Постанова 4812 № 489/3245/18

09.03.21 22-ц/812/403/21 Справа №489/3245/18 Провадження № 22-ц/812/403/21 Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М. П О С Т А Н О В А Іменем України 09 березня 2021 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого - Яворської Ж.М., суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Ткаченко Олени Іванівни на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 12 жовтня 2020 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Румянцевою Н.О., повний текст складено 13 листопада 2020 року, у цивільній справі за позовом Київського національного університету імені Тараса Шевченка до ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди,- В С Т А Н О В И В: У травні 2018 року Київський національний університет імені Т. Шевченка (далі КНУ ім. Т. Шевченка) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди. Обґрунтовуючи позовні вимоги вказували, що Наказом ректора КНУ ім. Т. Шевченка від 22 жовтня 2013 року № 607-34 ОСОБА_1 було зараховано до аспірантури факультету соціології Університету на навчання з відривом від виробництва за державним замовленням за спеціальністю 22.00.01 «Теорія та історія соціології» з 01 листопада 2013 року. На виконання п. 17 Положення про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів, затвердженого постановою КМУ від 01 березня 1999 року № 309 (далі Положення) між аспірантом ОСОБА_1 та Київським національним університетом імені Тараса Шевченка було укладено Угоду про підготовку аспірата, який навчається в аспірантурі з відривом від виробництва, за рахунок державного замовлення від 01 листопада 2013 року №

449. Згідно з пп.4 п.16 та п.22 Положення, аспірант зобов`язаний виконувати індивідуальний плат роботи; аспірант або докторант, який був зарахований до аспірантури або докторантури за державним замовленням і відрахований, зокрема, через невиконання індивідуального плану роботи без поважних причин, відшкодовує вартість навчання згідно із законодавством України. Рішення про відрахування аспіранта приймається вченою радою вищого навчального закладу. На підставі рішення кафедри та у зв`язку із невиконанням індивідуального навчального плану, вченою радою факультету соціології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (протокол № 12 від 01 червня 2016 року) прийнято рішення про відрахування відповідача аспірантки факультету соціології третього року навчання з відривом від виробництва. Наказом ректора від 02 липня 2016 року № 419-34 ОСОБА_1 відраховано з 31 травня 2016 року зі складу аспірантів факультету соціології у зв`язку із невиконанням індивідуального плану роботи аспіранта без поважних причин. Паспортом бюджетної програми університету, що затверджується спільним наказом Міністерства освіти і науки України та Міністерства фінансів України щорічно, визначаються середні витрати на підготовку 1 аспіранта, який навчається з відривом від виробництва у поточному році. Так, згідно паспортів бюджетної програми на 2013-2016 роки, середня вартість підготовки 1 аспіранта становила: у 2013 році - 58 307,30 грн.; у 2014 році - 62 107,60 грн., у 2015 році - 68 907,40 грн., у 2016 році 73935,20 грн. Отже вартість підготовки відповідача склала: 2 місяці 2013 року - 9 717,90 грн., у 2014 році - 62 107,60 грн., у 2015 року 68 907,40 грн., 5 місяців 2016 року 30 806,30 грн., а всього 171539,20 грн. Таким чином на підготовку відповідача в аспірантурі позивачем були витрачені бюджетні кошти в розмірі 171539,20 грн. При цьому відповідач не виконала взяті на себе зобов`язання як аспірант університету, чим завдала майнової шкоди позивачу. Враховуючи вищевикладене, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь завдану шкоду у розмірі 171539,2 грн. та суму судових витрат у розмірі 2573,09 грн., мотивуючи свої вимоги тим. Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 12 жовтня 2020 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Київського національного університету імені Тараса Шевченка матеріальну шкоду у розмірі 171 539 грн. 20 коп. та судовий збір у розмірі 2573 грн. 09 коп. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Ткаченко О.І. подала на нього апеляційну скаргу. Мотивуючи доводи апеляційної скарги вказувала, що рішення суду першої інстанції прийнято за неповного з`ясування обставин справи, які мають значення для повного вирішення спору, висновки суду не відповідають обставинам справи, та невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, а тому просила про його скасування та ухвалення нового рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Зокрема зазначала, що суд першої інстанції не звернув увагу, що позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів того, що відповідачем було порушено умови угоди в частині зобов`язання виконувати індивідуальний план роботи аспіранта, та те, що останньою він не був виконаний без поважних причин, що призвело до ухвалення незаконного і необґрунтованого рішення суду. Вказувала, що протягом всього терміну навчання, з 2013 року до моменту відрахування, ОСОБА_1 виконувала індивідуальний план навчання, підтвердження чого є копії протоколів засідання комісії по прийому кандидатських іспитів від 18 квітня 2014 року, від 27 травня 2014 року та атестацій за 1 рік навчання від 22 жовтня 2014 року та за 2015 рік від 28 жовтня 2015 року (додаються). З цих доказів вбачається, що ОСОБА_1 склала кандидатські іспити на оцінки «добре» та «відмінно» була атестована та переведена на другий на третій роки навчання. Отже, спростовують твердження позивача про невиконання відповідачем індивідуального плану роботи. В подальшому відповідач захворіла, що підтверджується копією постанови ЛКК № 263 від 01 квітня 2016 року. За станом здоров`я ОСОБА_1 рекомендовано надання академічної відпустки. Отже, відповідач на час прийняття позивачем рішення про її відрахування не могла виконувати індивідуальний план роботи саме через хворобу. Факт хвороби відповідача та у зв`язку з цим неможливість виконання індивідуального плану роботу не спростоване ні позивачем, ні судом. Факт умисного невиконання відповідачем вимог чинного законодавства, зокрема Постанови Кабінету Міністрів від 1 березня 1999 р. № 309 «Про затвердження Положення про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів», (що була чинна на момент вступу) та угоди про підготовку аспіранта, який навчається в аспірантурі з відривом від виробництва, за рахунок державного замовлення, а саме, за невиконання індивідуального плану роботи без поважних причин, передбачених п.19 цього Положення не підтверджується жодними допустимими та достатніми доказами. Таким чином, вищенаведене вказує на відсутність підстав у позивача для відрахування відповідачки за цією підставою. При ухваленні рішення суд на вказані обставини увагу не звернув. Оскільки позивач не проінформував відповідача про прийняте рішення, не направив наказу на її адресу, про факт її відрахування саме за умисне невиконання індивідуального плану роботи довідалась лише з матеріалів справи. Тому і вважала, що відрахування здійснено саме за бажанням ОСОБА_1 , що пов`язано з поважними причинами невиконання навчальних та індивідуальних планів, а саме з хворобою. Оскільки факт умисного невиконання відповідачем вимог чинного законодавства, зокрема невиконання індивідуального плану роботи без поважних причин відсутній, то це унеможливлює звернення позивача з вимогою про відшкодування шкоди, у вигляді вартості навчання. Більш того, враховуючи, що стипендія виплачувалася позивачем добровільно, як засіб до існування, то відсутні підстави для її стягнення в силу приписів ч.1 ст.1215 ЦК України. У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечував проти її задоволення, вважав доводи необґрунтованими та просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно ч. 13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Сторони про розгляд справи у письмовому провадженні повідомлені належним чином. Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України). Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій (ч. 5 ст. 12 ЦПК України). Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Рішення суду вказаним положенням закону відповідає в повному обсязі. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що 22 жовтня 2013 року наказом ректора Київського національного університету ім. Тараса Шевченка № 607-34 на підставі рішення приймальної комісії від 21 жовтня 2013 року ОСОБА_1 зараховано до аспірантури (ад`юнктури) Київського національного університету ім. Тараса Шевченка з відривом від виробництва з 01 листопада 2013 року та призначено наукових керівників: факультет соціології, спеціальність 22.00.01 «Теорія та історія соціології». Угода діє до 01 листопада 2016 року (а.с. 7). 01 листопада 2013 року між КНУ ім. Т. Шевченка та ОСОБА_1 укладено Угоду про підготовку аспіранта, який навчається в аспірантурі з відривом від виробництва, за рахунок державного замовлення № 449, за умовами якого ОСОБА_1 зобов`язалась виконувати індивідуальний план роботи; звітувати про хід написання дисертації та індивідуального плану; своєчасно подавати відділу підготовки та атестації науково-педагогічних працівників індивідуальний план роботи, результати атестації та інші необхідні документи; дотримуватись всіх умов Положення про підготовку науково-педагогічних та наукових працівників. У разі відрахування за наслідками атестації, невиконання індивідуального плану без поважних причин, грубе порушення Правил внутрішнього розпорядку університету відшкодувати вартість навчання згідно з чинним законодавством. Вирішуючи вказаний спір та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача матеріальної шкоди у розмірі 171539,20 грн., що є вартістю підготовки відповідача з розрахунку на одного аспіранта згідно паспортів бюджетної програми на 2013 - 2016 роки, 2 місяці 2013 року - 9 717,90 грн., у 2014 році - 62 107,60 грн., у 2015 року - 68 907,40 грн., 5 місяців 2016 року - 30 806,30 грн., а всього - 171539,20 грн., оскільки відповідачем порушено зобов`язання за Угодою про підготовку аспіранта, який навчається в аспірантурі з відривом від виробництва, за рахунок державного замовлення від 01 листопада 2013 року №

