державної виконавчої служби міста Кривий Ріг Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області. В обґрунтування позовних вимог, ОСОБА_1 вказувала, що їй на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 . Звернувшись до нотаріуса з метою відчуження вказаної квартири, їй стало відомо, що в розділі, який відкритий на квартиру за реєстраційним номером № 5735780000, зареєстрований арешт на нерухоме майно на ім`я ОСОБА_2 , запис про обтяження № 86919, накладений Інгулецьким відділом Державної виконавчої служби міста Кривий Ріг Головного управління юстиції у Дніпропетровській області, згідно постанови про арешт майна боржника та заборони на його відчуження ВП № 15641161 від 01 грудня 2011 року. Згідно отриманої інформації, на виконанні Інгулецького відділу державної виконавчої служби міста Кривий Ріг Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області знаходилось виконавче провадження ВП № 15641161 про стягнення боргу з ОСОБА_2 , (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), на користь ВАТ «ДніпроГаз», яке є завершеним у зв`язку з поверненням стягувачу виконавчого документа на підставі п.2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження». Позивач зазначила, що станом на 18 лютого 2013 року в квартирі АДРЕСА_1 був зареєстрований ОСОБА_2 , (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ). Накладаючи обтяження державний виконавець помилково вказав реєстраційний номер облікової картки платника податків не боржника, а зовсім іншої людини, тому позивачу - власнику квартири відмовили в продажу належної їй квартири. Позивач вважає, що державним виконавцем помилково внесено запис про обтяження № 86919 на квартиру, яка належить їй на праві власності. ОСОБА_1 зазначила, що такими діями державної виконавчої служби порушуються її права на вільне користування та розпорядження своїм майном. Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просила суд зняти арешт з нерухомого майна: квартири АДРЕСА_1 , яка належить їй на праві приватної власності, внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно: номер запису про обтяження № 86919, накладений Інгулецьким відділом Державної виконавчої служби міста Кривий Ріг Головного управління юстиції у Дніпропетровській області, згідно постанови про арешт майна боржника та заборони на його відчуження у виконавчому провадженні ВП № 15641161 від 01 грудня 2011 року. Ухвалою Інгулецького районного суду міста Кривий Ріг Дніпропетровської області від 14 січня 2020 року дану позовну заяву передано на розгляд Дніпровському районному суду міста Києва. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 09 квітня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі, посилаючись на необґрунтованість рішення суду, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, просила рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 09 квітня 2020 року скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, ОСОБА_1 зазначала, що із вказаним рішенням суду погодитись не можна, оскільки суд не взяв до уваги, що арешт на її майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 , Інгулецьким відділом державної виконавчої служби міста Кривий Ріг Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області накладено помилково. Апелянт вказала на те, що суд першої інстанції залишив поза увагою її доводи про те, що вона не має жодного відношення до боргів інших осіб та не є стороною будь-якого виконавчого провадження як стягувач чи боржник. На думку апелянта, суд першої інстанції ухвалив незаконне рішення, яким грубо порушив права власника на вільне володіння та розпорядження своїм майном, яке беззаперечно підлягає скасуванню судом апеляційної інстанції. Правом подати відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , учасники справи не скористалися. Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено, що за договором дарування частини квартири від 30 серпня 2006 року ОСОБА_3 безоплатно передала у власність ОСОБА_1 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 (а.с. 6). Між ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) та ОСОБА_1 , 18 лютого 2013 року укладено договір купівлі-продажу 1/3 частки квартири, згідно якого ОСОБА_2 передав у власність ОСОБА_1 , а остання прийняла належну продавцеві 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 (а.с. 7). З Інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованої 26 червня 2019 року, вбачається, що право власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_1 18 лютого 2013 року, на підставі вказаного договору купівлі-продажу (а.с. 8). Окрім цього, із вказаної Інформації вбачається, що 01 грудня 2011 року державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві Заіко І.В. зареєстровано арешт нерухомого майна (номер запису про обтяження: 86919) на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: ВП № 15641161, виданий 01 грудня 2011 року, видавник: Інгулецький відділ державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції, державний виконавець Чеглаков Є.О., Відомості про реєстрацію до 01 січня 2013 року: Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження: 11915403, 01 грудня 2011 року, реєстратор: Дніпропетровська філія державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України (а.