Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/25644/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 21 лютого 2024 року м. Дніпросправа № 160/25644/23 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач), суддів: Божко Л.А., Суховарова А.В., за участю секретаря судового засідання Соловей Л.О. за участю представників: позивача - Пономаренко Д.О., відповідача Хоменко Д.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.11.2023 ( суддя першої інстанції Єфанова О.В.) в адміністративній справі №160/25644/23 за позовом Державного промислового підприємства "Кривбаспромводопостачання" до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ОСОБА_4 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії,- ВСТАНОВИВ: Державне промислове підприємство "Кривбаспромводопостачання" звернулося до суду з вимогами визнати протиправною бездіяльність, яка полягає в неповерненні Відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) ДПП "Кривбаспромводопостачання" в рамках ВП 72324882, 72324986, 72325341,72325156 суми у розмірі 243 163,90 гривень; зобов`язати Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) перерахувати на рахунок ДПП "Кривбаспромводопостачання" належні Боржнику кошти в сумі 243 163,90 гривень, які неправомірно стягнуті в ході примусового виконання. На думку позивача, державним виконавцем ВПВР неправомірно перераховано стягувачам кошти в загальній сумі 243 163,90 грн., стягнуті в рамках зведеного виконавчого провадження з ДПП КРИВБАСПРОМВОДОПОСТАЧАННЯ, та які підлягають поверненню Боржнику як неправомірно стягнуті. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.11.2023 позовну заяву задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність, яка полягає в неповерненні Відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) ДПП "Кривбаспромводопостачання" в рамках зведеного виконавчого провадження №№ВП 72324882, 72324986, 72325341,72325156 - 242193,86 гривень. Зобов`язано Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) перерахувати на рахунок ДПП "Кривбаспромводопостачання" належні Боржнику кошти в сумі 242193,86 гривень, які неправомірно стягнуті в ході примусового виконання. В решті позовних вимог відмовлено. Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), не погодившись з судовим рішенням, звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти постанову, якою в задоволені позову відмовити в повному обсязі. Аргументи, наведені управлінням в обґрунтування вимог апеляційної скарги, фактично аналогічні наведеному у відзиві на позов. В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, просить суд апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати. В судовому засіданні представник позивача проти апеляційної скарги заперечив, вважають рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу безпідставною. Просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Інші учасники судового процесу, в судове засідання не з`явились, що не перешкоджає розгляду справи без участі останніх. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить висновку з наступного. Під час апеляційного перегляду справи встановлено, постановою Дніпровського апеляційного суду від 08.02.2023 року у справі №214/3916/18 задоволено апеляційну скаргу на рішення Саксаганського районного суду від 13.11.2020 року, стягнуто з ДПП Кривбаспромводопстачання на користь: ОСОБА_1 заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 343918,25 грн; ОСОБА_2 заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 269968,25 грн; ОСОБА_3 заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 269620,25 грн; ОСОБА_4 заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 269620,25 грн. 16.02.2023 року позивачі (треті особи у даній справі) звернулися до ДПП «Кривбаспромводопостачання» із заявами про виконання рішення суду. ДПП "Кривбаспромводопостачання" у відповідності до поданих заяв виконало рішення суду в добровільному порядку, шляхом нарахування: ОСОБА_1 343918,25 гривень, з яких 276854,20 грн. виплачено безпосередньо на рахунок стягувача, 67064,07 грн. перераховано відповідачем, як податковим агентом, до бюджету в якості ПДФО та військового збору, які є обов`язковими податками з доходу фізичної особи. ОСОБА_2 269968,25 гривень, з яких 217324,43 грн. виплачено безпосередньо на рахунок стягувача, 52643,82 грн. перераховано відповідачем, як податковим агентом, до бюджету в якості ПДФО та військового збору, які є обов`язковими податками з доходу фізичної особи. ОСОБА_3 269620,27 гривень, з яких 2174,30 грн. виплачено безпосередньо на рахунок стягувача, 52575,97 грн. перераховано відповідачем, як податковим агентом, до бюджету в якості ПДФО та військового збору, які є обов`язковими податками з доходу фізичної особи. ОСОБА_4 275438,50 гривень, з яких 218,00 грн. виплачено безпосередньо на рахунок стягувача, 53710,50 грн. перераховано відповідачем, як податковим агентом, до бюджету в якості ПДФО та військового збору, які є обов`язковими податками з доходу фізичної особи. Таким чином, підприємство вважає, що судове рішення щодо задоволення вимог всіх Стягувачів ДПП КПВП виконало добровільно в повному обсязі. 