449. З вказаним висновком погоджується і колегія суддів виходячи з наступного: Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України ). Згідно з нормою ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). За змістом ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; відшкодування збитків та моральної шкоди. Згідно з ч.1 ст. 46 Закону України від 01 липня 2014 року № 1556-VII «Про вищу освіту» (далі - Закон № 1556-VII) в редакції, чинній на час відрахування відповідачки, підставами для відрахування здобувача вищої освіти є: завершення навчання за відповідною освітньою (науковою) програмою; власне бажання; переведення до іншого навчального закладу; невиконання навчального плану; порушення умов договору (контракту), укладеного між вищим навчальним закладом та особою, яка навчається, або фізичною (юридичною) особою, яка оплачує таке навчання; інші випадки, передбачені законом. Положення про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 01 березня 1999 р. N 309( далі Постанова КМ №309) втратило чинність на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 23 березня 2016 року №261 (далі Постанова КМУ №261), якою затверджено Порядку підготовки здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії та доктора наук у вищих навчальних закладах (наукових установах). Відповідно до п.2 Постанови КМ №261 установлено, що підготовка вищими навчальними закладами та науковими установами аспірантів (ад`юнктів) і докторантів, що започаткована до набрання чинності цією постановою, продовжується в межах передбаченого строку підготовки відповідно до Положення про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 р. № 309 Згідно пп. 4 п. 16 та 22 Положення, яке діяло на момент вступу відповідача, аспірант або докторант зобов`язаний виконувати індивідуальний план роботи над дисертацією. Індивідуальний план роботи аспіранта передбачає складання кандидатських іспитів із спеціальності, іноземної мови та філософії, а у разі необхідності - додаткового іспиту, визначеного рішенням спеціалізованої вченої ради закладу, установи, де передбачається захист дисертації, і заліків з дисциплін, визначених рішенням вченої ради вищого навчального закладу, наукової установи з урахуванням профілю підготовки, а також педагогічна практика. Відповідно до п. 22 Положення, аспірант або докторант може бути відрахованим з аспірантури або докторантури за грубе порушення правил внутрішнього розпорядку вищого навчального закладу, наукової установи, за вчинення протиправних дій, а також за невиконання індивідуального плану роботи без поважних причин, передбачених пунктом 19 цього Положення. Рішення про відрахування аспіранта або докторанта приймає вчена рада вищого навчального закладу, наукової установи. На підставі рішення вченої ради аспірант або докторант відраховується з аспірантури або докторантури наказом керівника вищого навчального закладу, наукової установи. Аспірант або докторант, який був зарахований до аспірантури або докторантури за державним замовленням і відрахований через зазначені причини, відшкодовує вартість навчання згідно із законодавством України. Відповідно до пп. 6 п. 6.15 Статуту Київського національного університету імені Тараса Шевченка в Університеті утворюються вчені ради факультетів (інститутів), повноваження яких визначаються Вченою радою Університету, відповідно до цього Статуту, Вчена рада Університету може делегувати частину свої повноважень вченим радам факультетів (інститутів). На підставі рішення кафедри та у зв`язку із невиконанням індивідуального навчального плану, вченою радою факультету соціології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (протокол №12 від 01 червня 2016 року) прийнято рішення про відрахування ОСОБА_1 , аспіранта факультету соціології. Наказом проректора від 02 липня.2016 року №419-34 ОСОБА_1 , аспіранта III року навчання з відривом від виробництва (спеціальність 22.00.01 теорія та історія соціології) відраховано з 31 травня 2016 року зі складу аспірантів факультету соціології у зв`язку з невиконанням індивідуального плану роботи аспіранта. Відповідно до ст. 71 Закону України «Про вищу освіту», фінансування державних закладів вищої освіти здійснюється за рахунок коштів державного бюджету. Згідно п. 9.3 Статуту, фінансування Університету здійснюється за рахунок, зокрема, коштів загального фонду державного бюджету. Згідно паспортів бюджетної програми на 2013-2016 роки, середня вартість підготовки 1 аспіранта становила: у 2013 році - 58 307,30 грн.; у 2014 році - 62 107,60 грн., у 2015 році - 68 907,40 грн., у 2016 році 73 935,20 грн. (а.с. 22-33). При розрахунку суми завданої шкоди суд першої інстанції врахував, що згідно паспорту бюджетної програми Університету, яка затверджена спільним наказом Міністерства освіти і науки України та Міністерства фінансів України щорічно, визначаються середні витрати на підготовку 1 аспіранта, який навчається з відривом від виробництва, у поточному році та дійшов до правильного висновку про стягнення з відповідача шкоди в розмірі 171 539 грн.20 коп. Зважаючи на таке, доводи апеляційної скарги щодо неможливості стягнення шкоди у вказаному розмір, оскільки позивачем не надано повного розрахунку завданої шкоди, а відтак неможливо встановити з чого складається така сума, колегія суддів відхиляє. Посилання в апеляційній скарзі на те, що виплачена відповідачеві стипендія не підлягає поверненню в силу положень ст.1215 ЦК України, бо виплачена позивачем добровільно безпідставні, оскільки позивач просить стягнути на свою користь не стипендію, виплата якої передбачена п.3 Угоди №449 від 01 листопада 2013 року та абз.4 п.15 Положення, а вартість навчання відповідно до п. 22 цього Положення. Доводи апеляційної скарги щодо недоведеності позивачем умисного невиконання нею індивідуального плану спростовується матеріалами справи, зокрема, робочим планом на 111 року навчання. З якого вбачається, що науковим керівником відповідач за третій рік навчання не атестована у зв`язку з невиконанням плану навчання в аспірантурі, відсутні необхідні публікації та завершений текст дисертації. Більш того, ОСОБА_1 не з`явилася на кандидатський іспит зі спеціальності 22.60.01( а.с.145). Заперечуючи проти задоволення позову відповідач зазначала, що не виконання індивідуального плану роботи було пов`язано з її хворобою, на підтвердження чого у серпні 2019 року надала до суду копію постанови ЛКК КП ММР «Центру первинної медико-соціальної допомоги» №263 від 01 квітня 2016 року, відповідно до якої їй за станом здоров`я рекомендовано надання академічної відпустки на 2016-2017 року (а.с.69). Реалізація будь-якого права передбачає процедуру та виявлення бажання самої особи на реалізацію свого права. Відповідно до п.19 Постанови Кабінету Міністрів України №309 від 01 березня 1999 року, до терміну навчання в аспірантурі або перебування в докторантурі не включається період хвороби (тривалістю понад один місяць), знаходження у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами, по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також відсутність з інших поважних причин, передбачених законодавством України. Вчена рада вищого навчального закладу, наукової установи оцінює обставини, що виключили можливість працювати над дисертацією, і визначає термін, на який продовжується навчання в аспірантурі або докторантурі (як правило, не більше одного року). За приписами ч.2 ст.46 Закону України «Про вищу освіту», здобувач вищої освіти має право на перерву у навчанні у зв`язку з обставинами, які унеможливлюють виконання освітньої (наукової) програми (за станом здоров`я, призовом на строкову військову службу у разі втрати права на відстрочку від неї, сімейними обставинами тощо). Таким особам надається академічна відпустка в установленому порядку. Положеннями ст. 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Між тим, відповідач до суду належних та допустимих доказів того, що вона зверталася до університету із заявою про продовження їй терміну навчання у зв`язку з хворобою та надавала довідку про непрацездатність, а позивачем не було вирішено питання щодо надання їй академічної відпустки за цих обставин, а згодом її було відраховано із аспірантури, не надала, хоча це є її обов`язком, бо доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, За такого, аргументи апеляційної скарги про відсутність підстав у позивача для відрахування відповідача у зв`язку з невиконанням індивідуального прану роботи є безпідставними. Крім того, колегія суддів зазначає, що рішення позивача, яким вирішено питання про відрахування відповідача з аспірантури, в установленому порядку не оскаржувалось. Враховуючи вищевикладені вимоги законодавства та обставини справив їх сукупності, суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову. Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене та в силу п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Судові витрати ОСОБА_1 по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню, оскільки суд залишає апеляційну скаргу без задоволення. Керуючись ст. ст. 367,368, 374, 375, 381,382 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Ткаченко Олени Іванівни залишити без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 12 жовтня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий Ж.М. Яворська Судді Т.М. Базовкіна Л.М. Царюк Повний текст постанови складено 09 березня 2021 року.