Постанова 4824 № 754/16598/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 березня 2021 року місто Київ. Справа 754/16598/19 Апеляційне провадження № 22-ц/824/4002/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Суддя-доповідач Желепи О.В. суддів Кулікової С.В., Олійника В.І. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 26 лютого 2020 року (ухвалене в складі судді Бабко В.В., повний текст рішення складено та підписано 26 лютого 2020 року) в справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - ВСТАНОВИВ: У листопаді 2019 року позивач Акціонерне товариство комерційний банк "ПРИВАТБАНК" звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості.14.06.2018 відбулась державна реєстрація та змінено повне та скорочене найменування позивача з Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» на Акціонерного товариства Комерційний Банк « Приватбанк».Позивач свої позовні вимоги мотивує тим, що відповідно до укладеного договору №б/н від 06.10.2011 відповідач отримав кредит у розмірі 10500,00грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Позивач свої зобов`язання виконав у повному обсязі, надавши кредит у встановленому розмірі. Відповідач своєчасно кошти на погашення заборгованості не повернув у зв`язку з чим, станом на 15.07.2019 виникла заборгованість у розмірі 35011,79грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту 21180,84грн, 10560,43грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 1127,10грн - заборгованість за нарахованими відсотками; 0,00грн - нараховано пені; 0,00грн - нараховано пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100грн; а також відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг - 500грн - штраф (фіксована частина); 1643,42грн - штраф (процентна складова). Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 26 лютого 2020 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погодившись з таким рішенням суду 31.12.2020 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК» подало апеляційну скаргу, в якій просили про його скасування з ухваленням нового рішення про задоволення позову. Вказували на те, що розгляд справи відбувся без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі та з порушенням норм процесуального та матеріального права. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що з моменту підписання фізичною особою заяви, між Банком та клієнтом був укладений договір в порядку ч.І ст. 634 ЦК шляхом приєднання клієнта до запропонованого Банком договору, сторонами при укладенні Кредитного договору були досягнути усі істотні умови договору. Відповідач після отримання картки здійснив дії щодо проведення її активації, користувався карткою, а також отримував кредитні кошти з власної ініціативи. Активація ним картки та користування картковим рахунком свідчать про укладення сторонами кредитного договору на визначених ними Умовах про надання та обслуговування платіжних карток. На підтвердження користування відповідачем кредитними коштами, до апеляційного суду банк надав виписку по руху коштів, де чітко прослідковується, що відповідачу було встановлено кредитний ліміт, відповідач неодноразово знімав кредитні кошти з банкомату, купував продукти харчування, ліки, сплачував комунальні послуги,здійснював перерахування на інші рахунки, поповнював рахунок в терміналі самообслуговування, а отже й отримав кредитну картку, оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності картки. Вказує, що суд порушив порядок, встановлений для вирішення питання, допустив однобічність та неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні, фактичним обставинам справи, не встановив дійсних прав та обов`язків сторін, які випливають з кредитного договору, не перевірив розрахунок заборгованості за кредитним договором та довідку про умови кредитування. Посилаються на постанову ВС № 755/18246/15-ц від 07.03.2018 року та на постанову від 06.02.2018 року по справі № 755/2720/16-ц Ухвалою від 21 січня 2021 року Київським апеляційним судом відкрито апеляційне провадження в даній справі та надано учасникам справи 5-ти денний строк з моменту отримання ухвали для подачі відзиву на апеляційну скаргу. Станом на 02.03.2021 року відзиву на апеляційну скаргу від учасників справи до суду не надходило. Відповідач ухвалу про відкриття провадження отримав 16.02.2021 року. Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч. 1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши доповідь судді Желепи О.В., перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відмовляючи в задоволенні позову, суд вважав встановленими такі обставини. Між банком та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № б/н від 06.10.2011, згідно якого відповідач мав отримати кредит у розмірі 10500,00грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. При цьому відповідач погодився, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», що викладено на банківському сайті www.privatbank.ua, складає договір. Посилаючись на неналежне виконання умов кредитного договору, на підтвердження позовних вимог, суду була надана заява позичальника, витяг з тарифів, витяг з умов та правил надання банківських послуг та розрахунок заборгованості, складений позивачем. відповідно до якого сума боргу станом на липень 2019 року складає 35011,79грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту в розмірі 21180,84грн, 10560,43грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 1127,10грн - заборгованість за нарахованими відсотками; 0,00грн - нараховано пені; 0,00грн - нараховано пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100грн; а також відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг - 500грн - штраф (фіксована частина); 1643,42грн - штраф (процентна складова). Разом з тим позивачем не надано належних доказів у підтвердження укладення з відповідачем кредитного договору з визначенням умов надання кредиту та його погашення, погодження сторонами його істотних умов, видачі відповідачу кредитної картки та встановлення кредитного ліміту у розмірі 10 500грн, не надано будь-яких доказів користування кредитною карткою, та відповідно отримання грошових коштів в борг, а тому суд встановив факт недоведеності, заявлених позовних вимог. Колегія суддів вважає, що такий висновок суду першої інстанції ґрунтується на наявних у матеріалах справи доказах та нормах матеріального і процесуального права. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 1 статті 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Згідно ч. 4 ст. 