Постанова 4807 № 937/3388/20

Дата документу 03.03.2021 Справа № 937/3388/20 Запорізький Апеляційний суд ЄУН 937/3388/20Головуючий у 1-й інстанції Сметаніна А.В. Повний текст рішення складено 18.09.2020 року. Пр. № 22-ц/807/138/21Суддя-доповідач Гончар М.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 березня 2021 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С. суддів Маловічко С.В., Подліянової Г.С. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 14 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зарахування раніше сплачених коштів в сплату аліментів, за участю третьої особи: Мелітопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) ВСТАНОВИВ: У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вищезазначеним позовом (а.с. 2-7), в якому просив зарахувати раніше сплачені ним грошові кошти в рахунок сплати аліментів в період з вересня 2016 року по січень 2019 року в сумі 84797 грн. В обґрунтування свого позову позивач зазначав, що 23 січня 1998 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб. Від шлюбу вони мають дітей: доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Заочним рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 жовтня 2016 року з позивача стягнуто на утримання доньок аліменти у розмірі 1/3 частки з усіх видів заробітку (доходів) щомісячно, починаючи з 06 вересня 2016 року до досягнення дітьми повноліття. Проте, про вказане судове рішення позивачу нічого відомо не було, оскільки з грудня 2015 року він перебував на території Російської Федерації на заробітках. Як тільки він поїхав на заробіток, він добровільно надсилав кошти на утримання дітей на карту ОСОБА_2 . Незважаючи на це, відповідач подала заяву до виконавчої служби про примусове стягнення з нього аліментів, про що також його не повідомила. Відповідач телефонувала позивачу кожного місяця і просила надсилати їй кошти, що він робив кожного місяця. Так, починаючи з вересня 2016 року по січень 2019 року ним було перераховано позивачці 197071,00 російських рублів, що по курсу руб./грн. становить 84797,00 грн. Не зважаючи на те, що позивач перераховував кошти, відповідач про це державного виконавця не повідомила, тому, згідно з розрахунком заборгованості по аліментам від 13 грудня 2019 року, складеного головним державним виконавцем Пономаренко В.Ю., йому нараховано заборгованість по аліментам станом на 01 грудня 2019 року в сумі 70152,25 грн. Про рішення суду та відкриття виконавчого провадження і стягнення аліментів на утримання дітей йому стало відомо лише влітку 2019 року, коли було відмовлено в перетині кордону на підставі рішення інспектора прикордонного контролю віпс «Плетенівка» від 17 липня 2019 року. Крім того, відповідач звернулась до суду з позовною заявою про стягнення неустойки по аліментам, а також до поліції з заявою про скоєння ним кримінального правопорушення за ст. 164 КК України. Він звертався до державного виконавця з заявою про зарахування в рахунок сплати аліментів раніше перерахованих коштів, які отримала відповідач в сумі 70152,25 грн., однак в цьому йому було відмолено. Останній раз він звернувся до державного виконавця 18 березня 2020 року з заявою про зарахування сплати аліментів, але заява була залишена без реагування аж до 13 травня 2020 року. Тому, він змушений був вдруге звернутися до державного виконавця, котрий надав відповідь про відмову в задоволенні зарахування раніше сплачених коштів в рахунок аліментів. Причиною відмови державний виконавець вказав, що в наданих ним квитанціях не зазначено призначення платежу як сплата аліментів на користь ОСОБА_2 . Крім того, в матеріалах виконавчого провадження наявні заяви від стягувача, згідно яких аліменти за виконавчим листом № 320/5772/16-ц від 05.10.2016 року, виданого Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області боржником не сплачувалися. Відповідно до ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку встановленому законом. Оскільки, між ним та відповідачем виник спір, він змушений звернутись до суду з позовною заявою про зарахування раніше сплачених ним коштів в сплату аліментів. В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено суддю першої інстанції ОСОБА_5 (а.с. 35). Ухвалою суду першої інстанції (а.с. 28) відкрито спрощене позовне провадження у цій справі в повідомленням (викликом) учасників справи. Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 14 вересня 2020 року (а.с. 75-78) позов ОСОБА_1 у цій справі задоволений частково. Зараховано ОСОБА_1 раніше сплачені грошові кошти в рахунок сплати аліментів на користь ОСОБА_2 за виконавчим листом №320/5772/16-ц, виданого 05.10.2016 року Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області, в період з 06 вересня 2016 року по 31 січня 2019 року в сумі 46251,25 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції в частині, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, сторони у цій справі подали апеляційні скарги: - відповідач ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі (а.