Постанова 4804 № 243/3439/20

Єдиний унікальний номер 243/3439/20 Номер провадження 22-ц/804/272/21 ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 березня 2021 року м. Бахмут справа № 243/3439/20 провадження № 22-ц/804/272/21 Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ : головуючого Хейло Я.В., суддів Мірути О.А., Тимченко О.О. учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Донецького апеляційного суду в місті Бахмут цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 11 листопада 2020 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про зобов`язання вчинити певні дії (суддя Пронін С.Г.), ухваленого в приміщенні суду в місті Слов`янськ Донецької області, - ВСТАНОВИВ: КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ Позивач ОСОБА_1 звернулась до Слов`янського міськрайонного суду Донецької області з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про зобов`язання нарахувати та виплатити страхові виплати. Позов мотивовано тим, що обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що її чоловіку ОСОБА_2 відповідно до довідки МСЕК від 19.04.1995 року було безстроково встановлено третю групу інвалідності з трудового каліцтва та безстроково встановлено 70% втрати працездатності внаслідок трудового каліцтва. ОСОБА_2 перебував на обліку та був отримувачем щомісячних страхових виплат у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в м. Торез Донецької області. Після припинення з червня 2014 року страхових виплат через бойові дії на території м. Торез Донецької області, її чоловік 02 жовтня 2014 року звернувся за їх поновленням до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в м. Павлоград Дніпропетровської області як отримувач страхових виплат. Виплати її чоловікові поновили, він отримав єдину щомісячну страхову виплату в разі часткової втрати професійної працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку за жовтень 2014 року. 01 квітня 2015 року її чоловік звернувся за поновленням страхових виплат до відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в м. Мирноград Донецької області як отримувач страхових виплат, та йому було виплачено страхові виплати за період з 01 квітня 2015 року по 30 вересня 2015 року, при цьому в квітні 2015 року йому була виплачена заборгованість по страховим виплатам з червня 2014 року по вересень 2014 року та з лютого 2015 року по березень 2015 року. 01 жовтня 2015 року шестимісячний строк дії довідки як внутрішньо переміщеної особи її чоловіка ОСОБА_2 закінчився і відповідач припинив нарахування та виплату йому страхових виплат. Продовжити строк дії довідки чоловік не міг, так як сильно хворів, не міг пересуватися, оскільки мав захворювання на рак 4 стадії, від якого ІНФОРМАЦІЯ_1 він помер. Зазначає, що вона є єдиним спадкоємцем після смерті чоловіка, що підтверджується витягом зі Спадкового реєстру про отримання нею свідоцтва про право на спадщину. Вважає, що відповідач незаконно припинив нарахування щомісячних страхових виплат її померлому чоловікові і протиправно відмовляється виплатити їй як члену його сім`ї недоотримані чоловіком за життя щомісячні страхові виплати. Просила суд зобов`язати відповідача нарахувати щомісячні страхові виплати, передбачені ч.1 ст. 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» на ім`я ОСОБА_2 за період з 01.11.2014 року по 31.01.2015 року та з 01.10.2015 року по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 та виплатити їй як члену його сім`ї. КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 11 листопада 2020 року в задоволенні позову відмовлено. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ В апеляційній скарзі позивач просить оскаржуване рішення скасувати, та ухвалити нове, яким позов задовольнити. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ Апеляційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом неповно досліджено всі обставини справи та порушено норми процесуального та матеріального права. Зазначає, що законодавством не передбачено припинення здійснення страхових виплат у зв`язку з закінченням терміну дії довідки про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи. Крім того, в обґрунтування своєї позиції посилається на положення статтей 2, 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», Постанову Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» №9 від 01.11.1996 року, статтю 2 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», постанови Верховного Суду від 20.09.2018 року у справі №243/3505/16-ц, від 12.02.2020 року у справі №642/6946/18. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШІХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Відповідачем Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області відзив на апеляційну скаргу не подано. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 перебували в зареєстрованому шлюбі з 02 листопада 1968 року, що підтверджується свідоцтвом про одруження, серія НОМЕР_1 . (а.с. 12) Відповідно до довідок МСЕК серія МСЕ № 250318 та серія 2-18 АЖ № 046412 19 квітня 1995 року ОСОБА_2 було безстроково встановлено третю групу інвалідності з трудового каліцтва та безстроково встановлено 70% потреби у додаткових видах допомоги у зв`язку із втратою професійної працездатності внаслідок трудового каліцтва. (а.с. 16) ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_2 виданого Мирноградським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області. (а.с. 17) Відповідно Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 55657995 від 28.03.2019 року слідує, що спадкоємцем після смерті ОСОБА_2 є його дружина ОСОБА_1 , якій приватним нотаріусом Мирноградського міського нотаріального округу Донецької області Заря В.В. 28 березня 2019 року було видано свідоцтво про право на спадщину, до складу якої входить залишок недоотриманих за життя померлим ОСОБА_2 коштів у розмірі 25052,12 гривень в Пенсійному фонді України, згідно повідомлення Покровського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області №3486/07/25-1 від 26.03.2019 року. (а.с. 13) З листа Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області № К-01-04/19-108 від 23.03.2020 року, довідки № 1455016076 від 23.03.2015 року про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, постанов № 0516/7552/7552/58 від 07.04.2015 року, № 0516/7552/7552/59 від 21.04.2015 року, № 0516/7552/59 від 27.10.2016 року вбачається, що ОСОБА_2 , як потерпілий на виробництві перебував на постійному обліку та отримував щомісячні страхові виплати у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Торез Донецької області 01 квітня 2001 року. Місто Торез розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 року № 1085-р віднесено до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. Так ОСОБА_2 , як внутрішньо переміщена особа перебував на обліку та отримував щомісячні страхові виплати у наступні періоди: з 01 жовтня 2014 року по 31 жовтня 2014 року у Павлоградському відділенні управління ВД ФССУ в Дніпропетровської області, з 01 квітня 2015 року по 30 вересня 2015 року в Мирноградському міському відділенні управління ВД ФССУ в Донецької області. Відділенням в квітні 2015 року було виплачено заборгованість за період з червня по вересень 2014 року та з лютого по березень 2015 року. Постановою від 27 жовтня 2016 року прийняте рішення про зняття з обліку потерпілого ОСОБА_2 у зв`язку із закінченням терміну дії довідки ВПО та вирішено припинити всі страхові виплати з 01 жовтня 2015 року. Протягом періоду з 01 жовтня 2015 року по день смерті, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 за продовженням щомісячних страхових виплат до органів Фонду не звертався, а отже і заборгованість по страховим виплатам відділення перед ОСОБА_2 на дату його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , відсутня. (а.с. 23) ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню. МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Зважаючи на те, що ціна позову складає 25052, 12 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічного з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. На час виникнення спірних правовідносин ні воєнний, ні надзвичайний стан в Україні в цілому, як і на окремих територіях Донецької та Луганської областей, запроваджено не було. Частиною 1 статті 46 вказаного Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» передбачено, що страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством. Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 року № 1105-XIV (із змінами і доповненнями) відповідно до Основ законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я. Чоловік позивача ОСОБА_1 спадкодавець ОСОБА_2 , як внутрішньо переміщена особа, перебував на обліку у Павлоградському відділенні УВД ФССУ в Дніпропетровській області в період з 01 по 31 жовтня 2014 року; у Мирноградському міському відділенні УВД ФССУ в Донецькій області з 01 квітня по 30 вересня 2015 року. Як вбачається із довідки від 23.03.2015 року № 1455016076 ОСОБА_2 , який постійно проживав у АДРЕСА_1 перемістився з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції в АДРЕСА_2 (а.с. 50). Відповідно до пункту 3 Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 1105-XIV, особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України. Кабінет Міністрів України вказаним вище особам прийняв наступні нормативно-правові акти: Постанову Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», якою установлено, що призначення та продовження виплати усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509; Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509; Постанову Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2014 року № 531 «Про особливості реалізації прав деяких категорій осіб на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»; Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 595; Постанову Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам». На виконання пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України № 531 «Про особливості реалізації прав деяких категорій осіб на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювання України 11 грудня 2014 року прийняло постанову про затвердження Порядку надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу передбачених загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території і районів проведення антитерористичної операції №20, зареєстрованою Міністерством юстиції України 12 січня 2015 року за №6/26451 (далі - Порядок №20). Вказаною постановою передбачена можливість отримувати страхові виплати за фактичним місцем проживання (перебування) за даними відомостей інформаційно- аналітичної системи Фонду. Робочі органи виконавчої дирекції Фонду мають право проводити виплати, в тому числі нарахованих, але не виплачених щомісячних страхових виплат за наявності у потерпілих на виробництві (члени їх сімей) довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи чи відмітку в паспорті про місце проживання на території, яка контролюється органами державної влади України. Починаючи з грудня 2014 року потерпілі на виробництві (члени їх сімей) мали право скористатися Порядком № 20 та отримувати належні їм страхові виплати. Відповідно до Порядку № 20 нарахування та виплата страхових коштів здійснюється управлінням (відділенням) виконавчої дирекції Фонду після переміщення одержувача на територію, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, на підставі його заяви та усіх необхідних документів. При цьому, рішення про продовження проведення раніше призначених виплат та виплату раніше нарахованих, але не виплачених страхових сум оформлюється відповідною постановою відділення управління виконавчої дирекції Фонду, до якого звернулася внутрішньо переміщена особа. Лише такі постанови є підставою для нарахування раніше призначених страхових виплат у робочих органах виконавчої дирекції Фонду, що здійснюють свою діяльність на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження. Відповідно до частини 1 статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Відповідно до частини 1 статті 1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини. Ухвалюючи рішення про відмову задоволенні позову, суд першої інстанції пославшись на положення статтей 1219, 1220, 1227 ЦК України виходив з того, що до складу спадщини не увійшло право ОСОБА_2 на отримання страхових виплат, а оскільки за життя такі виплати нараховані не були, підстави для задоволення позову відсутні. Оформлення права на спадщину здійснюється нотаріусом шляхом видачі свідоцтва про право на спадщину за законом або за заповітом. Відповідно до частини 1 статті 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Згідно підпункту 4.14 пункту 4 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 N 296/5 при видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов`язково перевіряє: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказані факти. Згідно пункту 3 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1105-ХІV (у редакції від 28 грудня 2014 року № 77-VІІІ) Кабінет Міністрів України визначає особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення АТО або зони надзвичайної ситуації). Визначення того, хто є внутрішньо переміщеними особами надано у абзаці першому частини першої статті 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VІІ; у редакції яка діяла на час виникнення спірних правовідносин). Внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Як зазначено в статті 2 цього Закону, Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, повернення таких осіб до їх покинутого місця проживання в Україні та їх реінтеграції. Водночас частиною першою статті 3 вказаного Закону встановлено, що громадянин України за обставин, визначених у статті 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання, що враховується судом. Постановами Кабінету Міністрів України № 531, 637 та 595 встановлено спеціальний порядок здійснення страхових виплат для осіб, які тимчасово переселилися з району проведення АТО, тобто особливості виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам. Зазначені підзаконні нормативні акти не регулюють питання щодо здійснення страхових виплат особам, які з районів проведення АТО не переселилися та продовжують проживати за своїм постійним місцем проживання на території, яка не контролюється органами державної влади. Вказані підзаконні акти не є законом, тому не можуть звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Вони не регулюють питання щодо здійснення страхових виплат особам, які з районів проведення АТО не переселилися та продовжують проживати за своїм постійним місцем проживання на території, яка не контролюється органами державної влади. Про необхідність соціального захисту осіб, які перебувають на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях ідеться і в Законі України від 18 січня 2018 року № 2268-VІІІ «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» (далі - Закон № 2268-VІІІ). У статті 2 цього Закону передбачено, що за фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального правового статусу та за юридичними особами зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, якщо таке майно набуте відповідно до законів України. Як обґрунтовано в апеляційній скарзі зазначила ОСОБА_1 , підтверджуючи майнові права фізичних осіб незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального статусу, закон не передбачає жодних обмежень інших прав таких осіб, які вони можуть реалізувати на території України. Вказану правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року в справі № 243/3505/16-ц (провадження № 14-271цс18). Згідно висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду. Аналіз вищенаведених норм права дає підстави зробити висновок, що ненадання особі, яка не є внутрішньо переміщеною особою, довідки про взяття її на облік як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення АТО, та не звернення цієї особи до робочих груп Фонду на підконтрольній Україні території з заявою про нарахування виплат, не є підставою для невиплати страхових платежів, оскільки таке права закріплене за особою положеннями Закону № 1105-ХІV (з 01 січня 2015 року в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VІІ), і може бути обмежене лише введенням воєнного чи надзвичайного стану на окремій території чи на всій території України. Вищевикладені положення законодавства свідчать про те, що спадкодавець ОСОБА_2 мав право на нарахування та виплату страхових виплат незалежно від звернення до робочих груп Фонду на підконтрольній Україні території, а тому спадкоємець ОСОБА_1 відповідно до положень статті 1227 ЦК України має право на отримання страхових виплат в порядку спадкування за законом. Відповідно до положень статей 1216, 1218, 1219 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Відповідно до статті 1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини. За положеннями статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності. Тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушеної майнових або немайнових прав та інтересів управомоченої особи. Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція). У §145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal v. the United Kingdom» (заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом. У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувалися в національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності « небезпідставної заяви « за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча Держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов`язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути « ефективним « як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)). Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет норм міжнародного права за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права задля вирішення конкретного спору. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено, що: «кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15, 16 ЦК України). Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2019 року у справі № 826/7380/15 (провадження № 11-778апп18) зазначено, що: «правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам». Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема примусове виконання обов`язку в натурі. Отже, позивач звернувся до суду із зазначеним позовом у зв`язку із невиконанням відповідачем у повному обсязі обов`язку, який встановлений Законом, щодо виплати спадкоємцю померлого сум, що належали спадкодавцю і залишились недоотриманими у зв`язку з його смертю. Європейський суд з прав людини вказав, що пункті 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи, що суд першої інстанції припустився порушень процесуального та матеріального закону, апеляційний суд вважає, що оскаржуване рішення слід скасувати, та ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі, та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу страхові виплати ОСОБА_2 РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ Відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення та у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до частин 1, 13 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи викладене, та висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги, на з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню понесений судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 840, 80 грн (а.с. 1) та за подання апеляційної скарги у розмірі 1261, 20 грн, що загалом складає 2102 гривні. Керуючись статтями 374, 376, 377, 381-384, 141, 390 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 11 листопада 2020 року скасувати. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про зобов`язання нарахувати та виплатити щомісячні страхові виплати задовольнити. Зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області здійснити нарахування страхових виплат ОСОБА_2 за період з 01.11.2014 року по 31.01.2015 року, та з 01.10.2015 року по 29.07.2018 року. Зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області сплатити страхові виплати ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за період з 01.11.2014 року по 31.01.2015 року, та з 01.10.2015 року по 29.07.2018 року. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами а-г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий Я.В. Хейло Судді О.А. Мірута О.О. Тимченко