Постанова 4852 № 160/76/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 09 березня 2021 року м. Дніпросправа № 160/76/20 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача: Шальєвої В.А. суддів: Білак С.В., Олефіренко Н.А., розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду у м. Дніпрі апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.03.2020 р. (суддя Тулянцева І.В.) в справі № 160/76/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про зобов`язання поновити виплату пенсії ОСОБА_1 , починаючи з 07.10.2009 р., а також здійснювати нарахування та виплату пенсії у розмірі, передбаченому законодавством, з усіма індексаціями та надбавками. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.03.2020 р. в задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі представник позивача просить скасувати рішення з підстав неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, увалити нове рішення про задоволення позову. Вказує, що позивач до виїзду на постійне проживання за кордон перебувала на обліку як одержувач пенсії в Баглійському відділі соціального захисту населення м. Дніпродзержинська до жовтня 2000 р. Ця обставина підтверджена рішенням № 280/03-08/2019 від 17.09.2019 р. відповідача про відмову у поновленні виплати пенсії. Позивачем для поновлення виплати пенсії надані усі документи, зокрема, паспорт громадянина України для виїзду за кордон. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, відмовивши у задоволенні апеляційної скарги. Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв`язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проживала в Україні в м. Дніпродзержинську (м. Кам`янське) та перебувала на обліку як одержувач пенсії в Баглійському відділі соціального захисту населення міста Дніпродзержинська (м. Кам`янське) до жовтня 2000 року, надалі виїхала до Держави Ізраїль, де перебувала на консульському обліку в посольстві України. 18.06.2019 р. представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою (вх. № 1284 від 18.06.2019 року) про поновлення виплати позивачу пенсії, яку вона отримувала до виїзду за кордон, на підставі на Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". До заяви про поновлення виплати пенсії представником позивача надано: паспорт громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 ; ідентифікаційний код позивача 403-19-03724 від 05.06.2019; паспорт громадянина України представника позивача Бройтмана Л.Г., довіреність від 15.08.2018 року. Позивачем 18.06.2019 року до пенсійного органу подано заяву про витребування з архіву Баглійського відділу соціального захисту населення м. Дніпродзержинська її пенсійної справи, оскільки з 1995 року вона отримувала там пенсію. На запити відповідача від 20.06.2019 року № 1205/02-09/21 та від 27.08.2019 року №510/03-08/26 управлінням соціального захисту населення адміністрації Південного (Баглійського) району Кам`янської міської ради від 02.09.2019 року № 2/4509 повідомлено відповідача про те, що в переліку справ, які були знищені, особової справи на ім`я ОСОБА_1 не значиться. Рішенням № 280/03-08/2019 від 17.09.2019 року відділу з питань призначення та перерахунків пенсій № 4 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відмовлено ОСОБА_1 у поновленні виплати пенсії, а також зазначено, що за документами, наданими для призначення пенсії, не підтверджено місце її проживання (реєстрації) на території України, а також оскільки відсутнє рішення суду про визнання ОСОБА_1 недієздатною, заяву на поновлення пенсії вона повинна надати особисто. Крім того, вказують, що оскільки до пенсійного органу подано закордонний паспорт, а не паспорт громадянина України, поновити пенсію немає можливості через неможливість ідентифікувати особу. Суд першої інстанції вважав, що поновлення виплати пенсії здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії, а заявник не позбавлений права надати до пенсійного органу всі наявні в нього документи, що підтверджують його право на поновлення виплати пенсії. Зважаючи на те, що представником позивача до органу Пенсійного фонду разом із заявою про поновлення виплати пенсії від 18.06.2019 року надано лише паспорт громадянина України для виїзду за кордон на ім`я ОСОБА_1 та ідентифікаційний код позивача, а жодного документу, який би підтверджував факт призначення в 1995 році та виплату до 2000 року пенсії за віком позивачу відповідачу не надано, як й не надано доказів, що станом на 1995 рік (позивачу на цей період виповнилось 45 років) позивач набула право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах (трудова книжка, інші документи, що підтверджують наявність пільгового стажу), або їй призначалась пенсія по інвалідності чи по втраті годувальника, а в органах соціального забезпечення відсутні відомості про призначення позивачу в 1995 році та виплаті до 2000 року