Постанова 4816 № 592/4064/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 березня 2021 року м.Суми Справа №592/4064/20 Номер провадження 22-ц/816/336/21 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач), суддів - Кононенко О. Ю. , Собини О. І. за участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М., сторони: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Сумського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Кондратенко Світлани Юріївни на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 17 грудня 2020 року та на додаткове рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 28 грудня 2020 року в складі судді Хитрова Б.В., ухвалені у місті Суми, В С Т А Н О В И В: 26 березня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який в подальшому уточнила (т. 1 а.с. 159-163) до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності на 1/2 частину будинку та 1/2 частину земельної ділянки на якій він розташований. Свої вимоги мотивувавала тим, що вона разом зі своїм чоловіком - ОСОБА_5 , сином від першого шлюбу - відповідачем у справі - ОСОБА_2 та його дружинами - третіми особами у справі, проживали в АДРЕСА_1 . З ОСОБА_3 син перебував у шлюбі з 28 квітня 2001 року по 03 листопада 2005 року. З ОСОБА_4 син перебував у шлюбі з 24 жовтня 2008 року по 08 липня 2013 року. Коли син знаходився у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , сторони вирішили побудувати будинок для спільного сумісного проживання у майбутньому. Між ними була укладена усна угода про створення спільної часткової власності. 22 листопада 2004 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 був укладений договір купівлі-продажу незавершеного будівництвом житлового будинку, що складав 12 % готовності, за адресою: АДРЕСА_2 . Будинок за спільною в сім`ї домовленістю був оформлений на сина. Коштів у сина і у його сім`ї не було, а тому позивач сплачувала особисті кошти за придбане незавершене будівництво. Всі будівельні матеріли купувала за свої кошти. Будинок будувався з 2004 року по 2015 рік. 21 грудня 2015 року була зареєстрована Декларація про готовність до експлуатації об`єкта. 16 лютого 2016 року згідно рішення виконавчого комітету Сумської міської ради була присвоєна поштова адреса будинку. 25 лютого 2016 року зареєстровано право власності на будинок за ОСОБА_2 . Збудований та зданий в експлуатацію будинок є двоповерховим, загальною площею 164,5 кв. м, житловою площею 75,6 кв. м, з надвірними та господарськими спорудами: погребом, прибудовою, сараєм, літнім душем, вбиральнею, навісом, ганком, воротами, огорожею. Складовими будинку є: на 1 поверсі: гараж, площею 21,5 кв. м, коридор, площею 10,4 кв. м, кухня, площею 10,9 кв. м, санвузол, площею 5,6 кв. м, туалет, площею 2,3 кв. м, топочна, площею 8,1 кв. м, коридор, площею 11,1 кв. м, житлова кімната, площею 26,3 кв. м; на 2 поверсі: коридор, площею 12,3 кв. м, туалет, площею 1,4 кв. м, коридор, площею 5,2 кв. м, три житлові кімнати, площею, відповідно, 16,7 кв. м, 14,1 кв. м, 18,5 кв. м. У вересні 2019 року син черговий раз одружився й у грудні 2019 року він разом зі своєю дружиною ОСОБА_8 вигнали позивача з чоловіком з будинку, які неодноразово намагалися повернутися в будинок, але будь-якого доступу до будинку вони не мають. Син змінив замки. В будинку знаходяться всі їх речі, в підвалі - зібрана огородина, в сараї - кури. Позивач писала листа сину, просила подумати над його поведінкою, неодноразово викликала поліцію. Позивачу та її чоловіку нема де жити. Тому позивач просить визнати за нею право власності на 1/2 частину будинку, надвірних та господарських споруд, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 , скасувавши запис про право власності: 13515085, дата, час державної реєстрації: 25 лютого 2016 року, 10:53:54, державний реєстратор Прилєпа Лілія Юріївна, Сумське міське управління юстиції, Сумська область; підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 28541383 від 02 березня 2016 року, Прилєпа Лілія Юріївна ; форма власності - приватна, власник: ОСОБА_2 та визнати частково недійсним виданий 07 липня 2005 року ОСОБА_2 Державний акт про право власності на земельну ділянку, площею 0,1000 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення для будівництва та обслуговування жилого будинку, кадастровий номер 591036600 02 001 0137; визнати за позивачем право власності на 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,1000 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення для будівництва та обслуговування жилого будинку, кадастровий номер 591036600 02 001 0137. Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 17 грудня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину будинку, надвірних та господарських споруд, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 , скасувавши запис про право власності: 13515085, дата, час державної реєстрації: 25 лютого 2016 року, 10:53:54, державний реєстратор Прилєпа Лілія Юріївна, Сумське міське управління юстиції, Сумська область; підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 28541383 від 02 березня 2016 року, Прилєпа Лілія Юріївна ; форма власності - приватна, власник: ОСОБА_2 . Визнано частково недійсним виданий 07 липня 2005 року ОСОБА_2 Державний акт про право власності на земельну ділянку, площею 0,1000 га, розташовану за адресою АДРЕСА_2 , цільове призначення для будівництва та обслуговування жилого будинку, кадастровий номер 591036600 02 001 0137; визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,1000 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення для будівництва та обслуговування жилого будинку, кадастровий номер 591036600 02 001 0137. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відшкодування судових витрат - судового збору, сплаченого при подачі позовної заяви в сумі 4536,42 грн (т. 1 а.с. 14). Додатковим рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 28 грудня 2020 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 11700 грн та витрати по сплаті судового збору, сплаченого при подачі заяви про забезпечення позову в розмірі 420,40 грн. Не погоджуючись із вказаними рішеннями, представник ОСОБА_2 - адвокат Кондратенко С.Ю. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення суду та додаткове рішення скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог і відмову у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення. Вказує, що не відповідає дійсності висновок суду першої інстанції про те, що під час будівництва будинку сторони жили однією сім`єю та вели спільне господарство в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначає, що відповідач доводив, що фактично будинок був побудований за його кошти. Він має гарні будівельні навички, володіє спеціальностями електрогазозварника, слюсаря, водія. Тому він постійно працював, як офіційно, так і неофіційно, їздив на заробітки до інших міст, а також у Росію. Посилається на те, що дані обставини підтвердили свідки ОСОБА_10 , в квартирі якого в 2012 році відповідач виконував сантехнічні роботи, за що той заплатив йому 500 доларів США, а також свідок ОСОБА_11 , який і підтвердив, що відповідач їздив у відрядження та на заробітки, бо йому були потрібні кошти для будівництва будинку. Також вважає, що підлягає скасуванню і додаткове рішення про стягнення з відповідача витрат по оплаті професійної правничої допомоги адвоката та судового збору. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Дубровної В.В. просить відхилити апеляційну скагу, а судові рішення у даній справі залишити без змін. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_4 зазначила, що судом ухвалене законне рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України. Клопотання ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи у зв`язку з хворобою її представника - адвоката Дубровної В.В. задоволенню не підлягає, оскільки явка сторін до суду не є обов`язковою, а позиція позивача є чіткою і зрозумілою. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ОСОБА_2 - адвоката Кондратенко С.Ю., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 разом зі своїм чоловіком - ОСОБА_5 , сином від першого шлюбу - відповідачем у справі - ОСОБА_2 та його дружинами - третіми особами у справі, проживали в АДРЕСА_1 . З ОСОБА_3 відповідач перебував у шлюбі з 28 квітня 2001 року по 03 листопада 2005 року. З ОСОБА_4 відповідач перебував у шлюбі з 24 жовтня 2008 року по 08 липня 2013 року. В 2004 році, коли син знаходився у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_13 , сторони вирішили побудувати будинок для спільного сумісного проживання у майбутньому, тому 22 листопада 2004 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 був укладений договір купівлі-продажу незавершеного будівництвом житлового будинку, що складав 12 % готовності за адресою: АДРЕСА_2 . Будинок за спільною в сім`ї домовленістю був оформлений на сина (т. 1 а.с. 21). В день оформлення договору купівлі - продажу незавершеного будівництвом житлового будинку - 22 листопада 2004 року одним і тим же нотаріусом було оформлено договір дарування позивачем відповідачу коштів на придбання незавершеного будівництва ( т.1 а.с. 21, 230). За договором купівлі - продажу був придбаний фундамент, розміром 9,5 м на 8,75 м, що підтверджується Технічним паспортом на будинок 2005 року (т. 1 а.с. 22-24), який був знищений і на його місці закладений новий фундамент з новими, збільшеними розмірами по периметру 10,65 м на 10,81 м, що підтверджується Технічним паспортом 2013 року (т. 1 а.