Постанова 4807 № 336/3086/20

Дата документу 02.03.2021 Справа № 336/3086/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 336/3086/20 Провадження №22-ц/807/1014/21 Головуючий в 1-й інстанції Дацюк О.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 березня 2021 року місто Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідачаКухаря С. В., суддів:Крилової О. В., Полякова О. З., секретарБєлова А. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 грудня 2020 року, ухвалене у м. Запоріжжі (повний текст рішення складено 28 грудня 2020 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про стягнення коштів,- В С Т А Н О В И В: У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, вказавши, що 30.07.2014 року між нею та АТ «КБ «ПриватБанк» був укладений договір банківського вкладу, за яким ОСОБА_1 розмістила на депозитному рахунку грошові кошти на визначений договором строк за умови нарахування та сплати процентів. В установленим договором строк грошовий вклад повернутий не був, внаслідок чого сума грошових коштів за договором була стягнута за рішенням суду. Оскільки внаслідок невиконання банком зобов`язань з повернення грошового вкладу позивач не отримала вчасно грошові кошти, просила стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 втрати від інфляції у розмірі 38775 грн. 60 коп., три відсотки річних у розмірі 17231 грн. 61 коп. та пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання у сумі 2496604 грн. 48 коп. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 грудня 2020 року, позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про стягнення коштів задоволено. Стягнуто з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 2552611,69 гривень (два мільйони п`ятсот п`ятдесят дві тисячі шістсот одинадцять гривень 69 коп.). Стягнуто з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь держави в особі Державної судової адміністрації України судовий збір в сумі 10510 (десять тисяч п`ятсот десять) гривень. Не погоджуючись з рішенням суду, Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що в контексті ч.5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» поняття «загальна вартість замовлення» та «вартість роботи (послуги)» не є тотожними, і в даному випадку пеня повинна вираховуватися виходячи із вартості фінансової послуги за день у розмірі 9%, з урахуванням періоду прострочення та складає 410,40 грн. Також відповідно до ч.3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшено за рішенням суду, у разі якщо він значно перевищує розмір збитків. Правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані ЗУ «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання. За розрахунком банку розмір 3% річних складає 11543,67 грн. Враховуючи, що розмір грошового зобов`язанні встановлено договором та складає 152000,00 грн., суд першої інстанції дійшов хибного висновку щодо стягнення інфляційних витрат виходячи із суми, визначеної судовим рішенням. За розрахунком скаржника розмір інфляційних витрат складає 26533,30 грн. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Суд першої інстанції перевіряючи правильність наданого представником позивача розрахунку заборгованості, погодився із сумою нарахованих останнім трьох відсотків річних, що становить 17231,61 грн., індексу інфляції 38775,60 грн., пені 2496604,48 грн. та дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог позову. З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується частково, виходячи з наступного. Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. З огляду на визначення договору банківського вкладу, що закріплене в ЦК України та інших нормативно-правових актах, банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (стаття 2 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-III "Про банки і банківську діяльність"). Відповідно до рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 квітня 2018 року у цивільній справі №336/7578/17 за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів, встановлено, що 30.07.2014 року між позивачем та відповідачем було укладено договір банківського вкладу №SAMDNWFD0070204503200, тип вкладу "Депозит плюс", строк договору 3 місяця. На підставі договору банківського вкладу відкрито депозитний рахунок, на який позивачем внесено грошові кошти. Згідно з довідкою відповідача від 11.04.2018 року, станом на 11.04.2018 року на рахунку находиться 233710,03 грн. За змістом положень статей 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Особливості правовідносин за договором банківського вкладу визначено параграфом третім глави 71 ЦК України, у якому визначено, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України). Відповідно до обставин встановлених рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 квітня 2018 року у цивільній справі №336/7578/17, 10.11.2017 року на адресу відповідача представником позивача направлено вимогу про повернення банківського вкладу. Відправка вказаного листа підтверджується описом вкладення до цінного листа та фіскальним чеком від 10.11.2017 року №0469. Згідно з інформацією, розміщеною на сайті Укрпошти, поштове відправлення №6910501078814 було вручено відповідачу 20.11.2017 року. Відповідно до положень статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Правові наслідки неналежного виконання банком операцій за рахунком клієнта визначено статтею 1073 цього Кодексу. Невиконання або неналежне виконання зобов`язань банку за договором банківського рахунка, зокрема відмова виконати розпорядження клієнта з видачі йому відповідних сум з рахунка, має наслідком настання відповідальності банку, встановленої договором або законом. Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (статті 549, 551, 611 ЦК України). Відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Стаття 1 Закону України "Про захист прав споживачів" визначає, що споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3). Частиною п`ятою статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" встановлено, що у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі. Оскільки відповідно до статей 2, 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг, а клієнтом банку є будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку, то до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів". Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", а саме сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення. Суд першої інстанції, встановивши факт неналежного виконання відповідачем своїх обов`язків, щодо повернення банківського вкладу з нарахованими відсотками позивачу, дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для стягнення штрафних санкцій. Відповідно до матеріалів долучених до апеляційної скарги заборгованість стягнута за рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 квітня 2018 року у цивільній справі №336/7578/17 погашена боржником лише 25 червня 2020 року, у зв`язку чим винесено постанову про закриття виконавчого провадження. Судом першої інстанції задоволено вимоги позивача, щодо стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання за період з 09.06.2019 року по 09.06.2020 року у розмірі 2 496 604,48 грн. Суд апеляційної інстанції зазначає, що розрахунок заборгованості проведений в межах строку позовної давності, у відповідності до вимог законодавства, з урахуванням суми боргу відповідно до довідки наданої Банком станом на 28.07.2017 року, згідно якої борг є меншим між стягнуто за рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 квітня 2018 року у цивільній справі №336/7578/17, однак зазначення саме такого розміру боргу на обрахування пені є правом позивача. У зв`язку з чим, колегія суддів погоджується з наданим розрахунком, та відхиляє розрахунок наданий відповідачем в апеляційній скарзі, оскільки такий здійснений виходячи із суми грошового зобов`язання по договору у розмірі 152000,00 грн., враховуючи, що зазначена сума жодним документом не підтверджена. Між тим, суд першої інстанції стягуючи пеню у розмірі, який більше ніж у 10 разів перевищує розмір заборгованості за депозитом та відсотками, не врахував висновки щодо застосування положень статті 551 ЦК України, викладених у постановах Верховного Суду, зокрема у справах: № 761/26293/16-ц, № 757/32522/17-ц, № 201/18575/17, № 757/18977/18-ц, № 757/53464/18, № 757/49408/18-ц. Висновки суду першої інстанції в цій частині не відповідають завданню цивільного судочинства справедливому розгляду та вирішенню справи, у зв`язку з чим, розмір пені підлягає зменшенню у відповідності до ч. 3 ст. 551 ЦК України до розміру заборгованості встановленої за судовим рішенням щодо стягнення заборгованості за депозитом у сумі 233710,03 грн. Що стосується розміру інфляційних витрат та 3% річних, стягнутих судом першої інстанції у відповідності до частини другої статті 625 ЦК України, то суд апеляційної інстанції погоджується з періодом їх нарахування та розміром, відхиляючи контррозрахунок відповідача у справі, враховуючи, що відповідачем застосовано при розрахунку суму грошового зобов`язання за договором, яка не підтверджена належними та допустимими доказами. За таких обставин апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції зміні в частині розміру стягнутої на користь позивача пені шляхом її зменшення з 2496604,48 грн. до 233710,03 грн., та відповідного зменшення загальної суми стягнутих коштів з 2552611,69 грн. до 289717,24 грн. Відповідно сума судового збору стягнута з АТ КБ Приватбанк в дохід держави підлягає зменшенню з 10510,00 грн. до 2897,17 грн. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 грудня 2020 року у цій справі змінити зменшивши розмір коштів, який підлягає стягненню з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 з 2552611,69 грн. до 289717,24 грн., та відповідно зменшивши розмір судового збору, який підлягає стягненню з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь держави з 10510,00 грн. до 2897,17 грн. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повна постанова складена 03 березня 2021 року. Судді: С. В. Кухар О. В. Крилова О. З. Поляков