Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 160/10064/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 160/10064/20 Суддя (судді) першої інстанції: С.О. Кульчицький ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 березня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючого судді - Єгорової Н.М., суддів - Сорочка Є.О., Федотова І.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Офісу великих платників податків ДПС на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2020 року у справі за адміністративним позовом Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві про скасування постанов, - В С Т А Н О В И Л А: У серпні 2020 року позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, в якому просив суд скасувати постанови головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління ДВС Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бялого М.Г. від 11 грудня 2019 року про: - накладення штрафу в розмірі 10 200 грн за невиконання рішення суду; - стягнення з боржника витрат виконавчого провадження у сумі 668 грн; - стягнення виконавчого збору у розмірі 16 692 грн; - закінчення виконавчого провадження. Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2020 року позовну заяву залишено без розгляду з підстав пропуску Офісом великих платників податків ДФС десятиденного строку оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця та відсутності поважних причин для його поновлення. Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що судом порушено норми процесуального права в частині з`ясування підстав для відкриття провадження у справі вже після відкриття провадження у справі, що суперечить нормам КАС України. Наголошує, що контролюючий орган вперше звернувся з позовною заявою до суду в межах процесуального строку, а реалізація позивача права на повторне звернення з позовною заявою здійснено одразу після отримання документа про сплату судового збору. У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного. Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бялим М.Г. винесено постанови від 11 грудня 2019 року у ВП № 60176486 про накладення штрафу в розмірі 10 200 грн за невиконання рішення суду; про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження у сумі 668 грн; стягнення виконавчого збору у розмірі 16 692 грн; про закінчення виконавчого провадження. З матеріалів справи судом встановлено, що позивачем оскаржувані постанови отримано 16 грудня 2019 року. Вважаючи постанови державного виконавця Відділу примусового виконання ріщень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бялого М.Г. від 11 грудня 2019 року у ВП № 60176486 про накладення штрафу в розмірі 10 200 грн за невиконання рішення суду; про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження у сумі 668 грн; стягнення виконавчого збору у розмірі 16 692 грн; про закінчення виконавчого провадження протиправними, позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з відповідним позовом. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 січня 2020 року позовну заяву Офісу великих платників податків ДФС залишено без руху для усунення недоліків, а саме для сплати судового збору у сумі 7 684,00 грн. На виконання вимог ухвали від 20 січня 2020 року позивач звернувся з клопотанням про продовження строків на усунення недоліків, яке обґрунтоване тим, що сплатити судовий збір неможливо через надходження листів про безспірне списання коштів за виконавчими листами від Головного управління Державної казначейської служби України у Печерському районі м. Києва. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2020 року позовну заяву повернуто скаржнику. Поряд з викладеним суд встановив, що 25 серпня 2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся Офіс великих платників податків ДФС з позовом до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, в якому просив скасувати постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління ДВС Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бялого М.Г. від 11 грудня 2019 року про накладення штрафу в розмірі 10 200 грн за невиконання рішення суду; про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження у сумі 668 грн; стягнення виконавчого збору у розмірі 16 692 грн; про закінчення виконавчого провадження. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2020 року справу № 160/10064/20 передано на розгляд до Черкаського окружного адміністративного суду. При цьому, 21 вересня 2020 року матеріали справи № 160/10064/20 надійшли до Черкаського окружного адміністративного суду та шляхом автоматизованого розподілу передані на розгляд головуючому судді Кульчицькому С.О. До позовної заяви позивачем додано клопотання про поновлення строку звернення до суду. Як на поважність пропуску строку звернення до суду, позивач вказує, що склалась критична ситуація із фінансуванням на сплату судового збору, що унеможливлювала своєчасне звернення до суду через надходження листів від Управління Державної казначейської служби України у Печерському районі про безпірне списання коштів від 02 січня 2020 року, від 30 січня 2020 року, від 04 лютого 2020 року, від 16 березня 2020 року, від 27 березня 2020 року. У зв`язку з відновленням фінансування, позивачем 24 липня 2020 року сплачено судовий збір та направлено адміністративний позов до Дніпропетровського окружного адміністративного суду. Інших причин поважності пропуску строку звернення до суду та доказів відсутності коштів на сплату судового збору за період з 16 грудня 2019 року по 24 липня 2020 року позивачем до матеріалів справи не надано. Крім того, судом першої інстанції встановлено, що сплата судового збору у сумі 7 684,00 грн здійснена Державною казначейською службою України 24 липня 2020 року, що підтверджується платіжним дорученням від 24 липня 2020 року № 1135, а позивач звернувся до Дніпропетровського окружного суду 25 серпня 2020 року, що підтверджується штемпелем вхідної кореспонденції суду на позовній заяві вх. № 51888/20. Ухвалою суду про залишення позовної заяви без руху від 28 вересня 2020 року у задоволенні клопотання Офісу великих платників податків ДФС про поновлення строку для звернення до суду відмовлено. На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачем пропущений строк звернення до суду із позовом в поряду статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України, а наведені позивачем підстави для його поновлення є обгрунтованими. З такими висновками суду першої інстанції судова колегія не може не погодитися з огляду на наступне. Частиною 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Згідно з положеннями частини третьої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відповідно до частини 1 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Частиною 2 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів. Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, Державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бялим М.Г. винесено постанови від 11 грудня 2019 року у ВП № 60176486 про накладення штрафу в розмірі 10 200 грн за невиконання рішення суду; про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження у сумі 668 грн; стягнення виконавчого збору у розмірі 16 692 грн; про закінчення виконавчого провадження, при цьому, оскаржувані постанови було отримано позивачем 16 грудня 2019 року. Проте, позовну заяву подано до Дніпропетровського окружного адміністративного суду 25 серпня 2020 року, тобто поза межами встановленого приписами КАС України процесуального строку. При цьому судом враховується, що вперше подану Офісом великих платників податків ДФС позовну заяву було залишено без руху ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 січня 2020 року у зв`язку з несплатою судового збору. У зв`язку з неподанням документу про сплату судового збору в установлений строк, суд ухвалою від 20 лютого 2020 року повернув позивачу вперше подану останнім позовну заяву. При цьому, вдруге з позовною заявою контролюючий орган звернувся більше ніж через шість місяців з моменту постановлення ухвали про повернення вперше поданої позовної заяви, що свідчить про відсутність активних дій спрямованих на оскарження постанов державного виконавця від 11 грудня 2019 року. Крім іншого, суд звертає увагу на те, що додане до позовної заяви платіжне доручення № 1135 від 24 липня 2020 року про сплату судового збору на суму 7684,00 грн. свідчить, що його сплату було здійснено 28 липня 2020 року, водночас, як вбачається з матеріалів справи, вдруге з позовною заявою Офіс великих платників податків ДФС звернувся 25 серпня 2020 року, тобто майже через місяць з моменту сплати судового збору. Відповідно до ч. 2 ст. 44 КАС України учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки. При цьому, поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином. Питання поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску. Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином. Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У постанові від 21 листопада 2019 року у справі № 804/3200/18 Верховний Суд підкреслив, що довготривала процедура сплати судового збору, не може бути визнана поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження та, як наслідок, не є підставою для порушення принципу правової визначеності щодо остаточного рішення. Аналогічна позиція викладена Верховним Судом й у постанові від 10 вересня 2020 року у справі № 815/6482/15. При цьому, судом також враховуються висновки Європейського Суду з прав людини, викладені в рішенні по справі «Лелас проти Хорватії», відповідно до яких держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу. У справі «Рисовський проти України» Європейський Суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Таким чином, виходячи з принципу «належного урядування», державні органи загалом, і орган доходів і зборів зокрема, зобов`язані діяти в належний спосіб, а держава не повинна отримувати вигоду у вигляді поновлення судами строку на оскарження судових рішень та виправляти допущені органами державної влади помилки за рахунок приватної особи, яка діяла добросовісно. Обмеження строку на апеляційне оскарження не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направлені на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин. Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути піддане обмеженням, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав, або фінансовим обмеженням (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії», справа «Креуз проти Польщі»). Таким чином, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій і стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно ч. ч. 3, 4 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Аналіз наведених вище приписів чинного процесуального законодавства свідчить про необгрутованість доводів апелянта щодо відсутності у суду першої інстанції права з`ясування дотримання позивачем строку звернення до суду після відкриття провадження у справі. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом, а тому наявні правові підстави для залишення позову Офісу великих платників податків ДФС до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві про скасування постанов без розгляду. Поряд з викладеним суд апеляційної інстанції зауважує, що практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»). Крім того, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. У рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25 січня 2000 року, пункт 33). Крім іншого, у постанові від 14 червня 2018 року (справа № 800/102/17) Велика Палата Верховного Суду вказала, що в пункті 27 рішення Європейського суду з прав людини від 20 травня 2010 року у справі «Пелевін проти України» (Заява № 24402/02), яке набуло статусу остаточного 20 серпня 2010 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див., наприклад, рішення у справі «Ашінгдан проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), від 28 травня 1985 року, пункт 57, Серія A, № 93). Отже, за практикою Європейського суду з прав людини застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Офісу великих платників податків ДПС - залишити без задоволення, а ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя Н.М. Єгорова Судді Є.О. Сорочко І.В. Федотов