Постанова 4803 № 205/4422/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3448/21 Справа № 205/4422/20 Суддя у 1-й інстанції - Приходченко О. С. Доповідач - Макаров М. О. Категорія 53 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 березня 2021 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого судді Макарова М.О. суддів Демченко Е.Л., Куценко Т.Р. при секретарі Керімовій-Бандюковій Л.К. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою підприємства з іноземними інвестиціями АМІК УКРАЇНА на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 листопада 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Підприємства з іноземними інвестиціями АМІК УКРАЇНА про зобов`язання сплатити єдиний соціальний внесок, - В С Т А Н О В И Л А: У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача Підприємства з іноземними інвестиціями «Амік Україна» про зобов`язання сплатити єдиний соціальний внесок. Позивач у позовній заяві посилався на те, що рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 01 квітня 2019 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позовних вимог до ПІІ «Амік Україна» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яке скасовано постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року, якою стягнуто з ПІІ «Амік Україна» на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23 травня 2017 року по 06 червня 2017 року та з 15 грудня 2017 року по 10 жовтня 2018 року у розмірі 139 902 грн. 66 коп. з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів. Йому було виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 139 902 грн. 66 коп. Згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу з Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування позивачеві стало відомо, що відрахування єдиного соціального внеску відповідачем здійснено не було. ПІІ «Амік Україна» не виконало постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року та не сплатило єдиний соціальний внесок за період з 15 грудня 2017 року по 10 жовтня 2018 року, чим спричинило ОСОБА_1 шкоду. Просив зобов`язати ПІІ «Амік Україна» сплатити єдиний соціальний внесок на виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року по справі № 205/886/19 за період з 15 грудня 2017 року по 10 жовтня 2018 року. Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 листопада 2020 року позовні вимоги задоволено та ухвалено зобов`язати Підприємство з іноземними інвестиціями «АМІК Україна» сплатити єдиний соціальний внесок на виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року за період з 15 грудня 2017 року по 10 жовтня 2018 року; вирішено питання стосовно судових витрат. Рішення суду мотивовано тим, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, оскільки саме на роботодавця було покладено обов`язок щодо вирахування та відрахування податків та інших обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу зазначеної в резолютивній частині постанови Дніпровського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року суми в розмірі 139 902 грн. 66 коп. В апеляційній скарзі ПІІ «Амік Україна» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, з наступних підстав. Так, судом встановлено, що рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська № 205/866/19 від 01 квітня 2019 року ОСОБА_1 у задоволення позовних вимог до ПІІ «АМІК Україна» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено; стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 1 658 грн. 48 коп. (а.с. 13-14). Постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська № 205/866/19 від 01 квітня 2019 року скасовано; стягнуто з ПІІ «Амік Україна» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23 травня 2017 року по 06 червня 2017 року та з 15 грудня 2017 року по 10 жовтня 2018 року у розмірі 139 902 грн. 66 коп. з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів; вирішено питання про розподіл судових витрат (а.с. 16-17). Постановою головного державного виконавця Подільського районного ВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві Полінського В.А. відкрито виконавче провадження ВП № 60583748 з примусового виконання виконавчого листа № 205/866/19, виданого 21 жовтня 2019 року Ленінським районним судом м. Дніпропетровська про стягнення з ПІІ «Амік Україна» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 23 травня 2017 року по 06 червня 2017 року та з 15 грудня 2017 року по 10 жовтня 2018 року у розмірі 139 902 грн. 66 коп. з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів (а.с. 39). Платіжним дорученням № 141312707 від 22 листопада 2019 року ПІІ «Амік Україна» на рахунок Державної казначейської служби було перераховано 139 902 грн. 66 коп. в рахунок оплати боргу за виконавчим провадженням ВП № 60583748 (а.с. 40). Постановою головного державного виконавця Подільського районного ВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві Полінського В.А. виконавче провадження ВП № 60583748 було закінчено у зв`язку з фактичним повним виконанням виконавчого листа № 205/866/19 від 21 жовтня 2019 року (а.с. 41). Згідно з даними з державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відомості про застраховану особу ОСОБА_1 за 2018 рік щодо сплати страхових внесків відсутні (а.с. 21). Задовольняючи позовні вимоги, районний суд виходив з того, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, оскільки саме на роботодавця було покладено обов`язок щодо вирахування та відрахування податків та інших обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу зазначеної в резолютивній частині постанови Дніпровського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року суми в розмірі 139 902 грн. 66 коп. Проте, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає. Відповідно до Конституції України, статті 14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для виконання всіх органів влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організації, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Згідно зі статтею 1 Конвенції про захист заробітної плати № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. Трудовий договір повинен укладатись, як правило, у письмовій формі (частина перша статті 24 КЗпП України) або оформлюватись наказом чи розпорядженням роботодавця (частина третя статті 24 КЗпП України). Припинення та розірвання трудового договору пов`язано зі звільненням працівника. З огляду на зазначене, якщо працівник був незаконно звільнений, трудовий договір з ним був незаконно припинений роботодавцем в односторонньому порядку. Виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого працівника, у тому числі середній заробіток за час вимушеного прогулу або різниця у заробітку за час виконання нежчеоплачуваної роботи, не можуть вважатись заробітною платою та не витікають із трудового договору як підстави для виплат. Ці виплати не можуть кваліфікуватись як плата за виконану роботу. Ураховуючи викладене, виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП України) не є різновидом оплати праці та елементом структури заробітної плати. Отже, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Так, на виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року відкрито виконавче провадження щодо стягнення з ПІІ «Амік Україна» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 23 травня 2017 року по 06 червня 2017 року та з 15 грудня 2017 року по 10 жовтня 2018 року у розмірі 139 902 грн. 66 коп. 15 листопада 2019 року ПІІ «Амік Україна» було сплачено визначену рішенням суду суду на рахунки Подільського РВ ДВС у розмірі 139 902 гривень 66 коп. 10 січня 2020 року на підставі постанови ВП№60583748 виконавче провадження закінчено у зв`язку із фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Тобто постанова Дніпровського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року виконана в повному обсязі. Враховуючи те, що базою нарахування єдиного внеску є основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, постанова Дніпровського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року виконана в повному обсязі в рамках виконавчого провадження №ВП 60583748, а середній заробіток не є основою чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою, то відповідно у ПІІ «Амік Україна» не виникло обов`язку нарахувати та сплатити єдиний соціальний внесок під час виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що було зроблено в рамках виконавчого провадження за рахунок органів виконавчої служби. Відповідно до вимог статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Частиною 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Згідно зі статтею 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України). За приписами статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. На вказані вимоги закону та обставини справи, районний суд уваги не звернув, у зв`язку з чим прийшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог. З урахуванням встановлених у справі обставин, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового про відмову у задоволенні позовних вимог. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу підприємства з іноземними інвестиціями АМІК УКРАЇНА задовольнити. Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 листопада 2020 року скасувати. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Підприємства з іноземними інвестиціями АМІК УКРАЇНА про зобов`язання сплатити єдиний соціальний внесок відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий суддя М.О. Макаров Судді Е.Л. Демченко Т.Р. Куценко