с. 8). Із змісту листа Інгулецького відділу державної виконавчої служби міста Кривий Ріг Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області № 13.12-34/9386 від 24 квітня 2019 року, вбачається, що на примусовому виконанні у відділі перебувало виконавче провадження ВП № 15641161 щодо стягнення з ОСОБА_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на користь ВАТ «ДніпроГаз» боргу у розмірі 1 941,02 грн., яке є завершеним, у зв`язку із поверненням стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчого документу. З матеріалів справи також вбачається, що державним виконавцем Інгулецького відділу державної виконавчої служби міста Кривий Ріг Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, 01 грудня 2011 року було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, реєстраційний номер обтяження 11915403. Відносно, який Станом на 18 лютого 2013 року, відносно ОСОБА_2 , який був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , жодні виконавчі документи на виконання до відділу не надходили й на виконанні не перебувають. Також, державними виконавцями Інгулецького відділу державної виконавчої служби міста Кривий Ріг Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області не вносились відомості до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна відносно ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , який станом на 18 лютого 2013 року був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) (а.с.10). У п. 24 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 6 від 07 лютого 2014 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» судам надано роз`яснення про те, що вимоги інших осіб щодо належності їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред`явлення ними відповідно до правил судової юрисдикції позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на це майно і зняття з нього арешту. В роз`ясненнях, викладених у п. 5 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 03 червня 2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» зазначено, що у разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України2004 року. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження». Згідно зі ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV (в редакції чинній на 01 грудня 2011 року - винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Частинами 1 - 4 ст. 57 З Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV (у відповідній редакції) передбачено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження виноситься державним виконавцем не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку для самостійного виконання рішення (якщо така постанова не виносилася під час відкриття виконавчого провадження) та не пізніше наступного робочого дня із дня виявлення майна. Проведення опису майна боржника здійснюється не пізніше ніж протягом місяця з моменту отримання інформації про місцезнаходження майна. Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження. Копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті, та органам, що ведуть Державний реєстр обтяжень рухомого майна. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом. Пунктом 2 ч. 1, ч. 5 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV (у відповідній редакції) виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону. Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18, орган державної виконавчої служби у справах за позовами осіб щодо належності саме їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, може залучатися судом як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. Звертаючись до суду з позовом про зняття арешту з квартири, ОСОБА_1 визначила відповідачем Інгулецький відділ державної виконавчої служби міста Кривий Ріг Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, який є неналежним відповідачем в даній категорії справ, а задоволення позову до неналежного відповідача матиме наслідком порушення принципів рівності сторін та змагальності процесу. Твердження апелянта про те, що саме відділом виконавчої служби було помилково внесено запис про обтяження належної їй на праві власності квартири, спростовуються доказами наявним в матеріалах справи, так як арешт зареєстровано державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві Заіко І.В. на підставі відомостей про реєстрацію до 01 січня 2013 року: Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження: 11915403, 01 грудня 2011 року, внесених реєстратором: Дніпропетровська філія державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає висновок Дніпровського районного суду міста Києва про відсутність визначених законом підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до Інгулецького відділу державної виконавчої служби міста Кривий Ріг Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про зняття арешту на квартиру, правильним та таким, що ґрунтується на вимогах закону, оскільки, позов пред`явлено до неналежного відповідача. Посилання апелянта на те, що відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову, суд першої інстанції порушив права власника на вільне володіння та розпорядження своїм майном, колегія суддів вважає безпідставними та такими, що ґрунтуються на власному розумінні апелянтом норм чинного законодавства. Інших вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки Дніпровського районного суду міста Києва та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, апеляційна скарга не містить. Оскільки, при вирішенні вказаної справи, Дніпровським районним судом міста Києва правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 09 квітня 2020 року без змін так як доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Керуючись ст.ст. 259, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 09 квітня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: О.П. Коцюрба Судді: І.М. Білич М.М. Іванченко