Постанова 4804 № 242/5167/20

22-ц/804/877/21 242/5167/20 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 09 березня 2021 року місто Маріуполь справа № 242/5167/20 провадження № 22-ц/804/877/21 Донецький апеляційний суд у складі: судді-доповідача Пономарьової О.М., суддів Зайцевої С.А., Попової С.А., секретар судового засідання Грішко С.В., сторони: позивач ОСОБА_1 , відповідач Державне підприємство «Селидіввугілля», розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на рішення Селидівського міського суду Донецької області у складі судді Хацько Н.О. від 11 січня 2021 року, в с т а н о в и в : Описова частина Короткий зміст позовних вимог 08 грудня 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Державного підприємства «Селидіввугілля» (далі ДП «Селидіввугілля») про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Позовна заява мотивована тим, що позивач до 17 січня 2020 року перебував з відповідачем у трудових відносинах та працював на відокремленому підрозділі «Шахта «Котляревська» ДП «Селидіввугілля». Наказом № 61-к від 17 січня 2020 року позивача звільнено на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням, у зв`язку із виходом на пенсія за віком з виплатою одноразової допомоги за стаж роботи у галузі в розмірі тримісячного заробітку. Після звільнення відповідач заборгував заробітну плату та не виплатив її до часу звернення до суду із позовом. Позивач вважає, що таким чином порушено трудове законодавство, тому просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість з заробітної плати у розмірі 51 220 грн 18 коп., яка складається з одноразової допомоги у розмірі 46 609 грн 62 коп. та виплат за листками непрацездатності за рахунок підприємства: жовтень 2019 року у сумі 551 грн 79 коп., листопад 2019 року у сумі 1 757 грн 84 коп., січень 2020 року у сумі 551 грн 78 коп., доплата до середнього заробітку за листком непрацездатності за червень 2020 року за рахунок підприємства в сумі 1 749 грн 15 коп. Також просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день ухвалення судового рішення, понесені судові витрати та допустити негайне виконання судового рішення в частині присудження заробітної плати. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 11 січня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до ДП «Селидіввугілля» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволено частково. Стягнуто з ДП «Селидіввугілля» на користь ОСОБА_1 заборгованість з невиплаченої при звільненні одноразової допомоги у розмірі 46 609 грн 62 коп., заборгованість по виплатам за листками непрацездатності за рахунок підприємства: жовтень 2019 року у сумі 551 грн 79 коп., листопад 2019 року у сумі 1 757 грн 84 коп., січень 2020 року у сумі 551 грн 78 коп., доплата до середнього заробітку за листком непрацездатності за червень 2020 року за рахунок підприємства у сумі 1 749 грн 15 коп., всього у сумі 51 220 грн 18 коп. Стягнуто з ДП «Селидіввугілля» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 55 000 грн 00 коп. Стягнуто з ДП «Селидіввугілля» на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 549 грн 91 коп. Рішення суду мотивоване тим, що наявність заборгованості по заробітній платі підтверджена доказами та не заперечується відповідачем. Оформивши звільнення позивача та видавши йому трудову книжку, відповідач свій обов`язок із проведення з працівником розрахунку не здійснив, а тому є підстави для застосування до відповідача відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, передбаченої ст. 117 КЗпП України. Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд розрахував суму компенсації за час затримки розрахунку станом на день розрахунку з середньоденної заробітної плати 919 грн 05 коп. та кількості днів затримки розрахунку 240, що складає 220 572 грн 00 коп. та дійшов висновку про непропорційнійсть і неспівмірність вказаної суми, що має надкомпенсаційний характер відповідальності роботодавця, в порівнянні із орієнтовним розміром майнових втрат позивача, в призмі недоотриманої ним при звільненні заробітної плати. З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважав справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат 55 000 грн 00 коп. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та неправильне застосування норм процесуального права, просив рішення скасувати в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 55 000 грн та ухвалити в цій частині нове, яким визначити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 214 138 грн 65 коп., в іншій частині рішення залишити без змін. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга мотивована тим, що Селидівський міський суд Донецької області при розрахунку середньоденної (годинної) заробітної плати не вірно застосував розмір мінімальної заробітної плати в України у сумі 4 723 грн та провів розрахунок із застосуванням показника часу затримки 12 місяців. Згідно наданої довідки, що складена ДП «Селидіввугілля» №04-22/3127 від 12 листопада 2020 року вбачається, що середньоденний заробіток позивача перед звільненням складає 919 грн. 05 коп. и саме з нього підлягає розрахунок середнього заробітку за кількість днів затримки розрахунку. Правом надання відзиву на апеляційну скаргу позивач не скористався, що не перешкоджає розгляду справи судом апеляційної інстанції. Рух справи у суді апеляційної інстанції Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 лютого 2021 року визначений склад суду: Пономарьова О.М. (суддя-доповідач), Зайцева С.А., Попова С.А. Ухвалою апеляційного суду від 18 лютого 2021 року у справі відкрито апеляційне провадження. Ухвалою апеляційного суду від 22 лютого 2021 року у справі закінчено проведення підготовчих дій та справу призначено до розгляду. Фактичні обставини справи, встановлені судом Відповідно до трудової книжки серія НОМЕР_1 ОСОБА_1 20 січня 1992 року прийнято до відокремленого підрозділу «Шахта «Котляревська» ДП «Селидіввугілля» у якості електрослюсаря 4 розряду з повним робочим днем під землею. 17 січня 2020 року ОСОБА_1 звільнено із займаної посади на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсія за віком з виплатою одноразової допомоги за стаж роботи в галузі в розмірі тримісячного заробітку. Відповідно до довідки № 04-22/3127 від 12 листопада 2020 року, виданої ВП «Шахта «Котляревська» ДП «Селидіввугілля», ОСОБА_1 станом на 09 листопада 2020 року не виплачена одноразова допомога у розмірі трьох середньомісячних заробітків за багаторічну працю у вугільній промисловості в розмірі 46 609 грн 62 коп., невиплачені листи непрацездатності за рахунок підприємства: жовтень 2019 року у сумі 551 грн 79 коп., листопад 2019 року у сумі 1 757 грн 84 коп., січень 2020 року у сумі 551 грн 78 коп., доплата до середнього заробітку по листку непрацездатності за червень 2020 року за рахунок підприємства в сумі 1 749 грн 15 коп. Згідно з Постановою № 100 від 08 лютого 1995 року середньоденна заробітна плата за два попередні місяці перед звільненням становить 919,05 грн (а.с.9)