пенсії, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність рішення про відмову у поновленні пенсії та відсутність підстав про зобов`язання відповідача поновити виплату позивачу пенсії, починаючи з 07.10.2009 р. Також суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог в частині зобов`язання здійснювати нарахування та виплату пенсії позивачу у розмірі, передбаченому законодавством, з усіма індексаціями та надбавками, оскільки такі вимоги є похідними від вимог про зобов`язання поновити виплату пенсії, в задоволенні яких відмовлено. Суд визнає приведений висновок обґрунтованим, з огляду на наступне. Судом встановлено, що у жовтні 2000 р. ОСОБА_1 , яка постійно проживала до цього у м. Дніпродзержинську Дніпропетровської області, виїхала на постійне проживання до держави Ізраїль. 18.06.2016 р. представник ОСОБА_3 за довіреністю ОСОБА_2 звернувся до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії та перерахунок пенсії, додавши до заяви паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_3 , довідку р.н.о.к.п.п., а також документи довіреної особи. Крім того, представником позивача подана заява про витребування пенсійної справи, в якій зазначено, що позивач отримувала пенсію з 1995 року по 2000 рік у Баглійському відділі соціального захисту населення м. Дніпродзержинська. Відповідачем запитано пенсійну справу в управлінні соціального захисту населення адміністрації Південного (Баглійського) району Кам`янської міської ради. Управлінням соціального захисту населення адміністрації Південного району Кам`янської міської ради повідомлено відповідача про те, що в переліку пенсійних справ, які були знищені, особової справи на ім`я ОСОБА_1 не значиться. Рішенням відділу з питань перерахунку пенсій № 4 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову в поновленні пенсії № 280/03-08/2019 від 17.09.2019 р. відмовлено у поновленні виплати пенсії ОСОБА_1 з підстав: подання заяви не особисто ОСОБА_1 за умови відсутності рішення про визнання її недієздатною; в наданій копії паспорту не зазначено по-батькові; позивач мешкає за кордоном, подано закордонний паспорт, а не паспорт громадянина України, поновити пенсію немає можливості через неможливість ідентифікувати особу. Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного. Відповідно до положень статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Тобто, право на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України. Частиною 3 статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав. Отже, враховуючи викладене, позивач як громадянин України, незалежно від країни свого проживання, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, в тому числі, і правом на пенсійне забезпечення. Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014р., у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23.02.2006р. №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 р. (далі Закон №1058-ІV) виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Згідно зі статтею 51 Закону №1058-ІV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Рішенням Конституційного суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Таким чином, проживаючи в Ізраїлі як громадянин України, позивач має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання. Згідно із частиною другою статті 49 Закону № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому статтею 46 цього Закону. Пунктом 1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 р. № 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 р. за № 1566/11846, (далі - Порядок № 22-1) встановлено, що заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім`ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії. Відповідно до пункту 2.8. Порядку № 22-1 поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії. У випадку поновлення виплати пенсії особі, якій не було проведено перерахунок відповідно до статті 43 Закону, заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається відповідно до статті 40 Закону із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсій, призначених до 2004 року. При поновленні виплати пенсії та переведенні з одного виду пенсії на інший до наявних документів особа може додати: 1) документи про страховий стаж за період роботи до 01 січня 2004 року, який не врахований у пенсійній справі, у тому числі після призначення пенсії. За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, відділ персоніфікованого обліку подає довідку із бази даних реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення, а у разі необхідності за формою згідно з додатком 3 до Положення; 2) довідку про заробітну плату відповідно до абзаців другого і третього підпункту 3 пункту 2.1 цього розділу; 3) документи про обставини, що впливають на розмір пенсії (наприклад, зміна кількості членів сім`ї, які перебували на утриманні пенсіонера