25.07.2023 на підставі заяви стягувача старшим державним виконавцем ВПВР УЗПВР у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління МЮ (м. Одеса) (надалі - Відповідач) Хоменком Дмитром Юрійовичем винесено Постанови про відкриття виконавчого провадження №72324882, 72324986, 72325341, 72325156 про стягнення з ДПП "Кривбаспромводопостачання" на користь стягувачів коштів на виконання судового рішення. Постановами від 26.07.2023 року П № 72324882, 72324986, 72325341, 72325156 приєднано до зведеного виконавчого провадження № 48298834. Про добровільне виконання Постанови Дніпровського апеляційного суду Позивач повідомив Відповідача направленням 04.08.2023 року відповідних заяв, в яких серед іншого просив закінчити виконавчі провадження у зв`язку із повним виконанням судового рішення. 04.08.2023 року органом виконавчої служби списано з рахунку ДПП "Кривбаспромводопостачання" 1 269 409,72 грн. в рамках зведеного ВП 48298834. В подальшому, на рахунок Боржника повернуто відділом примусового виконання рішень 1 033 544,01 грн,: 17.08.2023року 1 026 245,82 грн. та 23.08.2023року 7 298,19 грн. 31.08.2023 року з метою повернення всіх належних Боржнику коштів, які були стягнуті під час примусового виконання, позивач направив до органу державної виконавчої служби письмові пояснення, в яких звернув увагу на те, що при виконанні рішення суду ДПП КПВП керувалося чинним трудовим та податковим законодавством, а також наявною судовою практикою у аналогічних відносинах, зокрема Постановою Верховного Суду від 18.01.2022 року у справі № 607/2699/17. З матеріалів зведеного виконавчого провадження позивач дізнався про перерахування державним виконавцем: в рамках ВП 72324986 стягувачу 52 643,82 грн., виконавчого збору-5 264,38 грн., витрат на проведення виконавчих дій - 69,00 грн. та 173,51 грн.; в рамках ВП 72325156 стягувачу 47 892,25 грн., виконавчого збору - 4 789,22 грн., витрат на проведення виконавчих дій - 69,00 грн. та 173,51 грн.; в рамках ВП 72325341 стягувачу 52 576,13 грн., виконавчого збору - 5 257,61 грн., витрат на проведення виконавчих дій - 69,00 грн. та 173,51 грн.; в раках ВП 72324882 стягувачу 67 064,05 грн., виконавчого збору - 6 706,40 грн., витрат на проведення виконавчих дій - 69,00 грн. та 173,51 грн. що складає залишок від несплаченої суми відповідно до рішення Дніпровського апеляційного суду від 08.02.2023 року у справі №214/3916/18. Позивач звернувся до суду, оскільки вважає, що державним виконавцем ВПВР неправомірно перераховано стягувачам кошти в загальній сумі 243 163,90 грн., стягнуті в рамках зведеного виконавчого провадження з ДПП "Кривбаспромводопостачання" та які підлягають поверненню Боржнику як неправомірно стягнуті. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2021 року в справі № 9901/407/19 вказано, що «суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Аналіз та тлумачення положень статті 235 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що вимушений прогул - це час, упродовж якого працівник з вини роботодавця не мав змоги виконувати трудові функції. Вимушеності прогулу надають протиправні дії чи бездіяльність роботодавця, унаслідок яких працівник позбавляється права виконувати трудові обов`язки й отримувати за це заробітну плату. Тобто працівник не може вийти на роботу та реалізовувати належне йому право на працю й оплату праці через винні дії (бездіяльність) роботодавця. Виплата середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу законодавцем пов`язується з певним діянням роботодавця, наслідком яких стала неможливість працівника належним чином реалізовувати своє право на працю. За змістом статей 94, 116, 117 КЗпП України та статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за своєю правовою природою є різновидом матеріальної відповідальності роботодавця перед працівником і не входить до структури заробітної плати. Вичерпний перелік підстав виплати працівникові середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу визначено статтями 235, 236 КЗпП України і вони не підлягають розширеному тлумаченню. Отже, оплата вимушеного прогулу у встановлених вказаними статтями КЗпП України випадках є мірою матеріальної відповідальності роботодавця за порушення права працівника на працю. Підставою матеріальної відповідальності роботодавця є трудове майнове правопорушення, тобто винне протиправне порушення роботодавцем своїх трудових обов`язків, унаслідок чого заподіюється майнова шкода працівникові. Водночас, згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 15 лютого 2019 року у справі №826/6583/14, суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів. Разом з тим у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 369/10046/18 (провадження № 61-9664сво19) зроблено висновок про те, що виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого працівника, у тому числі середній заробіток за час