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судове рішення оскаржується в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 55 000 грн, у зв`язку з чим апеляційний суд переглядає оскаржуване рішення в апеляційному порядку на предмет законності і обґрунтованості саме у цій частині та в межах доводів, наведених заявником в апеляційній скарзі. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи в межах апеляційного оскарження та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та застосовані норми права Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення провести з працівником розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, компенсація за невикористану відпустку, тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. У п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз`яснено, що, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. Таке роз`яснення цієї норми права надав і Конституційний Суд України у своєму рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями ст. 117, 237-1 цього Кодексу. Таким чином, аналіз наведених вище норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що передбачений ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України. Верховний Суд України у постанові від 18 січня 2017 року у справі № 6-2912цс16 зазначив, що аналіз статтей 116, 117 КЗпП України дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Оскільки закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, то у разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. №

100. З урахуванням цих норм, середньомісячна заробітна плата за час затримки розрахунку обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяця роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи. Відповідно до пункту 5 вказаного Порядку обчислення середньої заробітної плати, основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абз.1 п.8 цього порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника. Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку). Суд встановив, що при звільненні ОСОБА_1 17 січня 2020 року відповідач не провів з ним остаточний розрахунок та не виплатив заборгованість з заробітної плати в розмірі 51 220 грн 18 коп., тому дійшов обгрунтованого висновку про застосування положень ст.117 КЗпП України та стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку. Судом першої інстанції в рішенні наведений розрахунок середнього заробітку, проведений відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100, з розрахунку середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 919 грн 05 коп. за 240 днів затримки розрахунку, що складає 220 572 грн 00 коп., що спростовує доводи апеляційної скарги позивача про проведення неправильного розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку судом першої інстанції. Відповідно до ч 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Як наголошено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц: встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (п.п. 71-72). Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. […] оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач (п.п. 81, 86). […] зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (п.п. 91, 91.1-91.4). Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким висновком у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (п. 89). Суд першої інстанції, враховуючи вищевикладену правову позицію Верховного Суду, визначаючи розмір компенсації за час затримки розрахунку станом на день постановлення рішення, дійшов висновку про непропорційність та неспівмірність суми 220 572 грн 00 коп, що має надкомпенсаційний характер відповідальності роботодавця, в порівнянні із орієнтовним розміром майнових втрат позивача, в призмі недоотриманої ним при звільненні заробітної плати та для орієнтовної оцінки розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, врахував мінімальну заробітну плату в розмірі 4 723 грн 00 коп. за кожен місяць затримки розрахунку, встановлену Законом України «Про державний бюджет України на 2020 року», тобто на день звільнення позивача, та з урахуванням обставин справи обгрунтовано стягнув на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 55 000 грн, навівши достатні обгрунтування прийнятому рішенню. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і процесуальному сенсах. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 не спростовують правильність висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до помилкового судового рішення. Ніяких нових обставин чи доказів, які не були предметом розгляду судом першої інстанції та могли б вплинути на правильність висновків та рішення суду апеляційної інстанції не надано. Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд. та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINAv. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСІІЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до частини 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують фактичних обставин справи, встановлених судом, і не дають підстав для висновку про порушення чи неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права. Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції та вважає, що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність рішення суду, висновки суду здійсненні з дотриманням норм матеріального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін. Щодо розподілу судових витрат Відповідно до положень частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення та у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки оскаржуване судове рішення залишено без змін, а апеляційна скарга - без задоволення, питання про розподіл судових витрат апеляційний суд не вирішує. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 11 січня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених ст.389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту. Повний текст постанови складено 10 березня 2021 року. Суддя-доповідач О.М. Пономарьова Судді С.А. Зайцева С.А. Попова