Постанова 4811 № 441/67/20

Справа № 441/67/20 Головуючий у 1 інстанції: Яворська Н.І. Провадження № 22-ц/811/2914/20 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В. Категорія: 37 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 березня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого судді - Ніткевича А.В. суддів: Бойко С.М., Копняк С.М., розглянувши в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, в приміщенні Львівського апеляційного суду в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Городоцького районного суду Львівської області від 06 серпня 2020 року в складі судді Яворської Н.І. у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про стягнення страхового відшкодування однією виплатою,- встановила: У січні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про стягнення страхового відшкодування однією виплатою, просив стягнути з відповідача на його користь суму страхового відшкодування в розмірі 99076.61 грн. однією виплатою. Вимоги обґрунтовував тим, що 10.01.2018 сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої пішохід ОСОБА_3 загинула на місці події. Відповідач прийняв рішення про виплату страхового відшкодування, однак саме страхове відшкодування позивачу в повному обсязі не виплачено. Вважає, що відповідач незаконно затягує виплату страхового відшкодування, оскільки із суми 134038 грн. станом на грудень 2019 року виплачено лише 34951.39 грн. Таким чином, ПАТ «НСКА «ОРАНТА» всупереч вимогам ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не виплатило належне позивачу страхове відшкодування в повному обсязі та у встановлений законом строк. Просив позов задовольнити. Оскаржуваним рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 06 серпня 2020 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про стягнення страхового відшкодування однією виплатою відмовлено. Рішення суду оскаржив представник позивача ОСОБА_2 , вважає висновки суду необґрунтованими, а рішення ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права. В апеляційній скарзі зазначає, що позивач має право на отримання відшкодування витрат на утримання в розмірі 134038,00 грн., однак рішення про правомірність розстрочення виплати страхового відшкодування щомісячними платежами є помилковим. Зокрема, страхове відшкодування, яке належне ОСОБА_1 , буде виплачене не раніше січня 2025 року, однак такий розрахунок, не враховує інфляційних витрат, що суттєво знижує фактичний розмір відшкодування. Покликається на те, що враховуючи економічну ситуацію та тривалий час, впродовж якого страхове відшкодування повинне виплачуватися, потерпілий не отримає реального відшкодування шкоди, завданої смертю дружини. Наведені обставини, на думку апелянта, свідчать про недотримання засад справедливості та розумності. Звертає увагу на те, що у даному випадку ставиться під сумнів доцільність роботи відповідача, як страхової компанії та інших страхових компаній, страхової діяльності в цілому, оскільки навіть при настанні страхового випадку потерпілі не отримують належне їм відшкодування. Зазначає, що згідно із п. 27.5. ст. 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відшкодування шкоди пов`язаної із смертю потерпілого, може бути виплачено у вигляді одноразової виплати, при цьому страховик обмежений строком виплати і зобов`язаний виплатити страхове відшкодування у 90-денний термін. Крім цього, якщо норми ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачають інше ніж положення інших актів цивільного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, застосовуються норми цього закону, оскільки такий є спеціальним та регулює підстави і порядок виплати страхового відшкодування. При цьому, положення ЦК України по відношеню до закону є загальними, тому позовні вимоги про стягнення страхового відшкодування одним платежем є підставними. Просить скасувати рішення Городоцького районного суду Львівської області від 06 серпня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. 22.01.2021 на адресу апеляційного суду надійшов відзив ПАТ «НАСК «ОРАНТА» на апеляційну скаргу, у якому покликаючись на вимоги закону заперечує позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, стверджує, що сторона позивача довільно трактує норми закону в частині строків виплати страхового відшкодування, а також ті положення закону, які підлягають застосуванню, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. 29.01.2021 на адресу апеляційного суду надійшла відповідь відзив, у якому апелянт звертає увагу на обов`язок страховика виплатити страхове відшкодування не пізніше ніж 90 днів з дня отримання заяви та не дає право страховику на розтермінування виплати страхового відшкодування. Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (ч. 1 ст. 369 ЦПК України). Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. З матеріалів справи вбачається, що предметом судового розгляду є відшкодування шкоди заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, сумарний розмір якої не перевищує ста прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Враховуючи наведене, справа призначена для розгляду апеляційним судом в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, враховуючи таке. Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що законодавцем передбачено, зокрема триваючий спосіб виплати відшкодування. Так, пунктом 27.5 статті 27 Закону України № 1961-1У «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено право страховика, а не обов`язок (у випадках передбачених Законом - МТСБУ) відшкодувати шкоду, пов`язану зі смертю потерпілого, шляхом здійснення одноразової виплати. Оскільки, страхова компанія у чіткій відповідності до норми закону визначила загальний розмір вказаного відшкодування, який позивачем не оспорюється, і визначила розмір щомісячних платежів з розрахунку виплати всієї суми відшкодування, суд не встановив порушення прав позивача на отримання страхового відшкодування чи неправомірних дій відповідача, тому відмовив у задоволенні позовних вимог. Ухвалюючи рішення, суд врахував позицію Верховного Суду викладену у постанові від 05 лютого 2020 року, справа № 326/440/19. Судом встановлено наступні юридично значимі факти та відповідні їм правовідносини. 10.01.2018 сталася дорожньо-транспортна пригода, за обставинами якої, водій ОСОБА_4 працюючи на посаді оперуповноваженого ГУ НП у Львівській області, 10.01.2018, близько 21 год. 30 хв, керуючи транспортним засобом марки «Volkswagen» модель Т5, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по 48 км. + 300 м автодороги «Львів-Шегині», що у м. Судова Вишня Мостиського району Львівської області, вчинив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , внаслідок чого остання загинула на місці ДТП (а.с. 10). Цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_4 була застрахована, оскільки танспортний засіб «Volkswagen» модель Т5 р.н. НОМЕР_1 був забезпечений згідно поліса № АК/2855056 від 07.04.2017 в ПАТ «НАСК «ОРАНТА». Позивач ОСОБА_1 та покійна ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копією свідоцтва Серія НОМЕР_2 (а.с. 9). Згідно постанови старшого слідчого слідчого відділу прокуратури області від 30 листопада 2018 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42018140000000009 від 11.01.2018 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, за фактом дорожньо-транспортної пригоди - закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_4 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України (а.с. 45). Зазначені осбатавини визнаються сторонами, відтак в силу ст. 82 ЦПК України доказуванню не підлягають. Згідно копії пенсійного посвідчення позивач ОСОБА_1 є пенсіонером, отримує пенсію за віком, дата видачі посвідчення ІНФОРМАЦІЯ_2 , термін дії довічно (а.с. 8). Після ДТП, позивач ОСОБА_1 звернувся до ПАТ НАСК «Оранта» із заявою на виплату страхового відшкодування, пов`язаного із втратою годувальника, у розмірі 134028 грн. (а.с. 12-15). 24.04.2019 директор Департаменту врегулювання збитків та контролю ОСОБА_5 затвердив страховий акт № ОЦВЗ-Ч -18-13-544/3 про виплату страхового відшкодування ОСОБА_1 у розмірі 134028 грн. (а.с. 12). Згідно графіку виплат до страхового акту № ОЦВЗ-Ч -18-13-544/3 встановлено сплату страхового відшкодування з травня 2019 року до січня 2025 року у розмірі 1638 грн. щомісячно (а.с. 13). Крім цього, 04.03.2019 директор Департаменту врегулювання збитків та контролю Ткаченком М.К. затвердив страховий акт № ОЦВЗ-18-13-544/1 про виплату страхового відшкодування ОСОБА_1 44676.00 грн. моральної шкоди (а.с.14), а також витрати на поховання та пам`ятник (а.с. 15). Звертаючись до суду з позовними вимогами позивач ОСОБА_1 , як чоловік дружини, яка загинула під час ДТП зазначає, що страхове відшкодування, яке визначено відповідачем, йому в повному обсязі не виплачено, зокрема із суми 134038 грн. станом на грудень 2019 року виплачено лише 34951.39 грн., відтак вважає, що ПАТ «НСКА «ОРАНТА» всупереч вимогам ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» незаконно затягує виплату страхового відшкодування. Іншими словами розмір страхового відшкодування ОСОБА_1 не оспорює, однак бажає отримати таке не щомісячними виплатами, а одноразовим платежем. Згідно із статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. За загальним правилом, відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України). Разом з тим, правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок. Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату). До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 1 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності за цим законом є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону). Стаття 4 цього закону визначає суб`єктів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, зокрема до таких відносяться страхувальники та інші особи, відповідальність яких застрахована, страховики, Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ), потерпілі. Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 вказаного Закону). Згідно із статтею 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожнього-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. У разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи (пунктом 22.1 ст. 22 Закону). Відповідно до пункту 23.1. статті 23 Закону № 1961-1У шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є, зокрема, шкода, пов`язана із смертю потерпілого. Статтею 27 Закону № 1961-1У визначено порядок здійснення та розміри страхових виплат за шкоду, пов`язану зі смертю потерпілого. Страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди (п. 27.1. ст. 27 Закону). Пунктом 27.2 статті 27 Закону № 1961-1У передбачено, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Колегія суддів звертає увагу на те, що диспозиція зазнченої норми права за способом викладення змісту є відсилочною, зокрема містить посилання на іншу норму цієї ж галузі права, а саме статтю 1200 ЦК України, та може застосовуватися лише в поєднанні із цією нормою. В свою чергу, згідно з частиною першою статті 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується, зокрема, дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років). При цьому, ст. 1202 ЦК України, встановлено порядок відшкодування шкоди, який передбачає, що відшкодування шкоди завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами. Аналіз статей 1200 та 1202 ЦК України дає підстави для висновку, що одна із них визначає перелік осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, інша - порядок відшкодування такої шкоди. Таким чином, вказані норми необхідно розглядати у взаємозв`язку, оскільки вони підлягають застосуванню як елементи єдиного механізму правового регулювання відносин із відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю потерпілого. Разом з цим, положеннями пункту 36.2 статті 36 Закону № 1961-1У передбачено, що страховик (МТСБУ) у разі визнання вимог заявника обґрунтованими зобов`язаний прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його не пізніше ніж через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування. У системному зв`язку із статтями 1200, 1202 ЦК України, положення пункту 27.2 статті 27 та пункту 36.2 статті 36 Закону «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» щодо строків відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, необхідно розуміти таким чином, що страховик (у випадках передбачених Законом - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами шляхом виплати страхових сум щомісячними платежами; перший платіж здійснюється не пізніше ніж через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування. Крім цього, пунктом 27.5 статті 27 Закону «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що відшкодування шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого, може бути виплачено у вигляді одноразової виплати. Вказаною нормою передбачено право страховика, а не обов`язок (у випадках передбачених Законом - МТСБУ) відшкодувати шкоду, пов`язану зі смертю потерпілого, шляхом здійснення одноразової виплати. Відповідно до абзацу другого частини першої статті 1200 ЦК України за наявності обставин, які мають істотне значення, та із урахуванням матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоду, сума відшкодування може бути виплачена одноразово, але не більше як за три роки. Отже, для відступу від загального порядку (щомісячними платежами) відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, використовуючи принципи, закладені у частині першій статті 1200 ЦК України, заявник повинен вказати на наявність підстав, з якими закон пов`язує можливість виплати відшкодування одноразовим платежем, а страховик, в свою чергу, надати оцінку цим обставинам та прийняти відповідне рішення. Вказані висновки викладені в постанові Верховного суду від 05.02.2020, справа № 326/440/19. Як зазначено позивачем, із суми 134038 грн. станом на грудень 2019 року (час звернення з позовом) виплачено 34951.39 грн., станом на час перегляду справи в апеляційному порядку, колегією суддів не встановлено факту припинення виплат страхового відшкодування, не зазначають про таке і сторони. Враховуючи наведене, колегія суддів приходить переконання про обґрунтованість висновку суд першої інстанції про те, що страховиком не були порушені вимоги Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» щодо сплати страхового відшкодування, тому доводи апеляційної скарги щодо неправомірності, на думку сторони позивача, розтермінування виплати страхового відшкодування, не можуть бути прийняті апеляційним судом, оскільки таким надана належна оцінка судом першої інстанції. Окремо колегія суддів звертає увагу на те, що положення ЦК України та Закону «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у частині строків відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, не суперечать одне одному, тому відсутні підстави для висновку про існування протиріччя між зазначеними нормами права та необхідністю подолання такої колізії між ними. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVINANDOTHERSv. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Зміст оскаржуваного рішення відповідає вимогам ст. 265 ЦПК України, в тому числі в частині щодо мотивованої оцінки доводів сторін, наданих ними доказів, норм права, які суд застосував та мотивів їх застосування, порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення не встановлено, а тому апеляційний суд приходить висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду без змін. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 259, 367, 368, 372, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, - постановила: Апеляційну представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Городоцького районного суду Львівської області від 06 серпня 2020 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 02 березня 2021 року. Головуючий: А.В. Ніткевич Судді: С.М. Бойко С.М. Копняк