Постанова 4814 № 542/1468/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 542/1468/20 Номер провадження 22-ц/814/698/21Головуючий у 1-й інстанції Стрельченко Т. Г. Доповідач ап. інст. Дорош А. І. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 березня 2021 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого - судді - доповідача Дорош А.І. Суддів: Лобова О.А., Триголова В.М. при секретарі: Коротун І. В. переглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 06 січня 2021 року, ухвалене суддею Стрельченко Т. Г., повний текст рішення складено -- дата не вказана у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И В: 18 листопада 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву від 12.12.2007 року, згідно якої йому було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт. Підписана заява разом з «Умовами на правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складають між ним та банком договір про надання банківських послуг. ОСОБА_1 у порушення умов договору у встановлений строк не проводив чергові платежі. Станом на 23.09.2020 року за відповідачем по укладеному кредитному договору рахується заборгованість на загальну суму 18 667,37 грн., з яких: 10 937,20 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 3 946,50 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, 3 783,67 грн. - нарахована пеня. АТ КБ «ПриватБанк» просив суд стягнути з ОСОБА_1 вказаний розмір заборгованості за кредитним договором та понесені судові витрати. Рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 06 січня 2021 року у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що заявляючи вимогу про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту за відсутності заборгованості за поточним тілом кредиту позивач не розкрив як поняття «прострочене тіло кредиту», так і підстав, за яких останнє підлягає нарахуванню та стягненню з позичальника. Судом встановлено, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 12 грудня 2007 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним), отже, строк виконання зобов`язання за змістом ч. 2 ст. 530 ЦК України визначається моментом пред`явлення вимоги. Як вбачається з матеріалів справи, вимогу до позичальника щодо повернення кредиту АТ КБ «ПриватБанк» пред`явлено із поданням даного позову 18.11.2020 року, тому посилання позивача на факт прострочення боржника по виконанню зобов`язання з повернення тіла кредиту станом на 23.09.2020 року є безпідставним. З наданих банком «Умов та правил надання банківських послуг» також не вбачається такого правового поняття як «прострочене тіло кредиту», а також і підстав, за яких останнє підлягає нарахуванню та стягненню з позичальника. За вказаних обставин, суд позбавлений можливості визначити відмінності між термінами і поняттями «тіло кредиту» та «прострочене тіло кредиту», що, з урахуванням принципу юридичної визначеності, виключає підстави для покладення на споживача банківських послуг обов`язку по його поверненню. У зв`язку з чим, суд дійшов висновку, що не підлягає задоволенню та стягненню з позичальника 3 946,50 грн. як заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, та 3783,67 грн. як нарахованої пені, оскільки по справі відсутні будь-які об`єктивні дані про існування самого простроченого кредиту у вигляді заборгованості за простроченим тілом кредиту. В апеляційній скарзі позивач АТ КБ «Приват Банк», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем до позовної заяви долучені докази, які відповідачем не спростовані, що є його процесуальним обов`язком, а не обов`язком суду. Зазначає, що відповідач не скористався своїми процесуальними правами та не надав суду відзиву на позов та жодних належних та допустимих доказів на спростування позовних вимог, а отже, у суду не було підстав не приймати докази позивача. Відповідно до підписаної анкети-заяви відповідач з умовами та правилами, тарифами банку відповідач ознайомлений та зобов`язувався їх неухильно дотримуватися. Вважає, що форма договору повністю узгоджується із положеннями статей 207, 639, 642 ЦК України. Відповідачем не заявлялись позовні вимоги про визнання вказаного кредитного договору недійсним або нікчемним. Разом з анкетою-заявою сторонами було погоджено та підписано відповідачем довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна» 55 днів пільгового періоду, у якій сторонами погоджено умови кредитування. а саме: тип картки, тип кредитної лінії - поновлювальна, пільговий період - 55 днів, валюта рахунку - гривня, базова відсоткова ставка - 1,9% на місяць, розмір щомісячного платежу - 7% від заборгованості, строк внесення щомісячних платежів - до 25 числа місяця, що слідує за звітним, комісія за несвоєчасну сплату заборгованості. Таким чином, вважає, що підписана відповідачем довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна 55 днів пільгового періоду» і є тарифами по кредиту. Посилається на відповідні судові рішення Верховного Суду, які судом першої інстанції не враховані. Крім того, звертає увагу, що заборгованість за тілом кредиту складається з поточної заборгованості (в розрахунку заборгованості це графа «тіло кредиту на звітну дату») та простроченої (графа «тіло кредиту прострочене на звітну дату»). Платіж за умовами договору включає плату за користування кредитом, передбачену тарифами, і частину заборгованості по кредиту. У разі несвоєчасного або не в повному обсязі внесення щомісячного мінімального платежу сума кредиту вважається простроченою і відображається у відповідній колонці розрахунку заборгованості. Прострочений кредит - це кредитні кошти, які були надані клієнту та не були повернуті у строк, передбачений договором. Тобто, якщо позичальник своєчасно не повертає заборгованість за фактично використаними кредитними коштами (поточним тілом кредиту), така заборгованість стає простроченою та відображається у відповідній колонці розрахунку заборгованості. Крім того, зазначає, що надання безпроцентних кредитів забороняється. При цьому, порядок нарахування відсотків, пені сторони погодили в Тарифах та «Умовах та правилах надання банківських послуг». Починаючи з 01.10.2019 року, відповідачу почали нараховувати відсотки у відповідності до змін Умов та правил надання банківських послуг від 01.03.2019 року у розмірі 86,4% річних. Вважає, що навіть, якщо суд не взяв до уваги «Умови та правила надання банківських послуг банку», то у будь-якому випадку повинен був стягнути відсотки за ставкою 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України. Крім того, враховуючи погоджену сторонами відповідальність за порушення за несвоєчасне погашення заборгованості у вигляді нарахування комісії (пені), суд першої інстанції у порушення умов договору та визначених норм закону фактично звільнив відповідача від відповідальності у вигляді неустойки, чим порушив право позивача на її стягнення. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що 12.12.2007 між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір б/н (а.с. 14-21), за яким відповідачу було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку (а.с. 12). Укладений між сторонами договір складається із анкети-заяви (а.с. 14), довідки про умови кредитування з використанням картки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» (а.с. 15), Умов та правил надання банківських послуг (а.с. 16-21). За своєю правовою природою вказаний договір є одним із видів кредитного договору. Відповідач взяв на себе зобов`язання повернути суму кредиту, відсотків, винагороди відповідно до заяви та витягу про умови кредитування. З наданої позивачем виписки за період з 12.12.2007 року по 23.09.2020 року (а.с. 4-11) судом встановлено, що за вищевказаним картковим рахунком відповідачем проводилися операції зі зняття готівкових коштів та внесення коштів на повернення отриманого кредиту, відсотків за користування ним та штрафних санкцій. Звертаючись з позовом до суду, позивач зазначив, що у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору, станом на 23.09.2020 року згідно наданого позивачем розрахунку, утворилася заборгованість у розмірі 18 667,37 грн., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту - 10 937,20 грн. (в тому числі: 0,00 грн. - заборгованість за поточним тілом кредиту, 10 937,20 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту), 3 946,50 грн. - заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625, 3 783,67 грн. - нарахованої пені. Крім того, судом першої інстанції встановлено, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 12 грудня 2007 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним), отже, строк виконання зобов`язання за змістом частини другої статті 530 ЦК України визначається моментом пред`явлення вимоги. Як вбачається з матеріалів справи, вимогу до позичальника щодо повернення кредиту АТ КБ «ПриватБанк» пред`явлено із поданням даного позову 18.11.2020 року, тому посилання позивача на факт прострочення боржника по виконанню зобов`язання з повернення тіла кредиту станом на 23.09.2020 року є безпідставним. З наданих банком «Умов та правил надання банківських послуг» також не вбачається такого правового поняття як «прострочене тіло кредиту» і підстав, за яких останнє підлягає нарахуванню та стягненню з позичальника. Одночасно, банком не надано доказів, що саме в тих «Умовах та правилах…», редакція яких діяла на час підписання кредитного договору в 2007 році, існувало таке поняття як «прострочене тіло кредиту» та були визначені підстави для відповідальності у вигляді нарахування та стягнення простроченого тіла кредиту. За вказаних обставин, суд визнав, що він позбавлений можливості визначити відмінності між термінами і поняттями «тіло кредиту» та «прострочене тіло кредиту», що, з урахуванням принципу юридичної визначеності, виключає підстави для покладення на споживача банківських послуг обов`язку по його поверненню. У зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що не підлягає задоволенню і стягнення з позичальника 3 946,50 грн. як заборгованості за відсотками, нарахованої на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, та 3 783,67 грн. як нарахованої пені, оскільки по справі відсутні будь-які об`єктивні дані про існування самого простроченого кредиту у вигляді заборгованості за простроченим тілом кредиту. Крім того, суд першої інстанції визнав, що матеріали справи не містять доказів, що саме надані банком витяг з Тарифів та витяг з «Умов…» розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до «Умов та правил надання банківських послуг в «ПриватБанку», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначених в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Надані позивачем «Умови та правила надання банківських послуг» з огляду на їх мінливий характер не можна вважати складовою договору, оскільки вони не підписані відповідачем, а також з урахуванням того, що ці умови прямо не передбачені в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім, а відтак не можливо зробити однозначний висновок про те, що позичальник, підписуючи анкету-заяву, приєднався саме до тих «Умов та правил …», на які посилається позивач, обґрунтовуючи свої вимоги. Отже, суд першої інстанції дійшов висновку, що відсутні достатні правові підстави вважати, що сторони дійсно обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі суми кредиту, сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Будь-яких доказів, які б свідчили про те, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України № 1023-XII «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк, останнім суду надано не було. За вказаних обставин, витяг з Тарифів обслуговування кредитної карти та витяг з «Умов та правил надання банківських послуг в «ПриватБанку», які містяться в матеріалах даної справи без підпису відповідача, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 12.12.2007 року шляхом підписання заяви-анкети. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Крім того, сама по собі роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, як зазначено у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що відсутні належні та допустимі докази, які-б доводили факт приєднання позичальника саме до тих «Умов та правил…», які приєднані банком до позовної заяви та на підставі яких останнім здійснено розрахунок заборгованості за користування кредитом. Позивачем не доведено, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань та дійшов висновку, що позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості є необґрунтованими та задоволенню не підлягають. Апеляційний суд у складі колегії суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції в повному обсязі, виходячи з наступного. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. З врахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що матеріалами справи встановлено, що відповідач ОСОБА_1 дійсно отримав кредитні кошти, однак неналежним чином виконував зобов`язання по сплаті заборгованості, що призвело до виникнення простроченої заборгованості за кредитним договором. Разом з цим, колегія суддів звертає увагу, що заборгованість за тілом кредиту складається з поточної заборгованості (в розрахунку заборгованості графа «тіло кредиту на звітну дату») та простроченої (графа «тіло кредиту прострочене на звітну дату»). Платіж за умовами договору включає плату за користування кредитом, передбачену тарифами, і частину заборгованості по кредиту. У разі несвоєчасного або не в повному обсязі внесення щомісячного мінімального платежу сума кредиту вважається простроченою. Прострочений кредит - це кредитні кошти, які були надані клієнту та не були повернені у строк, передбачений договором. Таким чином, основними вимогами банку за кредитним договором до боржника є повернення наданих кредитних коштів та отримання відсотків за їх користування, і ця умова є істотним фактором при наданні кредитних коштів. Згідно матеріалів справи, АТ КП «ПриватБанк» просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за тілом кредиту, яка складається з 2-х складових, а саме: заборгованість за поточним тілом кредиту -0 грн; заборгованість за простроченим тілом кредиту - 10 937,20 грн. При цьому, колегія суддів суду також враховує, що кредитні кошти надані ОСОБА_1 у вигляді поновлювальної кредитної лінії, тобто, після сплати зобов`язання по внесенню кредитних коштів позичальник може знову ними користуватись. Відтак, з урахуванням факту наявності саме поновлювальної кредитної лінії, суд апеляційної інстанції не може погодитись з висновком місцевого суду про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості, яка є саме заборгованістю за простроченим тілом кредиту, оскільки після пред`явлення вимоги про повернення коштів, банк має право на отримання від позичальника як непростроченого тіла кредиту, так і простроченого, який також є кредитом, наданим ОСОБА_1 , та ним не повернутий. Таким чином, встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, позовні вимоги про стягнення заборгованості за тілом кредиту, що складається зокрема із заборгованості за простроченим тілом кредиту, підлягають задоволенню. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту в розмірі 10 937,20 грн. підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог в цій частині. В частині позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, та нарахованої пені, колегія суддів зазначає наступне. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір та порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на «Умови та правила надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк» як невід`ємну частину спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять доказів, що саме ці витяг з Тарифів та витяг з «Умов…» розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до «Умов та правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанку», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили ці умови, зокрема, й щодо сплати відсотків, нарахованих на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, та пені і саме у цих розмірах і порядку їх нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. У даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (12 грудня 2007 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (18 листопада 2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу «Умови та правила банківських послуг», відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком витяг з Тарифів та витяг з «Умов…» не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Надані позивачем «Умови та правила надання банківських послуг ПриватБанку», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім. і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Витяг з «Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку», які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 12 грудня 2007 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати відсотків, що нараховані на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, та пені. Висновок суду першої інстанції в частині відмови у позові про стягнення відсотківзгідно ст. 625 ЦК України та пені є правильним та узгоджується з постановою Верховного Суду від 03.07.2019 року За наведених обставин відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених ч.