чи померлого годувальника, виникнення (втрата) права на надбавку на непрацездатних членів сім`ї і надбавку на догляд за ними, визнання заявника одиноким і таким, що потребує сторонньої допомоги, визнання заявника особою з інвалідністю або учасником війни тощо). При переведенні на пенсію по інвалідності з іншого виду пенсії орган, що призначає пенсію, додає до пенсійної справи виписку з акта огляду МСЕК про встановлення або зміну групи інвалідності. Особи, які одержували пенсію від інших органів і звертаються до органів, що призначають пенсію, надають документ, що підтверджує розмір пенсії, строки її виплати та дату зняття з обліку за попереднім місцем отримання. Таким чином, поновлення виплати пенсії здійснюється не автоматично, а передбачає виконання ряду процедурних дій, пов`язаних з поновленням виплати, серед яких: подання заяви про поновлення виплати, наявність документів, які підтверджують факт призначення пенсії, припинення її виплати чи право на поновлення її виплати. Такий висновок суду узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 06.02.2018 р. у справі №723/2676/14-а, відповідно до якої призначення пенсії здійснюється не автоматично, а передбачає виконання ряду процедурних дій, пов`язаних з встановленням особи, що звернулася за призначенням пенсії, та наявність визначеного переліку документів. Суд зазначає, що позивач як громадянин України жодним чином не обмежений у праві на пенсійне забезпечення в Україні. Проте позивач при зверненні до органів, що призначають та виплачують пенсію, повинен наряду з іншими громадянами України дотримуватися приписів діючого законодавства щодо подання необхідних документів для призначення (поновлення) пенсії. В цьому випадку позивачем в порушення останнього абзацу пункту 28 Порядку № 22-1 не надано органу Пенсійного фонду при зверненні з питання поновлення виплати пенсії документ, що підтверджує розмір пенсії, строки її виплати та дату зняття з обліку за попереднім місцем отримання. Суд погоджує висновок суду першої інстанції, що поновлення виплати пенсії здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії, а тому заявник не позбавлений права надати до пенсійного органу всі наявні в нього документи, що підтверджують його право на поновлення виплати пенсії. В цьому випадку позивачем відповідачу на підтвердження факту отримання з 1995 по 2000 роки пенсії не надано жодного документу, не повідомлено, який вид пенсії призначався, зважаючи на те, що станом на 1995 рік позивач не досягла пенсійного віку (позивачу та той час виповнилось 45 років). Враховуючи, що в управлінні праці та соціального захисту населення за останнім місцям проживання в Україні відсутня пенсійна (особова) справа позивача, така справа відсутня у переліку знищених справ, відсутні відомості про вид призначеної позивачу у 1995 році пенсії, її розмір, страховий стаж позивача, суд погоджує висновок суду першої інстанції про відсутність у відповідача підстав для поновлення виплати пенсії, тому є правильним висновок суду першої інстанції про правомірність рішення відповідача про відмову позивачу у поновленні виплати пенсії. Відповідно, відсутні й підстави для задоволення позову про зобов`язання відповідача поновити виплату позивачу пенсії, починаючи з 07.10.2009 р., а також здійснювати нарахування та виплату пенсії у розмірі, передбаченому законодавством, з усіма індексаціями та надбавками. У спростування доводів апелянта, викладених в апеляційній скарзі, суд зазначає, що право позивача як громадянина України на пенсійне забезпечення в Україні не може вважатися порушеним, адже позивач не позбавлена можливості повторного звернення за поновлення або призначенням пенсії до органів Пенсійного фонду України. Також суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що обов`язок відповідача як суб`єкта владних повноважень щодо доведеності правомірності рішення не є абсолютним, адже на виконання частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення. Оскільки предметом позову в цій справі є дії (рішення) суб`єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, тобто ця справа є справою незначної складності у розумінні п. 3 ч. 6 ст. 12 КАС України, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених цим пунктом. Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 Бройтмана Леоніда Григоровича на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.03.2020 р. в справі № 160/76/20 залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.03.2020 р. в справі № 160/76/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про зобов`язання вчинити певні дії залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття 09.03.2021 р. та відповідно п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає. Повне судове рішення складено 09.03.2021 р. Cуддя-доповідач В.А. Шальєва суддя С.В. Білак суддя Н.А. Олефіренко