Постанова 4813 № 521/16852/22
від 12.04.2024 ·Номер провадження: 22-ц/813/2930/24 Справа № 521/16852/22 Головуючий у першій інстанції Плавич І.В. Доповідач Комлева О. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12.04.2024 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого-судді Комлевої О.С., суддів: Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С., розглянувши в порядку письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 25 травня 2023року, постановленого під головуванням судді Плавича І.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів, - в с т а н о в и в: У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів, в якому просила збільшити розмір аліментів, встановлений договором про сплату аліментів на дитину від 23.08.2019 року, зобов`язати ОСОБА_2 сплачувати на користь ОСОБА_1 аліменти в твердій сумі на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 18 410 грн. щомісячно, починаючи стягнення з дати подання заяви до суду, з 28 жовтня 2022 року до повноліття дитини. В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що 25.02.2022 року позивач направила до Малиновського районного суду м. Одеси позовну заяву про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини (справа №521/5100/22, провадження №2/521/2812/22), рішенням якого її позов задоволено частково. Постановою Одеського апеляційного суду від 13.10.2022 року (провадження 22-ц/813/7319/22) рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 01.06.2022 року скасовано, у задоволенні позовної заяви про стягнення аліментів відмовлено, через призведення до подвійного стягнення аліментів з відповідача (за Договором про сплату аліментів від 23.08.2019 року та за рішенням суду), що є недопустимим. Також постановою Одеського апеляційного суду від 13.10.2022 року їй рекомендовано звернутися до суду із позовними вимогами про збільшення розміру аліментів, встановленого договором про сплату аліментів на дитину від 23.08.2019 року. 07 червня 2006 року позивач уклала шлюб з ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб, виданим Відділом реєстрації актів цивільного стану по м. Ізмаїл Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції Одеської області, актовий запис №221. Від даного шлюбу сторони мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 від 26.12.2006 року, видане Третім відділом реєстрації актів цивільного стану Приморського районного управління юстиції в м. Одесі. Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2019 року у справі №521/14370/19, шлюб між сторонами було розірвано. Дитина проживає разом з матір`ю. Також позивачка зазначила, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 23.08.2019 року укладено нотаріальний договір про сплату аліментів на дитину, проте розмір аліментів за договором не задовольняє потреб. Позивачка зазначала, що власного житла не має, вимушена орендувати квартиру. Витрати з урахуванням квартплати та вартості продуктового набору, необхідного для забезпечення життєдіяльності значно перевищують дохід. В той же час ОСОБА_2 , батько дитини, має власне житло в м. Ізмаїл. Проте відповідач не в повній мірі забезпечує належний рівень життя донці ОСОБА_3 . Наперед захистивши себе укладанням нотаріального договору про сплату аліментів на дитину, укладеного 23 серпня 2019 року відповідач вважав, що коштів у розмірі 2500 грн., які передбачено пунктом 2 вказаного договору цілком достатньо для утримання дитини. Враховуючи проживання в різних населених пунктах з донькою ОСОБА_4 , а також регулярне перебування відповідача у зв`язку з працевлаштуванням за кордоном з 2018 року батько фактично уникає обов`язків у вихованні доньки. Відповідач не проживає з дитиною з 2017 року. Після звернення до суду, відповідач взагалі не спілкується з донькою, не цікавиться її станом в умовах війни в країні, матеріальним забезпеченням, фізичним та емоційним станом. П. 8 нотаріального договору «про сплату аліментів на дитину» передбачено корегування суми аліментів не рідше двох разів на рік. Проте відповідач з серпня 2019 року лише один раз у серпні 2021 року збільшив розмір аліментів на 250 грн. За домовленістю по вказаному нотаріальному договору додаткові витрати сплачуються у розмірі 50 відсотків від сплаченої суми матір`ю дитини, що на цей час позивач вважає досить несправедливим, оскільки порівняно з відповідачем її матеріальний стан є значно нижчим. Донька ОСОБА_4 відвідує курси англійської мови, займається в Студії сучасних танців. Таким чином витрати на оренду житла, комунальні послуги, курси та інше становить 11420,00 грн., не враховуючи витрат на продукти. Батько є здоровим та працездатним. Вважає, що він зможе сплачувати аліменти на рівні частини з усіх видів заробітку (доходу). Відповідач має дитину від іншого шлюбу, яка народилася у жовтні 2021 року, проте позивач не вважає, що інтереси його новонародженого сина якось будуть порушені. Донька ОСОБА_4 має проблеми з зором та потребує регулярних обстежень у офтальмолога та відвідуваннях фізіотерапевтичного кабінету, що також здійснюється на платній основі. Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 25 травня 2023року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду, ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне дослідження та з`ясування наданих доказів. В обґрунтування своєї апеляційної скарги, апелянт зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що матеріальний стан позивачки є нижчим, ніж матеріальний стан відповідача, який має стабільний дохід та намагається його приховувати. Апелянт вважає, що суд приймаючи рішення виходив з припущень, наданих відповідачем у відзиві на позовну заяву, які не обґрунтовані доказами, тоді як надані позивачем докази є більш переконливими для збільшення розміру аліментів. У відзиві на апеляційну скаргу, адвокат Багно В.С., представник ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін, посилаючись на незаконність та необґрунтованість доводів апеляційної скарги, які не можуть бути підставами для скасування законного та обґрунтованого рішення суду. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно приписів ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи вищенаведене, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи, як малозначна у зв`язку з її незначною складністю (ч. 1 ст. 368, ч.ч. 1, 2, 4 ст. 274, ч.ч. 4, 6 ст. 19 ЦПК України). У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ст. 375ЦПК України,суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 07 червня 2006 року перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії серія НОМЕР_1 від 26 грудня 2006 року. Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2019 року шлюб між сторонами був розірваний. 23 серпня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений договір між батьками про сплату аліментів на утримання дитини, який посвідчений та зареєстрований в реєстрі за №2229 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Поліщук Г.П. Пунктом 2 вищевказаного договору визначено, що даним договором встановлюється обов`язок батька сплачувати на утримання дитини аліменти в розмірі 2500 грн. щомісяця. Відповідно до п. 3 Договору крім сплати суми аліментів, зазначених в п. 2 даного договору, батько зобов`язаний брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, обстеженням, лікуванням, її хворобою, каліцтвом тощо). За домовленістю батьків, додаткові витрати на дитину сплачуються батьком у разі необхідності в сумі, що еквівалентна 50 % витраченої суми матір`ю дитини. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про збільшення розміру аліментів, суд першої інстанції виходив із того, що позивачкою не наведено підстав для їх збільшення, а також не надано доказів зміни матеріального або сімейного стану позивачки, погіршення або поліпшення здоров`я платника чи одержувача аліментів. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, за наступних підстав. Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку (стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства»). Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. За змістом статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття. Відповідно до положень статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. Згідно з частиною першої статті 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим кодексом. Розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них. Якщо суд встановить, що матеріальне становище платника аліментів, дозволяє йому утримувати дитину, він може збільшити розмір аліментів (частку заробітку (доходу), яка буде стягуватися як аліменти на дитину), що підлягає стягненню з платника аліментів. Свідченням зміни матеріального становища платника аліментів є зміна доходів, витрат, активів тощо. Під зміною сімейного стану розуміється з`явлення у сім`ї платника або одержувача аліментів осіб, яким вони за законом зобов`язані надавати утримування і які фактично знаходяться на їх утриманні. Таким чином, особа, яка одержує аліменти - одержувач аліментів, може звернутися до суду з позовом про збільшення розміру аліментів на дитину, якщо погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров`я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров`я платника аліментів. У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз`яснено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них. Визначаючи розмір аліментів на утримання дитини, суд зобов`язаний врахувати всі обставини, зазначені в частині першій статті 182 СК України: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Судом вірно встановлено, що позивачем не доведено, що від дня укладення договору про сплату аліментів на дитину, змінився матеріальний стан платника або одержувача аліментів, виникли інші обставини, що відіграють суттєву роль в житті позивачки, відповідача чи їх неповнолітніх дітей, і що є підставою для збільшення розміру аліментів. На підставі вищевикладеного, суд встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального та процесуального права, оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному їх дослідженні, прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволені позову, оскільки позивачем не доведено що відповідач має можливість сплачувати аліменти в розмірі 18 410 грн. щомісячно. Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами. З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що матеріальний стан позивачки є нижчим, ніж матеріальний стан відповідача, який має стабільний дохід та намагається його приховувати, колегія суддів залишає без задоволення, оскільки у відповідності до встановлених обставин, відповідачем були надані до суду докази щодо його матеріального стану (договір про припинення трудових відноси, договір оренди квартиру). Крім того, сторонами не заперечується, що відповідач знаходиться у другому шлюбі та має неповнолітню дитину. Доводи про те, що суд приймаючи рішення виходив з припущень, наданих відповідачем у відзиві на позовну заяву, які не обґрунтовані доказами, тоді як надані позивачем докази є більш переконливими для збільшення розміру аліментів колегія суддів відхиляє, оскільки за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Судом вірно встановлено про відсутність підстав для збільшення розміру аліментів за відсутністю належних доказів для цього. При цьому, судом були взяті до уваги не тільки доводи відповідача та надані ним докази, а також надані доводи та докази позивачки. Одночасно колегія суддів звертає увагу, що позивачка звернулася до суду з позовом про збільшення розміру аліментів, встановлених договором про сплату аліментів на дитину, а не додаткових витрат на дитину, які крім сплати аліментів також передбачені вказаним договором. Крім того, колегія суддів вважає, що викладені доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03). Зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення, за ненаданням до суду доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги, та позовних вимог. Нових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було. Судом при прийнятті рішення були взяті до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності. Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі. За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України). При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32). Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судових рішень, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянути судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має. Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін. Дана справа згідно п. 2 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною, оскільки ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на момент подачі позову до суду. Критерій віднесення справи до малозначної (п.2 ч. 6 ст. 19 ЦПК України) є автоматичною підставою віднесення справи до такої категорії. З огляду на положення п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому згідно п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 25 травня 2023року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складено 12 квітня 2024 року. Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева Судді ______________________________________ Л.М. Вадовська ______________________________________ Є.С. Сєвєрова