с. 83-84) просила рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі; - позивач ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі (а.с. 86-90) просив рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити позов позивача у повному обсязі у цій справі. В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Маловічко С.В. та Подліянову Г.С. (а.с. 98). Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 відкрито 21 жовтня 2020 року (а.с. 100) та за апеляційною скаргою ОСОБА_2 10 грудня 2020 року (а.с. 127). Ухвалою апеляційного суду дану справу за апеляційною скаргою призначено до апеляційного розгляду за апеляційною скаргою ОСОБА_1 (а.с. 113) та за апеляційною скаргою ОСОБА_2 (а.с. 128) відповідно, без повідомлення учасників справи в порядку ст. 369 ч. 1 ЦПК України. Відповідач подала відзив на вищезазначену апеляційну скаргу позивача (а.с. 116-122) та позивач подав відзив на вищезазначену апеляційну скаргу відповідача (а.с. 138-140) у цій справі. За змістом ст. 7 ч. 13 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. В силу вимог ст. 371 ч. 1 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. Проте, має місце відповідне навантаження судді - доповідача та колегії суддів (в Запорізькому апеляційному суді працює фактично 18 суддів замість 40 суддів за штатом). Крім того, розгляд цієї справи апеляційним судом не відбувався у період з 15.02.2021 року по 19.02.2021 року включно, оскільки суддя-доповідач проходила підготовку для підтримання кваліфікації суддів судової палати з розгляду цивільних справ в Національній школі суддів України. В силу вимог ст. 36 ч. 4 ЦПК України … рішення судді … в інших справах не може бути підставою для відводу. Відводів у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційні скарги сторін позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 у цій справі підлягають залишенню без задоволення з таких підстав. В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу. Встановлено, що суд першої інстанції, задовольняючи частково позов позивача у цій справі, керувався ст. ст. 180-183, 191 СК України, ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження», постановою Пленуму ВСУ «Про застосування судами окремих норм СК України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», ст.ст. 4, 5, 12, 13, 18, 76-81, 83, 89, 141, 263-265, 268, 353-355 ЦПК України, та виходив із обґрунтованості та доведеності останнього у цій справі лише в частині його задоволення. Апеляційний суд погоджується із такими висновками суду першої інстанції, вважає їх правильними, а рішення суду першої інстанції таким, що ухвалено із додержанням вимог закону, є правильним та законним. Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду. Рішення суду першої інстанції вимогам ст. ст. 263-264 ЦПК України у цій справі відповідає. Так, судом першої інстанції було правильно встановлено, що 23 січня 1998 року було зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 ( ОСОБА_2 ) (свідоцтво про одруження, копія а.с.14). Від шлюбу у сторін народилося двоє дітей донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтва про народження, копії а.с. 13 -13 звор.). Відповідно до заочного рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13.10.2016 року задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, стягнуто аліменти з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , на дочку ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочку ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/3 частки усіх видів його заробітку (доходів), але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 06 вересня 2016 року до досягнення дітьми повноліття (копія а.с.15). Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 04.12.2019 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13.10.2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, залишено без задоволення (копія а.с.34). Постановою Запорізького апеляційного суду від 18.03.2020 року (головуючий суддя Подліянова Г.С., судді Гончар М.С. та Маловічко С.В.) апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області в іншій цивільній справів ЄУН 320/5772/16 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів від 13.10.2016 року, залишено без змін (а.с.30-32). Відповідно до розрахунку заборгованості боржника по аліментам від 17.03.2020 року, наданого головним державним виконавцем Мелітопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Пономаренко В.Ю., при примусовому виконанні виконавчого листа № 320/5772/16-ц виданого 05.10.2016 року Мелітопольським міськрайонним судом про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , на дочку ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочку ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/3 частки усіх видів його заробітку (доходів), але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 06 вересня 2016 року до досягнення дітьми повноліття, заборгованість з 06.09.2016 року по 29.02.2020 року складає 68453,45 грн. (копія а.с.27). Відповідно до калькуляції грошових переказів ОСОБА_1 з 07.09.2016 року по 26.01.2019 року, було перераховано 197071,00 рублів, що дорівнює 84797,00 гривень. Переказ зазначених грошових коштів також підтверджується копіями наданих позивачем ОСОБА_1 квитанцій (а.с.16, 17-21). ОСОБА_1 звернувся до Мелітопольського МВ ДВС Південно Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) із заявою щодо зарахування сплати аліментів, на що головним державним виконавцем Мелітопольського МВ ДВС Пономаренко В.Ю. було повідомлено ОСОБА_1 , про те, що в наданих ним квитанціях не зазначено призначення платежу як сплата аліментів на користь ОСОБА_2 , крім того, в матеріалах виконавчого провадження наявні заяви від стягувача, згідно яких аліменти за виконавчим листом № 320/5772/16-ц від 05.10.2016 року боржником не сплачувалися (а.с.33). Вирішуючи питання про наявність підстав для зарахування ОСОБА_1 раніше сплачених грошові кошти в рахунок сплати аліментів на користь ОСОБА_2 з 07.09.2016 року по 26.01.2019 року в сумі 84,797,00 грн. , суд першої інстанції правильно вихолдив із такого. Ч. ч. 1 та 5 ст. 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів; жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку. Ст. 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України та не є вичерпними, оскільки названою частиною статті передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Згідно ст. 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання. Сплата одним з батьків аліментів на утримання дитини є одним зі способів виконання обов`язку з утримання дитини. Відповідно до статей 187, 189 СК України аліментами є грошові кошти на утримання дитини, які можуть сплачуватися добровільно, або стягуватися примусово, а саме: відраховуються за добровільно поданою одним з батьків заявою з його заробітної плати, пенсії, стипендії; сплачуються добровільно одним з батьків на підставі укладеного між батьками договору про сплату аліментів; стягуються з одного з батьків на підставі виконавчого напису нотаріуса у разі невиконання ним свого обов`язку за договором про сплату аліментів; стягуються з одного з батьків за рішенням суду. Відповідно до ч. 3 ст. 195 СК України розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом. Крім того, ч.8 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що при здійсненні розрахунку боргу зі сплати аліментів державним виконавцем безпідставно не були враховані виплати, проведені ним на картку ОСОБА_2 . Тобто, по суті даний спір стосується розміру заборгованості позивача зі сплати аліментів, який, у відповідності до ч. 3 ст. 195 СК України, повинен вирішуватись судом. Як було зазначено вище, згідно калькуляції грошових переказів ОСОБА_1 за період з 07.09.2016 року по 26.01.2019 року на картку ОСОБА_2 за період з 07.09.2016 року по 26.01.2019 року було перераховано 197071,00 російських рублів, що становить 84797,00 грн. Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні не заперечувала, що отримувала від позивача на свою картку вказані грошові кошти у розмірі, який вказаний позивачем в позовній заяві, а отже вказані обставини, сторонами не оспорюються. Проте, до доводів відповідача в частині того, що вказані грошові кошти не були аліментами, оскільки в квитанціях не зазначено призначання платежу «сплата аліментів», суд першої інстанції правильно оцінив критично. Оскільки, судом першої інстанції було правильно встановлено, що доводи відповідача, що вказані кошти перераховувались позивачем на інші цілі, зокрема погашення боргу за кредитним договором, погашення боргів за комунальні послуги, особистий борг позивача перед відповідачем належними та допустимими доказами не підтверджені. Так, перераховані позивачем суми мають значний розмір (84797,00 грн.), не зважаючи на те, що вони не завжди перераховувались кожного місяця, деякі перерахування відбувалась і по 2-3 рази на місяць в розмірах, які значно перевищують визначений судом розмір аліментів, зокрема в вересні 2016 6060,00 грн., в жовтні 2016 4030,00 грн., грудень 2016 4188,00 грн., січень 2017 2248,00 грн., лютий 2017 2738,00 грн., березень 2017 5037,00 грн., травень 2017 3560,00 грн., червень 2017 3914,00 грн., серпень 17-5480,00 грн., вересень 2017 7228,00 грн., жовтень 2017 3150,00 грн., листопад 2017 2341,00 грн., грудень 2017 8198,00 грн., лютий 2018 1884,00 грн., квітень 2018 2879,00 грн., травень 2018 2430,00 грн., вересень 2018 2050,00 грн., листопад 2018 2430,00 грн., грудень 2018 7362,00 грн., січень 2019 7590,00 грн. В суді першої інстанції позивач не заперечував, що перераховані ним кошти інколи надсилались й на оплату навчання доньки в медичному коледжі, оскільки про це просила відповідач, на подарунки дітям. Цільовим витрачанням аліментів на дитину вважаються витрати, які забезпечують першочергові потреби дитини відповідного віку, її життєдіяльність. Такими