Постанова Полтавський апеляційний суд № 639/5053/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 639/5053/20 Номер провадження 22-ц/814/101/21Головуючий у 1-й інстанції Єрмоленко В.Б. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 березня 2021 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача): Карпушина Г.Л., суддів: Панченка О.О., Пікуль В.П., при секретарі судового засідання: Ряднині І.В., - розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 15 вересня 2020 року (ухвалене суддею Єрмоленко В.Б., повний текст рішення складено суддею 21.09.2020 року) у справі за позовною заявою Харківського апеляційного суду до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И В : У серпні 2020 року позивач Харківський апеляційний суд звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у сумі 186 127,97 грн та понесених витрат. В обгрунтування позовних вимог зазначив, що 27.04.2020 відповідачем подано заяву про відставку і 19.05.2020 Вищою радою правосуддя прийнято рішення про звільнення з посади судді Харківського апеляційного суду. Знаходячись на лікарняному лікування з 09.01.2020 у Комунальному некомерційному підприємстві «Обласна клінічна лікарня», відповідач не повідомив відділ кадрового забезпечення та державної служби про тимчасову непрацездатність, подав заяву про надання частини щорічної відпустки з 10.01.2020, а потім аналогічні заяви про надання відпустки до 05.05.2020. На підставі наданих заяв та наказів відповідачу сплачена суддівська винагорода на дні відпустки та допомога на оздоровлення. У квітні 2020 ФССУ звернувся до позивача з інформацією про те, що Харківським апеляційним судом не подано жодної заяви розрахунку на здійснення фінансування для надання матеріального забезпечення у зв?язку з тимчасовою втратою працездатності ОСОБА_1 , який перебував за рахунок коштів ФССУ на санаторно-курортному лікуванні. В подальшому, відповідач надав листи непрацездатності за загальний період період з 09.01.2020 по 05.05.2020. Документи були опрацьовані і нарахована допомога по тимчасовій непрацездатності, заяви-розрахунки подані до ФССУ для надання матеріального забезпечення. Оскільки час відпусток співпадав з тимчасовою непрацездатністю, відпустки перенесено на період з 05.05.2020 по 17.07.2020 та здійснені відповідні перерахунки. На момент звільнення 20.05.2020 ОСОБА_1 знаходився у відпустці, тому він подав до відділу кадрового забезпечення та державної служби заяву про відкликання з відпустки з 21.05.2020. Після здійснення кінцевого розрахунку виявилось, що заборгованість ОСОБА_1 перед судом склала 409 087,16 грн, яка утворилася за рахунок перенесення днів відпустки через хворобу та за рахунок відкликання з відпустки через звільнення за період з 21.05.2020 по 17.07.2020. У зв?язку з нарахуванням компенсації за невикористану відпустку у розмірі 161 617,69 грн. загальна сума заборгованості зменшилась до 247 469,47 грн. Після ознайомленням зі станом розрахунку при звільненні ОСОБА_1 виявив бажання про утримання заборгованості з допомоги по тимчасовій непрацездатності у сумі 186 127,97 грн. та залишку у розмірі 61 341,49 грн. з вихідної допомоги згідно його заяви. Відрахування останньої суми здійснено після надання заяви відповідача, а заборгованість у сумі 186 127,97 грн необхідно було внести в касу після отримання ним матеріальної допомоги по тимчасовій непрацездатності від ФССУ, але відповідач став заперечувати проти наявності заборгованості та невірного розрахунку при звільненні. Позивач вважає, що оскільки ОСОБА_1 не повідомив про факт знаходження на лікуванні та одночасно надав заяви про відпустку, отримана ним суддівська винагорода безпідставно набута, тому просять стягнути зазначені кошти. Проведення відрахування із заробітної плати було неможливо по заяві відповідача через недостатність коштів для покриття заборгованості, тому як у місяці звільнення нарахована вихідна допомога та матеріальна допомога по тимчасовій непрацездатності, утримання з яких заборонено ст. 129 КЗпП України, ст. 34 Закону України «Про загальнообов?язкове державне соціальне страхування». Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 15 вересня 2020 рокупозовні вимоги Харківського апеляційного суду - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Харківського апеляційного суду заборгованість у сумі 186 127 грн 97 коп, понесені витрати по сплаті судового збору - 2791 грн 92 коп, а всього 188 919 (сто вісімдесят вісім тисяч дев?ятсот дев?ятнадцять) грн 89 коп. З вказаним рішенням суду не погодився ОСОБА_1 та подав на нього апеляційну скаргу, в якій прохав скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 15 вересня 2020 року та закрити провадження у справі. Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необгрунтованим, а також таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Посилається на те, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. Зокрема вказує, що позивачу було достеменно відомо про його непрацездатність та її період, оскільки табель обліку робочого часу веде кадровий орган. Посилається на те, що висновок суду першої інстанції про застосування до вказаних правовідносин положення ст. 1212 ЦК України є помилковим, оскільки до вказаних правовідносин підлягала застосуванню норма ст. 1215 ЦК України. Також зазначає, що суд першої інстанції у своєму рішенні не навів доказів того, що накази про надання йому відпустки і виплату суддівської винагороди є протиправними, а тому відсутні підстави вважати, що судова винагорода отримана відповідачем без правових підстав. Вказує, що судом наведені суперечливі та взаємовиключні підстави стягнення спірної суми. Також зазначив, що суд задовольнив позов з різних підстав і вийшов за межі позовних вимог, стягнувши на користь позивача кошти Фонду соціального стархування, які стягувати заборонено. Крім того, апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції незаконним у зв?язку з тим, що порушені правила підсудності. Вказує, що спір виник з питання нарахування судової винагороди та пов?язаний з проходженням публічної служби, тому рішення підлягає скасуванню із закриттям провадження по справі на підстав ст. 377 ЦПК України. Крім того, в апеляційній скарзі апелянт заявив клопотання, в якому прохав витребувати у позивача та в ДСА України докази, а саме: заяву ОСОБА_1 про перерозподіл справ в зв?язку з хворобою, табель обліку робочого часу в частині, що стосується судді Протасова В.І. з 17 березня 2020 року, рішення зборів суддів Харківського апеляційного суду в період січня-лютого 2020 року про перерозподіл справ, що були в провадженні судді Протасова В.І. і дослідити їх під час апеляційного розгляду. Прийняти в якості доказу електронну копію протоколу розподілу справ Харківського апеляційного суду від 18 березня 2020 року. В обгрунтування заявленого клопотання зазначив, що у зв?язку з хворобою та хірургічним втручанням він пропустив строк на подачу клопотання про витребування доказів у позивача та в ДСА України. Прохав суд, визнати цю причину поважною і витребувати у позивача та в ДСА України докази, якими підтверджуються його пояснення викладені в апеляційній скарзі. Ухвалою Верховного Суду від 04.11.2020 року визначено підсудність цивільної справи за позовом Харківського апеляційного суду до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості Полтавському апеляційному суду. Ухвалою судді Полтавського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 15 вересня 2020 року, та ухвалою колегії суддів Полтавського апеляційного суду від 05 січня 2021 року справу призначено до розгляду. Від позивача Харківського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній спростовуючи доводи, які викладені в апеляційній скарзі та підтримуючи рішення суду першої інстанції прохав апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Судове засідання проводилось в порядку письмового провадження за відсутності сторін по справі, з дотриманням принципу гласності судового процесу та забезпеченням сторонам права на своєчасне та повне отримання інформації про хід та результати розгляду справи. Колегія суддів, заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та мотиви апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає до часткового задоволення виходячи з наступних підстав. У відповідності з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно п.4 ч.1 ст. 374 ЦПК України, за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково. Відповідно до ч.1 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Згідно п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що наказом голови Харківського апеляційного суду № 04-03/13-ос від 02.10.2018 ОСОБА_1 переведений на посаду судді Харківського апеляційного суду. 27.04.2020 року ОСОБА_1 подано заяву про відставку 19.05.2020 року Вищою радою правосуддя прийнято рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Харківського апеляційного суду. Наказом голови Харківського апеляційного суду №05-04/69-ос від 20.05.2020 року відповідача ОСОБА_1 відраховано зі штату Харківського апеляційного суду. Тобто, з викладених обставин вбачається, що ОСОБА_1 проходив публічну службу на посаді судді в Харківському апеляційному суді. 13 серпня 2020 року Харківський апеляційний суд звернувся до Жовтневого районного суду м. Харкова з позовом, в якому прохав стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь Харківського апеляційного суду заборгованість у сумі 186 127,97 грн Так, звертаючись до суду з вказаним позовом Харківський апеляційний суд зазначив, що відповідач ОСОБА_1 має заборгованість перед позивачем у розмірі 186 127,97 грн, які підлягають стягненню на підставі ст. 127, 233 КЗпП, ст. 22 Закону України «Про відпустки», ст. 1212 ЦК України, як безпідставно набуті, без достатньої правової підстави Задовольняючи позовні вимоги Харківського апеляційного суду суд першої інстанції виходив з того, що позивачем при здійсненні остаточного розрахунку з ОСОБА_1 не було порушено норми законодавства, отже сума, що нарахована як лікарняні у розмірі 186 127,97 грн, підлягають стягненню з відповідача. При розгляді апеляційної скарги колегія суддів звертає увагу на наступне. Згідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Однією з основних засад судочинства, визначених п.8 ч.3 ст. 129 Конституції України є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом. За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. Згідно із ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку субєктів владних повноважень. У розумінні п.