Постанова 4823 № 750/7804/20

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 10 березня 2021 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 750/7804/20 Головуючий у першій інстанції Коверзнев В. О. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/197/21 Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Бечка Є.М., суддів: Євстафіїва О.К., Шарапової О.Л., секретарі: Бивалькевич Т.В., Шапко В.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного м.Чернігова від 17 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «ТРАНСПЕЛЕ» про визнання договору недійсним, дата та місце складання повного тексту рішення: 17 листопада 2020 року, м.Чернігів, В С Т А Н О В И В: У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та ТОВ «Компанія «Транспеле» про визнання недійсним укладеного відповідачами 02 серпня 2017 року договору позики грошових коштів на суму 150000 грн. Позов обґрунтовувала тим, що відповідача ОСОБА_2 , який є її чоловіком, відповідно до наказу №7120001 від 13 липня 2017 року було прийнято на роботу до ТОВ «Компанія «Транспеле» на посаду водія автотранспортних засобів. Вказувала, що її чоловікові було повідомлено про необхідність підписання договору позику на суму 150000 грн для поступового відшкодування збитків, нібито понесених товариством у зв`язку із непередбачуваним витрачанням останнім коштів на оплату рахунку аварійної служби та СТО у Німеччині. Зазначала, що фактично грошові кошти у ТОВ «Компанія «Транспеле», ОСОБА_2 не отримував, а підписав договір позики під загрозою втрати роботи як єдиного джерела засобу існування. Рішенням Деснянського районного м.Чернігова від 17 листопада 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики від 02 серпня 2017 року, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ «Компанія «Транспеле» відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 суд першої інстанції вказує на те, що позивачем зазначено взаємовиключні підстави визнання договору недійсним, оскільки вчинення правочину під впливом тяжкої обставини передбачає реальність правочину, на відміну від його оскарження з підстав безгрошів`я, крім того позивачка не є ані стороною договору позики, ані правонаступником його сторони у зв`язку з чим їй не належить право оскарження вказаного договору з підстав передбачених ст.ст.233, 1051 ЦК України. Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що незважаючи на неявку у судове засідання всіх учасників справи та наявність клопотання представника позивача від 12 листопада 2020 року про відкладення розгляду справи, мотивованого поважними причинами неможливості явки в судове засідання, судом було прийнято рішення по суті спору, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Вказує, що висновок суду першої інстанції про те, що у тексті позовної заяви ОСОБА_1 у якості підстави для визнання недійним договору позики нібито було визначено статтю 1051 ЦК України є помилковим. Посилається на те, що правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як заінтересовані особи. У відзиві на апеляційну скаргу, ТОВ «Компанія «Транспеле» вказує на необґрунтованість апеляційної скарги. Вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, ухваленим у відповідності до норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування рішення суду першої інтонації з мотивів викладених у апеляційній скарзі відсутні. Зазначає, що вказана справа розглядалася судом першої інстанції в порядку спрощеного провадження, явка учасників справи, повідомлених належним чином, в рамках розгляду вказаної справи є необов`язковою. Суд першої інстанції правильно вирішив спір про визнання договору позики недійсним, застосувавши ст. 233 ЦК України та ч. 1 ст. 1051 ЦК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, показання допитаного як свідка ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, перевіривши законність рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ст.263 ЦПК України передбачено, що рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Даним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає. Судом встановлено, що 02 серпня 2017 року між ТОВ «Компанія «Транспеле» та ОСОБА_2 укладено договір позики грошових коштів, за якими позикодавець ТОВ «Компанія «Транспеле» передав позичальнику ОСОБА_2 у власність 150000 грн. Факт одержання грошей підтверджено видатковими касовими ордерами, власноручно підписаними позичальником в момент передачі йому коштів (а.с.25-30). Відповідно до п.3 договору зазначену вище суму грошей позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві готівкою (або зарахуванням грошової суми на банківський рахунок) в строк до 02 серпня 2019 року. Звертаючись з позовом про визнання вищезазначеного договору позики недійсним ОСОБА_1 посилалась на те, що її чоловік ОСОБА_2 фактично грошові кошти у співвідповідача не отримував, а підписав договір позики від 02 серпня 2017 року під впливом тяжкої обставини. Аналогічні показання ОСОБА_2 дав у судовому засіданні, будучи допитаним у якості свідка. У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Згідно статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема примусове виконання обов`язку в натурі. Загальні вимоги, дотримання яких є необхідним для чинності правочину, викладені в ст. 203 ЦК України Згідно з правилом ст. 204 ЦК правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом (нікчемний правочин) або якщо він не визнаний судом недійсним (оспорювані правочини). Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Таким чином, до передання грошей договір є неукладеним, отже його не можна визнати недійсним, в т.ч. з підстав, передбачених ст. 233 ЦК України. Ст.1051 ЦК України надає позичальнику право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Аналізуючи докази у їх сукупності, суд першої інстанції вірно встановив обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про те, що право на оскарження договору позики належить виключно його сторонам, а оскільки позивач є дружиною позичальника, а не стороною договору чи правонаступником сторони, їй не належить право оскарження договору позики, який був укладений між ТОВ «Компанія «Транспеле» та ОСОБА_2 з підстав передбачених ст.233,1051 ЦК України. Посилання позивачки на те, що її чоловік фактично не отримував грошові кошти у сумі 150000 грн, а підписав договір позики перебуваючи під загрозою втрати роботи, обґрунтовано не прийняті судом першої інстанції і не приймаються апеляційним судом, оскільки будь-яких доказів цього нею не надано. Крім того, взаємовідносини між ТОВ «Компанія «Транспеле» та ОСОБА_2 за оспорюваним договором позики від 02 серпня 2017 року вже були предметом розгляду Деснянського районного суду м. Чернігова. Так, рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 26 липня 2018 року у справі №750/10422/17, залишеним без змін після перегляду в апеляційному порядку, з ОСОБА_2 було стягнуто на користь ТОВ «Компанія «Транспеле» за договором позики від 02 серпня 2017 року кошти в сумі 149800 грн. Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, оскільки суд безпідставно розглянув справи не зважаючи на клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи є безпідставними, враховуючи наступне. В судовому засіданні 22 жовтня 2020 року був присутній представник позивача ОСОБА_3 , який заявив клопотання про відкладення розгляду справи для повторного виклику відповідачів, оскільки було задоволено клопотання про допит відповідача як свідка. Задовольнивши клопотання представника позивача, місцевий суд відклав розгляд справи, повідомивши представника позивача ОСОБА_3 під розписку про дату наступного судового засідання, а саме на 11 год. 30 хв. 17 листопада 2020 року. Вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі (частина п`ята статті 130 ЦПК України). Доказів обмеження заявника у здійсненні процесуальних прав, що мали місце перешкоди у доступі до правосуддя, матеріали справи не містять. Враховуючи, що учасники судового процесу в судове засідання 17 листопада 2020 року не з`явились, хоча належним чином були повідомлені про час та місце судового засідання, суд правомірно розглянув справу за відсутності учасників справи, що не суперечить норма ч. 1 ст. 223 ЦПК України. Беручи до уваги наведене, апеляційний суд вважає, що неможливість представника сторони взяти участь у судовому засіданні не позбавляє можливості позивача брати участь у судовому процесі особисто, а норми ЦПК України зобов`язують сторону добросовісно користуватись наданими процесуальними правами. Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції по суті спору. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку, що вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, постановлено з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384, 390 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Деснянського районного м.Чернігова від 17 листопада 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 11 березня 2021 року. Головуючий: Судді: