Постанова 4805 № 277/664/25

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №277/664/25 Головуючий у 1-й інст. Корсун Т. Г. Категорія 46 Доповідач Талько О. Б. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 грудня 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючої - судді Талько О.Б., суддів: Григорусь Н.Й., Коломієць О.С., за участю секретаря Антоневської В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №277/664/25 за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" про відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" на рішення Ємільчинського районного суду Житомирської області від 31 липня 2025 року та додаткове рішення цього ж суду від 14 серпня 2025 року, ухвалені під головуванням судді Корсун Т. Г.., ВСТАНОВИВ: У травні 2025 року позивачка звернулася до суду з даним позовом, в якому зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 сталася ДТП, внаслідок якої загинула її дочка ОСОБА_2 . За фактом ДТП відкрито кримінальне провадження та складено обвинувальний акт, який направлений на розгляд до суду. Станом на дату ДТП цивільно-правова відповідальність, пов`язана з експлуатацією транспортного засобу, марки «Toyota Solara», д.н.з. НОМЕР_1 , була застрахована у відповідача відповідно до договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №221664574. В результаті вказаної ДТП їй було заподіяно матеріальної та моральної шкоди, в зв`язку з чим виникло право на її відшкодування за рахунок відповідача. Вказала, що є особою пенсійного віку, якого вона досягла у 2009 році, тобто на момент ДТП вона була непрацездатною, хворіла, потребувала постійного лікування та догляду. На день смерті дочки перебувала на її утриманні та мала право на одержання від неї утримання. 18.03.2025 року її представник повідомив відповідача про настання страхового випадку та звернувся із заявою на виплату страхового відшкодування, а саме 48000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, належної матері потерпілої, 48000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, належної чоловіку потерпілої, та 288000 грн в рахунок відшкодування шкоди, пов`язаної із втратою годувальника, належної матері потерпілої. 09.05.2025 року відповідачем здійснено виплату страхового відшкодування моральної шкоди у розмірі 48000 грн для неї та 48000 грн для чоловіка потерпілої, а в частині страхового відшкодування, пов`язаного із втратою годувальника, не виплачено через відсутність додаткових документів. Таким чином, просила суд стягнути з відповідача страхове відшкодування, пов`язане із втратою годувальника, в розмірі 224000 грн. Рішенням Ємільчинського районного суду Житомирської області від 31 липня 2025 року позов задоволено. Стягнуто з ПАТ «НАСК «Оранта» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування, пов`язане із втратою годувальника, в розмірі 224000 грн. Стягнуто з ПАТ «НАСК «Оранта» на користь держави судовий збір в розмірі 1792 грн. Додатковим рішенням цього ж суду від 14 серпня 2025 року клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Лабика Р.Р., про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «НАСК «Оранта» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15000 грн. У задоволенні решти вимог відмовлено. В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та додаткове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Зокрема, зазначає, що суд не повно та не всебічно з`ясував обставини, які мають значення для справи. Так, допит свідків вібувся поверхнево, без будь-яких уточнених питань щодо перебування на утриманні позивачки у своєї дочки ОСОБА_2 , яка загинула в ДТП ІНФОРМАЦІЯ_1 . Суд жодним чином не обґрунтовував судове рішення в частині повного утримання або одержання від дочки ОСОБА_3 допомоги, яка була для неї постійним і основним джерелом засобів до існування. Жодним чином ОСОБА_1 та її представником не доведено оформлення пенсії по втраті годувальника. Факт перебування особи на утриманні у померлого може встановлюватися органом, що призначає пенсію (Пенсійним фондом України), або рішенням суду щодо встановлення такого юридичного факту. Рішення ухвалено односторонньо, без врахування відзиву на позовну заяву та заперечення представника ПАТ «HACK «ОРАНТА», є незаконним та необґрунтованим та таким, що суперечить ст. ст. 76, 79, 81, 83,93, 95,137 ЦПК України. ПАТ «HACK «ОРАНТА» вважає, що допитані свідки жодним чином не підтвердили факт перебування позивачки на утриманні дочки ОСОБА_3 та надання останньою допомоги, яка була для позивачки постійним і основним джерелом засобів до існування. Потреба у матеріальній допомозі визначається в кожному конкретному випадку залежно від матеріального становища батьків. До уваги приймається отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід тощо. Крім того, позивачка без сторонньої допомоги приймала участь в судовому засіданні 21.07.2025 року, її адреса - Звягельський район с. Усолуси, адреса суду - Звягельський район, селище Ємільчине, вул. Незалежності б. 2, найкоротша відстань 47.6 км., що в черговий раз підтверджує її задовільне фізичне становище. У даному випадку позивачка не отримує пенсію у зв`язку із втратою годувальника після смерті дочки ОСОБА_3 , з якою вона не проживала разом. Вважає, що витрати на професійну правничу допомогу є завищеними, не відповідають ціні позову, не обґрунтовані, розраховуються: 3 028,00 грн. вартість норми однієї години роботи. На думку відповідача, максимальний розмір витрат на професійну правову допомогу не може перевищувати 4 000 грн. Більше того, в позовній заяві не надано попереднього (орієнтовного) розрахунку витрат на професійну правничу допомогу, відповідно до п. 9 ч. З ст. 175 ЦПК України. Навіть протягом 5 днів з дня ухвалення рішення у даній справі не було жодного документального підтвердження про будь- які понесені позивачкою витрати на правову допомогу. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивачки- адвокат Лабик Р.