витратами можна вважати витрати на продукти харчування, відповідні іграшки, одежу, ліки. Проте, суд першої інстанції, враховуючи значний розмір перерахованих коштів, порівняно з щомісячним розміром аліментів, які підлягали сплати, правильно вважав, що вказаних коштів, добровільно надісланих позивачем, вистачало й на першочергові потреби дітей. Крім того, суд першої інстанції правильно враховав ту обставину, що з заявою про відкриття виконавчого провадження ОСОБА_2 звернулась до державної виконавчої служби лише 19.04.2018 року, тобто після півтора року з часу ухвалення судового рішення про стягнення на її користь аліментів на утримання дітей. Тому, доводи відповідача в частині того, що перераховані позивачем суми не витрачались нею на першочергові потреби дітей, а отже не були аліментами, суд першої інстанції правильно оцінив критично, лише як обраний спосіб захисту, оскільки відповідач працює вихователем в дитячому садочку, з її слів, отримує маленьку заробітну плату, маючи на утриманні двох неповнолітніх дітей та, не отримуючи, з її слів, від позивача аліментів, маючи на руках виконавчий лист про стягнення на її користь аліментів, протягом півтора року не звертається до державного виконавця з заявою про примусове виконання судового рішення про стягнення аліментів. Крім того, в суді першої інстанції відповідач не заперечувала, що перераховані кошти вона витрачала в тому числі і на продукти харчування для дітей, а отже на їх першочергові потреби. Судом першої інстанції було правильно встановлено, що доказів на підтвердження іншого призначення цих коштів або певного погодженого сторонами їх використання на ті цілі, про які вказує відповідач, матеріали справи не містять. Крім того, обов`язок щодо утриманні дітей до досягнення повноліття, відповідно до ст. 180 СК України, покладається на обох батьків. Суд першої інстанції також правильно прийняв до уваги пояснення позивача в частині необізнаності з приводу уваленого судового рішення від 13.10.2016 року про стягнення з нього аліментів. В матеріалах справи міститься копія ухвали Запорізького апеляційного суду від 18.03.2020 року, відповідно до якої ОСОБА_1 про стягнення аліментів стало відомо лише в листопаді 2019 року, відразу після чого ним була подана зава про перегляд заочного рішення, а після залишення вказаної заяви без задоволення апеляційна скарга на рішення суду. Відповідачем не було доведено належними та допустимими доказами обставин у суді першої інстанції на підтвердження обізнаності позивача про стягнення з нього аліментів ще в 2016 році. Разом з тим, вирішуючи питання про розмір раніше сплачених грошових кошти, який підлягає зарахуванню в рахунок сплати аліментів на користь ОСОБА_2 , суд першої інстанції правильно виходив з того, що згідно калькуляції грошових переказів ОСОБА_1 проводив перекази в період з 07.09.2016 року по 26.01.2019 року на загальну суму 84797,00 грн., а згідно із розрахунком заборгованості, виданої державним виконавцем Мелітопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 17.03.2020 року, станом на 03.03.2020 р. нараховано заборгованість зі сплати аліментів за період з 06.09.2016 року по 29.02.2020 року в розмірі 68453,43 грн. В суді першої інстанції позивач ОСОБА_1 підтвердив, що останнім днем його добровільного переказу був платіж від 26.01.2019 року, після вказаної дати він кошти не перераховував, оскільки в той час не працював та не мав можливості надсилати гроші. Таким чином, період, в якій позивач добровільно перераховував ОСОБА_2 грошові кошти на утримання дітей є період з 06.09.2016 року по 31.01.2019 року, а згідно із розрахунку від 17.03.2020 року, заборгованість зі сплати аліментів за цей період склала 46 251,25 грн. Тому, суд першої інстанції правильно вважав, що в даному випадку саме за період з 06.09.2016 року (дати з якої за рішенням суду стягненні аліменти) по 31.01.2019 року (останній місяць, коли позивач добровільно перераховував грошові кошти) підлягають зарахуванню грошові кошти в рахунок сплати аліментів. Також, суд першої інстанції правильно вважав необхідним зарахувати лише 46251,25 грн. сплачених в рахунок стягнених аліментів, оскільки саме така заборгованість існувала у ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 за період з 06.09.2016 року по 31.01.2019 року, згідно із розрахунком заборгованості. В частині зарахування іншої частини грошових коштів в розмірі 38 545,75 грн. (84797 грн. 46 251,25 грн.), суд першої інстанції правильно вважав необхідним відмовити, оскільки позивачем не було доведено, що саме такий розмір грошових коштів був сплачений ним в рахунок аліментів, тобто на першочергові потреби дітей, а в суді першої інстанції позивач не заперечував факту перерахування вказаних коштів не лише на першочергові потреби дітей, а й на інші цілі, як то грошові кошти на подарунки дітям, інколи оплата за навчання старшої доньки, повернення позичених коштів позивачці. Згідно із ст. 