с. 84-88). До 2009 року сторони всі разом проживали у квартирі в АДРЕСА_2 однією сім`єю. Обставину спільного проживання однією сім`ю за адресою: АДРЕСА_1 підтвердили у судовому засіданні суду першої інстанції допитані свідки, в тому числі і свідок сторони відповідача - ОСОБА_11 . Зазначена обставина доведена позивачем документальними доказами: копією медичної картки сина відповідача та ОСОБА_3 , у якій зазначена адреса дитини: АДРЕСА_1 (т. 2 а.с. 49); копією фотоальбому із дитячого садка, який відвідував син відповідача та ОСОБА_3 - ОСОБА_14 (т. 2 а.с. 50), що знаходиться на АДРЕСА_3 в безпосередній близькості від будинку, в якому проживали сторони (т. 2 а.с. 49-50). Як було встановлено місцевим судом, будівництво велось за рахунок коштів позивача, що підтверджено показами свідків в суді першої інстанції, а також наданими документальними доказами: копією зошиту, не спростованого відповідачем, у якому рукою позивача відображені всі роботи, які проводилися у будинку, зафіксована кількість та вартість будівельних матеріалів, які купувались для будівництва, квитанціями, виписаними виключно на ім`я позивача, з яких вбачається, що придбавалася цегла, яка обраховувалась в десятках тисяч, керамзит, профнастил, брус, труби, плити перекриття, шифер, цемент у великих кількостях мішків, будівельних матеріалів, достатніх для будівництва будинку (т. 1 а.с. 25-51). Відповідачем не надано жодного документального доказу на підтвердження придбання ним будь-яких будівельних матеріалів, на підтвердження отримання ним доходів, які б дозволяли йому збудувати за особисті кошти двоповерховий будинок, площею 165 кв м. (т. 1 а.с. 86-87). З копії долученої до матеріалів цивільної справи трудової книжки ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 115-127), з відомостей персоніфікованого обліку, які на запит місцевого суду були надані Управлінням Пенсійного фонду в Сумській області (т. 1 а. с. 179-181) вбачається, що ОСОБА_2 працював у Сумському виробничому підприємстві «Нафтохіммонтаж» з 01 серпня 2005 року по 30 травня 2008 року. При цьому отримав заробітну плату: у 2005 році - 3500 грн, 2006 року - 9400 грн, у 2007році - 9600 грн, у 2008 році - 7991 грн. З долученого до матеріалів справи паспорту відповідача він 1975 року народження (т. 1 а.с. 128). На момент початку будівництва будинку йому було 29 років. З трудової книжки вбачається, що відповідач трудову діяльність розпочав 25 липня 2000 року, тобто у 25 років (т. 1 а.с. 115-126). За чотири роки трудової діяльності, які передували початку будівництва будинку, з 2000 року по 2005 рік, відповідач отримав дохід (заробітну плату) у розмірі 11395 грн, що підтверджується випискою з персоніфікованого обліку УПФУ в Сумській області, зокрема, за 2000 рік відповідач отримав 1129 грн, за 2001 рік - 5206 грн, за 2002 рік - 2516 грн, за 2003 рік - 2543 грн (т. 1 а.с. 179-181). Доходи відповідача за 2004 та 2005 роки не відображені. За трудовою книжкою з жовтня 2003 року до січня 2005 року відповідач не працював, з січня 2005 року до 01 серпня 2005 перебував на обліку у Центрі зайнятості, навчався (т. 1 а.с. 179-181). На підтвердження наявності у відповідача інших, окрім отриманої заробітної плати у сумі 11395 грн, грошових коштів, заощаджень, за рахунок яких він особисто збудував спірний двоповерховий будинок, площею у 165 кв. м, до суду ним не надано жодного доказу. Крім того у зазначений період із заробітної плати відповідача протягом 2005-2015 років утримувались аліменти на утримання неповнолітньої дитини, що становило 1/4 частину від всіх його доходів (т. 2 а.с. 12). Як вбачається з доданих до матеріалів справи квитанцій, придбання будівельних матеріалів в основному здійснювалось у 2005-2006 роках. Місцевим судом в судовому засіданні було встановлено, що заощадження позивача, компенсаційні виплати матері позивача, як колишньому остарбайтеру, а також пенсія матері позивача, пенсія та заробітна плата позивача та її чоловіка, що підтверджується виписками персоніфікованого обліку (т. 1 а.с. 61-71), вартість належного матері земельного паю - 7000 грн, доходи від підсобного господарства у селі, все йшло на будівництво спірного будинку. Крім того, позивачем з чоловіком були продані два гаражі за 10000 доларів США. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача (т. 1 а.с. 58). Після смерті матері позивач продала її будинок, договір купівлі-продажу посвідчувався нотаріусом Сумської районної державної нотаріальної контори Хоменко (т. 1 а.с. 213-227). За поясненнями відповідача кошти від продажу якого у сумі 10000 доларів США були вкладені в будівництво спірного будинку. Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи. Також судом було встановлено, що будівництво спірного будинку велося з 2004 року по 2015 рік. 21 грудня 2015 року була зареєстрована Декларація про готовність до експлуатації об`єкта. 16 лютого 2016 року згідно рішення виконавчого комітету Сумської міської ради була присвоєна поштова адреса будинку. 