Постанова 4804 № 265/3689/20

22-ц/804/403/21 265/3689/20 Головуючий у І інстанції Козлов Д.О. Єдиний унікальний номер 265/3689/20 Номер провадження 22-ц/804/403/21 Доповідач Барков В.М. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 лютого 2021 року м. Маріуполь Донецький апеляційний суд в складі: головуючого судді Баркова В.М., суддів Биліни Т.І., Принцевської В.П., секретар Сікора М.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду Донецької області від 11 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору дарування грошових коштів недійсним, визнання квартири об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнання договору дарування квартири недійсним, ВСТАНОВИВ: У червні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, посилаючись на те, що з 24 листопада 2012 року перебував з відповідачкою ОСОБА_2 у шлюбі, який було розірвано 11 березня 2019 року за рішенням суду. Під час шлюбу ними придбані квартира АДРЕСА_1 та квартира АДРЕСА_2 . В серпні 2019 року після звернення до суду із позовом про поділ майна подружжя, ОСОБА_1 стало відомо, що ОСОБА_2 та її мати ОСОБА_3 , 13 серпня 2015 року уклали договір дарування на підставі якого ОСОБА_2 отримала в дар 145 000 грн. для придбання кв. АДРЕСА_1 , яку в подальшому 17 січня 2019 року подарувала ОСОБА_3 . Вважає укладений договір дарування грошей фіктивним, укладеним для того, щоб в подальшому визнати квартиру, яка була куплена за ці гроші приватною власністю ОСОБА_2 тому просив суд визнати недійсним договір дарування грошей від 13 серпня 2015 року, визнати об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 кв. АДРЕСА_1 та визнати недійсним договір дарування цієї квартири, укладений 17 січня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Рішенням Орджонікідзевського районного суду Донецької області від 11 листопада 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають істотне значення для справи, просив його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що висновки суду щодо можливості заощадження ОСОБА_3 подарованої суми є необґрунтованими, оскільки за період трудової діяльності ОСОБА_3 займала не керівні посади та отримувала мінімальну заробітну плату. Крім того, валюта гривня була введена в обіг лише з 1991 року. Також зазначає, що судом не було встановлено чи дійсно при укладені договору дарування грошових коштів мало місце фактичне передання їх ОСОБА_3 своїй донці. У відзиві на апеляційну скаргу відповідачі зазначають, що не погоджуються з обґрунтуванням апеляційної скарги, оскільки зазначені доводи є надуманими та таким, що не відповідають дійсним обставинам справи. Вважають рішення суду першої інстанції законним. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1 та його представника адвоката Шутенко О.В., які просили апеляційну скаргу задовольнити, пояснення представника відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 адвоката Теміра І.В., який просив залишити рішення без змін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з наступних підстав. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини справи, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин та інші. У відповідності з вимогами ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 24 листопада 2012 року, актовий запис № 380, по 11 квітня 2019 року, який розірвано рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 11 березня 2019 року (а.с. 10, 30). На підставі договору дарування від 13 серпня 2015 року, посвідченого нотаріально, реєстр № 1519, ОСОБА_3 подарувала, а ОСОБА_2 прийняла у дар гроші в сумі 145 000 грн. на купівлю квартири АДРЕСА_1 . Сторони угоди підтвердили, що такий договір не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, укладений без застосування обману та приховування фактів, що мають значення (п. 9 договору). (а.с. 41). 31 серпня 2015 року ОСОБА_2 , за нотаріально посвідченим договором (реєстр № 1621) придбала чотирьох кімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Вартість цієї квартири складала 145 000 грн. та придбана ОСОБА_2 за гроші, отримані в дар від ОСОБА_3 , які є її особистою приватною власністю (п. 9 договору) (а.с. 40). Відповідно до договору купівлі-продажу від 08 вересня 2015 року, посвідченого нотаріально, реєстр № 1702, вбачається, що ОСОБА_2 набула у власність двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 за 75 000 грн., на укладення якого була отримана згода ОСОБА_1 (п. 9 договору) (а. с. 11). За договором дарування від 17 січня 2019 року, посвідченого нотаріально (реєстр № 96), ОСОБА_2 зазначену кватиру подарувала ОСОБА_3 , оцінивши у 50 000 грн. (а.с. 42, 43). Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є недоведеними. З таким висновком суду не погодитися не можна. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Згідно статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно частин 1 та 2 статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. В пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року № 9 роз`яснено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки. Ознака вчинення правочину лише для виду повинна бути властива діям обох сторін. Якщо одна сторона діяла лише для виду, а інша намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин 1 та 5 статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України. Такі висновки наведено Верховним Судом України у постановах: від 21 січня 2015 року у справі №6-197цс14, від 19 жовтня 2016 року у справі №6-1873цс16, Верховним Судом у складі першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 27 березня 2019 року у справі №607/15555/17-ц. Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року у справі №369/11268/16-ц зазначено наступне: Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України. Аналогічні правові висновки зроблені у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року (провадження № 6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц, де вказано про неправильність застосування судами попередніх інстанцій статей 203, 215, 234 ЦК України у спорах, що виникли із договорів дарування нерухомого майна, укладених сторонами, які є близькими родичами, без перевірки, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном. Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від цих висновків та враховує, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним. Частиною 2 статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до ч. 5 ст. 719 ЦК України договір дарування валютних цінностей фізичних осіб між собою на суму, яка перевищує п`ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Враховуючи те, що договір дарування грошових коштів та договір дарування квартири оформлені в установленому законом порядку та оскільки позивачем не було доведено відсутності факту передання грошових коштів за договором дарування від 13 серпня 2015 року, а напроти доведено їх фактичне використання при придбанні спірної квартири 31 серпня 2015 року за договором купівлі-продажу, як і встановив суд першої інстанції ухвалюючи оскаржуване рішення, зазначене дійсно виключає фіктивність за ст. 234 ЦК такого правочину. Доводи апеляційної скарги про неможливість ОСОБА_3 фактично мати у власності 145 000 грн., які вона передала ОСОБА_2 за договором дарування, є безпідставними, оскільки позивачем не доведені. Також позивачем не надано належних та допустимих доказів тому, що на придбання спірної квартири ОСОБА_2 були використані кошти, які складали їх сімейний бюджет. Під час розгляду справи судом першої інстанції було встановлено, що відповідачка ОСОБА_2 розпоряджалася спільними із позивачем коштами, яких вистачило б на придбання двох квартир. Проте наявність лише однієї такої обставини не може свідчити про фіктивність договору дарування грошей від 13 серпня 2015 року та не використання цих грошей для придбання спірної квартири. З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком першої інстанції щодо недоведеності позовних вимог і такі висновки доводами апеляційної скарги не спростовуються. Порушень норм процесуального права, які давали б підстави для скасування рішення суду, колегією суддів не установлено. Таким чином, колегія суддів вважає, що судове рішення ухвалене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а наведені в апеляційних скаргах відповідачів доводи не відносяться до тих підстав, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення відносно скасування чи зміни оскарженого рішення, і на висновки суду не впливають, тому в їх задоволенні належить відмовити на підставі статті 375 ЦПК України. Керуючись ст. 374, 367, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Орджонікідзевського районного суду Донецької області від 11 листопада 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складено 02 березня 2021 року. Судді В.М. Барков Т.І. Биліна В.П. Принцевська