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Частиною 1 статті 207 ЦК України, редакція якої діяла на момент укладення договору, передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Отже, істотними умовами кредитного договору є розмір кредиту, порядок його повернення, розмір та порядок сплати процентів за користування кредитом. Позивачем на підтвердження позовних вимог надано копію Анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у Приват Банку, витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов і Правил надання банківських послуг в Приват Банку. Як убачається з матеріалів справи, Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приват Банку ОСОБА_1 підписав 06.10.2011. При підписанні вказаної Анкети-заяви ОСОБА_1 погодився з тим, що дана заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і тарифами складають між ним та Банком Договір про надання банківських послуг. Разом з тим, вказані документи не підтверджують наявність між сторонами кредитних відносин та наявність заборгованості. Як убачається з матеріалів справи, ні витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», ні витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку не містять підпису ОСОБА_1 . Анкета-заява від 06.10.2011 містить лише анкетні дані відповідача, його контактну інформацію, відомості про майновий стан та трудову діяльність. Заява не містить даних про умови кредитування. У Анкеті-заяві відсутні відомості яку кредитну картку відповідач отримав, строк дії цієї картки, який рахунок відкривається на ім`я відповідача та дані про видачу відповідачу пам`ятки клієнта. Матеріали справи також не містять доказів, яке рішення було прийнято Банком за заявою відповідача та яка картка йому була видана. Відсутні відомості щодо розміру встановленого ліміту. Відповідно до частини першої статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Як зазначила Велика Палата Верховного суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Таких доказів позивачем суду першої інстанції надано не було. Заява, підписана ОСОБА_1 , не містить визначення виду картки, яка підлягала видачі відповідачу, а позивачем суду першої інстанції не були надані ні пам`ятка клієнта, ні довідка про умови кредитування, ні інші докази, з яких можна встановити, яку саме картку було отримано відповідачем. Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Таким чином, зобов`язання позичальника повернути кошти виникає тільки у разі надання таких коштів кредитодавцем, а відтак позивач повинен був надати суду першої інстанції докази у підтвердження видачі відповідачу кредитних коштів. Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Частиною 2 статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Суд першої інстанції вірно встановив, що доказів надання відповідачу кредитних коштів або користування кредитними коштами до позовної заяви додані позивачем не були. Сам по собі розрахунок заборгованості без надання доказів про те, які умови кредитування досягнуто між сторонами на час укладення договору, не дозволяють перевірити правильність такого розрахунку та розмір заборгованості. В наданому позивачем витягу з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» зазначені декілька видів тарифів, які містять різні умови та відсоткові ставки за користування кредитним коштами, в залежності від виду кредитної картки. Суду першої інстанції не були надані докази, яка конкретно картка видавалась відповідачу, та з яким строком дії, а відповідно суд не міг сам на власний розсуд визначити умови та правила, які підлягали до застосування . За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про недоведеність позивачем укладення кредитного договору з відповідачем, погодження істотних умов кредитного договору, видачі кредиту, користування відповідачем кредитними коштами та часткового погашення кредитної заборгованості, а отже і про наявність підстав для стягнення заборгованості. Доводи апеляційної скарги про те, що суд не перевірив розрахунок заборгованості, з якого вбачається, що відповідач користувалася кредитними коштами та виконувала умови кредитного договору, колегія суддів вважає безпідставними, так як розрахунок заборгованості не є належним документом у розумінні ч. 2 ст. 78 ЦПК України, який підтверджує користування кредитними коштами саме відповідачем. Колегія суддів не приймає, як новий доказ, додану до апеляційної скарги виписку про рух коштів за картковим рахунком, виданими відповідачу, так як вона подана з порушенням норм процесуального права. Відповідно до положень ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Звертаючись до суду першої інстанції з клопотанням про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження та у відсутність представника позивача, позивач був обізнаний, що зобов`язаний надати всі наявні у нього докази разом із позовною заявою. Однак свого обов`язку не виконав. За правилами ч. 1, 3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Позивачем у апеляційній скарзі не зазначено, з яких підстав ним не був наданий суду першої інстанції вказаний доказ, та не заявлено клопотання про прийняття апеляційним судом нових доказів, а тому колегія суддів не вбачає правових підстав для прийняття даних документів в якості доказів. Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплатанеустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди. Виходячи з того, що позивачем не доведено, а судом не встановлено, що між сторонами був укладений кредитний договір, що відповідач отримував в борг гроші, тобто не доведено що між сторонами виникли зобов`язальні правовідносин, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність правових підстав для стягнення штрафів, які є похідними від основного зобов`язання. Посилання в апеляційній скарзі на необхідність врахування судової практики Верховного Суду : постанова від 07.03.2018 року по справі № 755/18246/15-ц, постанова від 06.02.2018 року по справі № 755/2720/16-ц, суперечать положенням процесуального закону з таких міркувань. З урахуванням логічного й системного тлумачення положень ст.ст.403-404 ЦПК України і ст.ст.13, 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» можна зробити висновок, що у цивільному процесуальному законі визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, які полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду. Таким чином, у цьому випадку підлягають застосуванню не висновки, що містяться у наведених заявником постановах колегії суддів Касаційного цивільного суду, а висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, які брались судом до уваги при вирішенні даного спору. За обставинами даної справи, суд правомірно не стягнув тіло кредиту, оскільки вірно виходив з того, що позивач не довів факт отримання кредитної картки відповідачем, та безпідставно не надав до суду першої інстанції доказів, які б свідчили користування відповідачем отриманою кредитною карткою. Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому вважає дане рішення суду законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу такою, що повинна бути залишена без задоволення. Враховуючи, те що апеляційна скарга залишається без задоволення, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат судом першої інстанції. Судові витрати у виді судового збору за подачу апеляційної скарги покладено на особу, яка оскаржила рішення. Іншими учасниками справи не заявлено до відшкодування судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у апеляційному суді. В зв`язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.п. а) г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» -залишити без задоволення. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 26 лютого 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 02 березня 2021 року. Суддя-доповідач: Судді: