Постанова Дніпровський апеляційний суд № 185/10292/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2091/21 Справа № 185/10292/19 Суддя у 1-й інстанції - Юдіна С. Г. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 лютого 2021 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого Куценко Т.Р., суддів: Демченко Е.Л., Макарова М.О., за участю секретаря Синенка Є.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 жовтня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління освіти Чернівецької міської ради, начальника Управління освіти Чернівецької міської ради Мартинюка Сергія Васильовича про відшкодування моральної шкоди за незаконне звільнення, - ВСТАНОВИЛА: У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Управління освіти Чернівецької міської ради, начальника Управління освіти Чернівецької міської ради Мартинюка Сергія Васильовича, в якому просив стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача завдану йому моральну шкоду в розмірі 272 600 грн. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 25 листопада 2014 року він перебував у трудових відносинах з управлінням освіти Чернівецької міської ради, працюючи на посаді провідного фахівця з питань правового забезпечення централізованого господарського обслуговування на 0,75 ставки. 25 жовтня 2017 року управлінням освіти було видано наказ № 1167-к про звільнення, у зв`язку із скороченням штатної чисельності згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України. Вважає скорочення посади провідного фахівця з питань правового забезпечення групи централізованого господарського обслуговування управління освіти, а в подальшому і його звільнення - необґрунтованим, незаконним. У зв`язку із незаконним звільненням та протиправною поведінкою відповідачів вважає, що йому спричинена моральна шкода. Головними складовими моральних страждань позивач вказує на душевні страждання, оскільки на власному досвіді переконався у беззахисності працівника освіти в Чернівцях перед свавіллям начальника управління освіти, який протягом тривалого часу порушує закони. Крім того, вказує що він є внутрішньо переміщеною особою і начальник управління освіти відкрито застосовує проти нього певні форми дискримінації та непристойно відноситься до інтересів працівника. Позивач вимушений розробляти різного роду процесуальні документи, офіційні звернення, робити запити, що забирає час планування й вибудовування майбутнього і велика кількість сил витрачається марно. Теперішній емоційний стан позивача, який стикнувся з ігноруванням основоположних прав громадянина і працівника зі сторони начальника освіти м. Чернівців, є для нього новим та досі невідомим. Він не підготовлений до таких нелюдяних образливих викликів і це його пригнічує та дошкуляє. Позивачем втрачені нормальні виробничі та соціальні зв`язки і такий стан вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого та його сім`ї життя. Розмір завданої моральної шкоди оцінює в 275 600 грн. Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 жовтня 2020 року в задоволенні позову відмовлено за безпідставністю та недоведеністю. Додатковим рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 жовтня 2020 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судові витрати у розмірі 1 921 грн. Не погодившись з рішенням суду позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, оскільки при ухваленні рішення судом першої інстанції не були враховані обставини та норми закону на які заявник посилалася у своїй позовній заяві. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, з наступних підстав. Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 25 листопада 2014 року перебував у трудових відносинах з управлінням освіти Чернівецької міської ради працюючи на посаді провідного фахівця з питань правового забезпечення групи централізованого господарського обслуговування управління освіти Чернівецької міської ради на 0.75 ставки. Наказом начальника управління освіти Чернівецької міської ради № 1167-к від 25 жовтня 2017 року звільнено ОСОБА_1 , провідного фахівця з питань правового забезпечення групи централізованого господарського обслуговування управління освіти Чернівецької міської ради, із займаної посади з 31 жовтня 2017 року в зв`язку із скороченням штатної чисельності згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України /т.2, а.с. 93/. Рішенням Шевченківського районного суду від 11 жовтня 2019 року у цивільній справі № 727/11669/17 ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні його позову до управління освіти Чернівецької міської ради, начальника управління освіти Чернівецької міської ради Мартинюка Сергія Васильовича про скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Постановою колегії суддів Чернівецького апеляційного суду від 19 грудня 2019 року апеляційна скарга ОСОБА_1 залишена без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 11 жовтня 2019 року залишено без змін. Ухвалюючи рішення колегія Чернівецького апеляційного суду прийшла до висновку, що при звільнені позивача ОСОБА_1 у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці пов`язаними із скороченням чисельності та штату працівників, не було порушено його прав, оскільки відповідач дотримався процедури такого звільнення, передбаченої вимогами частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 та 43 КЗпП України. На час розгляду даної справи постанова колегії суддів Чернівецького апеляційного суду не скасована. Звертаючись з позовом ОСОБА_1 свої вомоги обгрунтовує тим, що його звільнення є незаконним, у зв`язку з чим посилається на ст. 237-1 КЗпП України та просить стягнути солідарно з відповідачів моральну шкоду. Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст. 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику в разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, утрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, які можуть бути підставою для виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди. За змістом указаного положення, підставою для відшкодування моральної шкоди згідно зі ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, утрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи винятків для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст. 237-1 кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди в обраний ним спосіб, зокрема повернення вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визнає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у житті та з урахуванням інших обставин. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди передбачено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Так судом встановлено, що при звільненні ОСОБА_1 відповідачами не було порушено його прав, оскільки було дотримано процедури такого звільнення, передбаченої вимогами частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 та 43 КЗпП України. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що факт порушення прав позивача у сфері трудових відносин жодним належним, достовірним та допустимим доказом не підтверджений. Позивачем не надано будь-яких доказів на підтвердження заподіяння йому моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру. Вирішуючи спір, суд з дотриманням вимог ст.ст. 263, 264 ЦПК України повно, всебічно та об`єктивно з`ясував обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові. Отже, висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Враховуючи викладене та конкретні обставини справи, судове рішення відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права і тому, колегія апеляційного суду вважає, що правових підстав для його скасування немає, а тому доводи апеляційної скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін. керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 жовтня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Головуючий: Т.Р. Куценко Судді: Е.Л. Демченко М.О. Макаров