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів. Суд першої інстанції правильно наголошував на тому, що доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання сторонами доказів на підтвердження чи заперечення наведених вище обставин є обов`язковим, оскільки в цій частині між позивачем та відповідачем виник спір про право, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі. Докази, які сторони повинні подати в рахунок обґрунтування всіх тих обставин, на які вони посилаються, як на підставу для задоволення чи відмову у задоволенні позовних вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановлює наявність або відсутність підстав для задоволення позову чи відмови у його задоволенні, - повинні бути виключно належними та допустимими. Дослідивши наявні в справі платіжні квитанції, розрахунок державного виконавця про розмір заборгованості позивача зі сплати аліментів, періодичність платежів, який хоча і не був постійним (щомісяця) та не відповідав розміру встановлених аліментів, проте сплачувався позивачем майже щомісяця, а інколи по 2-3 рази на місяць, в значно більших розмірах, позивач не був обізнаний, що є боржником зі сплати аліментів і має вказувати в квитанціях призначення платежу, тому сплачував кошти на першочергові потреби дітей добровільно, доказів на підтвердження іншого призначення цих коштів або певного погодженого сторонами їх використання на ті цілі, про які вказує відповідач, матеріали справи не містять, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги в частині зарахування ОСОБА_1 раніше сплачених грошових коштів в рахунок сплати аліментів на користь ОСОБА_2 підлягають задоволенню лише за період з 06 вересня 2016 року по 31 січня 2019 року в сумі 46251, 25 грн., в іншій частині позовних вимог позивача суд першої інстанції правильно вважав необхідним відмовити за недоведеністю. Доводи апеляційних скарг сторін у цій справі є такими, що не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції у цій справі, а лише відображають позиції сторін у цій справі, викладені у позові позивача та відзиві відповідача на цей позов, які вони вважають такими, що є єдино вірними та єдино можливими. Суд першої інстанції розглянув дану справу з додержанням вимог ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку з дотриманням вимог ст. 89 ЦПК України. За змістом якої: «Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)». Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 12 ч. 3 ЦПК України). Підстави для звільнення від доказування сторін у цій справі, передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні. Сторони не надали суду першої інстанції належних, допустимих доказів в обґрунтування своїх позицій в частині апеляційного оскарження. Апеляційний суд на виконання вимог ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів та вимог апеляційних скарг сторін. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ст. 367 ч. 2 ЦПК України). В силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Проте докази, передбачені ст. 367 ч. 3 ЦПК України у цій справі відсутні, і зокрема сторонами апеляційному суду не надані. Згідно із ст. 376 ч. 3 ЦПК України передбачені порушення норм процесуального судом першої інстанції, які є обов`язковою підставою для скасування або зміни рішення. В силу вимог ст. 376 ч. 2 ЦПК України лише порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, можуть бути підставою для скасування або зміни рішення. Встановлено, що у цій справі відсутні порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення, а також відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи по суті. При вищевикладених обставинах, доводи апеляційних скарг сторін у цій справі не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням вимог ЦПК України. Встановлено, що рішенням, що оскаржується, суд першої інстанції не вирішував у цій справі питання про розподіл понесених судових витрат між сторонами, пов`язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції, а тому останнє також в апеляційному порядку не переглядалось. Однак, воно може бути вирішено судом першої інстанції у подальшому за власною ініціативою або за заявою учасників цієї справи в порядку, передбаченому ст. 270 ЦПК України. За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції у цій справі або ж його зміни. Крім того, в силу вимог ст. 141 ЦПК України у разі відмови сторонам у задоволенні їх вищезазначених апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції у цій справі, останні не мають права на компенсацію за рахунок один одного будь-яких судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом. Керуючись ст. ст. 7, 12-13, 81-82, 89, 141, 367-369, 371-372, 374-375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 14 вересня 2020 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повний текст постанови апеляційним судом у цій справі складений 03.03.2021 року. Головуючий суддяСуддяСуддя Гончар М.С. Маловічко С.В.Подліянова Г.С.