Постанова 4814 № 545/1687/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 545/1687/19 Номер провадження 22-ц/814/362/21Головуючий у 1-й інстанції Стрюк Л. І. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 лютого 2021 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Головуючого судді Бутенко С. Б. Суддів Обідіної О. І., Прядкіної О. В. розглянув в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 04 листопада 2020 року у складі судді Стрюк Л. І. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, в с т а н о в и в: У липні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів. Позов мотивовано тим, що він вирішив придбати кілька земельних ділянок на території Супрунівської сільської ради Полтавського району Полтавської області і з цією метою домовлявся з мешканцями села. Одним із продавців була відповідач ОСОБА_2 , під час зустрічі з якою вони домовилися, що вона продасть йому земельну ділянку площею 2 га за 40 000 грн. Оскільки в неї не було витягу ДЗК та витягу з реєстру права власності на земельну ділянку, а кошти потрібні були терміново, вона попросила видати їй грошові кошти наперед. 17 липня 2016 року згідно «Відомості на отримання коштів за продаж власної земельної ділянки на території Супрунівської сільської ради» він передав відповідачці грошові кошти в сумі 40 000 гривень як плату за договором купівлі-продажу земельної ділянки, який мав бути укладений між сторонами в майбутньому, а саме на протязі місяця. Проте зазначений договір з вини відповідачки укладено не було, а грошові кошти йому не повернуті, що є доказом виникнення грошового зобов`язання у зв`язку з набуттям та збереженням відповідачкою майна без достатньої правової підстави. Посилаючись на норми статті 1212 ЦК України, просив суд стягнути на його користь кошти в розмірі 40 000 грн, які отримані відповідачкою без достатніх правових підстав. Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 04 листопада 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам закону, між сторонами укладено не було, проте між ними існувала усна домовленість про укладення такого договору в майбутньому. Отже грошові кошти у розмірі 40 000 грн, які позивач передав відповідачці згідно з «Відомістю на отримання коштів за продаж власної земельної ділянки на території Супрунівської сільської ради», були передані саме, як аванс, що свідчить про виникнення між сторонами договірних правовідносин, які виключають застосування статті 1212 ЦК України, як підставу стягнення з відповідача заявлених позивачем коштів. Не погодившись з вказаним рішенням, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити повністю. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що факт отримання відповідачкою грошових коштів сторонами не заперечується та підтверджується належними і допустимими доказами, будь-якого договору з купівлі-продажу земельної ділянки між ними укладено не було, але суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про існування договірних правовідносин і як наслідок отримання коштів відповідачем. Вважає, що суд не визначився із характером спірних правовідносин та нормою матеріального права, яка підлягає застосуванню, та дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення його позовних вимог щодо стягнення з відповідача безпідставно отриманих коштів. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Павлюк І. О. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, як безпідставну, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване. Колегія суддів Полтавського апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду - залишенню без змін, виходячи з наступного. Частина третя статті 3 ЦПК України встановлює, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V Цивільного процесуального кодексу України. Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи (частина четверта статті 19, стаття 274 ЦПК). Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (частина перша статті 369 ЦПК). Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи (частина 13 статті 7 ЦПК). Згідно частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (пункт 1 частини першої статті 374, стаття 375 ЦПК України). По справі встановлено, що на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого на згідно розпорядження голови Полтавської РДА від 22.11.2011 № 1147, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 1,9000 га кадастровий номер 5324085200:00:020:0020, яка розташована на території Супрунівської сільської ради Полтавського району та області (за межами населеного пункту). Навесні 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 усно домовились про укладення договору купівлі-продажу вказаної земельної ділянки, у зв`язку з чим у травні 2014 року позивач передав відповідачці грошові кошти в розмірі 40 000 грн у рахунок плати за майбутнім договором купівлі-продажу земельної ділянки. Проте в обумовлений сторонами строк договір купівлі-продажу земельної ділянки укладений не був. Звернувшись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначив, що він та ОСОБА_2 дійшли усної домовленості щодо купівлі-продажу земельної ділянки, проте договір купівлі-продажу у письмовій формі не було укладено, тому, як наслідок, грошові кошти передані ОСОБА_2 мають бути повернуті як безпідставно отримані. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що між сторонами виникли договірні правовідносини, які виключають застосування статті 1212 ЦК України, як підстави стягнення з відповідачки заявлених позивачем коштів, а тому суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку з неналежним способом захисту прав позивачем. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, які узгоджуються з фактичними обставинами справи та нормами матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. За змістом статей 15 та 16 ЦК України, статті 4 ЦПК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Таке право особа реалізує в порядку, встановленому ЦПК. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України). Визначення підстав та предмету позову належить виключно позивачеві. Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України. Згідно з частинами першою та другою статті 1212 ЦК Україниособа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані іншими спеціальними інститутами цивільного права. Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна (кондиційні зобов`язання) виникають за наявності таких умов: а) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); б) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності достатньої правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, свідчить про необхідність установлення так званої абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі. Отже, положення статті 1212 ЦК України застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому. З огляду на наведене колегія суддів апеляційного суду визнає необґрунтованими доводи апеляційної скарги, оскільки у справі, яка переглядається, суд першої інстанцій, встановивши, що сторони перебували у договірних відносинах, а кошти, які просив стягнути позивач, отримано відповідачкою на виконання досягнутих домовленостей, тобто за наявності правової підстави, дійшов обґрунтованого висновку про неможливість задоволення позову на підставі положень статті 1212 ЦК України. Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. За нормами статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно зі статтею 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі. Попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором (частина перша статті 635 ЦК України). Договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором (частина четверта статті 635 ЦК України). Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (частина перша статті 546 ЦК України). Згідно статті 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом. Внесення завдатку як способу виконання зобов`язання може мати місце лише в разі наявності зобов`язання, яке повинно було виникнути на підставі договору купівлі-продажу. Оскільки між сторонами не було укладено договір купівлі-продажу, а вони лише усно домовились укласти такий договір у майбутньому, то передана відповідачці грошова сума є авансом. Цивільні відносини пов`язані з переддоговірними стосунками між сторонами з приводу досягнення попередньої домовленості про майбутній продаж будинку, а також частковим виконанням окремих умов такої домовленості за своєю правовою природою є договірними, а отже, підлягають регулюванню за правилами зобов`язального права й відповідним чином підлягають відновленню за допомогою зобов`язально-правових способів захисту таких цивільних прав. Обставини даної справи свідчать про наявність ознак договірних правовідносин між сторонами, які регулюються нормами зобов`язального права, а не статтею 1212 ЦК України, на яку посилається позивач як на підставу позову, а тому висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 є законним та обґрунтованим. Виходячи з наведеного, колегія суддів апеляційного суду вважає, що оскаржуване рішення ухвалено судом з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін. Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 04 листопада 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий суддя С. Б. Бутенко Судді О. І. Обідіна О. В. Прядкіна