Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/9731/2020

Головуючий І інстанції: Біленський О.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 березня 2021 р. Справа № 520/9731/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Судді-доповідача Ральченка І.М., Суддів: Катунова В.В. , Бершова Г.Є. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.11.2020, повний текст складено 03.11.20 по справі № 520/9731/2020 за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Немишлянського району Харківської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом, в якому просила: - визнати протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Немишлянського району Харківської міської ради, яка полягає у ненаданні ОСОБА_1 інформації за запитом від 15 липня 2020 року; - зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Немишлянського району Харківської міської ради надати інформацію чи виплачена ОСОБА_1 допомога у зв`язку з вагітністю та пологами у розмірі 100 процентів середньої заробітної плати незалежно від страхового стажу та допомога при народженні першої дитини у розмірі 41 280,00 грн, а одноразово у сумі 10 320,00 грн. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.11.2020 в задоволенні позову відмовлено. Позивач, не погоджуючись з рішенням суду, подала апеляційну скаргу, в якій просила його скасувати, як постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, при не повному з`ясуванні обставин справи та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на не врахування судом першої інстанції, що відповідачем порушено його право на інформацію, оскільки Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Немишлянського району Харківської міської ради, який є розпорядником запитуваної позивачем інформації, відмовив у її наданні; підстави для відмови у наданні інформації за запитом є протиправними, оскільки вимоги до форми запиту не передбачені ст. 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації». Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Немишлянського району Харківської міської ради (далі - відповідач) надало відзив на апеляційну скаргу, в якому просило залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. На підставі ч. 1ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України(далі -КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судовим розглядом встановлено, що 15.07.2020 року позивач звернулася до Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Немишлянського району Харківської міської ради, в якому просила надати інформацію чи виплачена ОСОБА_1 допомога у зв`язку із вагітністю, пологами у розмірі 100% середньої заробітної плати незалежно від страхового стажу та допомога при народженні першої дитини у розмірі 41 280,00 грн, а одноразово у розмірі 10 320,00 грн (а.с. 3). 22.07.2020 Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Немишлянського району Харківської міської ради повідомило позивача, що запит позивача буде розглянуто у разі надходження відповідного запиту оформленого з дотриманням приписів чинного законодавства, що підтверджується листом від 22.07.2020 №М-1-8/1/20.01-42 (а.с. 11). Позивач, не погоджуючись з бездіяльністю відповідача, яка полягає у ненаданні інформації за запитом, звернулася до суду з даним позовом. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв правомірно, оскільки позивачу було не відмовлено у наданні запитуваної інформації, а запропоновано подати запит з дотриманням вимог законодавства з тих підстав, що у поданому ОСОБА_1 запиті були відсутні реквізити документа, що посвідчує фізичну особу, яка подає запит. Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції з наступних підстав. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правове регулювання відносин у сфері інформації та основи інформаційної діяльності здійснюється Законом України "Про інформацію". Відповідно до ч.1 та 2 ст.1 Закону України "Про доступ до публічної інформації" публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України "Про доступ до публічної інформації" метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб`єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації. Згідно ст.5 Закону України "Про доступ до публічної інформації" доступ до інформації забезпечується шляхом, зокрема, надання інформації за запитами на інформацію. Згідно вимог ст.11 Закону України "Про інформацію" інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, а також адреса, дата і місце народження. Кожному забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законом. Статтею 20 Закону України "Про інформацію" передбачено, що за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом. Разом з тим, ч.1, 2 ст.21 Закону України "Про інформацію" визначено, що інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація. Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом. Відносини, пов`язані з правовим режимом конфіденційної інформації, регулюються законом. Відповідно до положень ст.32, 34 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя. Згідно офіційного тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України Рішенням Конституційного Суду України від 20.01.2012 №2-рп/2012, - інформацією про особисте та сімейне життя особи є будь-які відомості та/або дані про відносини немайнового та майнового характеру, обставини, події, стосунки тощо, пов`язані з особою та членами її сім`ї, за винятком передбаченої законами інформації, що стосується здійснення особою, яка займає посаду, пов`язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень. Така інформація про особу є конфіденційною. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Правові відносини, пов`язані із захистом і обробкою персональних даних, і спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв`язку з обробкою персональних даних врегульовані Законом України "Про захист персональних даних". Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України "Про захист персональних даних" об`єктами захисту є персональні дані. При цьому, відповідно до приписів ст.2 Закону України України "Про захист персональних даних" персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована; суб`єкт персональних даних - фізична особа, персональні дані якої обробляються; розпорядник персональних даних - фізична чи юридична особа, якій володільцем персональних даних або законом надано право обробляти ці дані від імені володільця; володілець персональних даних - фізична або юридична особа, яка визначає мету обробки персональних даних, встановлює склад цих даних та процедури їх обробки, якщо інше не визначено законом; одержувач - фізична чи юридична особа, якій надаються персональні дані, у тому числі третя особа. Відповідно до ч. 4 ст. 16 Закону України України "Про захист персональних даних" у запиті зазначаються: 1) прізвище, ім`я та по батькові, місце проживання (місце перебування) і реквізити документа, що посвідчує фізичну особу, яка подає запит (для фізичної особи - заявника); 2) найменування, місцезнаходження юридичної особи, яка подає запит, посада, прізвище, ім`я та по батькові особи, яка засвідчує запит; підтвердження того, що зміст запиту відповідає повноваженням юридичної особи (для юридичної особи - заявника); 3) прізвище, ім`я та по батькові, а також інші відомості, що дають змогу ідентифікувати фізичну особу, стосовно якої робиться запит; 4) відомості про базу персональних даних, стосовно якої подається запит, чи відомості про володільця чи розпорядника персональних даних; 5) перелік персональних даних, що запитуються; 6) мета та/або правові підстави для запиту. Згідно ч. 6 ст. 16 Закону України України "Про захист персональних даних" суб`єкт персональних даних має право на одержання будь-яких відомостей про себе у будь-якого суб`єкта відносин, пов`язаних з персональними даними, за умови надання інформації, визначеної у пункті 1 частини четвертої цієї статті, крім випадків, установлених законом. Згідно із ч.1 ст.13 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України; б) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; в) дипломатичний паспорт України; г) службовий паспорт України; ґ) посвідчення особи моряка; д) посвідчення члена екіпажу; е) посвідчення особи на повернення в Україну; є) тимчасове посвідчення громадянина України; 2) документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус: а) посвідчення водія; б) посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон; в) посвідка на постійне проживання; г) посвідка на тимчасове проживання; ґ) картка мігранта; д) посвідчення біженця; е) проїзний документ біженця; є) посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту; ж) проїзний документ особи, якій надано додатковий захист. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що відповідачем запропоновано позивачу подати запит з дотриманням вимог законодавства, оскільки у запиті позивача були відсутні реквізити документа, що посвідчує фізичну особу заявника. З запиту позивача вбачається, що в ньому зазначено адресу заявника, реєстраційний номер облікової картки платника податків, телефон та електронну адресу.У запиті позивач просила надати інформацію про порядок та розмір отриманої допомоги у зв`язку з вагітністю та пологами, що відповідно до Закону України «Про захист персональних даних» містить характер персональних даних. З урахуванням вищенаведених правових норм, колегія суддів зазначає, що в запиті, окрім іншого повинні бути зазначені реквізити документа, що посвідчує фізичну особу, яка подає запит. Проте ОСОБА_1 при поданні запиту не дотримано вимог законодавства та не зазначено реквізити документа, що посвідчує її особу. За таких обставин запит позивача був розглянутий відповідачем відповідно до Закону України Про доступ до публічної інформації, Закону України Про захист персональних даних та правомірно запропоновано подати запит з дотриманням вимог законодавства. Тобто фактично відповідачем не було відмовлено у наданні запитуваної інформації. Вищенаведене спростовує доводи апелянта про те, що відповідачем неправомірно було відмовлено у наданні інформації за запитом, оскільки вимоги до форми запиту не передбачені ст. 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації». Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апелянта не спростовують правильність висновків суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог. З підстав вищенаведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.11.2020 по справі № 520/9731/2020 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя-доповідач І.М. Ральченко Судді В.В. Катунов Г.Є. Бершов