п. 2, 17 ч.1 ст.4 КАС України, справа адміністративної юрисдикції (адміністративна справа) - це публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування. Відповідно до п.2 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. Спори з приводу прийняття громадянина на публічну службу, її проходження чи звільнення, на відміну від спорів щодо оскарження рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності суб?єкта владних повноважень, мають розглядатися за правилами адміністративного судочинства незалежно від того, чи здійснює орган, з яким виник спір, у конкретних правовідносинах з позивачем владні управлінські функції. Для визначення юрисдикції спору з приводу прийняття громадянина на публічну службу, її проходження чи звільнення суд має встановити, чи проходила особа публічну службу (у розумінні пункту пункту 17 частини першої статті 4 КАС України), а також, у зв?язку з чим - прийняттям, проходженням або звільненням - виник спір. Матеріалами справи встановлено, що відповідач ОСОБА_1 є суддею у відставці. На час звільнення відповідача діяв Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червя 2016 року (далі - Закон), відповідно до статті 28 якого суддею апеляційного суду може бути особа, яка відповідає вимогам до кандидатів на посаду судді, за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя в апеляційному суді, а також відповідає одній із таких вимог: 1) має стаж роботи на посаді судді не менше п`яти років; 2) має науковий ступінь у сфері права та стаж наукової роботи у сфері права щонайменше сім років; 3) має досвід професійної діяльності адвоката, в тому числі щодо здійснення предтавництва в суді та/або захисту від кримінального обвинувачення щонайменше сім років; 4) має сукупний стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) відповідно до вимог, визначених пунктами 1-3 цієї частини, щонайменше сім років. Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 126 Конституції України підставою для звільнення судді з посади є подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням. За суддею, звільненим за його заявою про відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку (частина п?ята статті 120 Закону). Матеріалами справи встановлено, що спір між сторонами пов?язаний з визначенням розміру суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання і їх виплатою. Отже, є такими, що пов?язані з проходженням та звільненням з публічної служби, а тому на них поширюється юрисдикція адміністративного суду. Спори, пов`язані з визначенням розміру суддівської винагородита щомісячного довічного грошового утримання і їх виплатою є такими, що пов?язані з проходженням та звільненням з публічної служби. А тому на них поширюється юрисдикція адміністративного суду. Заперечення позивача про те, що судом першої інстанції правила підсудності не порушувалися, оскільки спірні правовідносини виникли у зв?язку з виявленням заборгованості перед установою при здійсненні кінцевого розрахунку працівнику при звільненні, таким чином спір відноситься до трудових правовідносин та не пов`язаний зі здійсненням публічно-владних управлінських функцій суб?єктом владних повноважень, спростовуються висновком про те, що спір виник з приводу проходження та звільнення з публічної служби. Колегія суддів вважає, що якщо спір виник після звільнення публічного службовця з посади, однак пов?язаний з вирішенням питань, які стосуються його діяльності на публічній службі та звільненням з неї, такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства, незважаючи на те, що спірні правовідносини фактично виникли після припинення публічної служби, а орган, в якому особа перебувала на цій службі, не здійснював щодо неї публічно-владні управлінські функції у спірних правовідносинах. Такий висновок суду викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №757/70264/17-ц, який у відповідності до вимог п.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», враховується іншими судами при застосуванні таких норм права. Згідно п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Якщо провадження у справі закривається з підстав, визначених пунктом 1 частини першої вказаної статті, суд повинен повідомити заявникові до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ (частина перша статті 256 ЦПК України). З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що вирішення даного спору відноситься до юрисдикції адміністративних судів. Тому, беручи до уваги викладене, колегія суддів приходить до висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги і закриття провадження по справі з огляду на те, що вирішення даного спору не належить до цивільної юрисдикції. За таких обставин, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає до часткового задоволення, а рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 15 вересня 2020 року скасуванню із закриттям провадження у справі. Керуючись ст. ст. 255, 367, 374, 377, 381 - 384 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 15 вересня 2020 року - скасувати. Провадження у справі за позовом Харківського апеляційного суду до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - закрити. Роз`яснити позивачу право на звернення за захистом своїх прав до суду в порядку адміністративного судочинства. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови виготовлено 12.03.2021 року. Головуючий суддя : __________________ Г.Л. Карпушин Судді: _______________ О.О. Панченко_______________ В.П. Пікуль