Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/14061/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 10 березня 2021 року м. Дніпросправа № 160/14061/20 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Мельника В.В. (доповідач), суддів: Сафронової С.В., Чепурнова Д.В., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 та його представника адвоката Тураєвої Ольги Миколаївни на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2020 року (головуючий суддя Олійник В.М.) про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)», Державної установи «Дніпровська виправна колонія (№89)» про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» (далі Відповідач-1), Державної установи «Дніпровська виправна колонія (№89)» (далі Відповідач-2), в якому просив суд: - відкрити провадження в адміністративній справі за цим адміністративним позовом до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4) та до Державної установи «Дніпровська виправна колонія (№89); - визнати неправомірним виконання відповідачами обвинувального вироку Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15.04.2002 року в частині засудження Позивача до довічного позбавлення волі без наявності у них розпорядження суду про виконання вироку та доданої до цього розпорядження копії цього вироку, які на Позивача із суду має отримати відповідний орган або установа в порядку звернення вироку до виконання, та зобов`язати відповідача (ДУ ДВК-89) утриматися від виконання вироку щодо Позивача до моменту отримання із суду цих документів; - встановити відсутність у відповідачів повноважень на виконання зазначеного у вироку Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15.04.2002 року рішення суду про засудження Позивача до довічного позбавлення волі, яке зазначено в цьому вироку, що обумовлено відсутністю у нього як копії не набравшого законної сили вироку, яка була б належним чином завіреною, так і відсутністю у нього згаданих вище розпорядження суду про виконання вироку і копії вироку, набравшого законної сили; - встановити наявність у відповідачів повноважень на виконання зазначеного у вироку Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15.04.2002 року рішення суду про тримання Позивача під вартою в якості запобіжного заходу до моменту отримання із суду офіційного повідомлення про набрання законної сили цим вироком і розпорядження про виконання цього вироку в частині засудження Позивача до довічного позбавлення волі; - визнати неправомірним визнання відповідачами вироку Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15.04.2002 року щодо Позивача набравшим законної сили, що обумовлено відсутністю у них офіційного повідомлення суду про набрання цим вироком законної сили щодо мене; - встановити відсутність у відповідачів повноважень на виконання касаційної ухвали Верховного Суду України від 23.07.2002 року щодо Позивача; - визнати неправомірним виконання відповідачами касаційної ухвали Верховного Суду України від 23.07.2002 року щодо Позивача шляхом виконання покарання у виді довічного позбавлення волі; - встановити відсутність у відповідачів повноважень на виконання зазначеного у вироку Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15.04.2002 року рішення суду про засудження Позивача до довічного позбавлення волі, яке зазначено в цьому вироку, що обумовлено відсутністю у них згаданих вище розпорядження суду про виконання вироку і копії вироку, набравшого законної сили; - встановити наявність у відповідача повноважень на виконання зазначеного у вироку Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15.04.2002 року рішення суду про тримання Позивача під вартою в якості запобіжного заходу до моменту отримання із суду офіційного повідомлення про набрання законної сили цим вироком і розпорядження про виконання цього вироку в частині засудження Позивача до довічного позбавлення волі, разом з копією цього вироку; - визнати неправомірним використання відповідачами відносно Позивача належним чином незавіреної копії не набравшого законної сили вироку Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15.04.2002 року та зобов`язати відповідача утриматися від її використання у будь-який спосіб щодо Позивача; - визнати неправомірним використання відповідачами відносно Позивача належним чином незавіреної копії ухвали Верховного Суду України від 23.07.2002 року та зобов`язати відповідача утриматися від її використання у будь-який спосіб щодо Позивача; - визнати неправомірним здійснення відповідачем обліку Позивача як засудженого до довічного позбавлення волі та зобов`язати його негайно зняти Позивача з цього обліку. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2020 року у відкритті провадження по справі №160/14061/20 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)», Державної установи «Дніпровська виправна колонія (№89)» про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено (а.с. 9-11). Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що в межах спірних правовідносин позов ОСОБА_1 підлягає розгляду в порядку кримінального судочинства, що, у свою чергу, відповідно до положень п.1 ч.1 ст.170 КАС України є підставою для відмови у відкритті провадження. Позивач та його представник, не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, оскаржили її в апеляційному порядку (а.с. 38-60). В апеляційній скарзі Позивач та його представник, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неповне встановлення фактичних обставин справи, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Вимоги апеляційної скарги мотивовано, зокрема тим, що судом першої інстанції не надано належної оцінки доводам Позивача про те, що порушені в позові питання про прийняті рішення, дії та бездіяльність адміністрації установ виконання покарань відносяться згідно з п 13-1 ч. 1 ст. 537 КПК України до вирішення питань про оскарження інших рішень, дій чи бездіяльності адміністрацій установ виконання покарань, які відповідно до ч. 9 ст. 539 КПК України належить здійснювати виключно в порядку адміністративного судочинства, а не в межах кримінального судочинства. Відповідачі правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались. Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження у відповідності до приписів ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України. Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. На підставі пункту 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Із позовної заяви ОСОБА_1 слідує те, що Позивач просить визнати протиправними дії відповідачів (а саме: адміністрації установи виконання покарань та установи попереднього ув`язнення) щодо виконання вироку Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15.04.2002 року в частині засудження останнього до довічного позбавлення волі з огляду на наявність, на думку Позивача, з боку відповідачів порушення порядку звернення вказаного вироку до виконання. Відповідно до п. 13-1 ч. 1 ст. 537 Кримінального процесуального кодексу України, під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 539 цього Кодексу, має право вирішувати, зокрема, питання про оскарження інших рішень, дій чи бездіяльності адміністрації установи виконання покарань. Згідно з ч. 2 ст. 537 Кримінального процесуального кодексу України оскарження рішень, дій чи бездіяльності адміністрації установи попереднього ув`язнення здійснюється в порядку, встановленому для п. 13-1 ч. 1 цієї статті. Відповідно до ч. 9 ст. 539 Кримінального процесуального кодексу України, розгляд справ щодо питань, визначених у пункті 13-1 частини 1 статті 537 цього Кодексу, здійснюється в порядку адміністративного судочинства. З аналізу вищенаведеного слідує те, що даний спір про оскарження Позивачем дій адміністрації установи виконання покарань та установи попереднього ув`язнення підлягає розгляду саме в порядку адміністративного судочинства. Поряд із зазначеним колегія суддів бере до уваги і те, що відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 539 Кримінального процесуального кодексу України, клопотання (подання) про вирішення питання, пов`язаного із виконанням вироку, подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 2-4, 6, 7 (крім клопотання про припинення примусового лікування, яке подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться установа або заклад, в якому засуджений перебуває на лікуванні), 13-1, 14 частини першої статті 537 цього Кодексу. Наведене свідчить, що вказаною нормою передбачено розгляд клопотань (подань) пов`язаних із виконанням вироку, місцевим судом, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання. При цьому, частиною першої статті 20 Кодексу адміністративного судочинства України визначено конкретні категорії справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам, а саме: 1) адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності; 2) адміністративні справи, пов`язані з виборчим процесом чи процесом референдуму, щодо: оскарження рішень, дій чи бездіяльності дільничних виборчих комісій, дільничних комісій з референдуму, членів цих комісій; уточнення списку виборців; оскарження дій чи бездіяльності засобів масової інформації, інформаційних агентств, підприємств, установ, організацій, їх посадових та службових осіб, творчих працівників засобів масової інформації та інформаційних агентств, що порушують законодавство про вибори та референдум; оскарження дій чи бездіяльності кандидата у депутати сільської, селищної ради, кандидатів на посаду сільського, селищного голови, їх довірених осіб; 3) адміністративні справи, пов`язані з перебуванням іноземців та осіб без громадянства на території України, щодо: примусового повернення в країну походження або третю країну іноземців та осіб без громадянства; примусового видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України; затримання іноземців або осіб без громадянства з метою їх ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України; продовження строку затримання іноземців або осіб без громадянства з метою їх ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України; затримання іноземців або осіб без громадянства до вирішення питання про визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту в Україні; затримання іноземців або осіб без громадянства з метою забезпечення їх передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 4) адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, визначених пунктами 1-3 частини першої цієї статті; 5) адміністративні справи щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років". Відповідно до частини 2 статті 20 Кодексу адміністративного судочинства України, окружним адміністративним судам підсудні всі адміністративні справи, крім визначених частиною першої цієї статті. Таким чином, оскільки ч. 1 ст. 20 Кодексу адміністративного судочинства України визначено конкретний перелік справ, предметна підсудність яких відноситься до місцевих судів як адміністративних судів, то відповідно окружним адміністративним судам підсудні усі інші справи. З урахуванням вищевикладених обставин та норм процесуального права, апеляційний суд погоджується із доводами заявника апеляційної скарги, та вважає, що даний спір підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства та підсудний Дніпропетровському окружному адміністративному суду. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до ст. 320 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. За даних обставин колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, постановлена з порушенням норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, що, у свою чергу, свідчить про наявність підстав для скасування ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2020 року та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 243, 311, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та його представника адвоката Тураєвої Ольги Миколаївни задовольнити. Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2020 року по справі №160/14061/20 скасувати. Адміністративну справу №160/14061/20 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)», Державної установи «Дніпровська виправна колонія (№89)» про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - направити до Дніпропетровського окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий - суддя В.В. Мельник суддя С.В. Сафронова суддя Д.В. Чепурнов