25 лютого 2016 року зареєстровано право власності на будинок за ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 82-83). Збудований та зданий в експлуатацію будинок є двоповерховим, загальною площею 164,5 кв. м, житловою площею 75,6 кв. м, з надвірними та господарськими спорудами: погребом, прибудовою, сараєм, літнім душем, вбиральнею, навісом, ганком, воротами, огорожею. Складовими будинку є: на 1 поверсі: гараж, площею 21,5 кв. м, коридор, площею 10,4 кв. м, кухня, площею 10,9 кв. м, санвузол, площею 5,6 кв. м, туалет, площею 2,3 кв. м, топочна, площею 8,1 кв. м, коридор, площею 11,1 кв. м, житлова кімната, площею 26,3 кв. м; на 2 поверсі: коридор, площею 12,3 кв. м, туалет, площею 1,4 кв. м, коридор, площею 5,2 кв. м, три житлові кімнати, площею, відповідно, 16,7 кв. м, 14,1 кв. м, 18,5 кв. м. В судовому засіданні місцевим судом було встановлено, що у вересні 2019 року відповідач одружився та у грудні 2019 року він разом зі своєю дружиною ОСОБА_8 вигнали позивача та її чоловіка з будинку, що підтверджується поясненнями позивача ОСОБА_1 , третьої особи ОСОБА_5 , показами свідків. ОСОБА_1 та її чоловік ОСОБА_5 неодноразово намагалися повернутися в будинок, але будь-якого доступу до будинку вони не мають. Відповідач змінив замки. В будинку знаходяться всі їх речі, в підвалі - зібрана огородина, в сараї - кури. В суді знаходиться позов про вселення ОСОБА_5 до будинку. Позивач писала листа відповідачу, просила подумати над його поведінкою, неодноразово викликала поліцію (т. 1 а.с. 90 - 93). ОСОБА_1 та її чоловіку ОСОБА_5 на даний час нема де жити. У квартирі за місцем реєстрації позивача проживає її старший син, який проходив лікування в протуберкульозному диспансері, він онкохворий, після операції, сумісне з ним проживання є неможливим. Іншого житла, окрім спірного будинку, фактично позивач не має (т 1 а.с. 198-199). Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що даруючи сину гроші на придбання незавершеного будівництва у 2005 році за адресою: АДРЕСА_2 , спільно проживаючи однією сім`єю з відповідачем - сином позивача в момент придбання домоволодіння, приймаючи участь матеріально та власним трудом в побудові спірного домоволодіння, спільно проживаючи в спірному домоволодінні, позивач набула разом з сином, який є формальним титульним власником спірного домоволодіння, право власності на частину спірного домоволодіння. Колегія суддів апеляційного суду вважає, що такий висновок суду першої інстанції узгоджується з матеріалами справи та вимогами закону. Як вбачається з матеріалів справи на момент укладення договору купівлі-продажу незавершеного будівництвом об`єкта земельна ділянка належала міській раді, а в подальшому була приватизована ОСОБА_2 . Відповідно доч. 1 ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Згідно ст. 187 ЦК України складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення. При переході права на річ її складові частини не підлягають відокремленню. Статтею 79 ЗК України, ст. 373 ЦК України визначено, що право власності на земельну ділянку поширюється на поверхневий (грунтовий) шар у межах цієї ділянки, на водні об`єкти, ліси, багаторічні насадження, які на ній знаходяться, а також на простір, що є над і під поверхнею ділянки, висотою та глибиною, які необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд. Згідно ч. 1 ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Відповідно до ч. 4 ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди. Відповідно до ч. 1 ст. 87 ЗК України право спільної часткової власності на земельну ділянку виникає: а) при добровільному об`єднанні власниками належних їм земельних ділянок; б) при придбанні у власність земельної ділянки двома чи більше особами за цивільно-правовими угодами; в) при прийнятті спадщини на земельну ділянку двома або більше особами; г) за рішенням суду. За загальним правилом, закріпленим у ч. 4 ст. 120 ЗК України особа, яка набула права власності на частину будівлі чи споруди стає власником відповідної частини земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості. Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, не заборонених законом. Відповідно до ст. 331 ЦК України до підстав набуття права власності належать набуття права на новостворене майно, у тому числі об`єкт будівництва. Згідно статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно. Відповідно до ч. 1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Згідно ч. ч. 1-3 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Згідно ст. 357 ЦК України частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. Якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна. Співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна. Співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності. Поліпшення спільного майна, які можна відокремити, є власністю того з співвласників, який їх зробив, якщо інше не встановлено домовленістю співвласників. Суд