Р., просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення та додаткове рішення без змін. Зокрема, зазначає, що позивачка є непрацездатною особою, оскільки досягла пенсійного віку ще у 2009 році, що підтверджується пенсійним посвідченням та не заперечується відповідачем. Щодо потреби в матеріальній допомозі, апелянт помилково вважає, що вона виникає лише тоді, коли дохід особи є меншим за прожитковий мінімум. Ця позиція прямо суперечить висновкам Верховного Суду. Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного. Судом встановлено, що 23 лютого 2025 року, близько 10 год. 30 хв., водій ОСОБА_4 керувала автомобілем, марки «TOYOTA SOLARA», реєстраційний номер НОМЕР_2 , та рухалася ним по автомобільній дорозі «Бараші-Хорошів-Топорище», в напрямку селища Хорошів Житомирського району Житомирської області. У вказаний день та час, проїжджаючи ділянку автомобільної дороги поблизу с. Вишняківка Житомирського району Житомирської області, ОСОБА_4 , не врахувала дорожню обстановку та стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, допустила виїзд за межі дороги в правий кювет, з подальшим зіткненням із деревом, після чого автомобіль припинив рух та перекинувся на дах. Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди пасажир ОСОБА_2 отримала тілесні ушкодження, від яких загинула на місці пригоди. За фактом ДТП слідчим управлінням Головного управління Національної поліції у Житомирській області матеріали про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025060680000014. Згідно з висновком судово-медичної експертизи №219 від 27.02.2025, проведеної в межах кримінального провадження №12025060680000014, в становлено, що смерть ОСОБА_2 настала від відкритого перелому кісток склепіння та основи черепа з крововиливами під м?які та тверду мозкові оболонки з забоєм головного мозку, який ускладнився розвитком набряку та дислокації головного мозку. Це підтверджується виявленням ушкоджень і значного набряку та дислокації головного мозку. 27.03.2025 року слідчим СВ ВП №3 Житомирського РУП N№22 ГУНП в Житомирській області, старшим лейтенантом поліції Мельник Ю.А., складено обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12025060680000014 стосовно ОСОБА_4 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, який затверджено прокурором Хорошівського відділу Коростишівської окружної прокуратури Житомирської області та передано на розгляд до Хорошівського районного суду Житомирської області, яким прийнято вказаний обвинувальний акт до розгляду у справі №276/532/25 (кримінальне провадження №1-кп/276/80/25). Факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого Ірпінським відділом Державної реєстрації актів цивільного стану у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 05 березня 2025 року. На момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність, пов`язана з експлуатацією автомобіля марки «TOYOTA SOLARA», реєстраційний номер НОМЕР_2 , була застрахована в ПрАТ «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» згідно з полісом цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №221664574. З копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , виданого 28.03.1986 Усолусовською сільською радою Ємільчинського району Житомирської області вбачається, що батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є: ОСОБА_1 , ОСОБА_5 . Батько ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Мати ОСОБА_1 , є пенсіонером з 2009 року, отримує пенсію за віком в розмірі: у вересні 2024 - 9463,07 грн, у жовтні 2024 року - 9463,07 грн, у листопаді 2024 року - 9463,07 грн, у грудні 2024 року 9463,07 грн, у січні 2025 року 6862,07 грн, у лютому 2025 року 6862,07 грн. ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 , одна, утримує невелике підсобне господарство, обробляє невелику земельну ділянку, отримує пенсію та орендну плату за земельну ділянку (1 раз в рік), інших доходів не має, хворіє, потребує лікування, що підтверджено витягом з реєстру територіальної громади від 15.02.2024 та актом №57 обстеження матеріально-побутових умов сім`ї від 28.05.2025. Позивачка хворіє захворюваннями печінки, фіброзно-кістозною хворобою молочних залоз, ішемічною хворобою серця із стенокардією, зобом, що підтверджено випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 21.03.2025. Крім того, допитані судом свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 вказали, що дочка позивачки ОСОБА_2 , постійно приїжджала до матері, купувала необхідні ліки (в селі відсутня аптека), продукти, дрова для пічного опалення будинку; під час хвороб матері дочка приїжджала частіше, доглядала за нею; мати потребувала матеріальної допомоги, була на утриманні своєї дочки, яка разом з чоловіком допомагала їй. 9 травня 2025 року ПрАТ «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» за заявою позивачки здійснило останній виплату страхового відшкодування заподіяної моральної шкоди у розмірі 48000 грн, що стверджується розрахунком страхового відшкодування та не заперечується відповідачем. Разом з тим, ПрАТ «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» не здійснено виплату позивачці за її заявою, надісланою відповідачу 18.03.2025 року, страхового відшкодування у зв`язку зі смертю потерпілого на підставі п. 27.2 ст. 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у розмірі 288000 грн. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 як на підставу своїх порушених прав послалась на те, що вона є пенсіонером, а отже, особою, що втратила годувальника, у зв`язку з чим має право на відшкодування страхової регламентної суми на підставі статті 27-2 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з пунктом 3 частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Частиною першою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Згідно зі статтею 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників. Статтею 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Згідно зі статтею 23 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зокрема, є шкода, пов`язана зі смертю потерпілого. Пунктом 27.2 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ)) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Наведена норма Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» містить посилання на іншу норму права, а саме статтю 1200 ЦК України, та може застосовуватися лише в поєднанні із цією нормою (див. висновки Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 грудня 2022 року у справі № 304/936/19 (провадження № 61-12719сво20). Відповідно до частини першої статті 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується: дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно; інвалідам - на строк їх інвалідності; одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім`ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, до досягнення ними чотирнадцяти років; іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, протягом п`яти років після його смерті. Особам, визначеним у пунктах 1-5 частини першої статті 1200 ЦК України, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував. Тобто, коло осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, можна розділити на дві групи: а) непрацездатні особи, які були на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання утримання; б) дитина потерпілого, народжена після його смерті. З системного аналізу вищевказаних норм цивільного законодавства вбачається, що повне утримання означає відсутність у члена сім`ї інших джерел доходів, окрім допомоги померлого. Якщо, крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то слід встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування. Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу, і що померлий взяв на себе обов`язок щодо утримання цього члена сім`ї. Основне значення допомоги слід з`ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів. Утримання може полягати у систематичній грошовій допомозі у вигляді грошових переказів, продуктових чи речових посилок тощо. Поняття «непрацездатні громадяни» надається у статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої непрацездатними вважаються особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до закону. Відповідно до статті 202 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Зазначена стаття СК України не містить визначення, за яких обставин особа може вважатися такою, що потребує матеріальної допомоги. Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 5 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18-ц (провадження № 61-2386сво19), під час встановлення того, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність у матеріальній допомозі. При цьому отримання матір`ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги. Суд першої інстанції, встановивши, що позивачка є непрацездатною особою, надав вірну оцінку наданим доказам та врахував вищезазначені положення законодавства, адже відповідно до статті 1200 ЦК України право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які не тільки перебували на утриманні померлої, а й особи, які мали на день смерті право на одержання від неї утримання. Наведене узгоджується з правовими висновками, які містяться у постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі №643/207/16-ц, від 6 травня 2020 року у справі № 742/554/19-ц, від 1 березня 2023 року у справі №279/1688/22, від 20 березня 2024 року у справі №381/1349/22. Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову. Щодо оскарження відповідачем додаткового рішення суду, слід зазначити наступне. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін. Згідно частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку із розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів. Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів сторона зробила про це відповідну заяву. Згідно з положеннями статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Верховний Суду у постанові від 15 червня 2021 року в справі № 159/5837/19 (провадження № 61-10459св20) дійшов висновку, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2статті 137 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судому складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18). Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами. Крім того, саме заінтересована сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Частиною четвертою статті 137 ЦПК України и встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України). Таким чином, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19). Судом встановлено, що в якості доказів понесення витрат представник позивачки надав суду копію договору про надання професійної правничої (правової) допомоги № Ж 1382 від 14.03.2025 року, укладеного між адвокатським об`єднанням «Всеукраїнський центр адвокатських розслідувань ДТП «Автопоміч» та ОСОБА_1 , копію детального опису робіт (наданих послуг) на виконання договору про надання професійної правничої (правової) допомоги № Ж 1382 від 14.03.2025 року. Як вбачається із копії детального опису робіт (наданих послуг), на виконання договору про надання професійної правничої (правової) допомоги № Ж 1382 від 14.03.2025 року, у якому зазначено найменування робіт (консультації, підготовчі дії, спрямовані на подання позовної заяви в суд, підготовка та подання позовної заяви в суд, судовий розгляд справи), вартість однієї години роботи складає 3028 грн., затрачений час - 13 годин, сума витрат по наданню адвокатом правової допомоги в розмірі 39364 грн. Визначаючи розмір витрат, які підлягають відшкодуванню, суд першої інстанції правомірно зменшив розмір витрат, понесених позивачкою на надання професійної правничої допомоги до 15000 грн, які підлягають стягненню з відповідача, що відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, необхідних процесуальних дій сторони та часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги у суді. Підстави для скасування додаткового рішення відсутні. Доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують висновків суду. Керуючись ст.ст. 259,268,367,368,374,375,381-384 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" залишити без задоволення, а рішення Ємільчинського районного суду Житомирської області від 31 липня 2025 року та додаткове рішення цього ж суду від 14 серпня 2025 року, - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуюча Судді: