Постанова 4822 № 715/1394/20

______ ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 3 березня 2021 року м. Чернівці Справа № 715/1394/20 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Одинака О. О. суддів Владичана А.І., Половінкіної Н.Ю. секретар Паучек І.І. позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відповідач Акціонерне товариство «Альфа-Банк» апеляційна скарга Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 9 грудня 2020 року, головуючий в суді першої інстанції суддя Цуренко В.А. ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст заяви У червні 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом. Позивачі просили визнати неправомірними дії відповідача щодо визначення розміру заборгованості в сумі 86 091 долар США 88 центів за кредитним договором № 159 від 4 червня 2007 року, який укладений між ОСОБА_1 і АКБСР «Укрсоцбанк» та направлення їм повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням (вимоги про усунення порушення) від 10 квітня 2020 року № 255 та повторного повідомлення від 12 травня 2020 року №

71. Позов мотивований тим, що згідно договору дарування від 13 жовтня 1998 року ОСОБА_2 є власницею квартири АДРЕСА_1 . 4 червня 2007 року ОСОБА_1 уклав кредитний договір №159 з АКБСР «Укрсоцбанк» №159. 5 червня 2007 року на забезпечення виконання зобов`язання за вищевказаним кредитним договором було укладено іпотечний договір № 159, предметом якого була належна ОСОБА_2 на праві власності квартира, яка є єдиним житлом позивачів. У спірній квартирі також зареєстрована неповнолітня дитина позивачів ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 В квітні та червні ОСОБА_1 було отримано повідомлення від АТ «Альфа-Банк» про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням (вимога про усунення порушення) від 10 квітня 2020 року № 2557 та від 12 травня 2020 року № 71, в яких вказувалось про необхідність протягом 30-ти днів сплатити борг за вищевказаним кредитним договором, розмір якого станом на 10 квітня 2020 року становив 86091 долар США 88 центів. Проте позивачі вважають такі рішення та дії відповідача щодо визначення розміру заборгованості і направлення їй вищевказаних повідомлень неправомірними. Зокрема, рішенням постійно діючого третейського суду при асоціації українських банків від 27 вересня 2010 року у справі № 1269/10 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором № 159 від 4 червня 2007 року в розмірі 275955 гривень 74 копійки. Пред`явлення 13 липня 2010 року позовної заяви до третейського суду є вимогою про дострокове погашення заборгованості. Отже, пред`явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов`язання, а тому подальше нарахування відсотків та штрафних санкцій є неправомірним. Тобто дії відповідача щодо визначення заборгованості в розмірі 86 091 долар США 88 центів та направлення їм вимог про погашення вказаної заборгованості протягом 30-ти днів є неправомірними. Також у вказаних повідомленнях було зазначено про те, що з позивачів при стягненні суми заборгованості, також буде стягнуто податок на ДФО в розмірі 18% та 1,5 % військового збору із залишку непогашеної заборгованості за кредитом, що позивачі також вважають незаконним. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 9 грудня 2020 року позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано протиправними дії АТ «Альфа-Банк» щодо визначення розміру заборгованості в сумі 86 091 долар США 88 центів за кредитним договором №159 від 04 червня 2007 року, що укладений між ОСОБА_1 та АКБРАС «Укрсоцбанк». У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення суду в частині задоволення позову мотивоване тим, що пред`явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов`язання, а тому подальше нарахування відсотків та штрафних санкцій, які містяться у оскаржуваних повідомленнях, є неправомірним. При цьому суд першої інстанції взяв за основу для визначення моменту припинення права банку нараховувати відсотки та штрафні санкції, саме претензію про погашення заборгованості за договором кредиту від 09 липня 2010 року № 17-29/934-191, а не рішення третейського суду від 27 вересня 2010 року. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі АТ «Альфа-Банк» просить рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову про визнання протиправними дій АТ «Альфа-Банк» щодо визначення розміру заборгованості в сумі 86 091 долар США 88 центів за кредитним договором №159 від 04 червня 2007 року, що укладений між ОСОБА_1 та АКБРАС «Укрсоцбанк», скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення в оскаржуваній частині з порушенням норм матеріального та процесуального права. Позивачами не було додано до позовної заяви претензії про погашення заборгованості за договором кредиту № 17-29/934 від 9 липня 2010 року, на яку посилається суд першої інстанції у своєму рішенні, не було направлено її відповідачу і після відкриття провадження у даній справі, а тому такий доказ є недопустимим та не може братись до уваги судом, оскільки сторона відповідача не знала про його долучення та не могла надати йому належну оцінку та свої заперечення. При цьому вказана претензія, позовна заява до третейського суду та рішення третейського суду не можуть вважатися вимогами про дострокове погашення заборгованості. У вказаній справі відсутня вимога банку до позивачів про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором. АТ «Альфа-Банк» не змінював строку кредитування, оскільки з дати укладення кредитного договору та по дату направлення вимоги від 12 травня 2020 року не звертався до боржників з вимогою про дострокове погашення заборгованості. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. У позивачів був відсутній обов`язок щодо надіслання банку претензії про погашення заборгованості за договором кредиту № 17-29/934 від 9 липня 2010 року, оскільки вказана претензія наявна у відповідача. Посилання банку на правові позиції Верховного Суду є безпідставним, оскільки у даній справі виникли зовсім інші правовідносини. АТ «Альфа-Банк» визнає той факт, що право кредитора нараховувати передбачені кредитним договором проценти припиняються після спливу строку кредитування чи у разі пред`явлення вимоги до позичальника, проте вважає таким моментом не направлення претензії про погашення заборгованості, а рішення третейського суду.

Мотивувальна частина Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій Встановлено, що позивачка ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1 (а.с.19-20) . 4 червня 2007 року ОСОБА_1 уклав з АКБСР «Укрсоцбанк» кредитний договір №159, згідно якого позивальник отримав кредитні кошти в сумі 40 000 дол. США зі сплатою 13 процентів річних строком до 29 травня 2017 року (а.с.13-15). 5 червня 2007 року на забезпечення виконання зобов`язання за вказаним кредитним договором між ОСОБА_2 та АКБСР «Укрсоцбанк» було укладено іпотечний договір № 159, предметом якого була вищевказана квартира (а.с.16-18). В квітні та червні 2020 року ОСОБА_1 було отримано повідомлення від АТ «Альфа-Банк» про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням (вимога про усунення порушення) від 10 квітня 2020 року № 2557 та від 12 травня 2020 року № 71, в яких вказувалось про необхідність протягом 30-ти днів сплатити борг за вищевказаним кредитним договором, розмір якого станом на 10 квітня 2020 року становив 86091 долар США 88 центів (а.с.21-22). Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині не відповідає зазначеним вимогам закону. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині не відповідає зазначеним вимогам закону. За змістом статей 11,15 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав». Згідно статті 16 ЦК України захист цивільних прав та інтересів здійснюється у встановленому порядку судом шляхом: визнання цих прав; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусового виконання обов`язку в натурі; зміни правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та іншими способами відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Відповідно до частини першої та другої статті 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї. Аналіз частини другої статті 14 ЦК України свідчить, що критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта. Тлумачення статей 14, 16 ЦК України дозволяє зробити висновок, що не є ефективним способом захисту визнання неправомірними дії в частині не зарахування чергових платежів, зобов`язання зарахувати перераховані щомісячні платежі, скасування та списання безнадійної заборгованості, зобов`язання скасувати суму пені, заборона здійснювати подальше нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитним договором, зобов`язання вчинити дії із скасування нарахування відсотків за користування кредитом та штрафних санкцій, зобов`язання скасувати незаконно нараховані штрафні санкції за несвоєчасну здійснену оплату, оскільки не передбачають відповідного обов`язку іншого суб`єкта цивільного правовідношення та не забезпечують відновлення прав особи, що заявляє такі вимоги. Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55,124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8,9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. Принцип ефективності закріплений і у діючому ЦПК України, відповідно до правил статей 2, 5 якого застосований судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності. Тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів управомоченої особи. Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з огляду на норми статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція). У § 145 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal v. the United Kingdom» (заява №22414/93, [1996] ECHR 54) суд зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові способи здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, ця стаття містить вимогу надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ зазначив, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом. Статтею 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов`язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)). Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Європейський суд з прав людини, ухвалюючи рішення у справі «Буланов та Купчик проти України» від 09 грудня 2010 року, яке набуло статусу остаточного 09 березня 2011 року вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутій проти Хорватії» (Kutit v Croatia), N 48778/99, пункт 25, ЕCHR 2002-II). Зазначений правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 24 червня 2020 року у справі № 686/936/19, від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц та Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі 320/8618/15-ц. Визначення відповідачем у повідомленнях про звернення стягнення на предмет іпотеки від 10 квітня 2020 року № 255 та від 12 травня 2020 року № 71 розміру заборгованості в сумі 86 091 долар США 88 центів за кредитним договором № 159 від 4 червня 2007 року є лише фіксацією такої заборгованості, тому оскарження лише факту визначення відповідачем розміру такої заборгованості, який не встановлює для боржників будь-яких обов`язків і є різновидом претензії, не передбачено чинним законодавством як спосіб захисту прав. Вищевказані повідомлення із зазначенням розміру такої заборгованості можуть бути визнані як докази (із наданням їм відповідної оцінки судом під час вирішення іншого спору), зокрема щодо стягнення заборгованості чи звернення стягнення на предмет іпотеки, при вирішенні яких суд зобов`язаний дати оцінку щодо дійсності та обгрунтованості такого нарахування боргу. Ураховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що обраний ОСОБА_1 , ОСОБА_2 спосіб захисту прав шляхом подання позову про визнання протиправними дій АТ «Альфа-Банк» щодо визначення розміру заборгованості в сумі 86 091 долар США 88 центів за кредитним договором №159 від 04 червня 2007 року є неефективним, оскільки сам по собі не сприяє ефективному відновленню порушеного права, а тому наявні підстави для відмови у задоволенні таких вимог позивачів. При цьому апеляційний суд не робить висновки щодо обґрунтованості та доведеності позову в частині, яка оскаржується, оскільки такі висновки мають бути зроблені у мотивувальній частині судового рішення в разі звернення позивача до суду щодо застосування належного способу захисту. Такий висновок узгоджується з правовою позицією, яку Велика Палата Верховного Суду виклала у своїй постанові від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Враховуючи наведене вище, суд першої інстанції ухвалив рішення в частині задоволення позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до АТ «Альфа-Банк» про визнання неправомірними дій щодо визначення розміру заборгованості за кредитним договором № 159 від 4 червня 2007 року, який укладений між ОСОБА_1 і АКБСР «Укрсоцбанк» з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому його в цій частині слід скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині. Щодо судових витрат Відповідно до правил статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З мотивувальної частини постанови вбачається, що апеляційний суд приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до АТ «Альфа-Банк» про визнання неправомірними дій щодо визначення розміру заборгованості за кредитним договором № 159 від 4 червня 2007 року, який укладений між ОСОБА_1 і АКБСР «Укрсоцбанк» та ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині. Як вбачається з меморіального ордеру № 20258583 від 25 січня 2021 року, АТ «Альфа-Банк» за подання до суду апеляційної скарги сплатило судовий збір в розмірі 1261 гривня 20 копійок. За таких обставин, з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ «Альфа-Банк» підлягає стягненню судовий збір у розмірі по 630 гривень 60 копійок з кожного (1261,20:2=630,60). Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» задовольнити. Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 9 грудня 2020 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання неправомірними дій щодо визначення розміру заборгованості в сумі 86 091 долар США 88 центів за кредитним договором № 159 від 4 червня 2007 року, який укладений між ОСОБА_1 і Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» скасувати. В задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання неправомірними дій щодо визначення розміру заборгованості за кредитним договором № 159 від 4 червня 2007 року, який укладений між ОСОБА_1 і Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» 630 (шістсот тридцять) гривень 60 копійок в рахунок відшкодування судових витрат. Стягнути з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» 630 (шістсот тридцять) гривень 60 копійок в рахунок відшкодування судових витрат. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття. На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 5 березня 2021 року. Головуючий О.О. Одинак Судді: А.І. Владичан Н.Ю. Половінкіна