Постанова 4876 № 908/858/20

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04.03.2021 Справа № 908/858/20 м.Дніпро, пр.Дмитра Яворницького, 65 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді (доповідача) - Кузнецової І.Л., суддів - Кощеєва І.М., Чус О.В., розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Савченка Олексія Сергійовича на рішення Господарського суду Запорізької області від 15.09.2020 та на додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 24.09.2020 у справі №908/858/20 (суддя Топчій О.А., повні рішення складені 25.09.2020) за позовом Приватного акціонерного товариства "БЕРТІ", м. Бердянськ, Запорізької області до Фізичної особи-підприємця Савченка Олексія Сергійовича, м. Бердянськ, Запорізької області про стягнення 108 380 грн 62 коп. ВСТАНОВИВ: - рішенням Господарського суду Запорізької області від 15.09.2020 у справі №908/858/20 позовні вимоги Приватного акціонерного товариства (далі - ПрАТ) "БЕРТІ" задоволено, з Фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) Савченка Олексія Сергійовича на користь позивача стягнуто 108 380 грн 62 коп.; - додатковим рішенням від 24.09.2020 у даній справі заяву ПрАТ "БЕРТІ" про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу задоволено, з відповідача на користь позивача стягнуто витрати в сумі 8 000 грн; - приймаючи рішення від 15.09.2020, господарський суд виходив з обставин щодо відсутності заборгованості позивача перед відповідачем в частині оплати вартості поставленого останнім товару за договором постачання №43 від 31.12.2012, у зв`язку з чим у відповідача виникло зобов`язання повернути позивачу безпідставно набуті кошти у вказаній вище сумі, з того, що з наданої відповідачем видаткової накладної не вбачається, на виконання якого саме договору була здійснена поставка товару, а також з того, що на підтвердження зазначеної в акті звіряння заборгованості позивача відповідачем не надано первинних бухгалтерських документів; - приймаючи додаткове рішення від 24.09.2020, господарський суд, дійшов висновку про співмірність, розумність та обґрунтованість, заявленої позивачем до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу; - не погодившись з прийнятими рішенням, ФОП Савченко Олексій Сергійович подав апеляційну скаргу, в якій з посиланням невідповідність висновків суду, викладених в оскаржуваних рішеннях, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, зокрема, ст. 1212 Цивільного кодексу України, яка не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, просить ці рішення скасувати, прийняти нові рішення, відмовити в задоволенні позову та стягнути на його користь витрати за надання професійної правничої допомоги в сумі 8000 грн; - апеляційна скарга мотивована тим, що: отримані відповідачем у 2019 році кошти від ПрАТ "БЕРТІ" в сумі 108 380 грн 62коп. зараховані ФОП Савченко Олексієм Сергійовичем в рахунок погашення заборгованості за договором постачання № 43 від 31.12.2012 на підставі видаткової накладної № РН-0000001 від 09.01.2013 на суму 831657грн 84коп., обставини щодо прийняття товару позивачем підтверджується довіреністю № 6 від 09.01.2013; між позивачем та відповідачем існує спір про стягнення заборгованості з ПрАТ "БЕРТІ" в сумі 477 277 грн 22 коп. за поставлений на підставі вказаного вище договору товар (справа № 908/253/20), провадження в якій відкрито 11.02.2020 та наразі рішення не прийнято; актом звірки розрахунків станом на 01.09.2017 підтверджується заборгованість позивача перед відповідачем в сумі 6 344 650 грн 74 коп.; доводи позивача про безпідставність отримання та збереження грошових коштів ґрунтуються лише на листі від 03.03.2020, проте в матеріалах справи вказаний лист відсутній, як відсутні і докази його направлення та отримання відповідачем; копія накладної про повернення товару № ВН-0000001 від 10.01.2013 не є належним доказом підтвердження відсутності заборгованості позивача перед відповідачем, оскільки в ній не зазначено, що товар повертається за накладною №РН-0000001 від 09.01.2013; висновок господарського суду про те, що з видаткової накладної № РН-0000001 від 09.01.2013 неможливо встановити, що товар поставлений за договором № 43 не спростовує факт поставки товару в цілому, не спростовує наявності у сторін взаємовідносин за цим договором та наявності заборгованості позивача по оплаті за поставлений товар, оскільки у випадку поставки та прийняття позивачем зазначеного у видатковій накладній № РН-0000001 від 09.01.2013 товару за іншим договором, з урахуванням положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, позивач мав надати докази існування іншого договору, за яким міг бути поставлений товар за спірною накладною; вимогами законодавства не визначено такий обов`язковий реквізит у первинних документах як номер договору, на підставі якого здійснюється поставка товару; акт звірки розрахунків між сторонами відповідачем надано для підтвердження стану таких розрахунків, існування між сторонами взаємовідносин, та для об`єктивної оцінки судом зазначених обставин в сукупності з іншими доказами; є необґрунтованим посилання господарського суду на недоведення відповідачем обставин того, що представник позивача ОСОБА_1, яка підписала акт звірки, є уповноваженою особою ПрАТ "БЕРТІ", оскільки позивачем не було заявлено цієї обставини та не ставилась під сумнів особа, яка підписала вказаний акт звірки з його сторони, у відповідача відсутня інформація про трудові стосунки ОСОБА_1 з ПрАТ "БЕРТІ" на час підписання акту звірки; господарським судом не враховано доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву про неспівмірність заявлених витрат на професійну правничу допомогу та їх необґрунтованість, оскільки з договору № 14/01/20 від 14.01.2020 про надання правової допомоги, укладеного між позивачем та адвокатським об`єднанням "Діалог", неможливо встановити вартість послуг, в ньому відсутні розцінки, тарифи чи інший порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни гонорару, що відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" має визначатись в договорі про надання правової допомоги; - позивач вважає рішення та додаткове рішення господарського суду обґрунтованими, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що: видаткова накладна № РН-0000001 від 09.01.2013 та довіреність № 6 від 09.01.2013 не є належними та допустимими доказами в розумінні приписів Господарського процесуального кодексу України, оскільки вони не засвідчують зміст господарської операції за договором постачання № 43 від 31.12.2012, не підтверджують наявності грошового зобов`язання позивача перед відповідачем за договором, на який посилається відповідач; за видатковою накладною № ВН-0000001 від 10.01.2013 позивач повернув відповідачу товар згідно з переліком та у кількості, попередньо отриманої позивачем за видатковою накладною № РН-0000001 від 09.01.2013, на яку посилається відповідач; жодних первинних документів на підтвердження наявності господарської операції за договором постачання № 43 від 31.12.2012 ФОП Савченко О.С. не надано; посилання відповідача на акт звірки взаєморозрахунків як на підтвердження наявності заборгованості позивача перед відповідачем за договором не є належним доказом підтвердження такої заборгованості, оскільки вказаний акт звірки не містить істотних умов, які б визначали зміст та природу прав і обов`язків сторін, його підписання не впливає на майновий стан сторін, не призводить до змін по суті операцій, ніяких прав та обов`язків внаслідок звіряння розрахунків не виникає; господарським судом досліджено надані позивачем докази в підтвердження наявності підстав для стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, надано оцінку співмірності заявленої суми зі складністю справи, відповідності суми критеріям реальності та розумності розміру витрат. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 09.11.2020 апеляційна скарга повернута скаржнику на підставі п. 1 ч. 5 ст. 260 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з тим, що остання підписана особою, яка не мала права її підписувати. 01.12.2020 ФОП Савченко О.С. повторно подав апеляційну скаргу аналогічного змісту та вимог. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 14.12.2020 відкрито провадження за апеляційною скаргою ФОП Савченко О.С., ухвалено розглянути останню в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення господарського суду скасуванню з огляду на таке. Як вбачається з матеріалів справи, 31.12.2012 між ФОП Савченко Олексієм Сергійовичем (постачальником) та ПрАТ "БЕРТІ" (покупцем) укладено договір постачання № 43 (а.с. 38-40 т.1), на підставі п. 1.1 якого, постачальник зобов`язався передати у власність покупцеві товар згідно з видатковими накладними, а покупець - прийняти та оплатити товар. Пунктом 2.1 договору передбачено, що найменування, асортимент, сорти, групи, види, марки та кількість товару зазначається у видаткових накладних. Згідно з п. 3.3 договору датою поставки товару визнається дата підписання покупцем підписаної та скріпленої печаткою постачальника належним чином оформленої видаткової накладної. В п. 4.3 договору сторонами узгоджено, що покупець оплачує товар у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на підставі виставленого (их) рахунку (ів)-фактури в порядку, передбаченому специфікаціями. Відповідно до п. 9.1 договір набирає чинності з моменту його укладення та діє до 31.12.2013, а в частині проведення розрахунків - до їх повнонго виконання. 09.01.2013 за видатковою накладною №РН-0000001 відповідач передав, а покупець отримав товар на загальну суму 831 657 грн. 84 коп. (а.с. 41 т.1). На отримання від ФОП Савченко О.С., переліченого у видатковій накладній №РН-0000001 від 09.01.2013 товару, позивачем видано довіреність № 6 від 09.01.2013 (а.с.42 т.1). За твердженням позивача, 10.01.2013 на підставі накладної №ВН-0000001 (а.с. 73 т.1) товар повернуто відповідачу за переліком та у кількості, які зазначені у видатковій накладній №РН-000001 від 09.01.2013. Відповідно до платіжних доручень №10977 від 29.10.2019 та №10817 від 07.10.2019 позивач перерахував на розрахунковий рахунок відповідача грошові кошти в сумі 108 380грн62 коп. за призначенням платежу - "на поставлену сировину зг. дог. 43 від 31.12.12" (а.с. 9 т.1). Посилаючись на те, що заборгованість перед відповідачем за договором постачання №43 від 31.12.2012 у нього відсутня, листом від 03.03.2020 позивач звернувся до відповідача з вимогою повернути помилково перераховані грошові кошти в сумі 108 380 грн 62 коп. Між тим вказані вимоги залишені підприємцем без задоволення. Викладені обставини слугували визначальними для звернення ПрАТ "БЕРТІ" з позовом до господарського суду про стягнення з ФОП Савченко О.С. вказаної вище суми. Задовольняючи позовні вимоги про стягнення безпідставно отриманих відповідачем коштів, господарський суд послався на наявні в матеріалах справи платіжні доручення № 10977 від 29.10.2019 та № 10817 від 07.10.2019, що підтверджують перерахування позивачем відповідачу коштів у спірній сумі та на наявність підстав для застосування в такому випадку до правовідносин сторін ст. 1212 Цивільного кодексу України. Суд апеляційної інстанції не погоджується з вищенавединими висновками господарського суду, оскільки вважає, що ці висновки зроблені всупереч положенням ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, без ґрунтовного дослідження обставин справи, при неправильному застосуванні норм матеріального права і є такими, що не відповідають фактичним обставинам справи. Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав. Згідно з ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: збільшення майна однієї сторони (набувачем) з одночасним зменшенням його у іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала. Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося. Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі. Між тим, як зазначено вище, в платіжних дорученнях, відповідно до яких позивачем перераховано відповідачу грошові кошти, в графі "призначення платежу" визначено договір постачання № 43 від 31.12.2012, доказів розірвання якого, припинення або визнання його недійсним в установленому законом порядку матеріали справи не містять. Відповідно, на момент перерахування позивачем відповідачу спірної суми коштів правова підстава їх перерахування існувала, у зв`язку з чим господарський суд дійшов помилкових висновків відносно визначення правової природи спірної суми коштів як безпідставно отриманих. Таким чином, оскаржуване рішення прийнято господарським судом при неправильному застосуванні норм матеріального права. У цьому зв`язку таке рішення підлягає скасуванню. Доводи позивача про відсутність у нього заборгованості за вказаним вище договором, повернення товару, отриманого попередньо згідно з видатковою накладною № РН-0000001 від 09.01.2013 та неможливість прийняття як належного доказу акту звірки розрахунків визнані колегією суддів необґрунтованими, оскільки не спростовують наведених вище висновків господарського суду. Згідно з ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 129 Кодексу інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. Частиною 14 ст. 129 Кодексу встановлено, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи, що за результатом розгляду апеляційної скарги ФОП Савченко О.С. у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про її задоволення, відповідно, враховуючи приписи ст. 129 ГПК України, судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції покладається на позивача. З огляду на викладене скасуванню підлягає і додаткове рішення господарського суду. Стосовно заявлених ФОП Савченко О.С. до стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне. Як вбачається з прохальної частини апеляційної скарги, ФОП Савченко О.С. просив, зокрема, стягнути з ПрАТ "БЕРТІ" на свою користь витрати на професійну правничу допомогу у сумі 8 000 грн 00 коп. . Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Згідно з ч.3 ст. 126 Кодексу для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Однак, матеріали справи не містять доказів понесення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу (детальний опис робіт, обґрунтований розрахунок) у вказаній вище сумі в суді апеляційної інстанції. Отже, враховуючи зазначені приписи законодавства та відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження понесених ФОП Савченко О.С. витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів приходить до висновку про неможливість встановлення реальної суми таких витрат. Таким чином, відсутні докази на підтвердження понесених відповідачем витрат, виходячи з вищенаведених критеріїв, у зв`язку з чим заяву ФОП Савченко О.С. про стягнення з позивача витрат, пов`язаних з поданням апеляційної скарги на рішення Господарського суду Запорізької області від 15.09.2020 та додаткове рішення від 24.09.2020 у справі №908/858/20 слід залишити без розгляду. Керуючись ст. 269, 275, 277, 282 284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ: - рішення Господарського суду Запорізької області від 15.09.2020 та додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 24.09.2020 у справі №908/858/20 скасувати; - прийняти нове рішення; - в позові відмовити; - прийняти нове додаткове рішення; - в задоволенні заяви ПрАТ "БЕРТІ" про стягнення з Фізичної особи-підприємця Савченко Олексія Сергійовича витрат на професійну правничу допомогу в сумі 8 000 грн відмовити; - стягнути з Приватного акціонерного товариства "БЕРТІ" на користь Фізичної особи-підприємця Савченко Олексія Сергійовича судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 3 153 грн 00 коп., видати наказ; - видачу наказу доручити Господарському суду Запорізької області; - постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених ст. 287 Господарського процесуального кодексу України; - повна постанова складена 04.03.2021 Головуючий суддя І.Л. Кузнецова Суддя І.М. Кощеєв Суддя О.В. Чус