Постанова 4854 № 420/5535/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 березня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/5535/20 Головуючий в 1 інстанції: Марин П.П. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Осіпова Ю.В., суддів Косцової І.П., Скрипченка В.О., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2020 року (м.Одеса, дата складання повного тексту рішення 18.09.2020р.) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, 3-ї особи Головного управління державної казначейської служби України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: 25.06.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ТУ ДСА України в Одеській області, 3-ї особи ГУ ДКСУ в Одеській області, в якому просив суд: - визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати йому, як судді Київського районного суду м. Одеси, суддівської винагороди з 01.05.2020 року із застосуванням обмеження, встановленого ст.29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік»; - зобов`язати ТУ ДСА України в Одеській області здійснити перерахунок та виплачувати його суддівську винагороду, як судді Київського районного суду м. Одеси, на підставі ч.2, 3 ст.135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, з урахуванням регіонального коефіцієнту, надбавки за вислугу років, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті, починаючи з 01.05.2020 року без урахування обмежень, встановлених ст.26 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»; - допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць; - зобов`язати ТУ ДСА України в Одеській області, як суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене рішення, подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення. Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що отримав судову винагороду за травень 2020 року в меншій сумі, ніж, на його думку, передбачено ст.135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», у зв`язку з чим вважає, що відповідачем порушено його право на належне матеріальне забезпечення, оскільки визначення розміру суддівської винагороди регулюється Законом України «Про судоустрій та статус суддів» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії ТУ ДСА України в Одеській області щодо нарахування та виплати судді Київського районного суду міста Одеси ОСОБА_1 суддівської винагороди з 01.05.2020 року по 31.07.2020 року із застосуванням обмеження, встановленого ст.29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік». Зобов`язано ТУ ДСА України в Одеській області здійснити перерахунок та виплатити суддівську винагороду судді Київського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 на підставі ч.2, 3 ст.135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, з урахуванням регіонального коефіцієнту, надбавки за вислугу років, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті, починаючи з 01.05.2020 року по 31.07.2020 року без урахування обмежень, встановлених ст.26 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» з урахуванням вже виплачених сум. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду 1-ї інстанції, представник ТУ ДСА України в Одеській області 13.10.2020 року подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18.09.2020 року та прийняти нове, яким у задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі. 27.10.2020 року матеріали даної справи, разом із вказаною вище апеляційною скаргою, надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду. Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12.11.2020 року відрито апеляційне провадження по даній справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження. Згідно приписів п.п.1,2 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю та/або неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність будь-яких законних підстав для її задоволення. Судом 1-ї інстанції встановлено наступні обставини справи. 13.10.2015 року до наказом голови Київського районного суду м. Одеси «Про зарахування до штату на посаду судді, обраного безстроково ОСОБА_1 » №49-ос ОСОБА_1 , переведеного Указом Президента України «Про переведення суддів» від 26.09.2015 року №5646/2015 на посаду судді Київського районного суду м. Одеси безстроково, зараховано до штату цього суду з 13.10.2015 року, встановивши йому посадовий оклад згідно штатного розпису. Відповідно до п.5 ст.133 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 40% посадового окладу з 13.10.2015 року, як такому, стаж роботи якого станом на 13.10.2015 року становить 18 років 3 місяці та 23 дні. 27.09.2018 року рішенням ВККС України №1745/КО-18 вирішено визнати суддю Київського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 таким, що відповідає займаній посаді. Згідно розрахункового листа за лютий 2020 року посадовий оклад судді Київського районного суду міста Одеси ОСОБА_1 складає 78825 грн., доплата за вислугу років (50%) 39412,5 грн. Відповідно до розрахункового листа за травень 2020 року, посадовий оклад судді Київського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 складає 78825 грн., доплата за вислугу років (50%) складає 34912,5 грн., обмеження, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020 року складає 71007,5 грн. Отже, судді Київського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 за травень 2020 року нарахована та виплачена суддівська винагорода з обмеженням 10 розмірами мінімальної заробітної плати у розмірі 47230 грн. За червень 2020 року та за липень 2020 року, судді Київського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 нарахована та виплачена суддівська винагорода також з обмеженням 10 розмірами мінімальної заробітної плати. Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду із даним позовом. Вирішуючи справу по суті та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з часткової обґрунтованості та часткової доведеності п/вимог та, відповідно, з неправомірності дій (бездіяльності) відповідача. Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обгрунтованими, з огляду на наступне. Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України. Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України «Про судоустрій та статус суддів» №1402-VII від 02.06.2016 року. Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства. Згідно з ч.1 ст.6 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Відповідно до ч.1 ст.48 зазначеного Закону суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. В свою чергу, ч.5 ст.48 Закону України «Про судоустрій та статус судів» передбачено, що незалежність судді забезпечується: 1) особливим порядком його призначення, притягнення до відповідальності, звільнення та припинення повноважень; 2) недоторканністю та імунітетом судді; 3) незмінюваністю судді; 4) порядком здійснення правосуддя, визначеним процесуальним законом, таємницею ухвалення судового рішення; 5) забороною втручання у здійснення правосуддя; 6) відповідальністю за неповагу до суду чи судді; 7) окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом; 8) належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді; 9) функціонуванням органів суддівського врядування та самоврядування; 10) визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки судді, членів його сім`ї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту; 11) правом судді на відставку. Згідно з ч.7 ст.48 Закону України «Про судоустрій та статус судів», при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді. Також, відповідно до ст.130 Конституції України, Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Як передбачено, ч.1 ст.135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Згідно з ч.2, 4, 5 ст.135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. А як передбачено ч.3 ст.135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; Також, до базового розміру посадового окладу, визначеного ч.3 цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб. У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду. Так, суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років 15%, більше 5 років 20%, більше 10 років 30%, більше 15 років 40%, більше 20 років 50%, більше 25 років 60%, більше 30 років 70%, більше 35 років - 80% посадового окладу. Також, відповідно до ч.6, 7, 8 ст.135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» суддям, які обіймають посади заступника голови суду, секретаря, голови судової палати, секретаря Пленуму Верховного Суду, секретаря Великої Палати Верховного Суду, виплачується щомісячна доплата в розмірі 5% посадового окладу судді відповідного суду, голові суду 10% посадового окладу судді відповідного суду. Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20% посадового окладу судді відповідного суду. Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «Цілком таємно», - 10% посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «Таємно», - 5%в посадового окладу судді відповідного суду. Як передбачено ч.9 ст.135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків. Разом з тим, 13.04.2020 року Верховною Радою України прийнято Закон №553-ІХ, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено ст.29, якою установлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України. Обмеження, встановлене у ч.1 цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому КМУ відповідно до ч.2 цієї статті). Так, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами обох інстанцій, суддівська винагорода позивача складається з посадового окладу судді місцевого суду в розмірі 78825 грн., щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 30% від посадового окладу 23647,5 грн. та додаткової виплати. При цьому, відповідно до розрахункових листів за травень 2020 року та червень 2020 року, суддівська винагорода нарахована та виплачена позивачу з урахуванням обмежень, встановлених Законом України № 553-ІХ від 13.04.2020р. А саме сума недоплаченої суддівської винагороди за травень 2020 року складає 71007,5 грн. та за червень 2020 року складає 49705,25 грн. Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 року №10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення ч.1, 3 ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 року №294-ІХ зі змінами, абз.9 п.2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»» від 13.04.2020 року №553-ІХ. Зокрема, в рішенні Конституційного Суду України від 28.08.2020 року №10-р/2020 зазначено, що вирішуючи питання щодо конституційності оспорюваних положень Закону №294, Конституційний Суд України виходить із юридичної позиції, яку він неодноразово висловлював: оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України. Крім того, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України, так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями п.1 ч.2 ст.92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27.02.2020 року №3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України. Таким чином, Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить ст.6, ч.2 ст.19, ст.130 Конституції України. В рішенні Конституційного суду України від 28.08.2020 року №10-р/2020 також констатовано, що Конституційний Суд України зазначав, що юридичну визначеність слід розуміти через такі її складові елементи: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування). Установлення граничного розміру заробітної плати, грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування), передбачене у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України (ч.1, 3 ст.29 Закону №294), є невизначеним щодо дії в часі та не забезпечує передбачуваності застосування цих норм права. А згідно з ч.1 ст.113 Конституції України, ч.1 ст.1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Тобто, оспорюваними положеннями ст.29 Закону №294 заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб органів законодавчої та судової влади поставлені в залежність від виконавчої влади. Також в зазначеному рішенні вказано, що Конституцією України встановлено, що виключно законами України визначається, зокрема, статус суддів; незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України; вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється; держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. При цьому, Конституційний Суд України неодноразово звертав увагу на недопустимість обмеження законом незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення від 24.06.1999р. №6-рп/99, від 20.03.2002р. №5-рп/2002, від 01.12.2004р. №19-рп/2004, від 11.10.2005р. №8-рп/2005, від 18.06.2007р. №4-рп/2007, від 22.05.2008р. №10-рп/2008, від 03.06.2013р. №3-рп/2013, від 19.11.2013р. №10-рп/2013, від 08.06.2016р. №4-рп/2016, від 04.12.2018р. №11-р/2018, від 18.02.2020р. №2-р/2020, від 11.03.2020р. №4-р/2020). В зазначених рішеннях Конституційний Суд України дійшов висновку, що гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя; законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу, оскільки обмеження суддівської винагороди є посяганням на гарантії незалежності суддів. Конституційний Суд України вважає, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України. Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв`язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України. Отже, наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір суддівської винагороди, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу. Таким чином, з урахуванням наведеного, судова колегія приходить до аналогічного, що і суд 1-ї інстанції висновку, що відповідач діяв всупереч ст.130 Конституції України та Закону України «Про судоустрій та статус суддів», що призвело до протиправного зменшення розміру нарахованої та виплаченої позивачу суддівської винагороди починаючи з травня 2020 року по липень 2020 року включно, а тому позовні вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Щодо іншої п/вимоги про зобов`язання відповідача виплачувати належну позивачу суддівську винагороду, судова колегія зазначає наступне. Здійснюючи передбачене ст.55 Конституції України, право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов`язаний надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. У порядку адміністративного судочинства підлягають захисту лише порушені права, однак, суд позбавлений можливості задовольняти вимоги на майбутнє для захисту прав особи від можливих негативних дій суб`єкта владних повноважень у подальшому, оскільки, на час розгляду справи таких не існує. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. При цьому, відповідно до п.10.3 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року №7 «Про судове рішення в адміністративній справі» резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов`язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє. Таким чином, судовому захисту підлягає тільки порушене на момент звернення до суду право позивача, яке в даній справі відновлюється шляхом визнання протиправною бездіяльності суб`єкта владних повноважень та зобов`язання вчинити певні конкретні дії, таке рішення і є ефективним захистом порушених прав позивача. Отже, судова колегія вважає обґрунтованими висновки суду 1-ї інстанції, що даний адміністративний позов підлягає частковому задоволенню, шляхом визнання протиправними дій ТУ ДСА України в Одеській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди з 01.05.2020 року по 31.07.2020 року із застосуванням обмеження, встановленого ст.29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік»; зобов`язання ТУ ДСА України в Одеській області здійснити перерахунок та виплатити суддівську винагороду на підставі ч.2, 3 ст.135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, з урахуванням регіонального коефіцієнту, надбавки за вислугу років, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті, починаючи з 01.05.2020 року по 31.07.2020 року без урахування обмежень, встановлених ст.26 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» з урахування вже виплачених сум. Аналогічна правова позиція викладена і Верховним Судом, зокрема, у постанові від 03.03.2021 року по справі №340/1916/20. При цьому, судова колегія також вважає, що відсутні підстави для звернення рішення до негайного виконання в межах суми стягнення за один місяць, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, позивач з 31.10.2015 року та по теперішній час працює на посаді судді Київського районного суду м. Одеси та не позбавлений права на отримання суддівської винагороди, її виплата не зупинена (лише була обмежена), а судом не приймалося рішення про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби, а зобов`язано відповідача здійснити перерахунок суддівської винагороди позивача та виплатити різницю з урахуванням вже виплачених сум. Стосовно ж інших п/вимог позивача щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання відповідача подати у встановлений судом термін з моменту набрання рішенням законної сили звіт про виконання судового рішення, що передбачено ст.382 КАС України, то судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, вважає, що останні задоволенню не підлягають, з огляду на наступне. Дійсно, як вбачається зі змісту приписів ч.1 ст.382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Так, інститут судового контролю за виконанням судового рішення спрямований на забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві. Разом з тим, з аналізу вищезазначеної норми процесуального закону слідує, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення фактично є правом суду, а не обов`язком і, в свою чергу, має застосовуватися у виключних випадках, зокрема, коли судове рішення тривалий час умисно (т.б. без поважних причин) взагалі ніяким чином не виконується. Позивач же в своїй позовній заяві не навів жодного обґрунтування про необхідність встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, у зв`язку з чим, судова колегія приходить до висновку про відсутність необхідності у встановленні судового контролю за виконанням судового рішення в даній адміністративній справі. До того ж, ще слід зазначити й про те, що відповідно до приписів ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. А відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, відповідно до ст.316 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін. Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2020 року без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови виготовлено 11.03.2021р. Головуючий у справі суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов Судді: І.П. Косцова В.О. Скрипченка