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати відсотків, нарахованих на прострочений кредит згідно ч.2 ст. 625 ЦК України, та пені, тому позовні вимоги банку в цій частині є безпідставними. Крім того, стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання. Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, провадження № 14-16цс18. Відповідно до правового висновку, викладеного у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, право кредитора нараховувати передбачені договором відсотки за кредитним договором припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронюваних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Згідно довідки АТ КБ «ПриватБанк», на підставі кредитного договору б/н від 12.12.2007 року, укладеного між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , останньому були видані наступні кредитні картки: НОМЕР_1 зі строком дії до 08/11, НОМЕР_2 зі строком дії 08/17, НОМЕР_3 зі строком дії 07/21. Отже, АТ КБ «ПриватБанк» по липень 2021 року включно, тобто до закінчення строку дії кредитної картки, має право на нарахування відсотків за користування кредитом, а з 01 серпня 2021 року таке право у нього припиняється, натомість, виникає право нараховувати відсотки на підставі статті 625 ЦК України, яка застосовується як наслідок прострочення виконання грошового зобов`язання. Нарахування ж відсотків на підставі статті 625 ЦК України до 01 серпня 2021 року можливе виключно у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, чого у даному випадку встановлено не було. Отже, позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України у розмірі 5 791,13 грн. є безпідставними, оскільки позивач станом на час звернення до суду з даним позовом не набув права нараховувати відсотки на підставі статті 625 ЦК України. Доводи апеляційної скарги про безпідставність висновків суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в частині стягнення за відсотками згідно ст. 625 ЦК України, то ці доводи не заслуговують на увагу з вище наведених підстав. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що згідно ст. 549 ЦК України пеня - це неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Проте, згідно підписаної заяви між сторонами від 12.12.2007 року було погоджено лише розмір комісії кредитодавця, пов`язаний з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення. Таким чином, доводи апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» щодо стягнення пені (комісії) з ОСОБА_1 є необґрунтованими, оскільки поняття «пеня» та «комісія» не є тотожними за своїм змістом. Крім того, доводи апеляційної скарги щодо необхідності врахування правових позицій, висловлених Верховним Судом у справах, що виникли з кредитних правовідносин, то ці доводи також не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини у справах не є тотожними. З врахуванням викладеного, рішення суду в частині позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за тілом кредиту підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення в цій частині про задоволення позовних вимог, в іншій частині - залишенню без змін. Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно матеріалів справи, АТ КБ «ПриватБанк» сплатило 2 102 грн. судового збору при подачі позову до суду першої інстанції та 3 153 грн. за подачу апеляційної скарги (а.с. 3, 45, 64, 74). У зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача АТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню 3 079,43 грн. судового збору ((2102грн. + 3153 грн)*58,6%). Згідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно п.3 ч.1, ч. 2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Керуючись ст. ст. 367 ч.1,2, 368 ч. 1, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п. 3, 381 - 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів з розгляду цивільних справ,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - задовольнити частково. Рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 06 січня 2021 року в частині позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за тілом кредиту - скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення. Позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» доОСОБА_1 про стягнення заборгованості за тілом кредиту - задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за тілом кредиту у розмірі 10 937,20 грн. та на відшкодування понесених судових витрат 3 079,43 грн, а всього стягнути 14 016,63 грн (чотирнадцять тисяч шістнадцять гривень шістдесят три копійки). В іншій частині рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 06 січня 2021 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її прийняття безпосередньо до суду касаційної інстанції, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 03 березня 2021 року. СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов