Постанова 4851 № 520/7871/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 березня 2021 р. Справа № 520/7871/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: П`янової Я.В., Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - Острицького Андрія Олеговича на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Спірідонов М.О., м. Харків, повний текст складено 22.12.20 року по справі № 520/7871/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12.09.2019 у справі № 520/7871/19 адміністративний позов ОСОБА_1 до ГУПФУ в Харківській області задоволено частково, зокрема: визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, які полягають у зменшенні розміру пенсії ОСОБА_1 з 89 % грошового забезпечення до 70 % грошового забезпечення з 01.01.2018 і з 01.01.2019; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію у розмірі 89 % грошового забезпечення з 01.01.2018 і з 01.01.2019; визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, які полягають у зменшенні розміру пенсії з надбавками ОСОБА_1 за рахунок виплати лише 50 % суми підвищення пенсії, визначеного станом на 1 березня 2018 року, та за рахунок виплати лише 75 % суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01 березня 2018 року, - з 05.03.2019; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію у розмірі з урахуванням 100 % суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018, - з 05.03.2019. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2020 року по справі № 520/7871/19 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.09.2019 у справі № 520/7871/19 - скасовано в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 про: - визнання дій Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, які полягають у зменшенні розміру пенсії з надбавками ОСОБА_1 за рахунок виплати лише 50 % суми підвищення пенсії, визначеного станом на 1 березня 2018 року, з 01.01.2018 та за рахунок виплати лише 75 % суми підвищення пенсії, визначеного станом на 1 березня 2018 року, з 01.01.2019 до 05.03.2019 протиправними; - зобов`язання Головного управління Пенсійного Фонду України в Харківській області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію з урахуванням 100 % суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018, з 01.01.2018 по 04.03.2019, здійснити виплату ОСОБА_1 суму недоплаченої частини основного розміру пенсії з 01.01.2018 та з 01.01.2019 однією сумою. Прийнято в цій частині постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. В іншій частині позовних вимог рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.09.2019 у справі № 520/7871/19 - залишено без змін. 17.12.2020 представник ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із заявою, в якій просив: - визнати бездіяльність Головного управління пенсійного фонду України в Харківській області, яка полягає у невиконанні рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.09.2019, зміненого постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 17.06.2020 у справі № 520/7871/19 в повному обсязі, протиправною; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області негайно (без відстрочення) здійснити ОСОБА_1 виплату пенсії у розмірі 89 % грошового забезпечення з 01.01.2018 і з 01.01.2019 та з урахуванням 100 % суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018, з 01.01.2018, здійснити виплату суми недоплаченої частини основного розміру пенсії з 01.01.2018 та з 01.01.2019 однією сумою; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області подати протягом п`ятнадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили звіт про виконання судового рішення, (ч. 1 ст. 382 КАС України). Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.2020 заяву представника ОСОБА_1 (надалі також позивач, ОСОБА_1 ) залишено без задоволення. Не погодившись з ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.2020, представник ОСОБА_1 - Острицький Андрій Олегович подав апеляційну скаргу, в якій він, посилаючись на безпідставність, необґрунтованість та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.2020 у справі № 520/7871/19 та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.09.2019, зміненого постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 17.06.2020 у справі № 520/7871/19. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги заявник звертає увагу, що матеріалами справи підтверджується, що з часу набрання законної сили рішенням суду і до сьогоднішнього дня ГУПФУ в Харківській області не надано жодного платіжного документу як доказу, що підтверджує здійснення позивачу виплати суми пенсії у розмірі 89 % грошового забезпечення з 01.01.2018 і з 01.01.2019 та з урахуванням 100 % суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018, з 01.01.2018 та виплату суми недоплаченої частини основного розміру пенсії з 01.01.2018 та з 01.01.2019 однією сумою, окрім цього ГУПФУ в Харківській області не вчинило жодних належних дій, направлених на виконання судового рішення саме в частині виплати суми пенсії у розмірі 89 % грошового забезпечення з 01.01.2018 і з 01.01.2019 та з урахуванням 100 % суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018, з 01.01.2018, та виплати суми недоплаченої частини основного розміру пенсії з 01.01.2018 та з 01.01.2019 однією сумою. Натомість, ГУПФУ в Харківській області, всупереч чинному законодавству, всіма засобами уникає повного належного виконання судового рішення. Окрім цього, матеріали справи не містять жодних доказів відсутності грошових коштів у ГУПФУ в Харківській області для виконання судового рішення без надмірних затримок, чи будь-яких інших належних доказів на підтвердження невиконання рішення суду з поважних причин. Вказує, що оскільки рішення суду залишається не виконаним, позивач звернувся до суду з заявою про встановлення судового контролю в порядку ст. 382 КАС України, з метою забезпечення належного виконання судового рішення. Зазначає, що із системного аналізу положень статей 382, 383 КАС України чітко вбачається, що основна мета встановлення судового контролю полягає у реалізації основних завдань адміністративного судочинства при здійсненні адміністративними судами правосуддя, оскільки воно не обмежується та не може обмежуватися лише винесенням судового рішення, а перш за все передбачає його виконання. Вважає, що враховуючи наведені обставини, відповідно до основної мети встановлення судового контролю, який передбачений ч. 1 ст. 382 КАС України, можна зробити висновок, що суд повинен займати активну позицію як під час розгляду публічно-правового спору, так і після набрання рішенням законної сили, та сприяти його виконанню, а оскільки рішення залишається невиконаним, підстави для відмови у задоволенні заяви про встановлення судового контролю відсутні. ГУПФУ в Харківській області (надалі також відповідач, ГУПФУ) своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України), суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Так, приймаючи ухвалу про відмову у задоволенні заяви представника позивача, суд першої інстанції виходив із того, що у спірних відносинах відсутня протиправна бездіяльність відповідача щодо виконання судових рішень у цій справі, яка порушує права та законні інтереси позивача в межах справи № 520/7871/19, оскільки відповідач діяв на підставі та у межах чинного законодавства України. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого. Відповідно статті 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012). Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України», заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 07 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04). На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання. Також, Конституційний Суд України у рішенні від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009 зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини). Відповідно до статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Аналогічні положення містяться в статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, якою визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статтями 14, 370 КАС України. З метою забезпечення виконання судового рішення статтею 382 КАС України передбачено дві форми судового контролю за виконанням судового рішення: 1) зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання рішення суду; 2) накладення на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штрафу в сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так, згідно з положеннями частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати в установлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф в сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (частина друга статті 382 КАС України). З аналізу зазначених норм законодавства вбачається, що адміністративним процесуальним законодавством регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, визнання протиправними рішень, дій. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови. У свою чергу, правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. Водночас, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати. Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, сформованими у постановах від 3 квітня 2019 року у справі № 820/4261/18, від 27 лютого 2020 року у справі № 0640/3719/18. Відповідно до ч. 1 ст. 383 КАС України, особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. У такій заяві зазначаються: 1) найменування адміністративного суду, до якого подається заява; 2) ім`я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 3) ім`я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 4) ім`я (найменування) третіх осіб, які брали участь у розгляді справи, поштова адреса, номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 5) номер адміністративної справи; 6) відомості про набрання рішенням законної сили та про наявність відкритого касаційного провадження; 7) інформація про день пред`явлення виконавчого листа до виконання; 8) інформація про хід виконавчого провадження; 9) документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати за подання відповідної заяви; 10) перелік документів та інших матеріалів, що додаються (ч. 2 ст. 383 КАС України). Заяву, зазначену в частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред`явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду (ч. 4 ст. 383 КАС України). У разі відповідності заяви вимогам, зазначеним у цій статті, вона підлягає розгляду та вирішенню в порядку письмового провадження або в судовому засіданні на розсуд суду протягом десяти днів з дня її отримання. Неприбуття в судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду такої заяви. У разі невідповідності заяви вказаним вище вимогам вона ухвалою суду, прийнятою в порядку письмового провадження, повертається заявнику. Така ухвала суду може бути оскаржена (ч. 5 ст. 383 КАС України). Колегія суддів зазначає, що аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку про виокремлення у окремі статті таких видів судового контролю за виконанням судового рішення як зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (ст. 382 КАС України) та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (ст. 383 КАС України). Законодавець, розмежовуючи види судового контролю за виконанням судового рішення, тим самим розділив і види заяв, з якими звертається позивач до суду та, відповідно, - наявність чи відсутність вимог до оформлення кожної з них. Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 16.10.2018 у справі № 556/2081/17. Окрім того, приписами ст. 382 та ст. 383 КАС України передбачено і різні порядки розгляду заяв, поданих відповідно до цих норм. Колегія суддів звертає увагу, що суд першої інстанції, отримавши заяву представника позивача про визнання протиправною бездіяльності ГУПФУ в Харківській області відповідача, на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.09.2019, постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 17.06.2020 по справі №520/7871/19 та порушення прав позивача, підтверджених такими судовими рішеннями, а також про зобов`язання ГУПФУ в Харківській області подати звіт про виконання судового рішення, прийняв до розгляду заяву позивача в порядку статей 382, 383 КАС України, що підтверджується ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.2020. Тобто, судом першої інстанції було вирішено розглядати подану заяву позивача в порядку статей 382, 383 КАС України сумісно. Колегія суддів зауважує, що як вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.2020, судом першої інстанції фактично розглядалася та вирішувалася заява позивача в порядку статей 382, 383 КАС України сумісно, не зважаючи на те, що приписами вказаних статей КАС України передбачено різні процедури розгляду заяв та різні правові наслідки за наслідками розгляду таких заяв відповідно до вказаних норм КАС України. Разом з тим, висновків суду першої інстанції щодо заяви позивача за ст. 382 КАС України судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі не наведено. З урахуванням викладеного, колегія суддів зазначає, що заяви, подані в порядку статей 382, 383 КАС України, не можуть розглядатися та вирішуватися судом першої інстанції сумісно, оскільки такі види судового контролю мають розглядатися та вирішуватися останнім окремо, з ухваленням окремих судових рішень за наслідками розгляду таких заяв, що не було враховано судом першої інстанції в даній справі. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що зі змісту ч. ч. 2 - 4 ст. 383 КАС України вбачається, що до заяви про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду, висуваються наведеними нормами певні вимоги і в разі невідповідності такої заяви цим вимогам така заява підлягає поверненню заявнику. Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції не було зазначено щодо відповідності поданої заяви представника позивача вимогам наведених вище норм КАС України, тобто, останнім не надано правової оцінки тому, чи підлягала розгляду судом така заява представника позивача, чи вона повинна була бути повернута заявнику відповідно до ч. 5 ст. 383 КАС України. Отже, з огляду на вказане вище, оскаржувана ухвала прийнята судом першої інстанції у порушення норм процесуального права. За таких обставин у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для вирішення заяви позивача по суті. З урахуванням викладеного, всі інші доводи по суті спору, викладені в апеляційній скарзі, не впливають на вирішення цієї справи. Відповідно до ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. З огляду на наведене вище, враховуючи, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, колегія суддів вважає, з огляду на приписи п. 1 та п. 4 ст. 320 КАС України, ухвала Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.2020 у справі № 520/7871/19 підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 311, 315, 320, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Острицького Андрія Олеговича - задовольнити частково. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.2020 по справі № 520/7871/19 - скасувати. Направити справу № 520/7871/19 для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя Я.В. П`янова Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін