Постанова Запорізький апеляційний суд № 335/5689/20

Дата документу 09.03.2021 Справа № 335/5689/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 335/5689/20 Провадження №22-ц/807/362/21 Головуючий в 1-й інстанції Крамаренко І.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 березня 2021 року місто Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідачаКухаря С. В., суддів:Крилової О.В., Полякова О.З., секретарБабенко Т.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 28 жовтня 2020 року, ухвалене у м.Запоріжжі у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про індексацію грошового зобов`язання та сплату трьох процентів річних,- В С Т А Н О В И В: У липні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про індексацію грошового зобов`язання та сплату трьох процентів річних, в обґрунтування якого зазначила наступне. Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2012, залишено без змін постанову Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 07.06.2011 в справі №2-а-1431/11, якою зобов`язано Управління пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Запоріжжя здійснити перерахунок і виплачувати ОСОБА_2 пенсію в розмірі не нижче 10 мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію в розмірі 100 процентів мінімальної пенсії за віком, починаючи з 23.08.2010 року, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, визначеного залежно від розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність відповідно ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Відповідачем на виконання зазначеного судового рішення нараховано до виплати ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 72527,68 грн., які станом на день звернення до суду із позовом відповідачем не виплачені. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 16.12.2019 у справі 2-а-1431/11 замінено стягувача ОСОБА_2 на його правонаступника ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , замінено боржника у вказаній справі з Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Запоріжжя на його правонаступника - Головне Управління пенсійного фонду України в Запорізькій області. Посилаючись на те, що відповідач прострочив виконання зобов`язань за вищезазначеними рішеннями суду, відповідно до положень ст. 625 ЦК України позивач просила стягнути з відповідача нараховані інфляційні втрати та три проценти річних за період з 06.11.2012 по 31.05.2020 на суму заборгованості, нарахованої на виконання постанови Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 07.06.2011 року, що відповідно до розрахунку позивача складає загальну суму у розмірі 137871,70 грн. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 28 жовтня 2020 року, позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про індексацію грошового зобов`язання та сплату трьох відсотків річних - задоволено. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати у розмірі 112 546 (сто дванадцять тисяч п`ятсот сорок шість) гривень 87 копійок та 3% річних у розмірі 15 270 (п`ятнадцять тисяч двісті сімдесят) гривень 00 копійок, нарахованих на суму заборгованості у зв`язку з невиконанням постанови Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 07.06.2011 у справі №2-а-1431/2011 за період з 06.11.2012 по 31.05.2020, а всього стягнути 127 816 (сто двадцять сім тисяч вісімсот шістнадцять) гривень 87 копійок. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь держави судовий збір у розмірі 1 278 (одна тисяча двісті сімдесят вісім) гривень 17 копійок. Не погоджуючись з рішенням судуГоловне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду встановленим обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що інфляційні витрати та три проценти річних не входять до складу спадщини, а тому вимоги позову є безпідставними. Крім того, положення ст.625 ЦК України не підлягають застосуванню до правовідносин, що склалися між позивачем та відповідачем, при цьому ГУ ПФУ в Запорізькій області не є належним відповідачем у справі. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2012, залишено без змін постанову Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 07.06.2011 в справі №2-а-1431/11, якою зобов`язано Управління пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Запоріжжя здійснити перерахунок і виплачувати ОСОБА_2 пенсію в розмірі не нижче 10 мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію в розмірі 100 процентів мінімальної пенсії за віком, починаючи з 23.08.2010 року, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, визначеного залежно від розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність відповідно ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (а.с.7-10). Відповідачем на виконання зазначеного судового рішення нараховано до виплати ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 72527,68 грн., що підтверджується листом Міністерства юстиції України, які станом на день звернення до суду із позовом відповідачем не виплачені (а.с.13-14). Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 16.12.2019 у справі 2-а-1431/11 замінено стягувача ОСОБА_2 на його правонаступника ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , замінено боржника у вказаній справі з Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Запоріжжя на його правонаступника - Головне Управління пенсійного фонду України в Запорізькій області (а.с.11). ОСОБА_1 заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат та три проценти річних за період з 06.11.2012 по 31.05.2020 на суму заборгованості, нарахованої на виконання постанови Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 07.06.2011, що відповідно до розрахунку позивача складає загальну суму у розмірі 127816,87 грн., з яких інфляційні втрати становлять 112546,87 грн., 3% річних 15270,00 грн. Задовольняючи вимоги позову, суд першої інстанції зазначив, що на спірні правовідносини поширюються вимоги ст. 625 ЦК України, а тому позивач має право на стягнення 3% річних та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, які виникли на підставі постанови Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 07.06.2011 про справі № 2а-1431/2011. Зазначений розрахунок позивача відповідачем не спростовано, даних, які б спростовували викладені у позові обставини суду не надано, та не надано даних щодо погашення заборгованості. З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційного суду виходячи з наступного. За п. 1 ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Основною метою універсального правонаступництва є збереження стабільності цивільного обороту за допомогою забезпечення заміни третіми особами тієї особи, яка вибула зі складу учасників цивільного обороту. Пунктом 1 ст. 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Законодавством визначено, що у подібних випадках не відбувається припинення одних правовідносин і виникнення інших, при цьому правовідносини за змістом і природою продовжують існувати за основними своїми характеристиками. Таким чином, у разі смерті спадкодавця спадкоємці, які прийняли спадщину, не відмовилися від її прийняття, замінюють його особу у всіх правовідносинах, що існували на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті спадкодавця. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 16.12.2019 у справі 2-а-1431/11 замінено стягувача ОСОБА_2 на його правонаступника ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.11), за таких обставин доводи апеляційної скарги з приводу відсутності у позивача правових підстав стосовно стягнення з відповідача трьох процентів річних та інфляційних витрат є хибними. Відповідно до положень ст.ст. 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Зазначений висновок суду узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 14-68цс18 (№ 758/1303/15-ц). Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України. Отже, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). З огляду на зазначене, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Положення статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Така правова позиція викладена і у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 14-16цс18 (№ 686/21962/15-ц), від 11 квітня 2018 року у справі N 758/1303/15-ц. Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18), вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі. Верховний Суд, серед іншого, при вирішенні спорів з питання тривалого невиконання судового рішення державою, посилався на усталену практику ЄСПЛ, зауваживши, що ефективне правосуддя включає право на виконання судового рішення без зайвих затримок. ЄСПЛ з цього приводу зазначає, що саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, що перебувають у державній власності, чи які контролює держава, виконувались відповідно до вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Важливо й те, що невиконання судових рішень державою не може бути виправдано нестачею коштів. Та більше, забезпечення достатнього відшкодування за невиконання або несвоєчасне виконання рішень національних судів є прямим зобов`язанням саме держави. У справі встановлено, що ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2012, залишено без змін постанову Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 07.06.2011 в справі №2-а-1431/11, якою зобов`язано Управління пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Запоріжжя здійснити перерахунок і виплачувати ОСОБА_2 пенсію в розмірі не нижче 10 мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію в розмірі 100 процентів мінімальної пенсії за віком, починаючи з 23.08.2010 року, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, визначеного залежно від розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність відповідно ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (а.с.7-10). Відповідачем на виконання зазначеного судового рішення нараховано до виплати ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 72527,68 грн., що підтверджується листом Міністерства юстиції України, які станом на день звернення до суду із позовом відповідачем не виплачені (а.с.13-14). Однак, вказане грошове зобов`язання відповідач не виконав та не виплатив позивачу зазначену суму коштів. ОСОБА_1 заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат та три проценти річних за період з 06.11.2012 по 31.05.2020 на суму заборгованості, нарахованої на виконання постанови Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 07.06.2011, що відповідно до розрахунку позивача складає загальну суму у розмірі 127816,87 грн., з яких інфляційні втрати становлять 112546,87 грн., 3% річних 15270,00 грн. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області розрахунки позивача не спростовані, власні розрахунки не надані ані в суді першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції. Відповідно до частин 1-2 статті 3 Закону України «Про гарантії держави по виконанню судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження», із заявою про виконання рішення суду. Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Отже, вказаним Законом передбачається виконання саме рішень про стягнення коштів з державного органу. Таким чином, суд дійшов обґрунтованого висновку щодо задоволення позовних вимог. Посилання скаржника на те, що грошові кошти не були виплачені позивачеві, оскільки не були профінансовані з Державного бюджету України є безпідставними. Разом із тим, відсутність бюджетного фінансування не може вважатися законною підставою для не виплати позивачеві належних йому сум грошових коштів. До того ж, ст. 625 ЦК України не пов`язує підстави для застосування встановленої неї відповідальності із наявністю чи відсутністю бюджетного фінансування боржника. З таким висновком суду першої інстанції погоджується і колегія та вважає, що доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними. Доводи відповідача про те, що Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області є неналежним відповідачем в справі та не відповідає за прострочення виконання грошових зобов`язань, що виникли на підставі судових рішень про зобов`язання здійснити перерахунок та виплатити позивачеві пенсію, спростовуються приписами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 (далі за текстом Закон № 1058-IV від 09.07.2003). Відповідно до ч. 1 ст. 58 вищезазначеного Закону передбачено, що Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду. Частиною 1 ст. 72 Закону № 1058-IV від 09.07.2003 визначені джерела формування коштів Пенсійного фонду. Кошти державного бюджету та цільових фондів не є єдиним джерелом формування коштів Пенсійного фонду. Частиною 2 зазначеної вище статті передбачено, що кошти Пенсійного фонду не включаються до складу Державного бюджету України. Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення, а тому не є суттєвими і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його зміни не вбачається. Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишити без задоволення. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 28 жовтня 2020 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повна постанова складена 10 березня 2021 року. Судді: С. В. Кухар О. В. Крилова О. З. Поляков