вимушеного прогулу або різниця в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, не можуть вважатись заробітною платою та не витікають із трудового договору як підстави для виплат. Ці виплати не можуть кваліфікуватись як плата за виконану роботу. Отже, виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП України) не є різновидом оплати праці та елементом структури заробітної плати. За змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою в розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника. Також, у Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» Конституційний Суд України вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. Конституційний Суд України фактично зробив висновок, що навіть у разі невиконання трудової функції не з власної вини, він вважається таким, що працює і отримує за це заробітну плату, а не компенсацію, бо саме заробітна плата є тією грошовою виплатою, яка забезпечує можливість самого існування як працівника, так і, можливо, членів його сім`ї, а також наповнення державного бюджету, бо із цієї виплати вираховуються податки і збори, у тому числі внески до Пенсійного фонду України у розмірах, який передбачений саме для заробітної плати, а період вимушеного прогулу зараховується до страхового стажу. Отже, вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію. Вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (Порядок № 100), і сама виплата, відповідно, названа середньою заробітною платою. Проте, у рішенні Дніпровського апеляційного суду від 08.02.2023 року (яке в цій частині було залишено без змін судом касаційної інстанції) було зазначено, що сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу стягнута з роботодавця на користь працівника без утримання податків і зборів. З одного боку, суд не повинен був розраховувати розмір податків, що підлягають утриманню, з іншого - у резолютивній частині рішення суд повинен був вказати, що суму виплат зазначено без урахування податків і зборів. У підсумку можна констатувати, що в матеріалах справи відсутні, а отже не відомі, складові суми яка за рішенням суду підлягала стягненню, будь-яких доводів про незгоду зі складовими здійсненого (у разі наявності) судами розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу апеляційна скарга не містить, а тому у частині їх визначення оцінка судом апеляційної інстанції не надається. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 02 листопада 2021 року у справі № 808/8156/14 (адміністративне провадження № К/9901/21084/20, № К/9901/22282/20) вказано, що задовольняючи вимогу про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. В даному випадку, в рішенні Дніпровського апеляційного суду від 08.02.2023 року не вказано в резолютивній частині судового рішення про необхідність утримання з присудженої суми установлених законодавством України податків і зборів. Відсутність у судовому рішенні чіткої вказівки про те, що визначена у резолютивній частині рішення суду сума є «brutto», а до виплати стягувачеві належить сума «netto», тобто після сплати податковим агентом податків та обов`язкових платежів, викликало суттєві проблеми під час примусового виконання судового рішення. Якщо у резолютивній частині рішення про стягнення середнього заробітку (боргу, процентів тощо) відсутня відповідна вказівка, то боржник (державний/приватний виконавець) не має права самостійно змінювати рішення суду, яке є обов`язковим та підлягає виконанню, та має перерахувати стягувачеві зазначену в резолютивній частині судового рішення (виконавчого листа). Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Згідно з ч. 1 ст. 370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», відповідно до якого державний виконавець діяв у межах своїх повноважень, відповідно до вимог закону, оскільки боржник виплатив стягувачу не всю суму, яка вказана в рішенні суду. Процесуальним законодавством України передбачено право особи у разі незгоди з ухваленим судом рішенням оскаржити його в апеляційному порядку. Натомість, аналізуючи матеріали справи, вбачається, що позивач не вчиняв вказаних процесуальних дій, що свідчить про його згоду з ухваленим судовим рішенням. На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою позов в задоволені позову відмовити. Керуючись: п. 2 ч. 1 ст. 315, ст. ст. 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) задовольнити. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.11.2023 в адміністративній справі №160/25644/23 скасувати. У справі прийняте нове рішення, яким в задоволені адміністративного позову Державного промислового підприємства "Кривбаспромводопостачання" до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ОСОБА_4 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії відмовити. Постанова суду набирає законної сили 21 лютого 2024 року та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Повне судове рішення складено 27 лютого 2024 року. Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко суддя Л.А. Божко суддя А.В. Суховаров