правомірно керувався тим, що даруючи сину гроші на придбання незавершеного будівництва у 2005 році за адресою: АДРЕСА_2 , спільно проживаючи однією сім`єю з відповідачем - сином позивача в момент придбання домоволодіння, приймаючи участь матеріально та власним трудом в побудові спірного домоволодіння, спільно проживаючи в спірному домоволодінні, позивач набула разом з сином, який є формальним титульним власником спірного домоволодіння, право власності на частину спірного домоволодіння. Доводи апеляційної скарги про те, що під час будівництва будинку сторони не жили однією сім`єю та не вели спільне господарство в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , не заслуговують на увагу, оскільки дану обставину спільного проживання однією сім`єю за адресою: АДРЕСА_1 підтвердили у судовому засіданні суду першої інстанції допитані свідки як зі сторони позивача так і зі сторони відповідача - ОСОБА_15 . Крім того,зазначена обставина підтверджується доказами: копією медичної картки сина відповідача та третьої особи ОСОБА_3 , у якій зазначена адреса дитини: АДРЕСА_1 ; копією фотоальбому із дитячого садка, який відвідував син відповідача та третьої особи ОСОБА_3 , що знаходиться на АДРЕСА_3 в безпосередній близькості від будинку, в якому вони проживали. Дані докази беззаперечно свідчать про проживання однією сім`єю. Посилання в апеляційній скарзі на те, що фактично будинок був побудований за кошти відповідача, є безпідставними як і твердження про те, що останній має гарні будівельні навички, володіє спеціальностями електрогазозварника, слюсаря, водія з огляду на наступне. Відповідачем ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції не надано жодного доказу на підтвердження наявності у нього інших, крім заробітної плати в сумі 11395 грн, грошових коштів, заощаджень, за рахунок яких він розпочав та здійснював будівництво спірного двоповерхового будинку, площею у 165 кв. м. На обґрунтування своєї позиції щодо будівництва будинку за його кошти відповідач зазначає про те, що він часто знаходився у відрядженні в інших містах, у Росії, але жодного належного, допустимого, документального доказу на підтвердження як перебування у відрядженнях, так і отримання заробітної плати у великих розмірах, працюючи у Росії під час відряджень, суду не надав. Сама по собі наявність у ОСОБА_2 гарних будівельних навиків, володіння спеціальностями електрозварювальника, слюсаря, водія, що не доведено останнім, не свідчить про його фінансову забезпеченість та можливість збудувати за особисті кошти спірний будинок. Відповідач в апеляційній скарзі, як на доведення обставини будівництва будинку за його кошти, посилається на покази свідків. Зокрема, свідок ОСОБА_10 пояснив, що у 2012 році відповідач у його квартирі виконував сантехнічні роботи, за що отримав плату - 500 доларів США, проте дані покази не стосуються спору у даній справі. А свідок ОСОБА_11 підтвердив, що відповідач їздив у відрядження і на заробітки, бо йому потрібні були кошти на будівництво. Водночас, допитані за клопотанням позивача свідки, в тому числі сусіди по будинку, не підтвердили відсутність відповідача під час будівництва, зумовлену відрядженнями у Росію чи перебування на заробітках. Враховуючи встановлені обставини справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність законних підстав для визнання за позивачем права власності на 1/2 частину будинку та 1/2 частину земельної ділянки, на якій він розташований, а тому захистив його права. Ухвалюючи додаткове рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 11700 грн та судового збору, суд першої інстанції правильно вважав їх документально підтвердженими та такими, що підтверджуються розрахунком. Доводи апеляційної скарги таких висновків суду не спростовують. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України»). Таким чином, посилання та доводи особи, яка подала апеляційну скаргу фактично зводяться до переоцінки доказів, яким вже була надана належна оцінка судом першої інстанції, не знайшли свого підтвердження в якості підстав скасування оскаржуваних судових рішень під час апеляційного провадження. Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дотримуючись принципу змагальності, на підставі наданих сторонами доказів ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду та додаткове рішення суду - без змін. Керуючись ст. ст. 367 - 369, 374, 375, 381- 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Кондратенко Світлани Юріївни залишити без задоволення. Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 17 грудня 2020 року та додаткове рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 28 грудня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і на неї може бути подана касаційна скарга протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий - В.І. Криворотенко Судді: О.Ю. Кононенко О.І. Собина